[ Читати далі ]

Держаудитори перевірять законність використання бюджетних коштів у лікарні Нововодолазької громади Харківщини

Наразі триває ревізія окремих питань фінансового-господарської діяльності  Комунального некомерційного підприємства «Нововодолазька центральна лікарня» Нововодолазької селищної ради, яку проводять фахівці Північно-східного офісу Держаудитслужби, за період з січня 2021 року по червень 2026 року.

 

Ревізія Нововодолазької центральної лікарні, розпочалась у липні та триватиме до серпня 2026 року.

 

Держаудитори дослідять ризикові операції з капітальних інвестицій протягом 2023-2025 років становив 95 млн грн,  використання підприємством коштів на оплату праці з нарахуваннями на суму 80 млн гривень.

Крім того, за програмою медичних гарантій за укладеними договорами з Національною службою здоров’я України за 2022-2025 роки КНП отримано з державного бюджету 480 млн. гривень.

 

Під час ревізії планується дослідити низку ключових питань, зокрема:

·      -  Використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів.

·      -   Повнота надходження, достовірність, правильність визначення та відображення в обліку доходів.

·      -   Законність здійснення та достовірність відображення в обліку витрат, в тому числі видатків на капітальне будівництво (реконструкцію, ремонт) та оплату праці працівників.

·      -   Операції на реєстраційних рахунках в установах банків та рахунках, відкритих в органах Державної казначейської служби.

·      -   Стан розрахунково-платіжної дисципліни та виконання окремих господарських договорів. Правильність відображення дебіторської та кредиторської заборгованості. Стан претензійно-позовної роботи.

·      -   Стан збереження майна, використання оборотних та необоротних активів, Дотримання вимог законодавства щодо визначення втрат внаслідок знищення та /або пошкодження майна внаслідок збройної агресії російської федерації.

 

Проведення таких заходів спрямоване на забезпечення прозорості, законності та ефективності використання бюджетних коштів, а також на підвищення рівня фінансової дисципліни у сфері охорони здоров’я.  

 

Маєте інформацію про можливі фінансові порушення чи неефективне використання бюджету?

Повідомте про це Північно-східний офіс Держаудитслужби:

·        Електронна пошта: [email protected]

·        Форма на сайті: https://khrk.dasu.gov.ua/ua/plugins/userPages/66 

·        Телефон гарячої лінії: (057) 725-86-24

Детальніше на сайті: https://khrk.dasu.gov.ua/ua/news/438

Наконец-то понимание проблемы нелегальных иммигрантов пришло в либеральную голову  простого европейца. Жаль только, что понимание пришло не одно, а вместе с сотрясением мозга.

То сидів без роботи і нічим було зайнятись. Тепер немає часу ні на подкасти, ні на всі справи — бо їх багато. Зараз у мене такий етап у житті, що проходжу навчання на новій роботі, є домашні завдання по новій роботі, треба перечитувати особливості нової роботи, навалили купу всього на старій роботі, плюс — треба думати про зйомки. А ще ж є написання самвидаву та психологічний розбір думок. Не знаю, як все встигнути. Сил зовсім немає. Відпочити тупо не встигаю. Не уявляю, на скільки мене вистачить в такому темпі.

Глаза счастливые глядят в глаза пустые,
И так, и сяк, махать бы ей хвостом.
Проходят мимо них мгновенья дорогие...
Потом ты пожалеешь, но потом.

Вот он ушел, а ты, как ты устала
Смеяться от его нелепых фраз.
Вот зрители ушли, слеза сбежала.
Умытых пустота коснулась глаз.

1) Бог допускает войну, чтобы люди понесли наказание за свои грехи. Существует правило: «Что человек посеет, то и пожнет». Наказание за грех не откладывается до наступления следующей жизни. Уже в этом мире мы, до некоторой степени, несем наказание за наши грехи. Это многократно подтверждалось на примере жизни Израильского народа. Израильтяне НЕ повиновались Богу и попирали Его святые законы, тогда Бог снимал с них Свою защиту, и народ отдавался на суд врагам, которые нападали на Израиль. Каждое болезненное следствие греха — это часть того наказания, которое отмерено за грех.

