хочу сюда!
 

Lina

36 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «протоієрей»

За час нашого спілкування мене вразила відкритість отця Ігоря

Олег Володарський: «У нас є дві твердині – Бог і Україна. Спілкуючись з отцем Ігорем я ще раз упевнився в надважливості цих переконань» (відео)

 

ЄВХАРИСТІЯ

Святе таїнство Євхаристії – це третє з Таїнств християнського втаємничення, в якому новоохрещений, який народився у Христі й сповнився Святим Духом, причащається Тіла і Крові Христа на святій євхаристійній Трапезі. До таїнства Євхаристії приступаємо протягом усього життя, адже через нього ми постійно зростаємо в благодаті богосинівства, яку прийняли в Хрещенні та Миропомазанні, тому наша Церква й причащає новоохрещеного.

У Святому Причасті Христос дарує нам Самого Себе, Своє Тіло і Кров, на поживу для зростання в новому житті. На Тайній Вечері Христос віддав Себе за нас, щоб ми могли дарувати своє життя за ближніх, як Він його дарував (пор. Йо. 13, 34). Причащаючись Господнього Тіла і Крові, ми отримуємо завдаток вічного життя: «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Йо. 6, 54). Через Причастя Тіла і Крові Христа ми вже маємо вічне життя, повнота якого явиться у славному зновупришесті Христа. «Тому що Він дарував нам Свій власний образ і Своє власне дихання, а ми їх не зберегли, Він сам бере участь у нашій бідній і немічній природі для того, щоб нас очистити й учинити нетлінними та знову зробити учасниками Його Божества».

Пресвята Євхаристія найповніше виявляє і творить нашу спільність і з Богом, і з людьми. Усі, хто причащається Христа, стають «одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5), тобто єдиною Церквою: «Тому що один (Євхаристійний) хліб, – нас багато становить одне (Христове) тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі». Це саме сповідуємо в Анафорі Літургії святого Василія Великого, коли просимо: «Нас усіх, що від одного Хліба і Чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого». Святий Йоан Дамаскин навчає: «Причастям це таїнство називається тому, що через нього ми причащаємося Божества Ісуса. А сопричастям воно називається – і дійсно є – тому, що через нього ми входимо в сопричастя з Христом, беручи участь як у Його тілі, так і в Божестві. Водночас, через це Таїнство входимо в сопричастя і єднаємось одні з одними, бо як ми причащаємось одного хліба, так усі стаємо єдиним Тілом Христовим і єдиною Кров’ю та членами одні одних, будучи співтілесними Христовими».

Катехизм Христос наша Пасха про Святе Таїнство Євхаристії

 

Завітавши на Поділля, перед початком знімання Вінницького циклу проекту «Сповідь» ми зустрілися з архієпископом Вінницьким і Тульчинським Михаїлом, щоб отримати благословення рідної Матінки-Церкви й з відкритим серцем знімати програми з авангардом рідної жовто-синьої Нації. Владика Михаїл розповів нам про єпархію, про історію та географію краю, а також сприяв організації програм зі священнослужителями.

 

Протоієрей Ігор Сіранчук, Секретар єпархіального управління Вінницько-Тульчинськоі єпархії Православної Церкви України

Сам владика Михаїл відмовився від знімання, натомість надав нам можливість поспілкуватися з секретарем Вінницько-тульчинської єпархії ПЦУ отцем Ігорем Сіранчуком, котрий безпосередньо опікувався організаційними питаннями щодо наших зустрічей зі священниками та капеланами рідної церкви.

 

Ми зняли не один десяток програм. Різноманітних за своїм змістом, тематикою та характерами персонажів. Серед них були й молоді священики, котрі лише нещодавно почали своє служіння на парафії, а також ті, хто лише чекають на завершення будівництва храму, були і капелани, котрі по-воєнному стримано та гідно говорять такі інколи болісні, але вкрай необхідні слова. Ми говорили, згадували, аналізували, мріяли та молилися. Я побачив стільки любові до Бога і України! Ці люди є стовпами твердині нашої віри. Віри, котра сторіччями дає нам сили та наснаги боротися з ворогом та знов і знов відбудовувати себе як Націю.

 

Виважений, спокійний та уважний до співрозмовника, отець Ігор настільки відданий служінню Богу та єпархіальній роботі, що йому навіть на думку не спало, що в програмі можна говорити про себе самого, а не про єпархію. За весь час нашого спілкування мене вразила його відкритість. Він просто був поруч. Телефонував, переймався, турбувався. Така зацікавленість та небайдужість рідної церкви надзвичайно гріє душу.

 

Є герої програм, про яких прагнеш розповісти, які вони видатні та яскраві. Зустрічаються й інші. Ті, про котрих достатньо сказати, що такі, як вони є посеред нас, поруч із нами. І цього вже буде достатньо. Той, в кого вистачить душі, зрозуміє та оцінить, а для решти немає сенсу загортати в яскраву обгортку, адже тут важлива не форма, а зміст.

 

Наша Церква проводить потужну роботу по відновленню українського православ’я. Тисячолітня ВІРА поновила своє свідоцтво про народження і зараз веде надскладну та невпинну боротьбу з недобратнім кремлівським храмом. І все це не припиняючи допомагати армії, нести капеланську службу, опікуватися хворими та пораненими, вдовами та сиротами. Наша Церква завжди поруч із Нацією в найбільш болісних та важливих фрагментах буття і не припиняє своє служіння Богу й Україні ані на мить.

 

Саме тому я і не припиняю наголошувати на тому, яку важливу справу робить сьогодні Церква і як їй важлива наша підтримка. Настав той період нашої історії, коли Нація має об’єднатися навколо храму своєї генетичної віри заради того, щоб зберегти сьогодення та відбудувати квітуче та потужне майбутнє. Тут не потрібні гучні слова, у вірі нам не потрібні вожді чи гетьмани. Нам потрібна лише тиша, віра та молитва.

 

Я звичайний мирянин, котрий вірує в Господа нашого Ісуса Христа і шанує нашу українську Матінку-Церкву. Та душею я відчуваю, що тільки в молитві, тільки через розмову з Богом ми станемо єдиним цілим, єдиною об’єднаною Нацією. Зазвичай епіграфом до статті про священнослужителів є молитва, але цього разу мені здалося доречним нагадати про таїнство нашого єднання з Господом, котре нам дарував Господь за усвідомлення Його любові до нас. Так само і Нація об’єднавшись, стане тілом Христа. Христа, котрий навіки став для нас прикладом любові та жертовності.

