Ганна закрила двері на ключ, інших пасажирів в чотиримісному купе не буде. Вона викупила всі міста. Касирка ймовірно запам’ятає жінку в плащу з чорним волоссям та світлими плямами.

Запам’ятає, не, тому що чорнявка просила білет на найближчий потяг – так багато хто робить. Атому, що відмовилась від швидкісного, сказала нема куди поспішати. А на питання куди саме їде, відповіла до кінцевої, не поцікавившись маршрутом.

Касирка здивувалась би ще більше, якби дізналась що дивна пасажирка навіть не знає звідки вона їде.

Ганна просто не запам’ятовує назву населених пунктів. Їй це не важливо. Вона не цікавиться назвою, їй байдуже село чи місто, вся навколишня обстановка для неї це щось на кшталт пейзажів за вікном, коли ти на самоті сидиш в пустому купе. Шумні вокзали змінюються безлюдними степами, будинки змінюються лісами, поля річками, сонячні відблиски місячними. А ти спостерігаєш за змінами ззовні, і розумієш, що нічого не міняється всередині.

Ганна їхала і насолоджувалась самотністю. Останнім часом в її житті було забагато людей. Вона раділа, що маю змогу майже добу провести на одинці. Дивитись у вікно, відпочивати, накопичити енергії, залатати проріхи в астральному коконі – ось що хотілось зараз найбільше. Бо наступна зупинка принесе нові удари, і чим міцніше буде захисна шкарлупина, тим краще.

Двадцять три години на одинці. Від таких думок Ганна посміхнулась. Та її посмішка відразу ж потьмяніла, бо в протилежному кутку тінь почала ворушитись.

- Бідна, бідна моя дівчинка – бабуся вже виткала себе з темряви.

- Доча, знову біжиш? – мати з’явилась поруч запізнившись на кілька секунд

Схоже мрії про самотність залишаться мріями. Трохи защеміло в переніссі, потім щем змістився вліво, забринівши вологою в кутику ока.

- Не виблискуй так в нашу сторону, дурненька…

- Ми ж добра тобі лиш бажаємо

Це чи не вперше бабуся і мати дійшли згоди.

- Ми завжди підтримаємо…

- Допоможемо в скрутну хвилину

Ганна зробила глибокий вдих. Зараз вона скаже їм, що найкращою підтримкою, ідеальною допомогою буде їх зникнення з її життя. Вона вже доросла, давно доросла самостійна жінка, всі розмови про відьомську долю, про свій шлях, про те як їй жити, чим займатись, яким вітром летіти, переслухала давно. І може самостійно приймати рішення. Дайте спокій врешті – решт, і побачите що вона впорається.

- Бачу ти мрієш, щоб ми дали тобі спокій, нарешті? – мати наче почула думки

- Спробуй, прожити обірвавши родинне павутиння, ти в решті решт можеш спробувати – сказала бабуся

Почуте викликало всередині Ганни піднесення. Проте, було й ще щось. Прислухалась. Страх. Вона завжди знала, що прийдуть її предки, і будуть нудити. Будуть повчати, сперечатись, нести нісенітниці. Вона буде слухати та приречено кивати головою.

Та страх скоро мине. Це навіть не страх, а така собі невпевненість, побоювання перед черговими змінами в житті.

Ганна відчула, в посмішку закрадається радість.

- Розірвати завжди просто, а от склеїти вже випадає далеко не завжди – продовжувала свою думку бабуся

- Та з рештою ми ж не заважаємо тобі приймати рішення, ти завжди робиш як хочеш, ми можемо лиш порадити, а слухати чи ні то вже від тебе залежить – доповнила мати

В посмішку Ганни додалась іронія.

- Звісно, куди я без вас?

Завдяки добре розвинутим мисливським інстинктам я можу миттєво прокинутись і відразу ж атакувати. Я або сплю, або ні. Найменший шурхіт, найлегший рух повітря здатні привести мене в стан повної боєздатності. Тож поки Ганна брязкала ключами я вже прокинувся, хоч на годиннику було за чверть друга ночі.

Чому люди вважають що новорічна ніч якась особлива, мені не зрозуміло. В дива, розумна істота не вірить, а подарунки це взагалі непотрібна, зайва і навіть шкідлива вигадка. А звідки ці забобони, що обов’язково треба зустрічати новий рік, начебто, якщо ти спатимеш опівночі, то до тебе він не прийде? Кожен інший день приходить поки спиш, а цей ні.

Але цей новий рік я відсвяткував вдало. Ганни не було весь вечір, тож ніхто не заважав мені спокійно повечеряти в’яленою вгодованою мухою, яку я для подібного вечору припас в потайній павутині за холодильником. Розмірковував в цілковитій тиші. Ліг спати і солодко спав аж до моменту коли брязнули ключі.

Прийшла зморена, проте задоволена.

