***
Така ти гарна, що не вмістити, не осягнути.
Я кожним нервом до небосхилу твого прикута,
До мoго степу, де вільні коні летять зухвало,
До хвиль Дніпрових, які колишуть, неначе мама,
До твoго вітру, до тoго шторму, що рве вітрила,
До цьoго співу, з якого в мене зростають крила,
До мoго міста, де з-за порогів лунають дзвони,
Де кожне літо лишає шрами тобі на спомин,
Де ллється воля, безмежна воля до небокраю,
За ту межу, що не пускає рабів до раю.
Ксенія Кобалія
#незалежні #homeland #чб #словаустовпчик #кобалія
***
Макс Єрьомін з фб
Я ніколи не хотів бути військовим, я завжди знав, що армія це не моє. Я не люблю зброю, мені не подобається стріляти, бігати. Я ніколи не був спортивною людиною. Моє здоровя і в 20 було не дуже, а в 40 воно тільки гірше. Я маю обмеження по трьом статтям, яке я отримав майже 20 років тому.
При всій любові до моєї країни, я знав, що не буду добровольцем. Але вирішив, що ховатись не буду. До лютого 2026 року, я спокійно жив в Києві, оновлював данні, перепроходив влк, працював, платив податки, давав людям роботу, допомагав армії.
В лютому, мене незаконно подали в розшук і запросили в бусік. В один день у мене забрали свободу, роботу, статус, все на що я витратив останні 15 років. Замість заробляти, генерувати і допомагати, я став утриманцем держави на копійчаній зарплаті в 20 000 грн.
Перший місяць, я був в депресії, я шукав вихід, я хотів втекти, покалічитись, мене все бісило. Я мало не здох на бзвп в -20, перехворів на ангіну, гайморит, пневмонію, я потрапив в лікарню в важкому стані.
В якийсь момент, я зрозумів, що це якась гра, випробування, челендж, ніби я в грі якійсь, тільки закінчується одне випробування, як починається інше. І вони не закінчуються.
Коли я остаточно прийняв дійсність і зустрів 40 років в армії, до мене підійшов командир і в якості подарунку, повідомив, що я їду вчитись на сержанта.
« так я не хочу»
« ваще пох, збирайся»
Це знов було випробування, важке і неприємне. Наші навчальні центри для людей не призначені.
Єдиний позитив- це мій взвод, воїни з нас гівно, але люди підібрались афігенні. )
Тепер у мене є друзі в Трійці, 72, в 59, і в багатьох інших.
Мені досі складно повірити. Але сьогодні, в день народження моєї країни, я отримав сержантські погони і посаду командира відділення.
За півроку, життя змінилось докорінно. Чи стала мені подобатись армія? Ні. Вона жахлива і її треба міняти.
У мене зявилось багато класних знайомих. Я став сильніше. Я відкрив в собі те, про що навіть не здогадувався і побачив життя під зовсім іншим кутом.
Ні я, ні моя держава не обирали війну, ми хотіли жити і бути щасливими, і мене і її примусили, ми не знали, що робити, як воювати, але ми прийняли цей виклик, не втекли, не відкупились, а почали свою боротьбу.
Я сержант збройних сил України.
Досі не вірю ))
І командир мій теж не вірить