 

Ми зараз переживаємо складні часи. Складні для кожного особисто і для Нації в цілому. Наші сильні, потужні, красиві, квітучі чоловіки та жінки втрачають життя та здоров’я на цій війні. Закриваючи на це очі, відвертаючись від цього, ми втрачаємо людяність та вмираємо як Нація. Байдужість вбиває душу. Та усвідомивши гріховність цієї байдужості, взявшись за руки, на краю прірви ми знову відродимося як українство у всій його дарованій Господом величі та красі. Головне почути шепіт Бога, котрий закликає нас любити не зважаючи ні на що.

 

Ми надзвичайно глибокі. Але самі розучилися усвідомлювати глибину та потужність велич нашої мови, історії, культури та віри. Але без цього усвідомлення ми країну не врятуємо. Без нього ми її не відбудуємо. Не об’єднаємо. Щоб там не сталося, у нас є дві твердині – Бог і Україна. І під час цієї «Сповіді» з отцем Ігорем я ще раз переконався в надважливості цих переконань.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Протоієрей Ігор Сіранчук, Секретар єпархіального управління Вінницько-Тульчинськоі єпархії Православної Церкви України

https://youtu.be/QsTnIcOGs8Q

Отцю Сергію вкрай важливо бути почутим – Олег Володарський

 

Молитва під час боротьби з силами темряви

Господи! Ти – Бог Всемогутній, Ти – мій Отець Небесний! Прошу Тебе через заступництво й допомогу святих Твоїх Архангелів Михаїла, Гавриїла й Рафаїла про те, щоб я та мої брати й сестри були захищені від злого духа, який хоче зробити нас своїми рабами. Всі Святі, прийдіть на допомогу!

Від неспокою, смутку, нав’язливих думок,

Господи, просимо Тебе, захисти нас,

Від ненависті, ревності, нечистоти,

Господи, просимо Тебе, захисти нас.

Від думок про помсту, про смерть; від заздрості,

Господи, просимо Тебе, захисти нас.

Від будь-якої думки про самогубство та аборт,

Господи, просимо Тебе, захисти нас.

Від життя в розпусті тіла,

Господи, просимо Тебе, захисти нас.

Від розриву подружжя і всякої лихої дружби,

Господи, просимо Тебе, захисти нас.

Від усіляких форм чаклунства, напастей злого духа, прокляття, диявольської одержимості, хвороб психічних, фізичних, моральних і духовних, які виникають через дію злого духа,

Господи, просимо Тебе, захисти нас.

Господи, Ти сказав: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам».

Через заступництво Пречистої Діви Марії звільни нас від усього злого й дозволь нам наповнитись Твоїм Святим Духом та Його любов’ю, радістю і миром. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

 

Митрофорний протоієрей Сергій Мельник, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці (м. Жмеринка Вінницької області)

Вінницька область опинилася на другому місці в Україні за темпами переходу релігійних громад з Московського патріархату до Православної церкви України. Про це повідомляє у своєму дослідженні портал «Слово і Діло», який проаналізував ситуацію з переходами українських церковних громад з російської церкви до ПЦУ. Так, згідно з дослідженням, «станом на початок минулого року в Україні налічувалося 19 тисяч 209 православних громад, з них діяли – 18 тисяч 315, 188 були не зареєстровані і 706 не діяли. Більше громад належали церкві Московського патріархату – 12 тисяч 437, у Київського патріархату було 5 тисяч 363 приходи, у Української автокефальної православної церкви – 1 тисяча 171 громада, у оновленої УАПЦ – 28». На порталі зазначають, що першою громадою, яка долучилася до новоствореної ПЦУ після отримання Україною томосу стала громада Вінницького Спасо-Преображенського кафедрального собору. Це сталося 17 грудня 2018-го за участі митрополита Вінницького і Барського Симеона.

Джерело: https://vezha.ua/vinnychchyna-druga-v-ukrayini-za-tempamy-perehodu-religijnyh-gromad-do-ptsu-grafika/

 

Туманний ранок був спокійний та неквапливий, сповнений ароматом кави та розміреною чарівливістю нових зустрічей та знайомств. Герої програм спостерігали за записом «Сповіді» налаштовуючись на діалог про Україну та українців. Затишна Жмеринка прокидалася і похмурий туманний ранок поступово наповнювався звуками міського життя. До нас на зйомки програми прийшов священик. Охоче прийшов. Без жодних вагань відгукнувся на пропозицію своїх прихожан. Для мене така подія – справжня дивина, адже зазвичай організація знімання «Сповіді» зі священиками потребує неабияких зусиль.

 

Отець Сергій був готовий до діалогу. І ані метушня знімального процесу, ані камери не змусили його нервувати чи сумніватися у своїх словах, своїх поглядах та переконаннях. Є люди, які вміють красиво та цікаво говорити. Є такі, котрим публічність дається вкрай важко. А є й ті, кому, як і герою сьогоднішньої «Сповіді», вкрай необхідно бути почутими. В них відчувається цей нерв, котрий рано чи пізно забринить в душі кожного з нас. В такі миті людина говорить не те, що належить відповідно до статусу, посади чи ситуації, а саме те, що кипить і бринить в душі.

 

Ми підіймаємо очі до неба і линемо поглядом і душею туди, в безмежний простір, де живе Бог, котрий своєю мудрістю та любов’ю здатен заспокоїти втомлену та зболілу душу. Ми промовляємо молитву, звертаючись до Господа словами, думками та душею. Перебуваючи на самоті в цій молитві, ми не відчуваємо самотності, болю чи постійного занепокоєння, котрими сповнене наше життя. Навпаки, ми відчуваємо себе маленькою нерозумною дитиною люблячого та мудрого батька, котрий завжди поруч з нами, завжди любить нас, навіть тоді, коли ми про нього забуваємо.

 

Я не знаю, чи зумів бути корисний саме цьому священику. Але моя вдячна душа прагне поділитися тим, що український священик розповідає на очах у Нації і Бога. Це людина, котра поруч із нами в радості та в горі. Людина, котра хрестить і вінчає, сповідує та відмолює, допомагає та наставляє, проводжає в останню путь… Котра готова бути поруч з українством. Для якої Бог і Україна понад усе.

 

І нарешті Нація починає розуміти, наскільки необхідною для нас є ВІРА. Нам потрібно було опинитися на краю прірви, щоб у нас відкрилися очі на те, що ми не впораємося інакше. Нам потрібно вимолити цю країну, вимолити наше майбутнє і майбутнє наших дітей. Тільки єдність та совісність зроблять із роз’єднаного, втомленого війною, економічною та політичною кризою народу по-справжньому сильну та потужну Націю.

