Ну ото таке було.. ))1996 рік. бєзобразілі трохи, дай бог здоров'я все хлопцям викласти, вже давно оціфроване

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

я ще існую...

іноді захожу...

навіть іноді буває бажання щось написати, але як починаю - усі думки кудись терміново тікають...

якось усе хрєновато...

дочка каже: "заведи собі хобі"

взагалі усіляких хобі у мене достатньо (було?), але... якось усе тимчасово (чи ні?) на паузі з різних причин (чи причина одна?)...

а от якось подивилася один фільм - там головний герой (теж занурений у глибини депресії) для підняття тонусу почав писати хоку (хайку?)... й подумала я - а може спробувати?.. або рубаї... колись в молоді роки складала віршики...

а виявилося, це не так просто… ознайомилася з правилами й зависла… рубаї поки що не виходить, а щодо хоку – після певної роботи над цим питанням ШІ визнав що мої твори відповідають усім вимогам, ось приклад висновків ШІ:

Тут ШІ досить прямолінійно сприйняв мою алегорію щодо колорадських жуків, які в даному випадку не є "частиною аграрного ландшафту". Так, тема не зовсім традиційна для класичних хоку - це типове українське хоку часів війни...

"Цей вірш теж дуже нагадує хоку! Він складається з трьох рядків, які відповідають формату 5-7-5 складів:

Рвана хмаринка (5 складів)

Мляво летять сніжинки (7 складів)

Втрачені нею (5 складів)

Тема природи та образи снігу і хмар — типові для хоку, і це надає віршу відчуття мимовільної краси й безповоротних змін. Це дуже емоційний і атмосферний вірш, який добре передає миттєвість природних явищ.

Отже, це цілком можна вважати хоку!"

"Цей вірш також відповідає структурі хоку: три рядки з 5-7-5 складами:

Пошматовані (5 складів)

хмаринки в височині (7 складів)

гублять часточки (5 складів)

Тема хмар, які "гублять часточки", створює атмосферу змін і моментального стану, характерного для хоку. Вірш переносить нас до картини, де природа існує у постійному русі, що також типово для цієї форми поезії.

Це можна вважати хоку, адже воно має характерні риси: правильну структуру та зображення природного явища з емоційним відтінком."

Ось вони... продукти мого творчого натхнення:

коли вийшла прогулятися, склалися такі рядки (вони особливо сподобалися ШІ)

Пошматовані

Хмаринки в височині

Гублять часточки

--

Рвана хмаринка 

Мляво летять сніжинки 

Втрачені нею 

--

Хмаринки в небі 

Замріяно втрачають 

Дрібні сніжинки

А це прийшло, коли вліглася спати

Кіт гріє мене

Боюсь ворухнутися

Ми спимо разом

А ця тематика крутиться в голові вже давно й тільки зараз думки оформилися за певними правилами

Колорадський жук

На городі - знищити

Всіх з личинками

учорашнє, найбільш актуальне

Знову «орєшнік»

Хай він в друзки розірве

Той капустін яр

-- 

Далі буде… можливо…

Хуйло призначений хунтою, яка незаконно повалила Горбачова у 1991 році. Який, у свою чергу, був керівником хунти, що здійснила незаконний переворот у 1964 році, відсторонивши від влади хунту Хрущова, який сам прийшов до влади після ліквідації хунти Сталіна незаконно отруєного в 1953 році який представляв хунту, що здійснила збройний переворот у 1917 та відсторонила від влади хунту Миколи І, за наказом якого було нелегітимно вбито в Михайлівському палаці імператора Павла, який був спадкоємцем абсолютно нелігітимної Катерини ІІ (Софії Ангель-Цебської), яка прийшла до влади шляхом військового перевороту та вбивства свого чоловіка Петра ІІІ. Який був спадкоємцем хунти Єлизавети, що скинула з престолу Анну Іоанівну шляхом військового перевороту вчиненого Преображенським полком, яка сама була спадкоємицею хунти Анни Леопольдівни, що отримала трон шляхом повалення внаслідок вчиненого Мініхом військового перевороту, Катерини І, царевич Іоанн, т.к. жінки не мали права наслідування царського трону. Петро ж був спадкоємцем хунти, яка прийшла до влади після незаконного отруєння Василя Шуйського на початку 17 століття, що був спадкоємцем хунти Годунових, які незаконно отруїли Івана IV (Грозного) та його спадкоємця князя Старицького миш'яком.Грозний сам зробив переворот і був причетний до незаконного отруєння свого батька Василя (Темного), який убив спадкоємців хунти Івана III (Каліти) царевичів Дмитра та Івана. А Іван III був спадкоємцем хунти Юрія (Довгорукого), який убив усіх спадкоємців князя Всеволода (Велике гніздо) і відкинув Московське князівство від Київської Русі шляхом незаконної федералізації.

