Давно отгремели залпы Великой Отечественной войны. Но о ней продолжают вспоминать, рассказывать, писать. И вспоминают и рассказывают, естественно, по-разному, по-своему, часто о своём. Решить вопрос о том, что и как рассказать о войне, во многих случаях оказывается не так просто. Что же важно в наши дни знать и помнить о войне, о том, «как всё было»? О чём обязаны советские люди не забывать и помнить вечно? Что из рассказов о войне способно взволновать ум и сердце нашего современника, нашей молодежи?
В рассказе Бориса Васильева «Ветеран» («Юность», 1973, № 4) выступить с воспоминаниями о войне на вечере в заводском Доме культуры поручено ветерану войны бухгалтеру Алевтине Ивановне Копиковой. Ветеран оказался в крайне затруднительном положении. О чём, о ком и что она расскажет? Дело в том, что Алевтина Ивановна прошла войну бойцом банно-прачечного отряда, а попросту говоря — прачкой. Всю войну бойцы этого отряда простояли за корытами... «И чего им нас-то вспоминать, какие мы солдаты,— говорит Алевтина Ивановна.— Я же не на передовой. Я же...»
[ далі ]

З нагоди наближення 9 травня

Борис Васильев

ВЕТЕРАН

—  Алевтина Ивановна, что же это вы свои факты скрываете? Нехорошо!
Старший бухгалтер отдела сбыта Алевтина Ивановна Коникова — пятидесятилетняя, в меру полненькая и еще не утратившая инстинктивного желания нравиться,— удивленно смотрела на секретаря комсомольской организации фабрики. Секретарь был юношески самоуверен, горласт и глядел с победоносным торжеством.
— Я ничего не скрыла, — начала она, лихорадочно припоминая все анкеты, когда-либо заполненные ею.— Я всегда...
—  Да вы же, оказывается, ветеран!
[ далі ]

(Задовбали мене всі тим Табачником! Кого піарим? Стільки уваги г.. на палочці!
Ось що треба обговорювати! Читайте!)
 
«Вертеп» – поема Григорія Чубая

Nihil semper suo statu manet.
Ніщо не лишається постійним у своєму становищі.
(латинська мудрість)
[ далі ]

 Долю не вибирають – не те вона і Доля! Як довелось прийти у світ у певний час, то і вибору особливого нема, як жити в цьому часі, а дрібниця твого особистого вибору полягає тільки у тому, ЯК ЖИТИ? Тобто повнота внутрішнього сприйняття світу є підпорядкованою кожному окремо і залежить від самої людини, кожної поокремо. Відповідно до внутрішнього світу людини постає її  іпостась у світі зовнішньому. Тому правильним є вислів: «Людина, це середнє між тим, що вона думає про себе і тим, що про неї думають люди» Люди, врешті-решт, і визначають цінність кожної окремої особи, бо людська пам'ять є функцією соціальною. Та для кожної окремої людини все ж головним є своє індивідуальне визнання: «чи задоволений я особисто своїм життям, як воно склалося в цілому?» І якщо відповідь позитивна – значить життя вдалося.
[ далі ]

Галина ГОРДАСЕВИЧ

ПОРА ПОЧУВАТИСЬ ВЕЛИКИМИ

Зараз багато людей ностальгічно зітхають: «А раніше, попри все, було краще жити!» Чи ж краще? Коли ви запитаєте мене, я скажу: так. Так! Так!! Так!!!
А чому? Над цим варто застановитися.[ далі ]

     9 травня – Всеукраїнський День жалоби за полеглими у Другій Світовій війні

   Громадська організація «Разом» в зв’язку з наближенням ювілейної дати 65-річчя завершення війни поміж гітлерівською Німеччиною та СРСР, Францією, Великобританією та США з багатьма іншими союзниками і перемогою у цій війні альянтів 8 травня 1945 р. звертається до всіх небайдужих в Україні провести 9 травня 2010 р. Всеукраїнський день жалоби за полеглими у Другій Світовій війні.

В програму заходів рекомендуємо провести наступні заходи:

1. Проведення урочистих траурних віче Пам’яті по всіх регіонах України в містах, селах та інших населених пунктах.

2. Проведення молебнів та інших урочистих заходів на могилах полеглих воїнів з України, які загинули в наслідок війни 1939 – 1945 років, зокрема згадати полеглих українців у трагічній Фінській війні, полеглих у Монголії під час боїв на Халхін-Голі 1939 р. і в боях з військами Японії осінню 1945 р., а також українців, які полягли у вересні 1939 р. у боях з німецькими і радянськими загарбниками  в лавах Війська Польського.

