[ Читати далі ]

  Серед лісових просторів Полісся сховалося від цивілізації невелике село. Оточене віковими лісами воно жило своїм тихим життям. В таких селах майже завжди була своя таємниця, своя легенда чи притаманна лише йому особливість. Не виключенням було і це село.

  В глибині лісу, що оточував село, було велике болото. На середину болота вела єдина дорога через глибокий брід. Але тією дорогою ніхто не ходив. Ліс, який ріс на болоті, вважався проклятим. Хто наважився до нього завітати, вже ніколи не повертався додому.

  В тому селі проживав юнак на ім’я Микола. Він був єдиною пізньою дитиною в в сім’ї, і його батьки по велінню часу залишили цей світ. Тому в невеликій батьківській хатині він господарював один.

  Життя його якось не складалося. Його єдиний друг в числі інших не повернувся з проклятого лісу. Це було підтвердженням того, що то не просто видумана легенда, а реальність, з яким село жило віками. На кладовищі того села навіть була окрема частина де стояли хрести тим, хто ніколи не повернувся з лісу.

  І ось одного похмурого дня на тлі щоденних негараздів Микола вирішив податися до лісу. Та не просто до лісу, а до проклятого лісу. Будь що буде, думав він. Все одно життя не приносить радості.

  Перебрівши брід – своєрідну межу неповернення, Микола все далі заглиблювався в проклятий ліс. По обидва боки дороги росли могутні дуби, а за ними виднілося болото. І здавалося, що ця дорога не має кінця.

  Та дорога все таки привела Миколу на велику галявину, на середині якої стояла старенька хатинка. Паркан біля неї похилився, а стріха явно потребувала ремонту. І Миколі чомусь подумалося, що тут є чим зайнятися чоловічим рукам.

  Повною несподіванкою для Миколи стала поява на ганку господині цієї хатинки.

– Заходь, юначе, до оселі, гостем будеш.

  Відьма, подумав Микола. Вигляд у неї був дійсно відьмацький. Довге сиве волосся закривало половину обличчя, а саме воно було вимазане у сажі.

– Доброго дня, господине, дякую за гостинність.

– Олею мене звуть.

  І ледь помітна посмішка на мить з’явилася на її обличчі.

  На подив самого Миколи він залишився в цій хатині надовго. Оля виявилася привітною жіночкою. На вигляд Оля була старшою за Миколу років на двадцять-тридцять, але рухалася вона як молода дівчина. Ну, для відьми то нормально – думав Микола.

  Днями він ремонтував хатинку, а вечорами Оля розказувала йому цікаві історії і казки, ніби він був дитиною. Так він і засинав під ці розповіді.

  Минали дні, і Микола так прив’язався до Олі, що перестав вважати її відьмою. Відчувалося, що у неї була споріднена душа з душею Миколи. І він готовий був прожити тут все своє життя.

  Та одного разу Оля сказала йому, що їм обом пора звідси йти. Вона зав’язала йому очі – така була умова, і вони покинули цей  ліс і подалися у невідомому напрямку.

  Декілька днів вони йшли, потім їхали, поки нарешті не прибули в гірське село, де Оля дозволила Миколі зняти пов’язку з очей. Вона відімкнула замок на дверях однієї хатини і сказала, що тут і будемо жити. Потім нагріла води і попросила його вийти з хатини.

  Через деякий час на ганок с хатини вийшла молода дівчина чарівної вроди.

– Що, Миколо, не впізнаєш мене?

  А Микола тим часом і слова не міг вимовити.

  Не мені розказувати вам, що вони одружилися і продовжували жити щасливим життям.  А у його рідному селі на кладовищі був поставлений черговий хрест, тому, хто не повернувся з проклятого лісу. На хресті було фото Миколи. Про його долю так і не довідалися в тому поліському селі, що підтверджувало вікову легенду проклятого лісу. А чи проклятий був він насправді, так і залишилося загадкою.

Хочеться філіжанку кави, і якусь масову трагедію в свінгорії.

«Я должен попросить тебя сохранять все мои письма до тех пор, пока ты сочтешь это необходимым. Годы или даже десятилетия, пока ты не увидишь, что общество готово слушать и принимать то, чем я делюсь с тобой.»

«Когда я предложил Теорию Относительности, очень многие не понимали меня, и то, что я открою тебе сейчас для передачи человечеству, тоже будет сталкиваться с непониманием. Я прошу тебя не понять, а принять то, что я объясняя пишу ниже.

Существует очень мощная Сила, которой до сих пор наука не нашла официального объяснения. Сила, которая поглощает и управляет всеми другими силами. Сила которая отвечает за все явления во Вселенной, многих из которых мы еще не видели и не объясняли. Эта Сила — ЛЮБОВЬ.