- Привіт, Бодя! Розбудила? Вибач. Не проти якщо я каву зроблю. Все одно спати не маю бажання.

По-перше, ти зробиш не дивлячись проти я, чи ні.

По-друге, я вже виспався.

По-третє, якщо взявся тобою опікуватись, то потерплю твоє нічне кавування. Але при умові, що обов’язково з корицею!

- Не вийшло з мене офісної працівниці. Тобто, випробувальний термін я успішно пропрацювала. І людям допомогла. Ну і собі щось за три місяці заробила. Особливо приємна у них там новорічна премія.

Не вийшло, в неї. Хто б сумнівався. Не впоратись з випробувальним терміном, загіпнотизувавши головного в зграї було неможливо. Гроші, то взагалі зайвий елемент в життєдіяльності розумної істоти. А про те, як і кому допомогла сподіваюсь почути, бо досі лишень шкодила.

- Наталія виявилась такою винахідливою. А ще сміливою. В рішучий момент, коли я вже визнала поразку вона вмить зорієнтувалась, і таке вткнула! Ага, от я тебе і спіймала! Всі шестеро очей розкрив здивовано, тож цікаво тобі, бачу. Бо лежиш такий наче робиш мені послугу. Ну то слухай.

Ганна зробила ковток і почала розповідати про свої пригоди останніми годинами на святкуванні. Мушу сказати, що ця мелодрама мене вже втягнула, і деякий інтерес я й справді відчував. Але не такий сильний як їй ввижалось.

Що мене на справді здивувало, то це рішучість Наталії. Не здавалась вона мені здатної на вчинки. Та коли я дізнався, що вона проявила себе отримавши ключик до серця того самця, від якого мріяла мати потомство, то все зрозумів. Адреналін, ейфорія ще й не на таке могли підштовхнути, тож сенсації в тому, що вона всмілилась злегка штурхнути вожака немає.

Нащо допомагати тій самці богомола, на ім'я Марго, я не зрозумів. За весь час Ганна ні те що слова, погляду доброго від неї не бачила. А тут дарує сплутаного феромонами, чи як воно в них зветься “почуттями”, кавалера. Як би це залежало від мене, я б з неї попив крові. Повільно і не поспішаючи.

Та Ганна м’якотіла. Вона не здатна нищити ворогів. Свідомо у всякому випадку. А ненароком, мимохідь це запросто.

- Отже, більше мені робити там нічого. Марго з Андрієм, а Наташа зі Станіславом будуть щасливі. Це точно. Я їм вже для цього не потрібна. Мені така робота теж не підходить. Не моє. Та й буду я постійно нагадувати, про свою участь у їх долі. Зрозуміло, що це дратує.

Ганно, звідки оця тактовність? Не моє, буду нагадувати, не хочу дратувати? Про себе думай. Тобі ж не вижити на самоті, тобі потрібна зграя. Візьми себе в лапки й не звертай на них увагу.

- Була в моїх планах ще одна задумка – продовжувала Ганна подивившись на годинник – та не вийшло. Отже, поїду я від тебе Бодя, і залишишся ти знову один.

А може й справді новорічна ніч чарівна? Невже моє самотнє життя повертається? Спокій, тиша, роздуми на самоті. Ммм смакота. До речі про смакоту, а хто мене буде радувати ароматом свіжої кави з корицею?

Тут пролунав дзвінок. Хтось прийшов. Хто може прийти о такій порі?

- Іду – Ганна біжить, і звісно відчинить не подивившись кого там принесло.

- Посилка  - чую хлопчачий голос – вибачте, що о такій порі, але подарунків море, а я ще й з адресою наплутав.

Менше вітався б в кожному домі тоді й не наплутав. Ну подарунки, це вже не цікаво. Дикунство. Піду до себе, за хлібницю, в затишок.

- Бодя, куди це ти? Подивись но сюди.

От причепа. Що може бути для мене, для павука, цікаво в подарунковій обгортці. Звісно, що я хоч і відвернувся та контролюю весь простір, тому розвертатись мені немає сенсу. Але ходу призупинив.

Ганна розгортає яскравий пакувальний папір, а там коробка. Звичайна картонна коробка, тільки з дірочками. Знімає кришку і хитро дивиться на мене.

З коробки показується лапа. Ні не лапа, а вишукана тендітна та зваблива лапка. Потім ще, потім ще. Нарешті з’являються головогруди…

І тут я розумію. Ні не розумію, бо в той момент я забув, що я розумна істота. Я відчуваю. Відчуваю, що все-таки новорічна ніч чарівна. Бо тільки чарами можна пояснити красу цієї павучихи, що повагом йде по вінцю коробки та всіма своїми кришталиками в очах солодко і млосно шпиняє мене.

- Бачу я догодила тобі, Бодя. Нелегко було знайти таку красуню саме твого виду. Бо, як виявилось сім ніг, тільки у рідкісних павуків.