Сьогодні, 6 вересня, під завісу першого тижня нової золотої осені на Волині завжди святкували день народження місцевого журналіста, справжнього золотовуста Святослава Крещука. Якийсь час тому, коли було в тому краї вдосталь райцентрів і районних газет у ньому, до цього дня славного писали творчі хлопці і дівчата веселі привіти до дня народження Славка. Позаяк він і справді був неабиякою особистістю. До тридцяти з гаком виріс уже до редактора обласної молодіжної газети, яка до кінця сімдесятих...

Читати далі...

Є у мене милий і благоліпний панібрат-приятель Іван Кокуца. Знаний і чільний український поет. Далеко не рядовий, не розхожий. Одна з його книжок, уявіть собі, зветься ‘’Снідало сонце в тумані’’, котру я тримаю на робочому столі, оскільки залюбки гортаю, перечитую замало не щотижня. Позаяк мене вона дивною дужою енергією заряджає, надихає його крупнозерна, запашиста, духовита поезія. В якій слова немовби підмазані медом, непомітно підкурені ладаном Кожне влучна фраза. А спадкова наша в’язь...

Читати далі...

Ми ніяк не можемо визнати ту серйозну штуку, що найдорожчою цяцькою нашого життя є все-таки… час. Час життя. Який непомітно пролітає над нами...От у моїй робочій кімнаті на стіні висить велике і привабне фото. Я навіть розміри його скажу: 93Х67. З’явилося воно тут у жовтні 2014 року. Тоді в моєму житті сталася вельми помітна подія: вийшла у світ друком нова літературна праця — книга «Свічка на вітрі». Твір про причини і початкові дії гарячої стадії нової російсько-української війни. Свіжі...

Читати далі...

Мені хотілося, як у дитинстві плакати. Хіба ж так можна? Приїхати спеціально під білоруський кордон, помилуватися миттєвим льоновим роздолля і пропити це все за хмільним угаром. Нехай воно пропаде те застілля!—Гайда, вставай, п’янюго, — закричав я зло над Михайлом. — Усе, квітуючий льон побачили. Їдемо навчатися… Побратим мій сів із пом'ятим обличчям. Але вуса стирчали бадьоро, як, даруйте, у рудого таргана. Далі описувати не буду, щоб не образився пан Швед, хоч від тих подій поминуло уже...

Читати далі...

Так саме собою склалося, вийшло, що відслуживши понад три роки на імперському флоті у Севастополі, я благословенного літа 1973 року приїхав до Києва вступати на факультет журналістики КДУ імені Т. Шевченка і першим у нас був щойно запроваджений додатковий іспит — творчий конкурс. Зігнали всіх абітурієнтів до однієї великої аудиторії, і подали на вибір кілька вільних тем. Мовляв, вибирай і пиши. Покажи, що ти справді володієш словом, що тебе можна допускати до вступних екзаменів на чи не...

Читати далі...

Що тут скривати: маю серйозний ґанч на все життя — геть-чисто позбавлений музичного слуху: ні відтворити тобі звуки, ні заспівати. Краще, щоб зовсім не зганьбитися і не відважуватись на ці спроби. Хоча душа частенько аж рветься у політ. Тому, можливо, вже дуже давно порвав я і з поезією, де також треба орієнтуватися і на риму, і на такт, на кількість голосних складів-зауків у реченні, більше відтак довіряю писемному слову. От з ним мені легше й надійніше…Коли свого часу очолював я газету...

Читати далі...

Знаєте, у мене на п’ятницю, 15 вересня ц.р. збіглося в часі дві важливі оказії. Запросили взяти участь у п’ятому Міжнародному літературно-мистецькому фестивалі «Русалка Дністровая» на Вінниччині, і того ж дня на 16.00 завітати до Національної спілки письменників України в Києві. Там має відбутися історична подія – організаційне засідання створення громадської організації «Україномовний Київ», до чого я регулярно закликав у своїх публікаціях. Я довго міркував, куди ж відправитись під завісу...

Читати далі...

Загальний же ж висновок тут такий: козирна карта балуваної Гані виявилася битою. В суспільстві не створено, на жаль, образу Героя Українця, Героя Оборонця, відважного Захисника Вітчизни. Не вибудовано іміджу героїчного захисника України. Хоча цей образ на устах усього світу. Таке, думаю, завдання ставилося перед пані Маляр, коли вона юрист-криміналіст чомусь бралася за справу інформаційного забезпечення Перемоги у війні з орками. Провалила вона це завдання повністю і безповоротно. Заперечте це...

Читати далі...

Якщо рівень грамотності суспільства визначається станом глупства у соціальних мережах, то ми, здається, уже на самій вершині головотяпства. Я тут орієнтуюся по заголовках репету душ тих, хто хоче зарекомендувати себе найбільш чутливими до окремих начебто запитів народу. Тому читаю, як вияв найбільшого абсурду та ідіотизму маленьку частку шапок, якими засипані соціальні мережі: ‘’ОГО! Велике чистка в Міноборони…’’, ‘’Залужний навіть Маляр вигнав’’, ‘’Маляр звільнено, і не лише її…’’ А тут...

Читати далі...

Проснувся від того, що ту частину дивану, де були мої ноги начебто перевертало з одного боку на інший. Мої кінцівки, здається, літали в повітрі. Навіть склалося враження, що ось-ось я можу випасти з свого ліжбища. Ввімкнув світло, було 2:13. Це, власне, мій третій землетрус, який пам’ятаю. Навесні 1976-го мене призначили власкором газети «Вінницька правда» по південній групі районів із центром у старовинному містечку Тульчин. Поселили, виділивши кімнату, як не дивно, в дівчачому (!)...

Читати далі...