 

Він молиться Богу в спорожнілому храмі, коли за останнім прихожанином вже зачинилися двері, а його оточують лише дзвінка тиша та ікони. А потім читає проповідь та молитву перед свою паствою і закликає всіх нас молитися за Україну та українців. І є в цьому щось величне та святе, від чого віє такою потужною силою. В цьому є Бог… В цьому є Україна.

 

Це наступний крок нашого з вами генетичного росту та розвитку. Господь любить нас. Дарує нам сили. Дарує мудрість та красу любові до ближнього. Без цієї любові ми не зможемо рухатися далі. Вона життєво необхідна нашій роз’єднаній та знекровленій зовнішнім та внутрішнім ворогом Нації. Це основа нашого сьогодення і майбуття. Кожен з нас бачить і висловлює себе по-своєму. Свою рідну Україну я бачу і люблю саме в молитві, слова якої з любов’ю повторюю щодня. Але не важливо, як кожен з нас сприймає та висловлює святу віру. Головне, щоб вона була, жила і сяяла в душі.

 

Ми всі рівні перед Богом. Рівні перед Україною. Різниться лише сила любові, відданості в її служінні Нації і Богу. Більше б таких священиків, котрі не тільки розуміють необхідність Нації в любові, сповіді та каятті, а й говорять до Нації не тільки на проповіді, а й за стінами храму.

 

Нам здається, що ми зовсім самотні в нашій любові до України. Ми здогадуємося, що є хтось, кого сповнюють схожі відчуття, але не знаємо цього напевне і не відчуваємо цього. Наша сила в єдності. І коли поодинокі голоси зіллються в єдиний хор, Нація розквітне. Настали такі часи. Складні. Непередбачувані. Багатогранні.

 

Саме тому так важливо знати та відчувати, що ти не самотній, відчувати тепло душі та міцність руки того, хто поруч, того, хто такий же як ти. Вкрай важливо! В цьому і є вчення Христа: беззастережно та самовіддано ділитися часточкою своєї душі. І не боятися, не соромитися своєї доброти, любові та милосердя. Він говорив про це в голос. Тому, що служіння Нації і Богу – його суть, його вибір і його покликання. Український священик. Вірний та відданий син своєї української землі.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Митрофорний протоієрей Сергій Мельник, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці (м. Жмеринка Вінницької області)

https://youtu.be/4HDu6bj8Llc

Отець Юрій говорив про складні істини простими словами

Такі зустрічі, як та, що відбулася з отцем Юрієм у старовинному храмі, залишаються у серці назавжди – Олег Володарський


Молитва до святого Іоана Воїна

О преславний угоднику Христів Іоане воїне, хоробрий у битвах, ворогів прогонителю і покривджених заступнику, всіх православних християн великий захиснику і угоднику Христів, пом’яни нас, грішних і недостойних рабів, у бідах, і скорботах, і печалях, і у всяких лихих напастях, і від усякого злого кривдника захисти нас, бо дано тобі благодать від Бога молитися за нас; будь нашим поборником кріпким на всіх видимих і невидимих ворогів наших, щоб твоєю допомогою і міцним заступництвом були посоромлені всі, що чинять нам зло. О великий поборнику, Іоане воїне, не забудь нас, грішних, що молимося тобі і просимо твоєї допомоги і невичерпної милості, і сподоби нас, грішних і недостойних рабів, одержати від Бога невимовні блага, які приготовлені люблячим Його, бо Йому належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

 

Протоієрей Юрій Джумарик, настоятель храму Івана Предтечі (с. Виженка Чернівецької області)

Дорога вела нас вгору, за село Виженка, а сніг і хуртовина лише ускладнювали шлях. Чорні гори і білий сніг, свобода і негода. Такі контрасти зачаровують.

 

Отець Юрій неохоче дав згоду на програму. На жаль, деякі «акули пера», намагаючись власноруч створити сенсацію, здатні спаплюжити і спотворити будь-що. Перекручування фактів, вирвані з контексту фрази, недолугі коментарі псевдоекспертів давно вже перетворили левову частку ЗМІ на маріонеток в руках своїх господарів. Маріонетки, в яких не залишилося душі, совісті та людяності.

 

Ступаючи на поріг храму, котрому більше двохсот років, мені, як вірянину, хочеться дякувати Богу за можливість відчути ту благодать, котру дарують такі місця. Храмовий дзвін самим своїм звучанням очищував душу і розум.

 

Отець Юрій зустрів нас у храмі і, поки ми встановлювали апаратуру і намагалися зігрітися, розповідав нам про храм та його історію. Він був сумний та нерозважливий і, вибачаючись за це, розповів нам про горе, що спіткало його родину – про смерть матері. Пояснивши тим самим відсутність бажання та ентузіазму зніматися в програмі.

 

Та він пересилив свій біль. Пересилив тоді, коли ми сказали йому, що ті українці, для яких Бог і Україна понад усе, сьогодні вкрай потребують підтримки рідної Матері-Церкви. Український священик змінився на очах, почувши про те, що він потрібен Нації.

 

Священик проповідував істину. Ми не помітили, як промайнули зйомки програми. Він говорив про складні істини простими словами. Під час програми до храму увійшла тендітна жінка. Багатодітна мати родом з Одеси, котру доля завела так далеко від місцевості, в якій вона народилася. Як же вона тішилася з того, що знімають в її рідній церкві, що глядачі матимуть змогу побачити їх такого щирого та совісного священика. Радість просто переповнювала її.

 

Ми їхали засніженою дорогою і в душі вже зароджувався сум за незрівнянною красою Буковинських Карпат. Сніг укривав світ навколо білою ковдрою, а душа відчувала, що такі зустрічі, як та, що відбулася в цьому старовинному храмі залишаються у серці назавжди.

 

Снігова ковдра наповнювала відчуттям затишку майбутнього. Сніжинки падали на скло і перетворювалися на краплинки сліз за Карпатами, що віддалялися… Я зачарований моєю рідною українською Буковиною!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Протоієрей Юрій Джумарик, настоятель храму Івана Предтечі (с. Виженка Чернівецької області)

https://youtu.be/iopcIDsv_Rg


Говорити про Бога – це талант, дарований небесами

І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан – Олег Володарський


Псалом 109

Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я ворогів твоїх тобі підніжком! Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, пануй Ти поміж ворогами Своїми! Народ Твій готовий у день військового побору Твого, в оздобах святині із лоня зірниці прилине для Тебе, немов та роса, Твоя молодість. Поклявся Господь, і не буде жаліти: Ти священик навіки за чином Мелхиседековим. По правиці Твоїй розторощить Владика царів у день гніву Свого, Він буде судити між народами, землю виповнить трупами, розторощить Він голову в краї великім... Буде пити з струмка на дорозі, тому то підійме Він голову!

