Присвята нашим діточкам
Заклик до свідомості та мудрості дорослих
Небожителі чудові,
Ніжні вісники любові
Променяться щирим світлом,
Миротворці – наші діти.
Дав їм Бог могутні крила,
Нездоланні волю й силу
Йти на Землю з Небосвіту –
Щоб ЛЮБОВ на ній розквітла.
Нам на щастя, просто в руки
Сходять з Неба, терплять муки –
Світлоносці не в пошані,
Не на часі – злет високий;
Крила меншають, всихають…
Янголята підростають -
Рік за роком, крок за кроком.
Вже і дні життя останні…
Повертатися до Бога
Час. Остання путь-дорога…
За плечима крила сильні;
Вгору злет – додому!!! – вільний…
07.12.2010
Stepans’ka Marina (SMG)
Марнославство – спосіб жити,
Що вдягнути, з ким дружити,
Змарнувати час престижно…
Марнотратство – «Після мене
Хоч потоп!..» Тим часом – нене!!!-
Вже й життя минуло грішне.
02.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
В обьятиях общественного мнения,
К стене припёрта требованьем масс,
Рыдаю, задыхаясь от сомнения,
(не видно это в профиль и анфас).
Лицо с дежурной вежливой улыбкой
Спокойно излучает свет во тьму...
И, совершив последнюю ошибку,
Я с этою улыбкой и умру.
**************************************
Боль в сердце, как будто звезды рожденье...
Ком в горле, горечь, и слёзы градом...
Боль переплавится в стихотворенье -
За все мученья моя награда...
Сонечко
Історія, навіяна побаченим на автобусній зупинці
Жила собі на світі дівчинка. Звичайна дівчинка п’яти рочків, яка полюбляла бавитися, співати, стрибати, малювати, слухати цікаві історії, про які розповідалося в книжечках, що їх мама читала доні увечері надобраніч. Ім’я в дівчинки було незвичайне – Сонечко. Сонечко була жвавою, запальною – як вогник. І дуже впертою та норовливою. Через це вона інколи засмучувала маму та бабусю, не слухаючись їх. Звісно, потім Сонечко просила вибачення, цілувала маму, зазирала в очі і казала: - Мамо – ти моя радість! Я тебе люблю! Сонечкова мама кожного буднього дня вела доню до дитячого садочка - на дитячу роботу, і бігла на свою дорослу роботу. Бувало, Сонечко залишалась вдома – тоді, коли її носик відмовлявся працювати як слід. Дівчинка чхала, кахикала, і витирала носика щоп’ять хвилин хусточкою. Бабуся допомагала малій приборкувати неслухняних носика та горло, давала солодкий запашний мед, готувала гірке полоскання, крапала бридкі пекучі ліки. Одного дня Сонечко вдвох з бабунею вийшли на прогулянку, і заразом вирішили дещо купити в крамниці. Дорога була недалекою, та в старої бабусі боліли ноги, тому вони з онукою поїхали автобусом. Автобус під’їхав до потрібної зупинки, двері розчинилися. Бабуся, важко піднялась з сидіння, спираючись на поручень і зітхнула. Сонечко зазирнула в бабусині очі, зійшла по сходинках на брівку біля зупинки, і простягнула старенькій свою маленьку тендітну долоньку: - Бабуню, тримайся, я тобі допоможу!!! От так! Молодець, ще один крок!..
Автобус, забравши пасажирів, рушив з місця. Бабуся втерла очі хусточкою, схлипнула і поцілувала Сонечко в рожеву щічку: - Дякую, люба онученько! Мені вже й ніжки не болять!
лютий – листопад 2010 р.
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299704
© Stepans’ka Marina (SMG)
Перший сніг
***** привітання першому снігові :) *****
*******
Перший сніг… Упав на вії,
Привітався з малюками.
Перший сніг – зими надія,
Не рипить під чобітками –
Тане…
Будуть сніговії,
Заметілі, завірюхи…
Дітлашня мала радіє -
Перший сніг вітa! Послухай!
29.11.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)