Когда ученые искали единую теорию Вселенной, они забыли самую мощную и невидимую силу. Ученые не посчитали нужным представить Любовь в теории Вселенной. Они пренебрегли силой гравитации, заставляющей людей привлекать друг друга. Забыли о самой мощной силе представляющей Свет и просвещающей тех, кто ее дает и получает. Забыли о Любви — порождающей и умножающей лучшее в нашей жизни, удерживающей человечество от уничтожения в слепой людской узости эгоизма.

Мы живем и умираем за Любовь — это наш Бог. Бог есть Любовь наша. Благодаря Вселенской силе Любви мы можем объяснить все, мы можем найти смысл жизни нашей. Человечество очень долго игнорировало Любовь, потому, что боялось ее. Возможно потому что ее невозможно контролировать, оценить и объяснить с научной точки зрения.

Я нашел способ сделать Любовь заметной, благодаря моей знаменитой формуле E = MC2. Если вместо этого уравнения мы примем, что энергия для всеобщего исцеления может быть получена через Любовь, умноженную на скорость света в квадрате, мы приходим к выводу, что Любовь безгранична.

Человечество не справилось с попытками контролировать силы Вселенной, они обратились против нас. В свете этого для всеобщего спасения, человечеству для исцеления необходимо погрузиться в другой вид энергии…

Энергия Любви необходима человечеству для выживания каждой живой души на Земле. Это единственный верный ответ и единственное и правильное решение. Только через Любовь мы можем найти смысл в жизни, сохранить мир и каждое разумное или чувствующее существо. Только Любовь поможет нашей цивилизации выжить.

Нужно учиться растить в себе и осваивать великую силу Любви внутри себя, моя дорогая Лизерл. Необходимо каждому живущему на земле, осознать и принять Вселенскую Любовь, ее великую способность побеждать и превосходить все что угодно, потому что Любовь, суть существования нашей жизни.

Пока Человечество еще не готово, к «бомбе любви» — достаточно мощному устройству, способному полностью уничтожить ненависть, эгоизм, ложь и жадность человеческую, все то, что опустошает и уничтожает нашу планету. Но это только пока… Наступит час и ученые обязательно возьмутся за изобретение любовной бомбы. И каждый из живущих, каждый отдельный индивидуум несущий в себе небольшой, но мощный генератор Любви, будет к ней причастен. Не реализованная энергия Любви в каждом из нас уже давно ждет своего освобождения.

Люди обязательно научатся давать и получать энергию Любви, дорогая Lieserl. Любовь победит и преодолеет все, потому что Любовь — это энергия и она настолько велика, что способна изменить все.

Я очень сожалею о том, что не выразил свою любовь. Может быть уже поздно извиниться, но время — относительно. Знай, дорогая Lieserl, я люблю тебя, благодаря тебе я достиг окончательного ответа своей жизни. Твой отец, Альберт Эйнштейн»

  Сергій був просто закоханий в гори. І хоч він мешкав на рівнинних просторах, але свої відпустки неодмінно проводив в горах. Мабуть тому йому частенько снився один дивний сон. Звичайно це були гори. А на полонині тих гір у затишному містечку у нього був власний дім. Але дивним було не це, а наявність у тому домі власної сім’ї.

  Дружиною Сергія там була інша жінка, і діти були інші. Одначе він їх любив не менше, ніж своїх з реального життя. В цьому було щось магічне. Тим більше, що містечко знаходилося в іншій країні. І мова там була інша, яку Сергію прийшлось вивчити у своїх снах. Йому тамтешня дружина Вероніка казала, що після автомобільної аварії  Сергію прийшлося з нуля вчити рідну мову. І це він пам’ятав у своїх снах.

  Інколи щось купуючи в магазині і замислившись, Сергій звертався до продавця на тій дивній мові з його сну. І йому приходилось вибачатися.

  Що то була за мова і країна, Сергій не знав. Але йому було добре там. То було подвійне щастя, щастя уві сні, і реальному житті. А його дружина Марічка казала, що він просто мрійник, і трохи  ревнувала до тієї жіночки з його сну.

  Його діти уві сні підростали і пішли до школи. І Сергій турбувався про них, як і про своїх реальних. Це було не складно, адже його сни були довгими. За один сон йому снився цілий тиждень того дивного життя.

  Якось по весні Сергій потрапив в автомобільну аварію. Наслідки були тяжкі. Помираючи, він провалився у свій сон, та й залишився там назавжди. Ще довго він скучав за своєю дружиною Марічкою і своїми дітьми. Але нове життя, таке знайоме по снах, з часом приглушило біль втрати. Тим більше, що його втрачене життя теж частенько снилося. Але воно завмерло на тій миті, коли Сергій його покинув.

  Дивно, але в своєму новому житті Сергій чомусь полюбив море. Тепер він свої відпустки проводив біля моря. І воно йому теж почало снитися. А однієї ночі Сергію приснився будиночок біля моря. Він здався йому знайомим. На ганок будинку вийшла незнайома файна жіночка і співучим голосом звернулася до нього.

– Сергію, забери сьогодні нашу Катрусю з дитячого садочка, бо я хочу сходити до своєї подруги в гості…