Першою тривожною "пташкою" в цьому буремному спектаклі став черевик, який із точністю катапульти влетів у миску запашного борщу з реберцями, що розкладала бабуся між картярами. Бульйон із капустою та дрібно нарізаним бурячком здійнявся у повітря, утворивши криваву веселку, яка заляпала небритих герцогів з ніг до голови.
– О, мій сюртук! – вигукнув один із них, витрушуючи з рукава шматок картоплі, що встиг примоститися там, як у теплому домі.
– Картопля – це ще пів біди! А от буряк! – вторив йому інший, безуспішно намагаючись витерти червоні плями зі свого зношеного камзола.
Зрозумівши, що справи кепські, один із циганів, молодший, але кмітливий, схопив блакитний прапорець – той самий, яким щойно витирали борщ, – і, ставши на стіл, урочисто просяг його вгору.
– Мир! Ми всі за мир! – вигукнув він, посміхаючись так широко, що його передні зуби здалися двома місячними серпами.
На жаль, його заклик залишився не почутим, бо в ту ж мить у нього врізався струмінь із вогнегасника. Піна огорнула його з голови до п’ят, і він, мов сніговик, застиг на місці, витягнувши руку з прапором. У цей момент він виглядав точнісінько як гіпсова статуя піонервожатого, роботи колгоспного скульптора в якомусь таборі абсурдності.
Натовп вирував, і предмети летіли в повітрі, немов зірки в хаотичній галактиці. Гарбузи, бідони, боксерські шоломи, навіть один невеличкий стілець – усе це змагалося за місце в центрі загальної уваги.
Марципанник, який до цього моменту намагався підтримувати бодай якийсь вигляд величності, тепер безпорадно хапав ротом повітря, мов риба, яку щойно витягли з води й забули повернути назад. Його очі крутилися, як два дзиґарі, які втратили синхронізацію.
Старший із циганів, який весь цей час зберігав вигляд мудрого, хоч і трохи втомленого полководця, зрештою зрозумів, що настав час відступати. Він подав якийсь знак своїм товаришам, і ті, не гаючи ні секунди, схопили диван, кілька мисок із вцілілим борщем і розкидані карти. Усе це вони спритно завантажили собі на плечі й, мов мурахи, вирушили геть із небезпечної зони.
Старший, зрозумівши, що Марципанник от-от впаде від шоку, схопив його за комір сюртука.
– Ходімо, ваша "ефективносте", – пробурчав він, тягнучи Марципанника за собою, немов мішок із проблемами.
Диван похитувався, мов корабель у шторм, коли цигани, розмахуючи руками й маневруючи між літаючими бідонами, прокладали собі шлях до безпечного місця. За ними, з усіх сил перебираючи ногами, плентався Марципанник, періодично бурмочучи:
– Але ж це було так… чудово… Що сталося? Я ж не розповів про переможний курс реформ...
Проте ніхто йому не відповів, бо в хаосі на площі вже не було місця для запитань – лише для того, щоб якомога швидше вибратися звідти живим і без плям борщу на сюртуці.
