Произошла на небе война: Михаил и Ангелы его воевали против дракона, и дракон и ангелы его воевали против них, но не устояли, и не нашлось уже для них места на небе. И низвержен был великий дракон, древний змий, называемый диаволом и сатаною, обольщающий всю вселенную, низвержен на землю, и ангелы его низвержены с ним. И услышал я громкий голос, говорящий на небе: ныне настало спасение и сила и царство Бога нашего и власть Христа Его, потому что низвержен клеветник братий наших, клеветавший на них пред Богом нашим день и ночь. Они победили его кровию Агнца и словом свидетельства своего, и не возлюбили души своей даже до смерти. Итак веселитесь, небеса и обитающие на них! Горе живущим на земле и на море! потому что к вам сошел диавол в сильной ярости, зная, что немного ему остается времени!

Подобається це комусь чи ні, але всі диктатори припускаюся однієї помилки, вони не хочуть чути поганих новин, не хочуть чути тих, хто буде робити їм зауваження і показувати їхні помилки. В результаті вони оточують себе людьми, які лише співають диферамби, та голосно захоплююся розумом та ерудицією самого-самого. Найстрашніше в цій ситуації те, що диктатор дійсно починає вірити в свою геніальність і ні про що інше чути не хоче. В чому небезпека такого становища? Диктатор починає вірити в свою геніальність та безгрішність, робить помилки, а ніхто не наважується вказати на явну помилку, а якщо хтось і наважиться, то для нього це скінчиться погано, в найкращому випадку його просто відсторонять від височайшого, а про гірший варіант навіть думати не будем. Не вірите? Погляньте на оточення товаріща путлєра, де всі ті, хто казав, що війна з Україною не буде ані легкою, ані швидкою і зовсім не факт що буде переможною. В його оточенні залишилися ті, що говорили: будуть зустрічати квітами, душити в обіймах, вони всі мріють жити у вялікой расеі під керівництвом геніального царя-геостратєга. Він на все це купився і розпочав спєцапірацию, яку хотів закінчити за три дні, або ще швидше. Що вийшло з геніального плану всі побачили. Вже навіть упороті поцріоти кажуть, що треба цю дурню закінчувати, хоч якось.
Колись в цю ж пастку потрапила родина Чаушеску, Ніколае та Олена, правителі Румунії. Олена, пані невеликого розуму і практично нульовою освітою, але з непомірною вірою в свою геніальність. Підчас візиту до великої Британії в 1978 році, доки Ніколае вирішував ділові питання, Олені, аби було не скучно, був виділений розкішний автомобіль і було запропоновано покататись по Лондону. З нею був особистий перекладач на ім'я Доріан Габлінський. Подорож почалася з того, що товаріщ Олена наказала зупинитися біля супермаркету, зайшла в середину, довго кружляла між полицями, мацала товари, а уважно дивилася як люди проходять повз каси розплачуються, а потім виходять на вулицю. Повернувшись до машини вона наказала водієві їхати прямо, потім почалося, праворуч, ліворуч, біля супермаркету стій! Знову те саме, зайшла в середину, перемацала купу товару, і довго дивилася на покупців, як вони розплатившись виходять на вулицю. Все це повторилося кілька разів, нарешті перекладач Олени Чаушеску не витримав і запитав:товариш Олена, ви шукаєте щось конкретне, то скажіть мені що саме? Та йому відповіла: Я не можу зрозуміти як вони вгадують куди саме я захочу поїхати і встигають завезти і розкласти таку купу товару і де беруть стільки акторів! На що перекладач відповів: товаріщ Олена! Ви справді думаєте що це все імітація заради вас? Ні, це звичайне життя звичайних людей! Не може бути, у них капіталізм, вони жебраки, у них нічого немає! Товаріщ Олена, ви що, власним очам не вірите? А ти, мабуть, "Стяуе* (румунський варіант Правди) не читаєш, тому і мелеш всяку дурню! Нічого, от повернемся додому, там з тобою Секурітате ( румунське КДБ)попрацює, швидко розуму наберешся! Тут хлопець і зрозумів, що додому йому повертатись не можна, тому серед ночі він втік і попросив політичного притулку. Скандал був страшний. Але все обійшлося.

[ Читати далі ]