 

Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

Ми говорили з капеланом Любомиром Мигидином, а мені згадалася моя зустріч із священиком і проповідником Іваном Владикою в невеличкому містечку поблизу Львова.

 

Ми усі різні і всі по-різному сприймаємо те, що відбувається. Та серед нас є ті, хто із особливою увагою спостерігає за усім тим, що його оточує. І саме ця різниця сприйняття і впливає на нас при обранні життєвого шляху.

 

Любомир Мигидин – проповідник. Він глибоко відчуває вірність та мудрість Слова Божого і саме тому йому так боляче спостерігати, як люди марнують своє життя на непотрібну метушню і забувають про справжні цінності. Кожен з нас на проповіді в храмі по-різному почувається і по-різному себе поводить. Особисто мені проповідь допомагає глибше зануритися с Слово Боже і краще усвідомити Його Завіти.

 

Говорити з людьми про Бога – це не просто наука чи мистецтво. Це покликання. І це зовсім не просто. Це складний шлях, котрий вимагає максимальної концентрації та відповідальності за кожне сказане слово. Адже будь-яка фраза, будь-яка репліка може назавжди змінити чиєсь життя.

Та місія священика не обмежується тими його прихожанами, в житті яких є Бог, віра та молитва. Усвідомлення Бога приходить до нас на різних етапах життєвого шляху та в різному віці. І так важливо, коли ти вперше у свідомому житті, перехрестившись, відкриваєш двері храму побачити там привітну та теплу посмішку священика. Адже Червоний режим соціалізував нас разом з мокшанською сектою таким чином, що ми і в храмах звикли штовхатися ліктями і шикуватися в чергу за Благодаттю Божою. Злі, прискіпливі погляди єхидних бабусь, котрі спостерігають за кожним твоїм кроком, чекаючи, поки ти оступишся, щоб налетіти на тебе зграєю чорних ворон. Королівство кривих дзеркал. Жорстоке безжальне плюндрування ВІРИ. Саме тому нам так важливо відродити УКРАЇНСЬКЕ сприйняття рідної віри.

Священики, котрі проповідують, що Бог є Любов – це початок такого шляху. Ні, мова йде не про поблажливість до гріха та пороку, а про те, що кожен з нас діями чи бездіяльністю, свідомо чи не свідомо обирає хто пануватиме в його душі – Бог чи нечистий. І якщо не зробити цей вибір усвідомлено, його зроблять замість тебе. Здогадуєшся яким він буде, жовто-синій?

Нашій Матері-Церкві більше тисячі років, та на якийсь час ми ледь не загасили свічку віри… в страшні століття репресій та вбивств. А потім замість віри в Господа нам намагалися підсунути куполи кремлівських храмів, під сводами яких визнають лише одного хазяїна. Тепер же Нація повертає із забуття тисячолітню велич нашої рідної Церкви і вимолює у Господа пробачення за вікову байдужість до віри і молитви.

Немає шляху засуджувати. Є лише шлях повернутися до Господа і усвідомлювати Слово Боже. Саме тому я щиро переконаний, що говорити про Бога – це талант, дарований небесами. І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан.

Людина думаюча, котра свідомо обрала життєвий шлях в служінні Господу. Такі люди переконливі і щирі. Совісні. Скромні. І при всьому цьому дуже не говіркі у повсякденному спілкуванні з близькими та друзями. Всі сили вони спрямовують у храмове служіння. На славу Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

https://youtu.be/SymayW5vCwE

Божа обитель, на порозі якої нас зустрів отець Миколай Мних

Він спілкувався з нами дуже тепло. Ми відчули себе як вдома – Олег Володарський

 

Молитва за зцілення тіла

Ісусе, твої руки і ноги були пробиті. Пробитий був також Твій бік. Усе було пробите, щоб ми могли бути зціленими, і наше тіло, храм Святого Духа, очищене. Ісусе, через Твої терпеливо знесені терпіння, зціли нас! Зціли нетерпеливість наших хворих і тих, хто доглядає за ними. Ти знаєш, як страждання може зробити нас нетерпеливими. Віднови любов до нас, щоб ми могли зносити біль так, як Ти. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, ти прийняв терновий вінок на голову і Тебе били по голові. Завдяки Твоїм ранам і вінкові із терня, зціли болі, які я маю в своїй голові. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ти закривав очі. Віднови зір сліпим. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Ти слухався Свого Батька, Ти слухався Його Слова і прославляв Його Своїми устами. Віднови наш слух і мову. Зціли німих і глухих. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Своїми руками і ногами, пробитими цвяхами, зціли всякі види паралічу. Відкрий також усі стиснуті в кулаки руки. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Тобі відкрили груди і пробили Твоє серце. Зціли наше хворе серце, проблеми з кровообігом, кров’ю і кістками. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, ти страждав невинно. Я молюся за тих, хто страждає через байдужість безсердечних і зарозумілих. Зціли їх, Ісусе! Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Маріє, ми з Тобою біля підніжжя Хреста. Ти знаєш наші скорботи, проблеми і болі та як страждають наші душі. О Мати Утіхи, як я дякую Тобі, що не є один(одна)! Я дякую Тобі, що Ти зі мною у болях і на хресті. Я простягаю до Тебе свою руку, я посвячую своє життя Тобі, так щоб я міг(могла) стояти біля Хреста Твого Сина.

Мамо, ось Твої слова: «Дорогі Діти! Я хочу день за днем одягати вас у святість, доброту, послух і любов Бога, щоб ви з кожним днем ставали красивішими і достойнішими свого Господа. Дорогі Діти, слухайте мої послання і живіть згідно з ними. Я хочу вести вас». О Маріє, Мати з ніжним серцем, огорни нас, приготуй нас, омий нас, щоб ми були готові служити нашому Господу Ісусу і служити один одному. (Помоліться: «Отче наш», «Богородице Діво», «Слава Отцю»)

Хай благословення миру, любові, милосердя і духовного та фізичного здоров’я зійдуть зараз з Хреста на мене і на цілий світ! В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!

 

Протоієрей Миколай Мних, настоятель Храму Преподобного Іова Почаївського в селі Горинка, Кременецького району, Тернопільської області.

 

Їдучи звивистими стежками Тернопільщини в село Горинка до отця Миколая я згадував телефонну розмову з матінкою Наталією Кудрянською, що відбулася напередодні. Вона народилася на Тернопільщині і ще зовсім юною відчула поклик Бога, через що залишила батьківський дім. А тепер з такою любов’ю та ніжністю розпитувала мене про свій рідний край, одночасно згадуючи моменти свого дитинства.