3. Окремі траурні заходи потрібно організувати на місцях знищених під час війни сіл й інших населених пунктів та вбитих там мешканців. Вшанувати всіх мирних громадян, замордованих під час війни на землях України.

4. Проведення молебнів та інших траурних заходів на військових похованнях в Україні всіх учасників Другої світової війни не залежно від приналежності до воюючих сторін.  

5. Всім учасникам заходів і просто самостійним учасникам акції для вшанування пам’яті підготувати і носити весь день на рукаві одягу чорну траурну стрічку; зробити особисті бейджики пам’яті з прізвищами рідних, які загинули під час Другої світової війни, і носити на собі увесь день, а у вечері запалити у вікнах домівок свічки пам’яті.


Якщо хтось вважає нормальним відзначати цей день святковими веселощами  переможця – це його особисте право і най святкує. Відомо, що для когось війна – біда, а для когось – мати рідна, засіб для звеличення. Нехай собі святкують свою перемогу, брякають зброєю і лякають світ своєю військовою могутністю – ми не боїмось! Ми пам’ятаємо наші жертви і не дозволимо розпочати нову війну. Задля цього і потрібно провести масові заходи пам’яті «Ніхто не забутий – ніщо не забуто» по всій Україні.
Заради себе і майбутнього своїх дітей – не будь байдужим, прийми участь у Всеукраїнському Дні жалоби за полеглими у Другій Світовій війні 1939 – 1945 років.

Національна ідея
Остап Кривдик, для УП _ Понеділок, 26 лютого 2007, 12:10

Україна не може існувати без національної ідеї. Країна без такої ідеї – як людина без принципів і цілей, без розуміння того, що добре, а що ні, що і як вона хоче досягти.
Ця ідея може на перший погляд видатися абстрактною.
Проте, цінності – надзвичайно практичні, вони – критерій до дії.
Дія без цінностей – сліпа, цінності без дії – мертві.
Національна ідея – це "те, що важливо" для нас, те, без чого не буде нас як панукраїнської нації.
Це – своєрідна "ідеальна Україна" – одночасно вектор і поки недосяжна ціль.
Це – те, на основі чого можна досягти консенсусу всередині українського панетносу, а потім і всієї панукраїнської спільноти – громадян України. Це – національні імперативи.

[ далі ]

   Третя за рахунком творча зустріч в ГО «Разом» (http://www.together.lviv.ua/) набула вже того рівня душевної щирості та розкутості, відвертого дружнього спілкування, що навіть не спадало на думку про тільки початок справи, а навпаки здавалось природнім це споріднене товариство, це відчуття, наче ми завжди були разом!
   Назва зустрічі «Український лев» символізувала спорідненість міста Лева з темою вечора, яка була присвячена відзначенню 75-річчя дати народження видатного українського поета Василя Симоненка, що так передчасно пішов на злеті своїх творчих можливостей з життя у віці 28 років, але залишив невмирущу пам'ять своїми геніальними творами. Василь Симоненко коротко перебував у Львові, але полишився у ньому навічно, особливо своїм знаменитим віршем «Український лев» про це славне місто. У 70-80 роки у Львові навіть існував своєрідний напівлегальний культ Василя Симонека, бо на відміну від суворо забороненого Василя Стуса, використання поезій Симонека не вважалась криміналом, але їх зміст був дуже і дуже надихаючим для патріотів України в умовах тоталітарного режиму.[ далі ББ ]

Суспільні рухи обов’язково мають у підгрунті певні ідеї або філософські доктрини. Для "Фронту справедливості" як на мене найбільше підходить ідейна спадщина знаменитого українського філософа Григорія Сковороди - ось дещо з того я віднайшов у книзі "З історії української політичної думки" Борис Кухта, Київ, "Генеза", 1994 р.
І ще хочу додати, що я пропагую ідеї анархізму, маючи на увазі саме такі аналогічні ідеї ваги кожної людини, коли мікро співвідностне до макро.

Нас цікавить вчення Сковороди про мікрокосм, малий світ – тобто людину.[ далі ]

До чого ж важко промовчати, коли тебе не запитують!

Якось давненько попалася мені (http://blog.i.ua/community/662/404527/?p=1#comments - оригінал російською, переклад компі сайта) праця Абубакара Самбиева. [ далі ]