Службовий нероман. Розділ ІV

Сьогодні я не пізнаю Ганну. З ранку вовтузиться зі своїм волоссям. Спочатку довго читала щось на коробці, потім годинами ходила з фольгою над лівою скронею. Щось бурчала незрозуміле, тож довелось прочитати самому.

Виявилось, що це спеціальна суміш для зафарбовування волосся в чорний колір. Але ж у неї й так волосся чорного кольору. Тут я вже не спроможний був розгадати цю загадку. Тому, коли вона в черговий раз потягнулась до фарби, я сів зверху пакетика і не відходив, вимагаючи пояснити.

- Марго сказала що мої три сиві волосини псують імідж нашого банку. Дивлячись на сивину у людей наче виникає думка, що ми переживаємо не найкращі часи, злидарюємо, занепадаємо.

Дивні створіння. Якщо Марго не може бачити щось, то нехай би штрикнула собі в око. Коли, думка якоїсь там Марго важлива для Ганни вирвала б ті волосинки та й потому. В чому проблема?

- А вони ніяк не хочуть зафарбовуватись. Чи я щось не так роблю. Тут же інструкція як до літака. Я вже думаю, а чи не відрізати їх? Взяти ножиці чик-чик і готово.

Ну так і я про те.

Ганна взяла до рук ножиці, аж тут з’явилась на проході бабця. Вона вже не вперше завітала в мою, ну добре нашу, квартиру. Але раніше з’являлась лише вночі, при повному місяці. Зазвичай сиділа в кріслі й щось казала. Казала так тихенько, що навіть я нічого не чув. Мої слухові волосинки на лапках так мілко дрижали, що слів я не міг розібрати.

Проте цього разу вона висловлювалась голосно. Як на мене, то занадто голосно.

- Що це ти надумала собі, Ганно! Це ж твій зв’язок з нами. Зі мною, бабцею твоєю, а ще з твоєю матір’ю - моєю невдячною дитиною! Відріжеш і втратиш все що вмієш. Це твоя печатка, твоє особлива позначка.

Тут біля вікна з’являється ще одна жіночка, вона теж тут не вперше. Це мати Ганни, а та бабця це її бабуся. Поважаю коли цінують родинне дерево. Мати як і бабуся теж з’являється безшумно, і непомітно. Вони просто виплітають себе з навколишнього повітря. І мають досить непримітний вигляд. Вони прозорі. Я можу їх бачити тільки завдяки багатьом своїм очам, що можуть розгледіти тривимірність навіть в таких ефемерних сутностей.

- Не слухай її, доча – мати сьогодні теж на диво гучна – ріж. Обріж це прокляття нашого роду. Не ти вибирала собі таку долю. Тож можеш саме зараз зробити свій вибір. Один рух і ти вільна!

- Не здумай – бабуся кричить так, що навіть чашки в шафі дзеленчать, що вже казати про мої чуттєві ворсинки, які мало не відриваються з корінням від лапок.

- Ріж доцю, ріж. І живи щасливо – лагідно, але голосно каже мати.

Ганна стоїть з ножицями в руках. Переводить погляд з матері на бабусі. Ножиці випадають з рук, і під грізним поглядом старенької, худющим акробатом незграбою перекочуються під стіл.

- Дякую, підтримали, допомогли – це у людей називається сарказм, коли кажуть одне, а мають на увазі щось протилежне.

Ганна вдягається і йде з квартири, а мати з бабусею просто розчиняються. Дивні ці родинні стосунки. Пам’ять людська досить обмежена. Вони пам’ятають лиш те що відбувалось безпосередньо з собою, ну ще щось розкаже про батьків, а про подальших предків не питай.

У нас, павуків все інакше. У нас пам’ять поколінь. Ми пам’ятаємо все що відбувалось з батьками, дідами, прадідами й так до нескінченних пра-пра.

От зараз Ганна цілими вечорами розбирається з нинішніми цигарками. Там чого тільки нема. І електрики напихано, і пластику, а власне тютюну щіпочка. Коли вона підпалює цигарку, то у квартирі майже не відчувається диму. Скоріше якийсь чудернацький аромат. Це зовсім не той тютюн, що був у нащадків нинішніх людей. Раніше, якщо козак запалить люльку, то всі мої пращури розбігались якнайдалі від такого пекельного полум’я. Бо якщо не встигнеш вчасно зробити лапки, то вже навряд чи зустрінеш ранок.

Але найдивовижніше, що саме паління її не цікавить. Натискує кнопку – це як козак підніс жаристу головню до люльки, тобто процес почався, і записує. На столі розібрані коробочки, Айкоси, як вона їх називає, порізані вздовж і поперек цигарки – стіки, в повітрі аромати різноманітних фруктів, єдино в них спільне це відтінок гнилі.  Серед цього всього бедламу, вона креслить графіки, до речі симпатичні, мені подобається чіткість і вивіреність такого малюнку, записує щось в блокнот, вносить в ноутбук.

Якось, сидячі на плечі я прочитав такий текст:

«…фірмові електронні цигарки, виготовлені в фірмових кольорах ненав’язливо викликають у палія асоціацію з нашим банком.

Кожен Айкос, як кожна пачка стіків, має розміщувати фінансовий фразеологізм, який ненав’язливо буде підвищувати фінансову грамотність населення.

У відділенні банку, вкладник чи кредитор буде отримувати такий набір палія безплатно. Таким чином ми популяризуємо нашу діяльність серед курців, збільшимо клієнтську базу.

Коли крива збільшення кількості клієнтів з фірмовими Айкосами почне сповільнюватись, чи спадати Банк розпочне кампанію за здоровий образ життя.

Кожному клієнту, хто при відкритті депозиту виявить бажання відмовитись від згубної звички та викинути безпосередньо в нашому приміщенні Айкос зі стіками до смітника ми збільшимо відсоткову ставку на два відсотки. Якщо це буде наш фірмовий гаджет, то на чотири.

Графіки нижче демонструють прибутковість…»

Такий текст нікуди не годиться. Де гачок для читача? Чому нема дій? Нащо повторення в кожному реченні? Суцільна бездарність, хто витримає такий текст довше трьох хвилин? Особисто я від такого читання заснув.

Повернулась Ганна задоволена.

- Бодя, як тобі моя нова зачіска? – запитала у мене крутячись перед дзеркалом.

Перше що мені впало в очі, що сиве пасмо не зникло. Більш того, таких пасмів стало кілька.

- Дівчата в салоні просто чарівниці. Щоправда, вони теж не змогли зафарбувати ці сиві волосини. Проте придумали всю зачіску розбавити такими сивими плямами. Тепер це не жебрацька сивина, а стильне дизайнерське рішення! Отже, на Новорічну вечірку я цілком підготовлена.

Наступний розділ