Олег Володарський: «У нас є дві твердині – Бог і Україна. Спілкуючись з отцем Ігорем я ще раз упевнився в надважливості цих переконань» (відео)

ЄВХАРИСТІЯ

Святе таїнство Євхаристії – це третє з Таїнств християнського втаємничення, в якому новоохрещений, який народився у Христі й сповнився Святим Духом, причащається Тіла і Крові Христа на святій євхаристійній Трапезі. До таїнства Євхаристії приступаємо протягом усього життя, адже через нього ми постійно зростаємо в благодаті богосинівства, яку прийняли в Хрещенні та Миропомазанні, тому наша Церква й причащає новоохрещеного.

У Святому Причасті Христос дарує нам Самого Себе, Своє Тіло і Кров, на поживу для зростання в новому житті. На Тайній Вечері Христос віддав Себе за нас, щоб ми могли дарувати своє життя за ближніх, як Він його дарував (пор. Йо. 13, 34). Причащаючись Господнього Тіла і Крові, ми отримуємо завдаток вічного життя: «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Йо. 6, 54). Через Причастя Тіла і Крові Христа ми вже маємо вічне життя, повнота якого явиться у славному зновупришесті Христа. «Тому що Він дарував нам Свій власний образ і Своє власне дихання, а ми їх не зберегли, Він сам бере участь у нашій бідній і немічній природі для того, щоб нас очистити й учинити нетлінними та знову зробити учасниками Його Божества».

Пресвята Євхаристія найповніше виявляє і творить нашу спільність і з Богом, і з людьми. Усі, хто причащається Христа, стають «одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5), тобто єдиною Церквою: «Тому що один (Євхаристійний) хліб, – нас багато становить одне (Христове) тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі». Це саме сповідуємо в Анафорі Літургії святого Василія Великого, коли просимо: «Нас усіх, що від одного Хліба і Чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого». Святий Йоан Дамаскин навчає: «Причастям це таїнство називається тому, що через нього ми причащаємося Божества Ісуса. А сопричастям воно називається – і дійсно є – тому, що через нього ми входимо в сопричастя з Христом, беручи участь як у Його тілі, так і в Божестві. Водночас, через це Таїнство входимо в сопричастя і єднаємось одні з одними, бо як ми причащаємось одного хліба, так усі стаємо єдиним Тілом Христовим і єдиною Кров’ю та членами одні одних, будучи співтілесними Христовими».

Катехизм Христос наша Пасха про Святе Таїнство Євхаристії

Завітавши на Поділля, перед початком знімання Вінницького циклу проекту «Сповідь» ми зустрілися з архієпископом Вінницьким і Тульчинським Михаїлом, щоб отримати благословення рідної Матінки-Церкви й з відкритим серцем знімати програми з авангардом рідної жовто-синьої Нації. Владика Михаїл розповів нам про єпархію, про історію та географію краю, а також сприяв організації програм зі священнослужителями.

Протоієрей Ігор Сіранчук, Секретар єпархіального управління Вінницько-Тульчинськоі єпархії Православної Церкви України

Сам владика Михаїл відмовився від знімання, натомість надав нам можливість поспілкуватися з секретарем Вінницько-тульчинської єпархії ПЦУ отцем Ігорем Сіранчуком, котрий безпосередньо опікувався організаційними питаннями щодо наших зустрічей зі священниками та капеланами рідної церкви.

Ми зняли не один десяток програм. Різноманітних за своїм змістом, тематикою та характерами персонажів. Серед них були й молоді священики, котрі лише нещодавно почали своє служіння на парафії, а також ті, хто лише чекають на завершення будівництва храму, були і капелани, котрі по-воєнному стримано та гідно говорять такі інколи болісні, але вкрай необхідні слова. Ми говорили, згадували, аналізували, мріяли та молилися. Я побачив стільки любові до Бога і України! Ці люди є стовпами твердині нашої віри. Віри, котра сторіччями дає нам сили та наснаги боротися з ворогом та знов і знов відбудовувати себе як Націю.

Виважений, спокійний та уважний до співрозмовника, отець Ігор настільки відданий служінню Богу та єпархіальній роботі, що йому навіть на думку не спало, що в програмі можна говорити про себе самого, а не про єпархію. За весь час нашого спілкування мене вразила його відкритість. Він просто був поруч. Телефонував, переймався, турбувався. Така зацікавленість та небайдужість рідної церкви надзвичайно гріє душу.

Є герої програм, про яких прагнеш розповісти, які вони видатні та яскраві. Зустрічаються й інші. Ті, про котрих достатньо сказати, що такі, як вони є посеред нас, поруч із нами. І цього вже буде достатньо. Той, в кого вистачить душі, зрозуміє та оцінить, а для решти немає сенсу загортати в яскраву обгортку, адже тут важлива не форма, а зміст.

Наша Церква проводить потужну роботу по відновленню українського православ’я. Тисячолітня ВІРА поновила своє свідоцтво про народження і зараз веде надскладну та невпинну боротьбу з недобратнім кремлівським храмом. І все це не припиняючи допомагати армії, нести капеланську службу, опікуватися хворими та пораненими, вдовами та сиротами. Наша Церква завжди поруч із Нацією в найбільш болісних та важливих фрагментах буття і не припиняє своє служіння Богу й Україні ані на мить.

Саме тому я і не припиняю наголошувати на тому, яку важливу справу робить сьогодні Церква і як їй важлива наша підтримка. Настав той період нашої історії, коли Нація має об’єднатися навколо храму своєї генетичної віри заради того, щоб зберегти сьогодення та відбудувати квітуче та потужне майбутнє. Тут не потрібні гучні слова, у вірі нам не потрібні вожді чи гетьмани. Нам потрібна лише тиша, віра та молитва.

Я звичайний мирянин, котрий вірує в Господа нашого Ісуса Христа і шанує нашу українську Матінку-Церкву. Та душею я відчуваю, що тільки в молитві, тільки через розмову з Богом ми станемо єдиним цілим, єдиною об’єднаною Нацією. Зазвичай епіграфом до статті про священнослужителів є молитва, але цього разу мені здалося доречним нагадати про таїнство нашого єднання з Господом, котре нам дарував Господь за усвідомлення Його любові до нас. Так само і Нація об’єднавшись, стане тілом Христа. Христа, котрий навіки став для нас прикладом любові та жертовності.

Ми зараз переживаємо складні часи. Складні для кожного особисто і для Нації в цілому. Наші сильні, потужні, красиві, квітучі чоловіки та жінки втрачають життя та здоров’я на цій війні. Закриваючи на це очі, відвертаючись від цього, ми втрачаємо людяність та вмираємо як Нація. Байдужість вбиває душу. Та усвідомивши гріховність цієї байдужості, взявшись за руки, на краю прірви ми знову відродимося як українство у всій його дарованій Господом величі та красі. Головне почути шепіт Бога, котрий закликає нас любити не зважаючи ні на що.

Ми надзвичайно глибокі. Але самі розучилися усвідомлювати глибину та потужність велич нашої мови, історії, культури та віри. Але без цього усвідомлення ми країну не врятуємо. Без нього ми її не відбудуємо. Не об’єднаємо. Щоб там не сталося, у нас є дві твердині – Бог і Україна. І під час цієї «Сповіді» з отцем Ігорем я ще раз переконався в надважливості цих переконань.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Протоієрей Ігор Сіранчук, Секретар єпархіального управління Вінницько-Тульчинськоі єпархії Православної Церкви України

https://youtu.be/QsTnIcOGs8Q