«Почему же тогда страдают невинные?» Мы укажем только две главные причины. Во-первых, среди людей нет ни одного невинного. Все мы грешны. Более того, нам приходится пожинать плоды не только своих собственных грехов, но и грехов всего человечества, а в узком спектре — грехов определенной страны или определенной группы людей. Мы одновременно являемся и отдельными личностями, и частью государства и всего человечества в целом. Евангелие дает нам личное спасение; но это не значит, что мы перестаем быть гражданами своего государства или частью человечества. Вместе с другими людьми мы делим одно солнце и одно небо, переживаем те же болезни, катаклизмы, неустройства промышленности и экономики и другие несчастья, включая войну. Следовательно, и невиновные отчасти несут на себе наказание за грехи, в которых их прямой вины нет.

2) Бог допускает войну и для того, чтобы через нее люди яснее, чем когда-либо, увидели грех в его истинном проявлении. В мирное время мы относимся к греху легкомысленно, но война разоблачает человеческую природу и показывает нашу греховную природу. Время войн и кризисов — это не время поверхностных обобщений и «розового» идеализма. Война вынуждает нас проверить, на чем в действительности основана наша жизнь. Она заставляет нас ответить на вопрос о том, что именно в природе человека приводит к подобным ужасам. А то, что сидит глубоко в сердце каждого человека, в сердцах всех людей – эгоизм, ненависть, ревность, зависть, горечь и злость сердец, проявляющиеся в личных и социальных отношениях, очевидные на национальном и межнациональном уровнях. Человек, гордый в своем безумии, отказывается прислушаться к словам Евангелия, отказывается посещать места богослужений, отвергает наставления из Слова Божьего, отвергает милосердный, любящий зов Евангелия. Человек считает, что знает себя, и думает, что в состоянии построить совершенный мир и без Бога, сам. Но то, что он отказывается признать и принять в Благой вести в мирное время, Бог открывает ему, допуская войну, показывая его истинное лицо и последствия его греха. Человек нередко принимает через несчастье то, от чего отказывался, когда оно предлагалось ему с любовью.

3) Итак, мы подошли к последнему звену нашего исследования, которое снова возвращает нас к Богу. Потеряв все и ужасно страдая, надломленные и несчастные, осознающие свое безумие и глупость, мы, подобно блудному сыну, вспоминаем о Боге и о Его доме. Никакая другая фраза из Ветхого Завета не повторяется чаще этих слов: «В скорби и тесноте своей они воззвали к Господу». Израильтяне не хотели замечать доброту и милость Бога, не хотели услышать благодатный зов Его любви; но в агонии они вдруг вспоминали о Нем и возвращались к нему. И сегодня люди ведут себя так же.

Только если мы страдаем, видим свое полное банкротство и беспомощность, — только тогда мы поворачиваемся к Богу и доверяемся Ему. Когда я размышляю о природе человека и его жизни, меня поражает не тот факт, что Бог допускает войну, меня поражает то, насколько Бог кроток и долготерпелив, «ибо Он повелевает солнцу Своему восходить над злыми и добрыми, и посылает дождь на праведных и неправедных». Столетиями Он терпел зло и нечестие детей Израиля. И уже две тысячи лет Он продолжает терпеливо относиться к миру, большая часть которого отвергает Его заботливую любовь, не принимая ее даже в Личности Единородного Сына Божия. Мы должны спрашивать не о том, почему Бог допускает войны, а о том, почему Он до сих пор не позволил беззакониям и греху уничтожить мир; почему Его благодать ставит пределы злу и греху, за которые они не могут выйти? О, как поразительно велико долготерпение Божие к этому грешному миру! Как прекрасна Его любовь! Он послал в наш мир Своего Возлюбленного Сына, чтобы Он умер за нас и спас нас. Бог допускает такие кризисы, как война, потому что люди не желают уверовать в Сына Божия, чтобы наказать нас, научить нас, обличить нас в наших грехах и, что более важно, призвать нас к покаянию и принятию Его благодати. Следовательно, наш главный вопрос не в том, почему Бог допускает войны, а в том, извлекаем ли мы из них уроки, раскаиваемся ли перед Богом в своих грехах и в грехах всего человечества, которые привели к таким последствиям. Да даст нам Бог разумения и духа истинного покаяния — ради Имени Своего!”

Куди поділась Десятинна церква?

 

[ Читати далі ]

с.Маліївці – с. Підлісний Мукарів – с.Дунаївці

17.05.2026

Мій Шлях мені подобається все більше і більше і я з сумом думаю, що вже скоро дорога дійде до фіналу, але поки що відганяю ці думки і побачивши у вікно чудовий яскравий ранок, згадавши щоооо мене сьогодні чекає, почала збирати рюкзак. Сьогодні я маю побачити ще одні з найцікавіших об’єктів Шляху, до яких мені дуже хотілось потрапити.

