хочу сюди!
 

Альбина

56 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Прикольна сценка:)

Мені цей мульт подобається ще більше, бо у ньому купа приколів. Наприклад, ось ця сценка. До речі, життєво! Було схоже декілька разів, коли ледве доїхав. Правда, стримався, щоб не блюванути.


Це я до того, щоб на Новий рік не бухали.

Дивні скульптури світу...

Тисячі пам’ятників на планеті прикрашають міста і привертають цікавих туристів. Але є і такі монументи, зміст яких незрозумілий нікому, крім їх творців.

Ми зібрали 25 фотографій пам’яток, дивлячись на які у людини з нормальною психікою виникає тільки одне питання: «Що за…?».

Гамільтон, Огайо, США


Вустер, Великобританія...[ Читати далі ]

Фортуна не просто посміхнулася, а обійняла за плечі

Буває, живеш собі спокійно, ні про що не підозрюєш і раптом трапляється… ні, не неприємність, а навпаки, майже диво. Раптове везіння, збіг, випадковість – як це не назви. У такі моменти ми і знаходимо посеред тротуару коштовність, купуємо щасливий лотерейний квиток або просто виявляємо у замовленні безкоштовну подвійну порцію улюбленого соусу. То чому б не зробити фото і не розповісти про таку удачу всьому інтернету?

“Теща сказала, що приїжджала в гості, поки ми з дружиною працювали, і заховала під ліжко трохи банок з огірками, помідорами, компотом”


«А потім я вирішив витягнути килим і дістати компот заразом. Ось дістав. Чудова вона жінка».

«Ніколи не вірив у подібні історії. Але нещодавно купив стару книгу, і коли відкрив її, з корінця випала така дрібниця. Це намисто з 12-каратного золота».

[ Читати далі ]

Дещо про могили невідомих солдат.

 То виявляється урочистості увесь час загиблій кішці?
Ну я б зрозумів, якби просто пам"ятник-обеліск. Але ж могила.
Тобто носили вінки дохлим котам, а не солдатам. Виходить, що ніхто нічого не пам"ятав і не було свідків похорону солдат на цьому місці, чи що?

«Выдыхая золу»


Осыпаются лунные искры,
На чернеющий масла поток,
Загорелись глаза словно лампы,
Проводя электрический ток.

Бог идёт по земле наблюдая,
Не склоняясь к добру или злу,
Лишь вдыхает заблудшие души,
Чтобы выдохнуть в небо золу.

© William van Warg

Будни суеты

                                                                                     
                                                                                                 Ничего не меняется....

Не обсуждай наивную мою молитву!
Она проста, она чиста,
как первые, жалящие огнями плиты,
что все не «всуе» для меня.

Да успокойся ты! Не надобно сражений  
из-за меня и для меня…
Я ведь не твой… не рукотворный гений. 
Да и не гений – искра от Огня.

Прими, ну что тут?! Из раздела «Очень сложно!»?
А как же «Жизнь – она фигня!»?
Не обсуждай… Док молча, тихо, осторожно
осколок тянет, отводя…

Не обсуждай чуднУ тебе мою молитву
из слов-обрывков, диких фраз…
Не подноси в миг скальпель доку – смерти бритву -
ну, не сейчас… ну, не сейчас!

Да успокойся ты, ведь ангел – Неба чудо!!!
И в этом ты не конкурент.
Пусть лучше всюду мне да будет очень худо,
но всем надеждам жив процент!

Прими, ну что тут?! Ты прекрасно всё ведь знаешь,
что, да, не я, а ты… а ты
невольно в злости всячески навек сгораешь
среди наивной красоты.

Я буду жить, сказал мне тихо строгий док мой.
Я буду видеть и писать…
И любоваться той звездой, далекой и высокой…
ОН соизволил мне опять.

А ты? А ты?! Молчание и глупо горе…
остатки пепла, где костры
всё схоронили в буйственном огне-задоре
песочных битв меж детворы.

Українська музика 2406







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

100%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

І мені доводиться жити це життя далі

  • 27.12.23, 03:05
Ось і Новий рік скоро. Відчуття дива, що все зміниться на краще. Але все одно якось моторошно. Все, що відбувається навколо - гнітить. Постійно лізуть погані думки в голову. Раніше я переживала, що прийдуть погані люди і нахуєвєртять всякого, а тепер переживаю, що свої ж перемелють. Я просто хочу жити спокійно своє життя. Скільки б років мені не було відміряно. Господи, коли ж це все закінчиться нарешті?! 

Я перестала носити хрестик, напевно, з того моменту, як померла мама. Мені здавалось це дуже не справедливим, що Боженька забрав її. Хоча, з іншої сторони, я розуміла, що це рано чи пізно станеться. Вона хворіла. Тоді я стала вважати, що тато буде зі мною ще довго. Але знову я здійснила ту саму помилку, думаючи, що часу достатньо. І сприймала його, як належне. Він не дуже й то любив мене, як мені здавалось, але був поряд. Опора. В разі чого підстрахує. 

І ось вже пів року я не можу скласти думки до купи. Мені страшно. Я не хочу бути одна. Вони залишили мене. На призволяще. 

Але я тут. І мені доводиться жити це життя далі.