 

Для мене душа місцевості – це люди, котрі її населяють. І в той день Тернопільщина відкрила для мене перлини своєї душі, познайомивши з Андрієм Біндасом, Віктором Панфіловим, Тетяною Кочергіною, Богданом Неділем. Саме тому, попри неймовірно складний та насичений день, втомлені але зачаровані, ми жадібно прагнули додати ще одну дорогоцінність у свою скарбничку знайомств.

 

Навіть метушня будівельних робіт навколо храму Преподобного Іова Почаївського не заважала відчути той благодатний спокій, котрим сповнена ця Божа обитель, на порозі якої нас зустрів священик з добрими очима та теплою посмішкою. Отець Миколай Мних. Він показав нам ікону Горинської Божої Матері. Незнайомий, але одразу такий рідний образ Богородиці змусив на мить забути про все у щирій молитві. Він спілкувався з нами наче з дітьми. Не зверхньо, а дуже тепло і по-доброму. Ми відчули себе вдома, де нас завжди приймуть та зрозуміють, щоб не сталося. Зловив себе на думці, що в стінах власного житла можна створити фізичний комфорт, сімейне тепло дарує емоційний затишок, а душі по-справжньому затишно стає лише під час молитви біля ікон.

 

Навпроти мене сидів священик, в очах якого я бачив абсолютне розуміння того, що зі мною відбувається. Більше того, я бачив там віддзеркалення власних відчуттів. Він подивися мені в очі і запитав, чи звертаюся я в молитві до святого Серафима Саровського. Я відповів, що так, звертаюся. Завіт священика щодня читати молитву цьому святому назавжди викарбувався в моїй пам’яті. Я із вдячністю прийняв цю настанову. Слова цієї молитви стали мені вкрай необхідні: «…мав великий дар лікування немічних душ, дар зцілення, дар прозріння…»

Отець Микола Мних. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/RpDBJZLiIao

«Сповідь» з отцем Василем надихає мене палко молитися за Україну

Від священика Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом – Олег Володарський

 

Молитва до Пресвятої Богородиці на чудотворній іконі «Цілителька»

Прийми, о, преблагословенна і всехвальна, велична Владичице, Діво Богородице, мої співи й молитви до Господа, які я, недосконала й грішна раба Божа й донька Твоя, зі сокрушенням серця та зі слізьми перед Твоїм образом цілющим нині приношу до Нього. За Твоїм благословенним заступництвом Господь Своєю могутньою силою і милістю кожну просьбу сповняє, скорботи полегшує, немічним здоров’я дарує, розслаблених і хворих зцілює, від біснуватих бісів виганяє, ображених від образ звільняє, прокажених очищає і малих дітей милує, а також, велична Владичице Богородице, від темниці та кайданів звільняє, усякі страждання вгамовує. Бо все стає можливим через заступництво Твоє перед Сином Твоїм, Христом Богом нашим.

О, препрославлена Мати, Пресвята Богородице! Разом з нами неустанно молися за нас, недостойних рабів Господніх і Твоїх дітей, що повсякчас славлять Небесного Отця та почитають й ублажають Тебе, і з серцем сокрушенним вшановують пречистий Твій образ, і що мають надію і віру непохитную до всеблагого й премудрого Триєдиного Бога і глибоку повагу до Тебе, Приснодіви преславної і пречистої, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь!

 

Протоієрей Василь Мокрицький, настоятель церкви Святого Духу у селі Гаї Гречинські, що на Тернопільщині. Господи, дай мені любові… подаруй мені наснаги душею обіймати всесвіт і все створене Тобою… Господи, навчи милосердю і співчуттю. Дай пізнати храмову тишу, доторкнутися до святого хреста і відчути силу Молитви.

 

Господи, врятуй мою Націю. Спаси і збережи її духовне минуле, нагадай їй про її генетику, історію, силу та міць. Все це так необхідно нам в часи надскладних випробувань. Не дозволяй нам опустити руки і дати себе знищити внутрішньому чи зовнішньому ворогу.

 

Не соромлячись своїх почуттів зізнаюся, що від священника Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом. Він настільки ніжно любить Господа, що поруч з ним тебе ніби огортає силою цієї віри. Ця віра в його очах. В них віддзеркалюється світло душі, котра живе в безперестанній молитві.

 

Це ще одна «Сповідь», котра надихає мене палко молитися за Україну. Це найвищий щабель буття – усвідомлення необхідності Молитви, віри і каяття не тільки за самого себе, а й за усе насущне. Молитва, в якій ти просиш спасіння для ближніх і пробачаєш ворогів, в якій дякуєш за випробування і просиш лише мудрості, щоб через них вивчити Богом дарований урок, спочатку змінює тебе самого, а потім і світ навколо тебе.

 

Це усвідомлення важко в повній мірі описати словами. Ці відчуття треба сприймати душею. Адже ті, хто сприймають життя лише через призму інтелекту, та, на їх думку, здорового глузду можуть сприйняти це як релігійний фанатизм.

 

Особисто я в таких випадках спокійно посміхаюся і кажу, що диво спасіння, чудо усвідомлення Господа нерідко дарується лише на межі найскладніших випробувань. Це межа між Богом та дияволом. Відсутність страху, коли безумовно довіряєш самого себе Господу. Інтелект метушиться, сумнівається, а віра в Бога дає спокій та тишу. Завдяки цій молитовній тиші ми здатні віднайти в собі любов та милосердя.

 

Як же тепло та затишно стало душі завдяки цій «Сповіді». Віра в диво, очікування на щастя та абсолютний захист від самотності, котрий дарує присутність Бога в нашому житті… Це те, що вабить мене до ікон. Це те, що додає наснаги щоранку та щовечора повторювати слова молитви, що дає сил бути спокійніше та мудріше.

 

Я дякую Господу за те, що він збирає разом люблячі та молитовні серця задля того, щоб молитвою своєю ми вимолили справжнє диво – МИР нашій Нації і рідній Україні.

Отець Василь Мокрицький. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/uBmFJeTZsDw

«Сповідь» з отцем Василем надихає мене палко молитися за Україну

Від священика Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом – Олег Володарський

 

Молитва до Пресвятої Богородиці на чудотворній іконі «Цілителька»

Прийми, о, преблагословенна і всехвальна, велична Владичице, Діво Богородице, мої співи й молитви до Господа, які я, недосконала й грішна раба Божа й донька Твоя, зі сокрушенням серця та зі слізьми перед Твоїм образом цілющим нині приношу до Нього. За Твоїм благословенним заступництвом Господь Своєю могутньою силою і милістю кожну просьбу сповняє, скорботи полегшує, немічним здоров’я дарує, розслаблених і хворих зцілює, від біснуватих бісів виганяє, ображених від образ звільняє, прокажених очищає і малих дітей милує, а також, велична Владичице Богородице, від темниці та кайданів звільняє, усякі страждання вгамовує. Бо все стає можливим через заступництво Твоє перед Сином Твоїм, Христом Богом нашим.