Скажу, що в цих місцях я вже була в 2024 році. В палаці Орловських села Маліївці ми гуляли парком біля палацу, але тоді наш час тут був трохи обмежений і саме головне, заради чого я із задоволенням сюди повернулась, в той раз я не побачила – це Малієвецький водоспад. Також, минулого разу була осінь, а тут росте багато кущів бузку і моєю мрією було попасти сюди саме навесні під час цвітіння бузку. І от сьогодні моя мрія здійсниться.

Зайшла я в парк через бічний вхід, де побачила карети

Палацовий комплекс з дивовижним парком і унікальним водоспадом постав у 1788 р., як резиденція графської родини Орловських. Палац дивом пережив пореволюційні роки. За СРСР тут був дитячий санаторій. Наразі тут Малієвецький історико-культурний музей. Історія його створення розпочалася восени 2020 року. Відродження музею відбулось завдяки дивовижній, креативній і енергійній пані Анастасії Донець. Сьогодні Маліївці перетворилися на один із культурних осередків не лише Хмельниччини, але й України.

Навпроти входу в палац йде доріжка до водонапірної вежі

На початку ХІХ століття резиденція в Маліївцях славилася розкішшю і красою. Класицизм, шляхетна простота i спокійна велич царювали в тодішній архітектурній моді — і тут це помітно. Інтер’єри облаштовані згiдно з постулатом англiйського архітектора Колена Кемпбела «принести красу храму в приватне помешкання». До сьогодні збереглася ліпнина в стилi рококо у вигляді підвішених на стрiчках музичних інструментів (рiжки, сопiлки, кларнети, гітари), якi обвиті стеблами рослин.

Колись тут зберігалася розкішна колекція польського живопису. На жаль, на колекцію збагатилися не українські музеї, а полум’я, яке жадібно пожирало безцінні скарби під час «націоналізації». Ксаверій Францішек Орловський під час громадянської війни, коли Поділля окупував Антон Денікін, вивіз найцінніші речі із маєтку до Одеси, звідти попрямував до Марселя, а потім до Парижа. Так було частково врятовано бібліотеку Орловських і їхній родинний архів, у якому зберігалося листування римських пап із польськими королями. Урятувати вдалося й найцінніші екземпляри з картинної галереї палацу. Решта цінностей (меблі різних епох, вироби з порцеляни, посуд) залишилася на місці й була розграбована.

Біля палацу є стайня, де живуть конячки, переважно пенсійного віку, яких привозять як в будинок пристарілих. Тут їм організували прихисток і турботливо доглядають. Але є й досить молоді коники, як ось цей кінь Бурштин.

Навколо палацу розташований великий парк. Багато місцевих дерев — аксакали віком понад 100 років. Поміж дубів, лип та ясенів з кленами ростуть ялина срібляста, сосна Веймутова та чорна, модрина європейська, смерека гребінчаста, туя західна і східна, оцтове дерево. Зараз парк є частиною національного природного парку «Подільські Товтри». В низині парк прикрашають два ставки, фонтан "Левова паща" та 18-метровий штучний водоспад із двоповерховим гротом.

Найбільше на території парку вражає скеля-водоспад з гротами-печерами. Деякі джерела зазначають, що водоспад не природний, а рукотворний. Але ж скелястий вихід вапняку там природний, джерело, яке б’є зверху теж природне, просто колись давно це все люди об’єднали в спільну красу і берегли до наших днів. І з того давнього часу на скелі утворилась велика колонія моху, серед якого стікають струмені води.

Отже це ще один магніт від якого я довго не могла піти ))) Я ходила навколо нього з усіх боків, фотографувала, милувалась, насолоджувалась прохолодою і бризками води в променях вранішнього сонця. І Шлях нагородив мене ще одними відвідувачами водоспаду, що дало змогу отримати фото на фоні цієї перлини. Але Шлях кличе далі і попереду чекає ще одна цікавезна родзинка Поділля…

Поки я насолоджувалась вранішньою прохолодою парку і водоспаду, ранок непомітно поступався місцем теплому сонячному дню. Попереду шість кілометрів полями і нова зустріч з черговим шедевром архітектури. 

