Скажу відверто одразу: так і мало бути.
Реально Янукович вже має всю повноту влади. Чи я помиляюсь?
Відбувається просто технічна процедура її документального оформлення, що дійсно потрібно зробити.
Я добре пригадую той період внесення змін до Конституції України і скажу відверто: порядності там було мало. Тимошенко вже тоді розуміла, що президентом їй не бути, а тому всіма силами скеровувала на президентсько-парламентську формулу держави, бо знала, що прем*єром вона може бути з значними шансами. Її підтримував ще один отморозок, що бачив себе головою Верховної Ради і України, відповідно, якщо вони в Раді керують урядом і всім.
Смерділо вже тоді. Прото всі закривали очі  і ніс на недоречності, аби якось уладнати кризову ситуацію. Але як кажуть: грим - не шкіра, колись все одно відпаде. Так і сталось.
Мені приємно, що Конституцію України 1996 року назвиють найкращою, але мені неприємно, що не зазначають її автора Вадима Гетьмана. Є його автобіографічна книга про це "Як творилась Конституція України". І однозначно, що такий глобальний документ ніякий парламент не створив би за одну ніч. Тоді були проблеми чисто емоціоналного характеру щодо символіки і ще дрібниць, а так документ Коституції був готовий і опрацьований досконало, отож його можна було прийняти значно простіше і швидше. Та мова не про те.
Мова про інше: що далі?
Ні Ющенко, ні Тимошенко не змінили кучмівської системи влади, але! Той час пройшов і його не вернути. Конституцію можна повернути, а час - ні. Люди і світові реалії вже зовсім інші. І навть сам Янукович - зовсім інший. На відміну від Азарова і Табачника, перебування у вимушеній відпустці в якості опозиціонера на Януковича вплинуло досить корисно, як на мене. Я не бачу, щоб він всіх і вся бив по писку, ставив рачки чи ломав через коліно, як це було раніше.  Образно кажучи: до 2005 Янукович нагадував дії під час війни важкого танку типу "Тигр", а тепер 2010 він скоріше діє як у Формулі-1, тобто жорстокість поєднана з віртуозністю. Що і доводить рішення Конституційного суду, яке Янукович ну "просто змушений виконати".
Ситуація не проста, але є певні надії. Моя головна надія - український народ, а найбільше - молодь. Стареше покоління легше упокорити, бо воно вже було у ярмі покори, а молодь - це інший зовсім суспільний елемент і його змусити плазувати не вийде, як я в те вірю. І, відповідно, я вірю в Україну і її гарне майбутнє, бо всі президенти минущі, а земля і життя є вічними.

Богдан Гордасевич
04.10.2010  

Янукович: рішення Конституційного Суду не є несподіваним

Президент України Віктор Янукович виступив із зверненням до українського народу з приводу відміни Конституційним Судом змін, внесених до Конституції країни в 2004 році
"Ми повернулися до Основного Закону, по якому Україна жила з 96-го року. Ми повернулися до Конституції, яку Європа і світ визнали однією з кращих", - сказав Янукович.
За словами президента "ця Конституція дозволила Україні затвердитися як незалежній державі, визначити незмінний курс на демократію і верховенство права, захист прав і свобод громадян".
Янукович відмітив, що "рішення Конституційного Суду не є несподіваним для народу".
"Україна і суспільство втоми від життя в тих умовах, які продиктували нам зміни в Конституцію 2004 року. Оскільки ці зміни, які вносилися в поспіху, на догоду політичному моменту були причинами суцільних конфліктів у владі. Як результат - падіння економіки і бідність людей, значне послаблення позицій нашої країни на міжнародній арені", - заявив глава держави.
"Сьогодні Конституційний Суд відмінив поправки 2004 року. Як гарант Конституції я виконаю це рішення, як виконав би будь-яке інше", - сказав Янукович.
За словами президента, усі наступні дії влади з вдосконалення Конституції "будуть ефективними, системними і прозорими".
"Я підтримую ідею референдуму, а також ідею Національної конституційної асамблеї, як механізм для ефективної консолідації на шляху реформування політичної системи.
Це - легітимний шлях, яким ми йтимемо", - додав Янукович.
"Хочу ще раз підкреслити: альтернативи реформам, курсу на зміни і на поліпшення життя людей немає", - уклав президент.
Нагадаємо, сьогодні Конституційний Суд України визнав неконституційними зміни до Основного Закону країни, внесені в 2004 році у зв'язку з порушенням процедури розгляду і ухвалення закону.
Суть політичної реформи 2004 року полягала в позбавленні президента ряду повноважень і розширенні влади Верховної Ради. З сьогоднішнього дня ці положення скасовані.
http://www.focus.ua/politics/ 146916

 2 жовтня 2010 року
Вперед, у минуле!