Слобода Лоцманська Кам'янка — дуже давнє запорізьке займище. За запорожців тут були зимовники військової старшини Старого Кодаку. Заселення цієї місцевости почалось з 1750 року, коли з наказу запорізького Кошу сюди перевели частину лоцманів з Ненаситецької берегової сторожі тамошньої гребної флотилії, як каже про це місцевий церковний історик, додаючи до цього, що стало сімейний люд Кам'янку почав заселяти з 1770 року. Отже, можна сказати, що 1770 року був великий напад татар на південну країну Запорожжя, а в такім разі маса запорізьких гніздюків себто козаків-хазяїв, кидалась з півдня на північ запорізьких степів і там закладала нові села… В 1775 році Запорозька Січ російським урядом була ліквідована, проте потреба в лоцманах як провідниках через величезні річкові пороги все ж залишалася. У лоцманів були певні привілеї: звільнення від повинностей та рекрутського набору, а найголовніше – їм дали широкі права самоврядування. Лоцманська громада мала свою виборну адміністрацію – Контору, до якої обирали терміном на 3 роки отамана, скарбника та писаря. Це було запорукою збереження устрою та традицій лоцманського товариства, а також певним відголоском запорозьких звичаїв. Лоцманська Кам’янка в XIX ст. була державним селом, а її мешканці офіційно не були кріпаками. Кам'янці спочатку поставлено молитовний будинок із старої скасованої церкви города Старого Кодаку, а потім того, 1794 року, збудовано й церкву…
…Року 1811 вийшов наказ: поселян казенних селищ Кам'янки та Старого Кодаку обернути всіх на лоцманів, літами од 20 до 60 років… (з книги «Дніпрові пороги") За царським наказом лоцмани були забов'язані проводити плоти та баржі через пороги, за це їм була призначена платня в розмірі 25 рублів на рік<br Робота лоцмана була досить небезпечною, не рідко вони гинули в порогах, коли помилившись розбивали пліт чи баржу. За биті судна покарання не було, бо це був чималий ризик для власного життя, в рейси лоцмани ходили тільки по черзі, за дотриманням черги слідкували дуже суворо. Оскільки річна платня була не надто велика, аби нормально прогодувати сім'ю лоцмани мали земельні ділянки, де сіяли пшеницю та жито, а біля хат, на присадибних ділянках садили фруктові дерева та різну городину. Лоцманська Кам'янка має славну історію, з нею пов'язані чимало видатних людей. Не раз тут бував професор Яворницький, а Ольга Петрівна Косач (по чоловіку Кривенюк), донька Олени Пчілки, тобто рідна сестра Лесі Українки, працювала в цьому селі лікаркою з 1910 року. Чоловік її був учителем. Разом вони організували на базі школи аматорський театр, де ставили різні п'єси. Якось пані Олена приїхала до Лоцманської Кам'янки щоб провідати доньку та зятя і поглянувши на бурхливі води Дніпра вирішила будь що стати першою жінкою яка пройшла весь каскад дніпрових порогів, з проханням провезти її по порогах вона звернулася до лоцманів але отримала категоричну відмову. Справа в тому, що лоцмани були людьми дуже забобонними і вважали що жінка на плоту чи баржі це вірна смерть всім, бо підпорожний (чорт, який живе в тому порозі втопить усіх) тому жінки навіть близько до плотів не підходили. Про невдалі спроби домовитися з лоцманами вона повідомила Яворницького, і Дмитро Іванович вирішив спробувати допомогти пані Олені. Він приїхав до Лоцманської Кам'янки і запропонував найбільш відчайдушним лоцманам уважити видатну гістю. Так підпорожний втопить і її і нас! А ми його обдуримо! Як же це станеться? Ми пані Олену козаком переодягнем, всі необхідні речі в театрі візьмемо. Так де ж вона буде переодяглася? Є у мене добрий знайомий Трохим Петрович, я з ним домовлюся щоб у нього в хаті вона переодяглася, а ви провезіть по першому порогу її так, щоб далі йти вона не захотіла, а як вона скаже досить, далі не треба, ви приставайте до берега, як раз буде наше село, а як все вийде, з мене двовідерне барило горілки. Тоді інша справа! В призначений день всі зібралися біля хати Трохима Петровича, зять Михайло Васильович приніс весь необхідний реквізит, і от таке диво, в хату зайшла солідна жіночка, а вийшов молодий козак, у широких штанях, у чоловічому жупані, у кудлатій шапці, під яку було заховане жіноче волосся. Зять присікливо оглянувши тещу, сказав: Майже добре, але так буде вірніше! І приклеїв пані Олені розкішні вуса Тепер навіть рідна донька не впізнає, не те що підпорожний! Тепер можна і до плита! Далі все начебто пішло за планом Яворницького, перший поріг плит пройшов успішно, але як не старалися лоцмани, пані Олена не злякалася на стільки, щоб відмовитися від своєї мети і наполягала на продовженні сплаву, довелося лоцманам видумувати причину щоб пристати до берега, причиною стали вуса, які загубила пані Олена, скоріше за все краплі води розчинили театраний клей і вони просто відпали. Але забобоні лоцмани сказали, що це поганий знак, мовляв пошуткували і досить далі не треба, а Ви, пані Олено не сумуйте, ви і так перша жінка, яка взагалі пройшла хоч один порог і не злякалися. Вам є чим пишатися! Так і закінчилася ця пригода. Цю історію розповів мені мій дідусь Семен Трохимович, з його слів записано вірно.

Прекрасный день, прекрасный счёт
5:2 – так «Барселона» рвёт
«Реал Мадрид», и Винни* плачет!

Желаю, выпуклым чтоб был
твой поневоле плоский мир!
(прости, приятель Терри Пратчетт**)

Что 5+2, что 7+0,
гляди, чтоб не побила моль
ни начинаний, ни финалов.

Не катастрофа, если пат!
На «бешеной ладьи» подкат*** –
БЕРИ! Но только если налом! ))


___________________________________________________________________

* Винисиус Жуниор – нападающий «Реала»

** Сэр Т. Пратчетт – автор фэнтезийного цикла «Плоский мир»

*** «Бешеная ладья» – шахматный приём в эндшпиле,
способ спасения проигранной партии.
Ладья настойчиво предлагает противнику себя «съесть»,
чтобы создать патовую позицию.

[ Читати далі ]