О, препрославлена Мати, Пресвята Богородице! Разом з нами неустанно молися за нас, недостойних рабів Господніх і Твоїх дітей, що повсякчас славлять Небесного Отця та почитають й ублажають Тебе, і з серцем сокрушенним вшановують пречистий Твій образ, і що мають надію і віру непохитную до всеблагого й премудрого Триєдиного Бога і глибоку повагу до Тебе, Приснодіви преславної і пречистої, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь!

 

Протоієрей Василь Мокрицький, настоятель церкви Святого Духу у селі Гаї Гречинські, що на Тернопільщині. Господи, дай мені любові… подаруй мені наснаги душею обіймати всесвіт і все створене Тобою… Господи, навчи милосердю і співчуттю. Дай пізнати храмову тишу, доторкнутися до святого хреста і відчути силу Молитви.

 

Господи, врятуй мою Націю. Спаси і збережи її духовне минуле, нагадай їй про її генетику, історію, силу та міць. Все це так необхідно нам в часи надскладних випробувань. Не дозволяй нам опустити руки і дати себе знищити внутрішньому чи зовнішньому ворогу.

 

Не соромлячись своїх почуттів зізнаюся, що від священника Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом. Він настільки ніжно любить Господа, що поруч з ним тебе ніби огортає силою цієї віри. Ця віра в його очах. В них віддзеркалюється світло душі, котра живе в безперестанній молитві.

 

Це ще одна «Сповідь», котра надихає мене палко молитися за Україну. Це найвищий щабель буття – усвідомлення необхідності Молитви, віри і каяття не тільки за самого себе, а й за усе насущне. Молитва, в якій ти просиш спасіння для ближніх і пробачаєш ворогів, в якій дякуєш за випробування і просиш лише мудрості, щоб через них вивчити Богом дарований урок, спочатку змінює тебе самого, а потім і світ навколо тебе.

 

Це усвідомлення важко в повній мірі описати словами. Ці відчуття треба сприймати душею. Адже ті, хто сприймають життя лише через призму інтелекту, та, на їх думку, здорового глузду можуть сприйняти це як релігійний фанатизм.

 

Особисто я в таких випадках спокійно посміхаюся і кажу, що диво спасіння, чудо усвідомлення Господа нерідко дарується лише на межі найскладніших випробувань. Це межа між Богом та дияволом. Відсутність страху, коли безумовно довіряєш самого себе Господу. Інтелект метушиться, сумнівається, а віра в Бога дає спокій та тишу. Завдяки цій молитовній тиші ми здатні віднайти в собі любов та милосердя.

 

Як же тепло та затишно стало душі завдяки цій «Сповіді». Віра в диво, очікування на щастя та абсолютний захист від самотності, котрий дарує присутність Бога в нашому житті… Це те, що вабить мене до ікон. Це те, що додає наснаги щоранку та щовечора повторювати слова молитви, що дає сил бути спокійніше та мудріше.

 

Я дякую Господу за те, що він збирає разом люблячі та молитовні серця задля того, щоб молитвою своєю ми вимолили справжнє диво – МИР нашій Нації і рідній Україні.

Отець Василь Мокрицький. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/uBmFJeTZsDw

Капелан Тарас Гордійчук. Я вклоняюся цьому українцю

Майдан та війна виховали покоління українців, котрі не подарують Україну ані зовнішньому, ані внутрішньому ворогу — Олег Володарський

 

Молитва вагітної жінки за щасливі пологи

Всемогутній Боже, Творче всього видимого і невидимого! До Тебе, Отця улюбленого, прибігаю. Ти обдарував людину розумом пізнання і волею творчою. Ти волею Своєю сотворив рід наш, з мудрістю невимовною сотворив тіло людини із землі та вдихнув у нього душу Свого Духа, щоб вона була подобою Твоєю. Премудрості Твоїй, Отче наш, угодно було, щоб рід людський збільшувався через мужа і жону в Таїнстві Шлюбу. Ти зволив благословити людей, щоби множилися і наповняли не лише землю, а й ангельські сонми. О Боже й Отче, нехай буде ім’я Твоє на віки вічні прославлене за те, що Ти учинив для нас, грішних.

Дякую Тобі за милосердя Твоє, що з волі Твоєї через чудесне сотворення не лише я виникла і поповнюю число вибраних, але й що Ти благословив мене в шлюбі і послав мені плід лона. Це дар Твій, Твоя, Боже, сотворена милість, о Господи й Отче духа й тіла! Тому до Тебе прибігаю і зі смиренням серця молю про милосердя і поміч, щоби дитятко моє, яке твориш в мені Своєю силою, було збережене і приведене до щасливого народження. Бо знаю я, Боже мій, що людина ні сили, ні влади не має на те, щоб вибирати шлях свій. Ми надто слабкі й схильні до падіння, щоб обминути всі тенета, які, за допустом Твоїм, приготував дух злий, і уникнути тих нещасть, в які вкидає нас легковажність наша. Твоя ж мудрість безмежна.

Тому і я, Отче милосердний, передаю себе в журбі моїй до рук Твоїх і молю: споглянь на мене милостивим оком Своїм і збережи неушкоджено через Ангела Свого святого мене й дитинку мою, що в лоні від усякого страждання. Пошли мені й мужеві моєму відраду, о Боже, Владико всякої радості! Щоби ми, бачачи благословення Твоє, від усього серця в дусі радости Тобі служили і поклонялися. Не бажаю бути вилученою зі слова Твого, за яким матері в болях дітей народжувати будуть. Смиренно прошу Тебе: поможи мені перенести страждання і пошли успішне завершення. Почуй молитви наші й дай нам дитину здорову й розумну — і ми приведемо її до Тебе, і Тобі посвятимо, бо Ти милосердний Бог наш, а ми разом з нашою дитиною будемо Твоїми рабами вірними. Вислухай, Всеблагий, молитву раби Твоєї, сповни прохання серця мого, заради Ісуса Христа, нашого Спасителя, Він бо за нас воплотився із Діви Марії і став Чоловіком, нині ж царює з Тобою і Духом Святим у Вічності. Амінь!

 

Протоієрей Тарас Гордійчук, капелан, клірик Свято-Миколаївського Монастиря (м. Дубно)

Кирил Кальницький, Михайло Омельян, Михайло Січка, Святослав Абрамюк, Тарас Гордійчук… всі вони практично ровесники незалежної України. Молодь, котра знає лише незалежну державу під жовто-блакитним прапором. Вони інші. Вони відрізняються від мого покоління. Покоління, зараженого радянщиною. Вони інакше думають, інакше живуть, по-іншому відчувають та сприймають цей світ.