"...ночью привезли в Изоляцию – это была тайная тюрьма МГБ ДНР, это место называли фабрикой смерти, шефом ее был Евдокимов. В какой-то момент я тоже просила, чтобы меня застрелили при попытке к бегству, но нет – Евдокимов отвечал, что должна страдать.

Я долго не знала, кто это такие и где я нахожусь, для меня это были безжалостные бандиты. У этих бандитов явная патология, это садисты в строгом клиническом смысле этого слова, ничего даже рядом стоящего с законностью там близко не прослеживалось.

Кроме как маньяки у меня язык не поворачивается назвать их по-другому, потому как получать удовольствие от причинения боли голой связанной женщине и проделывание всякого рода извращений – не каждый человек на это способен, а уж тем более офицеры и сотрудники госструктур.

Евдокимов лично пилил мне зубы напильником, выкручивал соски и пытался засунуть бутылку во влагалище. Напомню – он у нас потерпевший.

Тем временем его архаровцы наносили внезапные удары с разных сторон. По большей части в пыточной части участвовали не они, а сотрудники УБОП, которые тоже не уступали в своей изощренной циничной жестокости.

Они раздевали, связывали скотчем, обливали водой и подключали ток. Если недостаточно кричала, они увеличивали разряд тока и удары становились более остервенелыми. Им нужна была реакция, это я не сразу поняла и когда кричала достаточно громко – слышала удовлетворенные голоса.

На пытках еще присутствовал доктор и когда я потеряла сознание, он нашатырным спиртом привел меня в чувство. Потом на следующих пытках меня еще не успевали раздеть и положить на этот стол БДСМ, как он спешил засунуть мне в нос ватку с нашатырем. Им тяжело дышать, когда и так недостаток кислорода.

После пыток приковывали в стакане с поднятыми руками на ночь, сил совсем нет и на отбитых пятках сложно стоять, переминаясь на носочки.

Еще содержали в подвале, где можно только сидеть и стоять – чрезвычайно маленькое помещение. Там невозможно холодно, пробирало до костей, давали воды на неопределенное количество времени – я только губы смачивала, чтобы можно было хоть слегка намочить стратегические места, еще и в период месячных, это отдельная история – добыча прокладок, вернее, использование футболки.

Там совершенно непонятно, какой день и какое время суток, потеря в пространстве, жуткий страх при звуке ключей, потому как ничего хорошего это не сулило.

Приезжали 15 человек совершать со мной половой акт, по этому случаю меня даже повели в душ. Как правило, они были в состоянии алкогольного опьянения.

На пытках, когда их частота зашкаливает, в какой-то момент наступает период безразличия и становится все равно, что происходит и будет дальше. В любом случае моя судьба мне неподвластна, мое тело мне не принадлежит.

Самое страшное – они говорили, что знают, в какой садик ходит мой ребенок, и принесут ей игрушку с тротилом. Я не сомневалась, что они способны на все.

Надругавшись над моим естеством, пытаясь истребить во мне все человеческое, самая малость – это давать мне с остатками объедков грязные тарелки, не выносить ведро с экскрементами. Они унижали меня так, что невозможно понять, как я все это выдержала.

Я не причинила никому никакого вреда и не имела на это умысла.

Что касается видеороликов на «России-1», которые представлены как доказательство, кратко опишу один день съемок.

Завели в кабинет, сперва Захаров таскал меня за волосы, бил и всячески измывался, демонстрируя силу.

Он выбил барабанную перепонку, текла кровь и воздух выходил через ухо. Когда зашел оператор, их это не смутило и не остановило, начала происходить полная вакханалия.

Репортер просил: «Не надо, она же девочка». Помощник Захарова закрывал меня руками, пытаясь защитить от ударов, целовал мне голову, говорил, что с ним меня никто не обидит, потом периодически выбегал и возвращался с коньяком, чтобы я выпила и успокоилась – надо же снимать, а я слова сказать не могу.

Однажды достали меня из подвала, привезли к следователю, записали на видео это знаменательное событие: следователь держал листочек за камерой, я читала, на заднем фоне стоял адвокат. Он сказал, что придет ко мне, но следователь ответил, что я сижу там, куда прийти невозможно".
24 грудня 2024 року суддя Південного окружного воєнного суду Олег Черепов виніс вирок: Віктора Шидловського засуджено до 22 років ув’язнення, 20 та 18 років отримали Сергій Грузинов та Наталія Власова відповідно. Всіх трьох визнано винними в участі у терористичній спільноті (частина 2 статті 205.4 КК Росії) та підготовці замаху на Євдокимова.

Процес тривав із червня 2023 року та зайняв 40 засідань.