хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Українці, яких вшановує світ, а Україна забула

(Продовження статті. Початок у подачах 1 та 2)


Воскрешення з забуття

 

            1984 року в США українська громада Нью-Йорка провела вечір пам’яті львівського юриста і публіциста, споборника української мови Романа Домбачевського. Про це, як я уже згадував вище, розповіла найстаріша україномовна газета «Свобода». Автор невеличкої публікації про цю подію Іван Кедрин згадав, що йому в далекі довоєнні часи довелося зустрічатися, задушевно бесідувати з відомим адвокатом у Віденській кав’ярні Львова. Яким же був правник, захисник української мови? Читаємо: «Д-р Р. Домбчевський — високий, статний, лисий, але з чорною бородою, справляв одразу враження радше ученого, а ніж адвоката… Судячи з розмови це була людина простолінійна і чесна… Людина високої товариської та громадянської культури». Ще «Свобода» пише, що на тодішніх урочистостях була присутня дочка львівського адвоката – Христина Навроцька, заступник голови Союзу Українок Америки (СУА). (Про це читати тут).

         Не важко переконатися в тому, що в болісній історії Романа, Ірени, Христини Домбчевських віддзеркалена доля всього нашого рідного українства, як такого, і нашої стражденної рідної мови, котра стала буцімто державною, але все одно знаходиться під загрозою московітів, які пішли на нас війною. За цих обставин, як мені видається, нам, нинішнім українцям, потрібно стряхнути пил з історій роду таких людей, як незабутній випускник Львівського університету, гуцул Роман Домбчевський, його дружина і донька. Заговорити про них на повен голос. Ви ж зверніть увагу, потрапивши до благословенної Америки, донька Христина, продовжила святу справу батьків, на заокеанській землі вона гуртувала українських біженців, поєднувала їх серця й душі з рідною землею, мовою культурою. Тривалий час була комунікатором роботи СУА, а за тим і заступником голови всесвітньо відомої організації. Знаючи це, батько, либонь, був би щиро вдячний своїй доні.

            Думаю, що нинішнє завдання тих, хто любить Україну, вважає себе борцем за зміцнення української мови в суспільстві, захисту її інтересів як найбільшого національного скарбу народу, повернути пам'ять про Романа Домбчевського, його високопатріотичну родину. Трагедія його сім’ї, яка за любов до рідної мови, її пропаганду в масах, розробку правових канонів національного способу спілкування показала всьому світові, що українці готові піти на неймовірні муки, навіть на смерть за свою ідентичність. Такий приклад заслуговує на всенародне пошанування.

       Я підготував статтю до Вікіпедії про Романа Домбчевського та його стражденну родину, читати тут. Написав також цими днями листи ректору Львівського національного університету імені Івана Франка, декану юридичного факультету, сповістивши їх про мою «знахідку» справжнього дорогоцінного скарбу серед їхніх випускників далеких-далеких років іще початку минулого сторіччя. Запропонував відшукати і перевидати книгу Р. Домбчевського «За права мови», так актуальної, злободенної нині, провести науково-практичну конференцію за участі правників, мовознавців. По можливості встановити пам’ятку дошку на фронтоні стіни факультету.

            Написав листи про це ж і голові міста Львова Андрію Садовому, голові Львівської обласної держадміністрації О. Синютці. Спробую письмово переконати голів міст Миколаєва та Стрия, що було б дуже добре, якби там з’явилися вулиці чи сквери пам’яті колишнього мешканця, відомого на весь світ юриста Романа Домбчевського, щоб про нього нагадували пам’ятні знаки. Це б лише додало авторитету та історичного шарму їхнім поселенням.

          Зв’язався з Союзом Українок Америки. Мені пообіцяли незабаром прислати розповіді про заокеанську частину родини знаменитого гуцула. Я обов’язково поділюся цими матеріалами з вами, друзі-читачі.

 

            ***

 

          Як повідомили з архіву СБУ, у них, а також обласних управліннях спецслужби немає жодних матеріалів щодо судового процесу чи справ з приводу нагляду за політв’язнем Романом Домбчевським. Як висловили там припущення, їх, можливо, вивезли до Москви, тим паче, що відомий юрист і захисник української мови був не зовсім рядовим «клієнтом» кагебістів. Але пошук документів треба пр

2

Коментарі