Як позаду у мене були день котиків та день собачок, так сьогодні був день конячок   на шляху сьогодні були ще коники, але не фоткала 

Так я дійшла до села Підлісний Мукарів, згадки про яке зустрічаються в історичних джерелах на початку XV століття як королівські землі, які входили до Барського князівства. В середині XVII століття він вже був центром староства, до якого входило 7 сіл. На зламі XVIII та XIX століть староством володіла Кароліна Гоздська – дружина французького принца Шарля де Нассау-Зігена. На даний час в селі живе менше 1000 мешканців, село охайне і приємне.

Але є костел – неперевершений шедевр неоготики. По ньому можна сміливо вивчати ази готичної архітектури.

Костел Святого Йосипа (Юзефа) Обручника в селі Підлісний Мукарів — це справді шедевр подільської неоготики (архітектурного стилю, що відроджував середньовічні готичні традиції в XIX–XX століттях). Цей шедевр Поділля будувався протягом 1859-1872 років. Освятив костел у 1886 році. При радянщині двічі закривали храм – у 1933 та у 1962 роках. У 1989 році костел повернули римо-католицькій громаді, після чого було проведено його реставрацію. Храм поштукатурили, розписали інтер’єр, реконструювали вівтар і орган та повторно освятили у 1992 році. Його головна фішка — сувора, але витончена краса, поєднання сірого тесаного вапняку, гострих шпилів та класичного круглого вікна-троянди на фасаді. 

Чи могли Ви уявити, що в далекий глибинці можна віднайти такий цікавезний Храм? Я ні. Коли, декілька років тому, я дізналась про його існування, почала придумувати різні способи як туди потрапити, тому що він дійсно в глибинці і добиратись досить не зручно. І тут бінго – ти пілігрим і спокійно можеш дійти до нього пішки   Знову додам, що я вже побувала тут восени 2024 року, але костел і двір костелу були зачинені, то ж ми побачили його лише через паркан і в похмуру погоду. 

Але ж сьогодні моя мрія здійснюється в повній мірі. Це просто джек-пот: погода супер, блакить неба вражає, сьогодні неділя і в храмі буде служба, а це значить я матиму можливість зайти в середину. І що сказати? Йдучи полями я добре підігрілась під сонечком, а коли зайшла в Костел, сіла на лавці, це було неймовірне блаженство. Так я сиділа, насолоджуючись і відпочиваючи, і тут мене пробрали мурашки, бо я почула тиху молитву під звуки органу. 

Так, у костелі Святого Йосипа Обручника в Підлісному Мукарові є орган! І це не просто інструмент, а справжнє серце цього неймовірного неоготичного храму. Це діючий духовий орган, і його величне звучання в поєднанні з фантастичною акустикою високих готичних склепінь створює абсолютно магічну атмосферу. Багато пілігримів та мандрівників мріють потрапити туди саме під час служби, щоб на власні вуха почути, як цей інструмент заповнює звуком простір із тесаного сірого каменю. Мені неймовірно пощастило почути його наживо під час цієї подорожі, і це дійсно особливий досвід — адже далеко не в кожному сільському храмі зберігся такий скарб!

 І я знову повертаюсь до фрази: «Шлях не дає те, що ти хочеш. Шлях дає те, що тобі потрібно». А у мене співпало і те, що я хотіла, і мабуть те, що моїй душі було потрібно.

Служба в Костелі продовжується, а мені пора йти далі, мої наступні 13 кілометрів попереду . Далі я знову йшла подільськими полями, занурюючись в свої роздуми і дякуючи Бога і Шлях, що мені випала така чудова нагода все побачити, почути і відчути. Неймовірний, емоційний та контрастний день! Ранок розпочався казково: витончений палац Орловських у Маліївцях, затишні ставки та величний 18-метровий водоспад у скелі. Далі — спекотний і важкий перехід полями. Але яка нагорода чекала на мене! Малієвецький водоспад і казковий неоготичний костел св. Йосипа Обручника. Я встигла на службу, і коли під високим склепінням залунав орган, по тілу пробігли сироти. Це було до сліз піднесено.

Так я дійшла до місця ночівлі в місто Дунаївці. 

День, сповнений сонця та благословенної самотності. Шлях з Маліївців через Підлісний Мукарів та Вихрівку пролягав майже безлюдними, дикими місцями. Жодної метушні, лише шепіт вітру, спів птахів та тепло травневого сонця. У ці миті я почувалася неймовірно щасливою, розчиняючись у красі української природи. Справжня терапія для душі, яка нарешті віднайшла свій омріяний спокій. Фініш сьогодні дався відносно важко, через сонячний теплий день маю шалену втому, але серце переповнене дивами цього дня.