Конституційний Суд вчора встановив, що шість років прожито під неконституційною Конституцією
Олесь ПАВЛЕНКО

Рішення Конституційного Суду, як, зрештою, у багатьох випадках і парламенту країни, стають дуже прогнозованими. Помилки можуть бути лише в оцінках швидкості, з якою судова влада нині відгукується на побажання влади виконавчої. Тож, напевно, ні для кого не стало одкровенням рішення, оголошене Конституційним Судом зранку 1 жовтня. Тим більше, що ще напередодні його фактично анонсував нардеп Роман Зварич. Отже, Конституційний Суд скасував політреформу 2004 року і повернув у дію Конституцію 1996 року. Рішення оголосив голова КС Анатолій Головін. Згідно з ним закон №2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.
Суд зауважив, що порівняльний аналіз закону №2222, ухваленого 8 грудня, і законопроекту №4180, стосовно якого КС дав висновок у рішенні від 12 жовтня 2004 року, засвідчує, що під час остаточного ухвалення законопроекту до Конституції було внесено окремі положення, щодо яких КС не надавав висновку. Таким чином Верховна Рада порушила вимоги ч. 2 ст. 19, ст. 159 Конституції України.
Втім, КС наголосив, що, приймаючи рішення про неконституційність закону №2222 у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення, він виходив з того, що це означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції, які було змінено, доповнено та виключено законом №2222. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону.
За повідомленням інформагенцій, рішення Конституційного Суду підписали 18 суддів, а суддя Шишкін висловив свою окрему думку. Щоправда, наразі невідомі її деталі.
Якщо коротко підсумувати, то віднині ми повернулись від парламентсько-президентської форми правління до президентської. Як стверджують експерти, віднині Віктор Янукович отримує широкі президентські повноваження — подібні до тих, що мав свого часу Леонід Кучма. Зокрема, президент пропонуватиме парламентові кандидатуру прем’єр-міністра, а звільняти його та міністрів, а також Генерального прокурора зможе сам. Президент отримає також право самостійно призначати всіх голів районних та обласних адміністрацій.
Минулого тижня екс-президент Віктор Ющенко вже заявляв, що таке рішення може відновити в країні авторитаризм. «Скасування політреформи — це прихід авторитарного режиму. Потім не питайте, по кому дзвонить дзвін», — наголошував екс-президент, хоча, наскільки відомо, він сам не був задоволений тими обмеженнями президентської влади, які запроваджувала політреформа 2004 року.
Політолог Михайло Басараб сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, що рішення Конституційного Суду не стало для нього несподіваним, оскільки воно абсолютно вписується в логіку дій чинної влади: «Це є черговим свідченням рейдерського захоплення влади в Україні. інакше це охарактеризувати не можна, оскільки навіть яскраві противники попередньої «помаранчевої» влади, такі, як Леонід Кучма, засуджують подібні до цього кроки владної команди під проводом Януковича і зокрема те, що влада нині намагається зробити з Конституцією». На думку політолога, буде зроблено кілька кроків для подальшої легітимізації рішення КС. «Враховуючи ті темпи, з якими «тушки» перебігали в сьогоднішню більшість, я допускаю, що близько 300 голосів у них вже є. Для них не проблема навіть у сьогоднішньому парламенті зібрати цих 300 мандатів і реалізувати ті наміри, які вони собі запланували. Окрім того, можливий варіант затвердження нової-старої редакції Конституції на референдумі. Про це також говорять», — заявляє Басараб.
Як стверджує професор Києво-Могилянської академії, доктор політології Сергій Куделя, «рішення Конституційного Суду фактично може стати початком тіньової узурпації влади з боку Президента і веде до повернення  В. Януковичу широких повноважень, які мав під час свого правління Леонід Кучма. Це рішення автоматично ставить поза законом уряд Миколи Азарова і парламентську більшість, в існуванні якої взагалі немає сенсу».
Один із лідерів опозиції заступник голови фракції БЮТ Сергій Соболєв заявив у коментарі: «У країні стався державний переворот, порушено Конституцію — Основний Закон країни».
Натомість Президент Віктор Янукович закликає поважати рішення КС про скасування політреформи. Про це він сказав на спільній прес-конференції з президентом Польщі Броніславом Коморовським. «Моє ставлення до будь-якого рішення суду, а тим більше Конституційного, однозначне: в Україні повинне бути і буде верховенство права», — сказав Янукович.
Але все-таки що робити з з попередніми майже шістьма роками, прожитими під неконституційною Конституцією? Юлія Тимошенко вчора заявила, що Президента, а також Верховну Раду й уряд треба переобирати.
Рішення Конституційного Суду прокоментував для «Галичини» лідер фракції БЮТ в обласній раді Юрій Романюк:
— Сьогоднішнє рішення Конституційного Суду України перетворює Януковича на Кучму-2, поновивши всі повноваження президентської влади, що існували в Основному Законі до політреформи 8 грудня 2004 року. Таким чином віднині Україна з парламентсько-президентської «невідкладно» перетворилась виключно в президентську країну. Отже, незалежно від результатів наступних парламентських виборів 2012 року і формування більшості у Верховній Раді долю і кандидатуру прем’єра й уряду визначатиме не парламент, а виключно воля і бажання Президента Януковича. Тож Янукович і компанія, що привела його до влади, включаючи і наших прикарпатських «противсіхів», остаточно утвердили в Україні абсолютну тоталітарну диктатуру однієї особи — Януковича, проти свавілля і дій якої в державі не залишилось жодного юридично-правового, інституційного органу стримування, обмеження чи балансу владних повноважень, окрім одного — рішучої і невтримної народної волі та революційного напору народу як єдиного носія влади в державі.
http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=12457&tx_ttnews[backPid]=14