 

— Отче, де і коли Ви молитесь? — запитав я під час «Сповіді» отця Тараса.

— Завжди та всюди, — спокійно, ані на мить не замислюючись відповів мені капелан. Після такої відповіді мені дуже складно було продовжувати діалог, адже людина однією фразою сказала все.

 

Між нами різниця практично в 20 років, проте я вклоняюся цьому УКРАЇНЦЮ. Я пишаюся цим священиком українського Храму. У мене перехоплює подих від усвідомлення майбутнього нашої України, котре я бачу в очах такої молоді. В душі живе надія на те, що мені вдалося виховати такими ж УКРАЇНЦЯМИ своїх дітей. Обожнювати свою землю і любити свій народ.

 

Ми знімаємо «Сповідь», розмовляючи на очах у Нації і Бога ще й для того, щоб кожен з тих, хто любить нашу країну, знав, що він не один. Поруч з нами багато тих, в кому палає українство. Ми можемо не знати одне одного в обличчя чи по іменах, проте МИ Є. Кожен з нас не самотній в своїй любові до України. Усвідомлення цього окриляє.

 

Ти підіймаєш голову до неба і, сам того не усвідомлюючи, починаєш промовляти вдячну молитву Отцю Небесному. Майдан та війна виховали покоління українців, котрі не подарують Україну ані зовнішньому, ані внутрішньому ворогу.

 

В мене перехоплювало подих. Наша сила в наших дітях. Ми назавжди будемо жити в них і в дітях їх дітей. Вони впораються! Так, ми на краю прірви. Та з яким блиском в очах та з якою вірою ми посміхаємося сонцю. Ми не забули Молитву. Молитву, котрій тисячі років. Це найпотужніша наша зброя. Поки в наших серцях Бог і Україна, ми непереможні!

Тарас Гордійчук. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/GYXv6Ld7xZQ

Отець Микола на самому краю протистояння

Протоієрей Микола Бабій усвідомив себе невід’ємною частиною величної, хоч і втомленої війною України – Олег Володарський

 

Отче мій! Навчи мене не тільки вірити в тебе. Навчи мене вірити тобі завжди... Отче мій! Навчи мене просити тебе. Ти можеш дати мені все і в одну секунду. Ти можеш дати мені стільки, що цілий Всесвіт не вмістить! Отче мій... Та чи буде це добре для моєї душі? Бо лиш ти один знаєш, що буде добре для мене. Отче мій... Навчи мене повторювати після всього: «ХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...»

Отче мій. Навчи мене не турбуватися про завтрашній день. Про їжу на моєму столі, про тепло в моєму будинку. Бо ти один піклуєшся завжди про мене. Отче мій. Навчи мене, що все від тебе. Що якщо ти допустив щось, від чого я в своєму маловірью пролила багато сліз-то ти вів мене через шлях, що став мені екзаменом.

Отче мій. Навчи мене більше дякувати тобі. Веди мене дорогою. Я завжди як маленька дитина візьму тебе за руку, закрию оченята і йтиму за тобою. Отче мій... Я відламаю шипи з твого тернового віночка. Щоб менше плакала Матінка Божа. Отче мій... Навчи мене...

 

Митрофорний протоієрей Микола Бабій. Духівник волонтерської групи «Схід та Захід єдині», настоятель храму Преображення Господнього міста Шумськ Тернопільської області.

Влітку 1894 року 15-річний Сосо Джугашвілі приїхав у Тіфліс вступати до духовної семінарії. Вважається, що це був вибір його матері: вона хотіла, щоб син став священиком. Ніхто ніколи не сказав ані слова про те, як до цього ставився сам Сосо, котрий на той час вже був зовсім не дитиною. Чи хотів він стати священиком, чи був він релігійним? Про це достеменно нічого не відомо, окрім того, що в Горі, як і пізніше в семінарії, він залюбки співав в церковному хорі. В більш пізніх розповідях мемуаристів зазначається, що ще в Горі Сосо став атеїстом і навіть читав Дарвіна.

За матеріалами https://secrethistory.su/788-seminarist-dzhugashvili-1894-1899.html (переклад авторський)

В цьому і полягає підступність червоного тирана. Він розумів, що глибоковіруюче та богомільне населення Заходу України буде складно змусити скоритися режиму. Тому разом з численним вбивствами та засланнями він насаджував кремлівську церкву, котра, прикриваючись хрестами та іконами, і досі служить лише кремлівським вождям.

 

І метастази цього впливу ми не в змозі вилікувати навіть на п’ятому році війни. Сьогодні не тільки Почаївська Лавра досі перебуває під кремлівським патріархатом, а й по всій Україні рясним квітом розквітло засіяне червоним режимом насіння. Ворог підступний та маніпулятивний, а ми, в своїй щирості та добросерді, не звертаємо на це уваги. Та вже не можна ховатися від цієї правди. Вона наздогнала нас вибухами снарядів на Сході та анексією земель на Півдні. Вона позбавила нас права на байдужість та неусвідомленість.

 

Ті, хто сьогодні не усвідомить себе частиною величної, хоч і втомленої війною України, а Україну невід’ємною частиною себе так і залишаться ніким. Блідою тінню на узбіччі. Тут і зараз твориться історія. І для того, щоб не бути перемеленим її жорнами, ми маємо чітко розуміти хто ми є. І одне з найнагальніших завдань – повернути собі УКРАЇНСЬКИЙ ХРАМ, а свою душу до українського храму.

 

Отець Микола на самому краю цього складного протистояння. Це надзвичайно складна праця. Духовна. На рубежі між війною та миром він не дає тим, хто в тилу, забувати, що в країні війна, а тим, хто на фронті, навпаки, дарує часточки миру у вигляді волонтерської допомоги, аби наші воїни не забували заради чого вони там.

 

Це не просто служба. Це служіння, в якому розчиняєшся до останньої краплини душі. Вислухати. Зрозуміти. Пояснити. Знову і знову рятуючи людські душі від пекла відчаю, зневіри, байдужості, ненависті. В усе це треба вкладати душу. Відкривати серце назустріч кожному. Ворог, і зовнішній, і внутрішній, прагне знищити тіло і душу. А ми служимо Господу і віруємо в Нього. Ми сильніші. Наша сила в любові.

Історичний біль ще турбує нас. Та ми маємо не пропустити його далі. Маємо залишити в милому, передавши наступним поколінням любов та милосердя.

