Зранку, 28 грудня, близько 10-ї години, я проходив повз «Востокхімстрой», коли з боку в. Сосюри почув образливий вигук. Зупинившися, я почекав, аби переконатися -= хто то має до мене якісь претензії. З-за рогу вийшов коляборант Юрко Іванович Гнилицький (він же – Маньяк Щікатіла, він же – Дурко Кіровський, він же Аватаров-Івклімський).

Як тільки Гнилицький побачив мене, він схопив санки з примотаним до них мішком і зніяковів. Я запитав – чого йому від мене треба і чи знає він, що за подібні вигуки доведеться відповідати. Гнилицький кинув свої санки і почав втікати. Я розвернувся і пішов додому.

Десь о 10-45 в хвіртку постукали. Дуже сильно. Оскільки я живу один і є інвалідом похилого віку, то взявши з собою піхотну лопатку, відчинив хвіртку. Там стояли особи в поліційній формі, які не представившись по закону, почали брутально викликати мене, щоби я вийшов за свою садибу. Коли я поставив їм вимогу представитися, то мені почали погрожувати зброєю, яка у них була.

Потім під’їхала ще одна машина і нарешті хоч хтось показав мені посвідчення. Одночасно с тим у мене відібрали мою піхотну лопатку і вкрали її – тобто зчинили розбійний напад з використанням зброї, до того ж вчинений службовими особами під час виконання службових обов’язків. Один з тих поліцаїв невисокий на зріст, спонукаємий ненавистю до всього українського тим більш – колишніх бійців ЗСУ, кинувся мене бити, пошкодивши зуба та завдавши забій м’язу на стегні, де він потрапив ногою. Але – треба віддати належне патрульним – його досить швидко відтягли.

Потім з одним патрулем ми поїхали до руїни колишньої школи №16, де Гнилицький заховав у підвалі свої санчата. Гнилицький намагався переховати їх, бо тоді не було би у мене виправдування, що я їх не брав, але йому заважали поліціянти, в полі зору яких був і той самий підвал. Метушня Гнилицького навпроти конкретного вікна підвалу й надала можливості знайти ті санки з прив’язаним до них мішком – чи то з чимось краденим, чи то з чимось з помийки. Але патрульні не дозволили мені чомусь переконатися в тім, що там саме заявлена Гнилицьким ялинка. Після цього я пішов додому, де переодягся та поїхав і зареєстрував побиття в травматології.

Коли ж справа дійшла до заяви на патрульного, що напав на мене, то мені було сказано, що його буде «дуже важко» знайти. Виникає кілька питань:

1. Чому відеорегістратори у поліцаїв були вимкнені?

2. Чому поліціянтка, яка приймала заяву так наполягала на майже неможливості знайти винного?

3. Чи читали хоч раз поліцаї про правила, як треба представлятися? Бо вони більш походили на бандитів, аніж на працівників правоохоронних органів.

4. Де вкрадена поліцаями моя піхотна лопатка, яка на відміну від них побувала на фронті? Відмазки про те, що вони кинули її за мій паркан, тут не проходять – це було більш схоже на груповий озброєний грабунок, аніж на вилучення предмету. І чому лопатку не повернули так, щоби я бачив це?

Бєспрєдєл, чинимий поліцаями, може привести лише до люстрації, як її розумів Віктор Федорович Янукович.

Немає жодних сумнівів у тому, що матінка-природа досить щедра, даруючи нам все те, що потрібно для виживання. Не кажучи вже про захоплюючі дух пейзажі та чарівні тварини, від яких наші серця тануть. Але іноді ми можемо застрягти у швидкому темпі міського способу життя і навіть не помічати краси, що нас оточує.

Все відносно. Навіть людина таргану буде здаватися чимось величезним, а в масштабах планети вона маленька крапка. А як все навколо змінюється з плином часу! Одне і те ж місце можна просто не впізнати! Ми вирішили зібрати для вас фотографії, які доведуть, що все в світі пізнається в порівнянні.

Той же черевик 3 роки по тому

Як змінювалося дерево в саду протягом місяця...