Проблему справедливості пільгового проїзду в громадському транстпорті мною вивчалась давно. Я був учасником кількох громадських обговорень ціє теми, але не дуже активно проявляв свою позицію, причину чого вкажу вкінці данного матеріалу. Я його почну з спогадів вже більш як 10-річної давності, коли моя мама, хай спочиває з Богом, користувалась пільгами репресованної у тому числі правом безоплатного проїзду в громадському траспорті включно з марушутним таксі. Одного разу вона прийшла додому дуже розстроєна і каже, що сідала в маршутку і показала посвідчення, а водій гаркнув на неї, щоб пройшла чимскорше в салон маршутки і не заважала йому. Мама була ображена і далі між нами відбувся наступний діалог:
- Той водій зиркнув на мене, наче я якийсь злодій,- сказала мама.  
- Мама,дорога моя,- відповів на те я,- але для водія маршутку ти дійсно є злодієм.
- Як так?- вражено запитала мама.- Я чесно маю пільгу, яку мені надала держава, а за перевезення пільговиків виділяються кошти з бюджету.
- Дорога моя, невже ти віриш у ці баєчки про відшкодування?- іронічно перепитав я.- Та давно відомо, що до водіїв ці кошти і близько не доходять, тому перевезення пільговиків водії маршуток оплачують з власної кишені і тому кожен пільговик в прямому сенсі є для водія злодієм, що залазить в його кишеню.
- Тоді навіщо вся ця ситуація з надання пільг, якщо вони не є справедливими?- немогла зрозуміти мама. І тоді я зробив для неї лекцію про "несправедливу справедливість" з радянського минулого, але вже у нових українських "ринкових" перевтіленнях
Справа у тому, що надання пільг державою є надзвичайно вигідною сферою для шайхрайства, зловживань і збагачення державних чиновників різного рівня, а також певного олігархічного кола бізнесменів та політиків.
Закони про транспортні пільги приймають хто? Правильно: народні обранці - депутати, які - що? Правильно: практично всі їздять власними авто і громадським транспортом не користуються, тому як він справляється з перевезенням пасажирів і чи добре людям від такого сервісу "як оселедці в банці" - депутатів обходить мало. Ну, а як народ має пільги, то і собі, рідненьким, можна дозволити пільги значно вагомішого грошового виміру. Хіба це не справедливо?
Але щоб і далі мати власні авто і збільшувати свій достаток різними пільгами, депутати хочуть бути знову переобраними, для чого і починають демонструвати свою турботу про народ і його благополуччя, роздаючи нові різні пільги переважно найактивнішій частині виборчого електорату - пенсіонерам. За цією показовою праведною благодійністю приховано насправді найбрутальнішу несправедливість, бо закони природи ще, слава Богу, депутатам відмінити не підсилу. А відомо точно і однозначно: якщо комусь щось дають більше, то для того комусь треба дати менше, а щось несправедливо відібрати - інакше не буває.
В радянські часи "розвинутого соціалізму" власником всього майна і навіть людей була виключно держава, тому надання комусь пільг не дуже турбувала інших громадян, окрім почуття заздрощів. Витрати за надані пільги несла держава, а тому і не була надто щедра на їх роздачу. Для прикладу,водієві автобуса було абсолютно байдуже, скільки пасажирів він перевіз, яка виручка з того чи іншого рейсу, скільки було пільговиків тощо. То не його клопіт, а кондукторів і контролерів, а його клопіт був просто бути на маршуті і від’їздити як належить зміну. Сталу зарплату водієві гарантовано і навіть за ремонт машини при поломці не він турбується, а ремонтники автоколони. Що там казати про дармову заправку бензином!
Зараз в "ринковій" Україні ситуація диаметрально протилежна: водій маршутки зобов’язаний щоденно здати власнику маршуту певну сумму грошей, а весь лишок з виручених грошей за день і є його реальний заробіток. Так само не обходить гаманець водія ремонт та заправка авто. І недешева увага працівників дорожньої міліції. Все це робиться виключно з коштів водія при відсутності жодної допомоги від держави. Хіба це є спрведливо?