 

Скромність та щирість отця Миколи заспокоювала та насичувала душу. Це була шоста «Сповідь» в той день. Та втома абсолютно не відчувалася. Після програми отець Микола підійшов до ікони і перехрестився. Цей момент неймовірно мені запам’ятався.

Непростий, тернистий шлях веде нас до Храму. Треба мати сили для нього. Оманливо-легким та підступно-приємним здається нам шлях в пекельні обійми сатани.

Складно навчитись цінувати випробування і дякувати Богу за них. Складно пробачати ворогів своїх і молитися і за них також. Та лише навчившись цьому можна стати по-справжньому щасливим.

Микола Бабій. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/JriYAUwocsg

В очах отця Михайла я бачив відлуння власних думок

У свій 25-й рік капеланства він не відчуває і краплі втоми попри непросту службу – Олег Володарський

 

Молитва-поручення дітей Господу

Милосердний Господи Ісусе Христе, Тобі поручаю дітей наших, що Ти їх нам дарував, сповни ж молитви наші. Прошу Тебе, Господи, спаси їх шляхами, які Ти сам відаєш. Убережи їх від вад чисельних, усякого зла та гордині, і нехай не торкнеться душі їхньої ніщо, противне Тобі. Але віру, любов і надію на спасіння даруй їм, нехай стануть вони у Тебе обраною оселею Духа Святого, і нехай буде їхній життєвий шлях святий і непорочний перед Тобою. Благослови їх, Господи, щоб кожної миті свого життя вони прагнули виконати Твою святу волю, аби Ти, Господи, завжди міг перебувати з ними Духом Твоїм Святим.

Господи, навчи їх молитися Тобі, щоб молитва стала їхньою опорою, відрадою в скорботі й утіхою життя їхнього, і щоб молитвами їхніми спасалися й ми, їхні батьки. Ангели Твої хай оберігають їх неустанно. Нехай будуть діти наші чуйні до горя ближніх своїх, і хай сповнять вони Твою заповідь любові, і якщо согрішать вони, то сподоби їх, Господи, покаятися перед Тобою, і Ти, по Своїй невимовній милості, пробач їх. Коли ж завершиться їхній земний шлях, то прийми їх у Свою Небесну Обитель, і хай приведуть вони туди із собою й інших рабів Твоїх вибраних.

Молитвами Пречистої Твоєї Матері Богородиці й Приснодіви Марії, святих (перечислити святих покровителів) і всіх святих помилуй нас, препрославлений Господи з Безначальним Твоїм Отцем, Пресвятим і Благим, і Животворящим Духом Твоїм, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

 

Протоієрей Михайло Кокора, настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста у селі Романівка Требовлянського деканату Тернопільсьі області, капелан, засновник капеланськоі служби в Тернопільській області. Отець Михайло – капелан з 1994 року. Був у витоків надважливої сьогодні духовної опори Нації – капеланської служби. Вони просто живуть на війні. Рвуться душею туди, на передову і заспокоюють душу лише молитвою.

 

Отець Михайло нагадав мені мого вчителя фізкультури. Він неймовірно любив дітей і, щиро віддаючи нам цю любов та повагу, навчав нас любити та поважати себе та оточуючих. Живі, мудрі очі і бажання не образити, навчити, поділитися знаннями та досвідом.

 

На обличчі сумна посмішка і втома. Уважність та чуйність. Це те, до чого так прагне зболіла душа – до батьківського розуміння і прийняття тебе такого, як ти є, з усіма вадами та чеснотами.

 

Мудрий в Господі, він прийде на допомогу сам. Зігріє теплом батьківського серця і уважно вислухає. Поділиться часточкою душі. Не дасть заслабнути. Не дозволить. Подивиться на тебе суворо і ти, наче дитина, пожалієшся йому на те, що в тебе в черговий раз не стало сил уберегтися від гріха.

Хіба таке буває – сувора ніжність? Чи навпаки – ніжна суворість. Це Божа мудрість, коли ти бачиш світ в цілому, не розділяючи його на великих і маленьких, сильних та слабких. Коли ти просто його обожнюєш.

 

Це те, що так відрізняє нашу націю – любов до всього, що нас оточує. Ми щирі та добрі діти своєї землі. В цьому наша Божа велич. Господь дарував нам неймовірно родючу та багату землю і пам’яттю предків заповів нам любити її всією душею, всім своїм великим українським серцем.

 

Отець Михайло любить світло. Він захоплюється фотографією. Часто працює руками. Займається господарством. Жива людина. Жвава. Надзвичайно енергійна. Поруч з ним дуже затишно. На жаль, я не мав вдосталь часу, щоб досхочу поспілкуватися з цією людиною.

 

Проте я побачив те, про що хотів би написати. Він надзвичайний батько. Отець Михайло спокійно і мудро відповідав на запитання, проте коли ми говорили про дітей, від нього наче линуло світло. Таке враження, що саме в цей момент його душа була повністю відкрита. Душа гордого та люблячого батька. Так іноді буває, коли діти виростають, а ти раптом усвідомлюєш, що не можеш дихати без них. Постійно згадуєш, як вони вчилися ходити, як вони зростали… А ще знаєш, що доросле життя часто буває суворе. І ти раптово хапаєшся за телефон, щоб просто почути їх голос, котрий запевняє тебе, що в них все гаразд.

 

Я в свої 50 років раптово змінився. Завжди вважав, що хлопчаків слід виховувати суворо, а зараз все частіше став говорити своїм дорослим синам: «Люблю! Помолюся за тебе. Мені тебе не вистачає».

Старішаю? Ні, скоріше нарешті усвідомив, що вік прийшов не один, а разом із усвідомленням того, що по-справжньому важливо в цьому житті. З нетерпінням чекаю на онуків. В моєму домі і в моїй душі для них приготовані найкращі місця.

 

В очах отця Михайла я бачив відлуння власних думок. Чи може в мені лунали відголоски його почуттів. Він не говіркий. Священик, котрий живе на війні, береже кожне слово та знає йому ціну. Слова молитви рятують не тільки життя, а й душі. Господь дарував нам щастя любити. Прокинутися вранці, відкрити очі, звернутися в молитві своїй до ікон і відчути в тій молитві душі людей, котрими ти живеш.

 

У свій 25 рік капеланства в ньому не відчувається і краплі втоми попри непросту службу. Лише вогонь віри в очах. Віри сильної, непримиренної, істинної. В нього мудра, усвідомлена душа, при тому скромна та совісна.

Серед Нації відроджується свята любов до Бога. І тисячолітня довіра та відданість рідному УКРАЇНСЬКОМУ ХРАМУ. Господи, вклоняюся тобі за віру твою… всі ми діти твої.

Михайло Кокора. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая