Аби закінчити з образом Шевченка, ще кілька слів обмовлю про шапку й кожуха Тараса Григоровича. Один Івано-Франківський режисер пояснив, чому, власне, нашого генія найбільше зображають саме у цій зимовій одежині, котра його, молодого ще чоловіка, перетворила на справжнього мудрого з вигляду діда. Мовляв, Шевченко у житті був жартівником, весельчаком, і як би тепер сказали - "приколістом". Одного разу, коли він з друзями йшов по Петербургу, хтось подав ідею сфотографуватися. Тарас...

Читати далі...

Загалом, ідея українців Америки була непереможною, позаяк базувалася на ряді важливих, серйозних аргументів. За всю тоді вже восьмидесятилітню історію перебування на американському континенті етнічна група українців за тисячі кілометрів від рідної сторони збереглася, утвердилася, як монолітне ядро, як єдина національна сила насамперед завдяки ідейному духові Пророка Шевченка. Його волестверджуючої снаги, закладеної в невмирущій поезії діда Тараса. Вона – немовби цемент у фундаменті історії і...

Читати далі...

Усі велетенські справи, як відомо, починаються з ідеї. Не виняток і ця. Вона немовби насінина, з котрої виросла велика справа, яка нині відома на весь широкий світ. У суботу, 23 червня 1956 року, щоденна україномовна газета США «Свобода, на своїй другій шпальті розмістила листа заокеанського гостя Америки Івана Дубровського, озаглавленого «За пам’ятник Т.Г. Шевченку у Вашингтоні». Він скромно вмістився у кінці полоси. В ньому (бережно зберігаю стилістику і пунктуацію того...

Читати далі...

Ви правильно зрозуміли, друзі, панове, вершники, це ж, звичайно, прожиті роки. Думаю, що раз на рік, у день свого народження, ми маємо виглядати у вікно, і озирати своє земне військо. Скільки там стоїть персонально ваших ратоборців. Сьогодні під ворітьми моєї тещі, Лариси Михайлівни Дем’янюк, слава Богу, зібрався аж 91 наїзник, верхівець. Доладна, благоліпна гвардія. П’ять літ тому моя донька приїхала до бабусі у гості і зробила ось цей гарний знімок. Маю засвідчити, що й нині господиня роду в...

Читати далі...

Сьогодні, вельмишановні пані й панове, у мене Значуща Доба – День Пам’яті моєї Матері Ликерії Феофанівни Горобець, селянки-подолянки із Джурина Джуринського району Подільської губернії, колгоспної каторжанки із ’’цукрового Донбасу’’ — Вінниччини, упродовж 42 років у полі (з тринадцяти дівчачих літ!), без жодного вихідного і відпустки. Народилася 1 травня 1917 року останньою дівчинкою в сім’ї, де було вже шестеро таких, як і вона довгокосих красунь дівчаток. Дід Феофан і баба Наталка замалоду...

Читати далі...

Цей знімок я давно розшукував у своїх домашніх архівах з колишньої журналістської роботи, і ось нарешті трапився до рук. Хвилинка, і він уже оцифрований сучасним фотоапаратом, готовий з’явитися у світ. Хоч би у Фейсбуці, чи Інтернет-блозі Мабуть, у році 1989-му, а то й у дев’яностому, коли я трудився в газеті «Правда України», справи службові завели мене поспіль із нашим редакційним фотокором Петром Приходьком у Дубно Рівненської області. На тамтешній масло- чи сирзавод, гарне тоді...

Читати далі...

Те село, про котре розкажу зараз знаходиться нині на фронтовій межі – не сьогодні — завтра його звільнять збройні сили України. Це благословенне, але понівечене москалями Запоріжжя, нинішнього літа жахлива вогняна земля.Загалом це — мала батьківщина одного мого київського приятеля. А цікавить вона мене того, що років із п’яток тому, коли вже кипіла підла московська агресія в Криму і на Донбасі, повернувшись якось із села він із серцем мені сказав:—Прокляті малороси, ніяк не нап’ються крові...

Читати далі...

Прочитав, що міністр молоді і спорту пан Жданов, в аеропорту, серед ночі організував зустріч золотого олімпійця Верняєва з духовим оркестром. Коли не вмієш нічого робити для розвитку спорту в державі, керуй хоч би трубадурами після опівночі. Цілком закономірно. Але духовий оркестр поночі, це все-таки оригінально. І я тут також пригадав аналогічний випадок. У мого гарного приятеля в подруги був день народження. На вулиці стояв ранній жовтень, було тепло і лагідно. Стола накрили між двома старими ...

Читати далі...

Святослав Крещук був просто таки неперевершений майстер пошуку цікавої інформації, оригінальних новин. Він приїхав із Луцька з цілим списком тем, які хоче за два роки навчання вивчити, дослідити і про них розповісти читачам його рідної Волині. Точно пам’ятаю, що першим у тому його цікавому пом’янику значилося: ‘’Пост Волинський’’. Пам’ятаєте, при в’їзді до столиці чугункою є така однойменна зупинка електрички з боку Фастова… До кінця першого місяця нашого навчання пан Крещук уже видав в...

Читати далі...

Сьогодні, 6 вересня, під завісу першого тижня нової золотої осені на Волині завжди святкували день народження місцевого журналіста, справжнього золотовуста Святослава Крещука. Якийсь час тому, коли було в тому краї вдосталь райцентрів і районних газет у ньому, до цього дня славного писали творчі хлопці і дівчата веселі привіти до дня народження Славка. Позаяк він і справді був неабиякою особистістю. До тридцяти з гаком виріс уже до редактора обласної молодіжної газети, яка до кінця сімдесятих...

Читати далі...