Пригадую, як бідкався один високий чин з МВД стосовно позбавлення безкоштовного проїзду працівників міліції: "Як це так, людина зайнята виконанням службових обов’язків і змушена платити за проїзд." Пригадую і репліку на цю заяву: "То згідно вашої логіки водій маршутки просто розважається, а не працює? Робити чоловікові нічого, знудів від безділля, от і вирішив повозити людей кому куди треба - так? Ні! Водій надає послуги перевезення і кожний пасажир, який скористався його послугою і не заплатив за проїзд, фактично обкрадає водія. Тому держава видає не посвідчення на пільговий проїзд, а "посвідчення злодія" - це однозначно."
Стосовно теми відшкодування проїзду пільговиків, то найпрозоріше процедура відпрацьована там, де власником транспорту залишається ще держава: на залізниці, де пенсіонерам видають квитки без оплати, а їх вартість точно можна підрахувати, тоді їх відшкодовує держава. Значно темнішою є відшкодування послуг перевезення пільговиків муніціпальними транспортними засобами, але і тут щось доходить безпосередньо до підприємств. У приватному секторі - темінь повна. Де діваються відшкодовані державною гроші - невідомо. Тобто відомо, але піди докажи. Формально їх іноді начебто одержують власники маршутів для відшкодування витрат собі і водіям, але насправід всі ці гроші осідають у руках чиновників, які так би мовити курирують траспорт, бо якось важко визначити їх  діяльність словом "відповідають".
Щоб стати власником маршуту, в традиціях української ринкової економіки має відбутись процес, що дозволяє уникнути "конфлікту інтересів", який має вже традиційну назву "відкат". У приватних перевізників таким "відкатом" стає переважно кошти на відшкодування перевезення пільговиків. Ставши власником маршуту, підприємець починає набирати на роботу водії з умовою, що пільговики - то їх особиста проблема. Не схочеш возити - не треба, звільняйся і шукай іншої роботи... У нас все справедливо.
Не даремно водії приватних маршутів зізнаються, що колись їх найбільше могли знервувати працівникі дорожньої міліції, але зараз їх злостить до безтями оте контролювання і сперечки з пільговиками, особливо коли той нагло доводить, що має всі права, що він заслужив сумлінною працею і служінням державі. Я був присутній при одній такій сварці між водієм і пільговиком з "засулгами", аж один з пасажирів не витримав і сказав пільговику: "Замовкніть врешті-решт,бо якби ви справді заслужили на пошану від держави, то їздили  б на власному авто, а не користались з дозволу красти по чужим кишеням"
До речі, я часто чую, що не треба захищати водіїв маршуток, бо вони  далеко не бідні люди, на що я відповідаю, що не треба рахувати гроші в чужій кишені, бо нікому копійка сама до рук не приходить. А те, що водії маршуток досить при грошах якраз і стримує мене багато років не дуже виступати в їх захис, бо спитатись: чому я, далеко не при грошах журналіст, маю захищати кишеню з грошима тих, хто сам особисто нічого для цього не робить? Якщо водії маршуток самі не обстоюють свої права і гроші, то чому це маю робити я? Панове, якщо вас влаштовує подібна "несправедлива справедливість", то що тут можна вчинити. Терпите - ну то і терпіть далі. Те саме стосується пасажирів: через пільговиків маршутки ходять перевантажені, а якби платили всі-всі, то рентабельність була достатньою для нормальної вартості проїзду в нормальних умовах, але терпите - терпіть і далі.
Це і є, про що я хотів сказати: "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає."
А на завершення - знову спогад про маму: за кілька місяців після нашої розмови вона зізналась, що тепер якщо сідає в маршутку і є де сісти - вона платить за проїзд, а посвідчення користується тільки тоді, коли маршутка занадто набита людьми.

Богдан Гордасевич
25.09.2010
м.Львів

[ додаток ]

В світлі багаторічних дискусій і вже навіть революцій щодо Конституці України у мене несподівано виникло запитання узагальненного характеру: а навіщо нам  взагалі та Конституція? Дике запитання? А чому? Візьміть, кому захочеться, і постатейно пройдіться та поставте плюси навпроти статей Конституції України, які на вашу думку виконуються в нашому повсякденмому житти, а які - ні, то поряд поставте мінуси. Повірте, що вийде досить цікава порівняльна картина нашого реального життя і міфічного конституійного.  
Дуже рекомендую цей практикум просто заради цікавості, щоб потім самим собі пояснити питання: а на біса нам потрібний цей словесний блуд під назвою Конституція України?
Далі я пропоную уважно вчитатись в зміст статті "Народ для влади чи влада для народу?", яку написав Зиновій ПАРТИКО, професор кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики та масової комунікації Класичного приватного університету м. Запоріжжя[ далі ]

27 липня 2002 року відбулась Скнилівська трагедія, яка назавжди надала цьому дню його справжнього значення. Цей день в радянський період відзначали як день визволення Львова у 1944 році від німецьких військ радянськими військами, хоча насправді ця подія відбувалась  інакше: Львів вже звільнила від німців польська підпільна Армія Крайова, а вже тоді до Львова без найменшого бою увійшли "визвольні" радянські війська.
Для жителів Львова, як і Західної України вцілому, це не було правдиве звільнення, а всього лиш зміна окупанта, тому що радянська влада продовжувала всі роки свого панування "визволяти" місцеве населення від особистого майна, селян "звільнили" від їх земельних наділів, всіх "звільнили" від прав і свобод, тобто зробили фактично рабами, а хто протестував - "звільняли" від усілякої свободи  тюремним ув’язненням і таборами, ще більш незгодних "звільняли" запросто і від самого життя.
Зрозуміло, що раділи такому "визволенню" тільки самі "визволителі", вони і святкували щиро день 27 липня. Місцеве українське населення святкувало цю подію з примусу, а після проголошення Незалежності  України одразу відмовилось відзначати "свято своєї окупації".
Тому фактично 27 липня 2002 року відбувалось завуальовано під відзначенням ювілею якоїсь там авіачастини власне традиційне святкування "Дня визволення Львова від німецько-фашистських окупантів". Державне керівництво всіх рівнів України періоду кучмізму належало "визволителям" і тому цілком сприяло і підтримувало ідею авіашоу, отож при всіх економічних складнощах жодних проблем забезпечення і дозволів на техніку не виникало. Але замість потурбуватись про безпеку, генерали-"визволителі" навпаки накручували льотчиків показати "по-крутіше" тим львів’якам-западенцям, щоб добре запам’ятали цей день, пожахати трохи прольотом на  бриючому такої махіни, якою був літак СУ. Ось і пожахали...
Якщо можна говорити про вплив місцевої негативної енергетики на авіашоу, то її було більш ніж предостатньо, щоб свято-трагедія перейшло у відверту трагедію названою Скнилівською. Відтепер у Львові 27 липня щорічно відзначають траурною жалобою.[ далі ]

Що таке поняття "честь" в наш час?
З одного баку честь є суто соціальної категорією, бо є характеристикою особи в певній соціальній групі: людина чесна є притиставлення людині безчесній.
З іншого боку честь є суто індивідуальним поняттям, тому що тільки сама людина може давати собі точні визначення своїх вчинків.
Не стану обзивати наш сучасний стан аморальним тільки тому, що люди в значній мірі перестали залежати від суспільної думки про їх конкретну особу. Так, зараз індивід може начхати на оточення і на всі негації щодо нього: роботу роблю добре, закон не порушую - чого ще від мене треба? Як хочу - так і живу.
Тобто я веду до того, що якщо зараз й існує поняття честі, то фактично виключно в індивідуальному плані перед самим собою. На сучастний час кожна окрема людина у власній душі і думці вирішує, що таке є честь і чи буде вона її дотримуватись.

Коли я обдумував ідеї "Фронту Справедливості" та співтовариства "Свобода і справедливість", то чітко визначив, що: без свободи не буває справедливості, а без справедливості - стає непотрібна свобода.
Що таке свобода для людини? Як на мене - це право розпоряджатись собою. Коли людина самостійно вирішує свої дії і свідомо відповідає за їх наслідки.
Якщо вчинки людини обумовлені обставинами, а не її власним бажанням, то навіть якщо вона згодна робити ці вчинки - це всеодно вже є несвобода, а примус, тобто рабство. А раб - це вже не людина, а річ! Саме тому у Древньому Римі та Давній Греції за провини раба відповідав виключно його  власник, бо з речей, як і з худоби, не можна було питати і щось вимагати, бо річ винною бути не може - вона просто річ.
Моральні категорії - властивість вільної людини! Вони можуть бути наявні тільки в стані особистої свободи. Отож честь, справедливість, совість або ж вина тощо для свого існування потребують одного найголовнішого - свободи.

Є два диаметрально протилежні соціальні схеми ставлення до людині, як окремої живої істоти:
перша схема є ставленням до людини, як вродженого злого егоїста, якого тільки силові соціальні закони та умови подібно огорожі для худоби, може утримати в рамках соціальної норми і порядності;
друга схема полягає у вродженій порядності і позитивності характеру більшості людей, а це несправедливі соціальні вимоги виживання і конкуренції роблять людей поганими, жорстокими і злими.

Я особисто дотримуюсь другої думки, а тому не шукаю поліпшення життя у зміні соціальних умов як панацею для всезагального щастя. Моя позиція така: кожна людина народжується вільною з правом на своє особисте щастя, яке ніхто не має права програмувати наперед. Але свобода індивіда можлива тільки за умов певного соціального мінімуму умов життя. Людина голодна, гола і без прихистку не є вільною, тому що поставлена в умови елементарного фізичного виживання - тут не до моралі, а тільки б вижити.
Сучасне життя не можна назвати благополучним, але що значна кількість людей в Україні не є нужденними бомжами - то факт. Також над нами не тяжіє всевладдя тоталітарної системи з всемогутнім репресивним апаратом. В загальному я б охаректиризував сучасне соціальне середовище в Україні, як таке, що на 98% складають люди вільні, з особистою свободою волі. А значить моральні категорії стають одними з найголовніших для нашого подальшого існування як сукупності вільних людей у вільній державі, або ні.
Не буду деталізувати оте "ні", бо досить переглянути приклади з історії, а щодо майбутнього - подумати варто.

Для мене, як людини вільної особисто, а також що бажає жити серед вільних людей, що цінують свою свободу, є важливим, щоб люди почали усвідомлювати особисту свободу як будівничі власного життя, власної долі, відповідно вони і є кожен поокремо носіями, визначальними суддями і творцями морального середовища сраведливості і честі. І безпосередніми творцями вільної світової держави в цілому.

Тепер спробую перейти від теорії до практики, Бо як кажуть: теорія без практики - мертва, а практика без теорії - дурна.
Як відомо: свободі не можна навчити - свободу можна тільки відчути. І я щиро вдячний тим людям України, які відстояли нашу і власну свободу у буремні події Помаранчової революції. Звичайно, що у мене, як і в багатьох інших були великі надії на прогресивні реформи команди Ющенка і Тимошенко, але... Далі ви все знаєте. Єдине, що раптово стало головним від цього періоду: люди реально відчули, що таке є свобода як дійсність. Причому це відчула найголовніша верства - молодь! І тепер, як на мою думку, все тільки починається.

Коли зараз дуже багато наголошують на активних реформах в Грузії їх президента Саакашвілі, то я сприймаю їх позитивно, проте хто може дати гарантії, що через 10 років їх міліція-поліція не повернеться до стану 2000 року? Ніхто цього не гарантує, якщо суспільство залишиться тим самим в загальних рисах. До того Україна, хоч і не Росія, але і не Грузія, і не Польша, і не Прибалтика - це дуже значна країна, тому так важко щось в ній зробити простими реформами "з гори".
Особисто я не те, щоб проти будь-яких позитивних реформ зверху - вони мусять бути, а різниця тільки в їх розумності, з чим у нас явні проблеми. Просто однозначна надія на весь суспільний позитив виключно від влади, як було за Ющенка, ясно показує на хибність цього курсу. А головне: такий напрямок реформування України знову перетворить вільних громадян у стадо баранів, яких женуть, куди захочуть. А ми - не бидло і ми - не козли, ми України доньки і сини! І я за свою свободу буду боротись! І інших до того закликаю!
Нам не потрібна "тверда рука хазяїна", а нам потрібно, щоб влада дослухалась до волі народу і робила відповідні вчинки. І коли нам кажуть про якісь "непопулярні реформи" - то це однозначна брехня! Непопулярними можуть бути тільки реформи, які скеровані проти народу на користь виключно влади та олігархів, що її опанували. Потрібні країні реформи завжди будуть популярними і знайдуть розуміння у людей. Вільних людей!
Також я дуже і дуже мало вірю, що в теперішньому керівницітві країни є "ЛЮДИ СВОБОДИ", а значить вони не мають жодного поняття, що таке совість, честь, справедливість і тому подібне - це раби, просто раби, що набули влади в силу власної корпоративної дисципліни, але ці люди ніколи не зрозуміють краси і цінності свободи як душевної якості, вони ніколи не зрозуміють, як керувати вільними людьми. Для них все по-рабськи однозначно: батогом і пряником.
А людина свободи не проміняє честь власної недоторканості батогом за жодний пряник - бо вона має це почуття - власної гідності! І честі, що вона має гідність! І воліє залишатись вільною людиною, а не ставати негідником-рабом.
Тому я вважаю майбутнє України справою людей свободи - їх СПРАВОЮ ЧЕСТІ.

А ХТО НЕ ЦІНУЄ СВОБОДИ  - ЇЇ НЕ ВАРТИЙ.


Богдан Гордасевич
 Львів-Рясне
  
   

З наших давніх літописів мені сильно припали до душі благородні рядки стосовно вимог до правителів: судіті по правдє.
В давні часи слово "правда" було багатозначним і одним з головних його синонімічних значень було те, що ми зараз називаєм словом "закон", або узагальнено - "право", що явно походить від слова "правда".
Отже "судіті по правдє" означало:
1. Правдивого суддю.
2. Правдивє слідство.
3. Правдий присуд.
Ще мені подобалось там поняття "Божий суд": коли обставини не дозволяли встановити правду події, то суд вирішували поєдинком або, якщо це було неможливо, то розпеченим металом: кого він не обпече - того і правда.

Стан сучасного юридичного права в Україні як на мене є досить далеким від правди. І вина тут не тільки чи не стільки юристів, скільки всього нашого суспільства. Коли наші правоохоронці стають найбільшою загрозою праву людей - це не убожество, а жах!
Але всі вони - частинка нашого народу! Вони не з космосу прийшли, українські правоохоронці! Ми самі створили їм такі умови і їх самих! Я до цього часу пригадую, як з самої головної трибуни Верховної Ради України доповідач, що представляв суддів на затвердження, відпові на закид одного з нардепів стосовно відводу одної з кандидатур через хабарництво: "Шановні, та ви ж самі кинули суддів на "підніжний корм" їх злиденною зарплатнею!" Ось так у нас в Україні величають офіційно хабарі - "підножний корм", а поїдає його...
Я колись дуже обурювався з тези, що ось в Україні є якась політично-бізнесова еліта, а весь інший народ - то бидло. Найяскравіший приклад того - нардеп від БЮТ Лозинський і його вчинки. Проте я зауважив, що вся наша еліта вийшла як не крути - з того самого народу, отже якщо народ є бидло, а вони - його еліта, то ясним чином постає що це є "елітарне бидло", яке харчується "підножним кормом" і власне тому таке тлусте.

Для мене великим смутком є обставина, що творячи "правову державу" ми цілком декласували і здеградували систему правоохоронних чинників у нашій державі, бо що таке корумпований суддя, прокурор, міліціянт? Це той же самий злодій! Причому всі сучасні суспільні обставини їх примушують до того, тому я віддаю велику шану і честь всім тим правоохоронцям всіх служб, які намагаються бути чесними і жити по правді. Більшість задля того перходить до приватних служб, а державні?! Там що? Порядних правників не треба?! Тільки Ківалови-кидалови?
Дуже прикро, що за Ющенка ми згаяли можливість реформування правової системи в Україні, а за Януковича - будем бачити. Можливо, що колишній зек, який пройшов і знає всю злочинну систему з самого низу і до верхів - спробує її реформувати в щось більш-менш порядне, може...
Мені важить інше: моральність всього нашого суспільства, громади: якщо кожен з нас сам буде намагатись жити по правді - все може змінитись.
І тим більше - не захоплюватись з добр різних юристів, подібних судді Зваричу
Розумію, що то є певним чином утопічні ідеї, але, але, але: хто не шукає честі - той її і не буде мати. Як на мене, то є в тому велике задоволення від життя, коли можеш поглянути в дзеркало і побачити там не гниду, що обжерлась чужої крові, а побачити - Людину.
Життя ніколи не було і не буде простим чи легким, проте жити по правді - варто.
Повтору життя ні для кого не буде. І мені хочеться бачити як можна більше щасливих людей навколо, а хіба це можливо без життя по правді?..

Не вносив поняття "розуму" до таємниць життя, тому що на мою думку Розум є не стільки таємниця - скільки проблема.
Не є великим відкриттям визнання, що людина не є виключно носієм розуму в світі і на Землі. Просто людський розум має свої цікаві особливості, які зосередив вислів "Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ". Процес гарний в декларації і фактично неможливий в дійсності. Жодній людині не дано пізнати всю реальну вартість свого розуму і особи. Людина може тільки  вважати, що так є: Я розумний, тому що Я - розумний. Все. Які ще потрібні докази? Ще гірше з розумом світовим - як його пізнати?
Мої особисті спроби пізнати хоч трошки що собою являє "розум" як загальнолюдська сущність завершились висновком, що люди є просто якимось з багатьох мікроваріантів-сублімацій всесвітнього процесу невідомого значення і призначення. Сублімацією не найкращого змісту, хоча і не найгіршого. А я б назвав її скоріше: цікавою.
Отож якщо комусь цікаво, що таке розум як особиста і загальнолюдська світова реальність - прошу надсилати коментарі і матеріали.
Я вважаю: якщо людство хоче кудись там рухатись - воно має робити це хоч більш-менш розумно! Зокрема це стосується і України!

В нашому українському політикумі мене найбільше незадовільняє відсутність чітких ідейних програм конкретних партій, як це модно говорити - меседжів. Таких, які є ідея комунізму у КПУ чи націоналізму в ГО "Свобода".

  Починати ідейну ідентифікацію ВГО ФС я почну здалеку

ТАЄМНИЦІ  ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.[ далі ]

* * *
Ми віками звикли покладати голову
За Україну, за її волю
І, як відчуття вічного голоду,
Цю звичку носили з собою.

Ми так звикли ходити в мучениках,
В трагічних героях, в страждальцях,
Яких Україна — мати засмучена —
Не могла з Сибіру діждаться,

Ми кров лили, ми пісні складали,
Ми так вросли в свою ролю,
Ми так натхненно голови покладали
За Україну, за її волю.

І от вже ластівкою звістка шугає:
Є держава! Вже можна жити!
А ми все ходимо і шукаєм:
Де б голову нам зложити?


ПЕРЕДВИБОРЧА АГІТКА

Не та Україна, не та,
Не та, про яку ми мріяли,
Коли життя тюремними строками міряли,
Марнували в неволі літа.
Не та Україна, не та!

А при владі ті, що й були,
Називають Вкраїну ненькою,
В кишенях золотом краденим дзенькають,
А ми мовчимо, покірні воли,
А при владі ті, що й були.

Отже думайте, думайте, люди,
Не дозволяйте себе зомбувати!
Що з нами було, не сміємо забувати!
Бо при владі всі ті ж і їх лизоблюди.
Отже думайте, думайте, люди!

(вірші Галини Гордасевич (1935 - 2001 рр)


Хроном вже ота наша безпорадність навчитись просто нормально жити і будувати-розбудовувати державу, а не постійно підпалювати хату і гасити, Бо дуже захоплюючий процес...

Я поважаю як людей значну більшість з тих, хто підписався під відозвою, але фактично нікого з них не поважаю як політика, тому вся ця містерія-буф малозначима і нічого результативного не принесе - я так вважаю.

І перш, аніж голоситит "Ой матінко моя рідна, та що це, людоньки, робиться!" всі ті підписанти хай краще пояснять чим вони 5 років за Ющенка займались, що отак зараз вибачте на слові - обісрались. 

Подивимось що то буде за катавасія, але я особисто в тому прийму участь тільки якщо побачу реальні сили і дії, а не мітинги і тому подібні акції-прокламації

Отже
[ далі ]