Українець (У) снідає (кава, круасани, хліб, масло й джем) і бачить москаля (М), який жуючи гумку, сідає біля українця.
Українець зневажає його, але москаль першим починає розмову.
(М): Фот ви, украінци, єдітє хлєб полнастью?
(У): Звичайно.
(М): (надуває гумову бульбашку й лускає її) А ми нєт. Ф Расіі ми толька єдім мякать. Корку ми сабіраєм в спєциальний ящік, пєрєрабативаєм, прєвращаєм ф круасани і затєм прадайом Украінє.
Москаль задоволено посміхається, в той час як українець мовчки продовжує сніданок.
(М): Ви єдітє джем с хлєбам?
(У): Звичайно.
(М): (пропускаючи гумку між зубами й шкірячись) “А ми нєт. В Расіі ми єдім толька сфєжиє фрукти, затєм сабіраєм кажуру, сємєчкі і качани в спєциальний ящік, пєрєрабативаєм, прєвращаєм ф джем і прадайом Украінє.”
Українець після цього питає: “А ви сексом у своїй Росії займаєтесь?”
(М): (з посмішкою) Канєшна.
(У): А що ви робите з презервативами після використання?
(М): (чавкаючи жувальною гумкою) Вибрасиваєм, канешна.
(У): А ми ні. В Україні ми збираємо їх у спеціяльний ящик, перероблюємо, перетворюємо в жувальні гумки й потім продаємо в Росію.

Я – это Киев, я - Львов, я - Одесса,
Я – те ребята из Сотни Небесной,
Я – это мать, жду из армии сына,
Я – Незалежність, я – Україна!
Я – Волноваха, я – Мариуполь.
Дым от разрывов черен, как уголь...
Я – Мариуполь, я – Волноваха.
Нас не задушишь в объятиях страха.
Будет возмездие, будет расплата,
Кровью заплатишь, кремлевская вата.
Нет, не спасет тебя ядерный купол, –
Кровью заплатишь за наш Мариуполь.
Я – это киборг, я – это донор,
Я – волонтер, месяц не бывший дома,
Я – тот ребенок, что пишет солдату:
«Слава Героям! Чекаємо, тату!»
(с)

Арабатська стрілка дуже схожа на степовий Крим, мабуть, саме тому мені тут так добре. З 1991 по 2003 я щоліта бувала на західному узбережжі Крима по місяцю. Тепер ходжу тут і нахлинають спогади дитинства та юності...Навіть доня моя там трохи пожила, і реєстрацію кримську маю в паспорті)) А можливо, все тому, що пишу цю замітку за 7 кеме від уявного "кордону" з тимчамово окупованою територією?.. Фотку зараз викладу в фб.
Але чому про минуле? Краще про сьогодення: трави ще зелені, бо спека всього тиждень як встановилася по всій країні. Пахне іван-чаєм, полином, маслиною (здається, так називала бабуня те деревце з тонким листячком, що так любить рости в посушливих місцинах і духм'янить на величезну відстань). Море - воно свариться, зеленить, пінить, катає на бурунах. Місцеві кажуть, такий стан не природний для Азовського моря. Мабуть, готувалося зустріти мене та скинутися на Чорне)). Гарячі джерела - взагалі щось неймовірне і ні на що не схоже. Сюди обов'язково треба їхать на Йордань. Сиваш - рожеве озеро. Це треба бачити. Особливо гарно, коли за нього сідає сонечко.
От зараз насолоджуюся тисячею цвіркунячих голосів, що вступають на фоні морського штормового шуму. Іноді вступають шурхотінням листочки дикого винограду, що так щільно вкрили мою бесідку-нірку-хованку в дальньому куточку подвір'я. Метрів за 20 біля телевізора сміються наші щасливі дітки, обговорюють шкільні пригоди та новини кінопрокату. Вперше за кілька років війни моя дитина така безтурботна, як колись. Та й я розслабилася трохи. І чудово, що малеча не розвідала про цей вайфай, що я так тихесенько під ним причаїлася.
Окремого абзацу заслуговує подвір'я: воно ідеально чисте з привітними усміхненими господарями. Щоранку нам приносять літр козиного молочка, воно пахне так, наче саме з нього роблять морозиво. А, може, так, наче козу годують ваніллю.
Мала вже закінчувати, аж тут чую, йдуть якісь немолоді дядьки з волинським говором та співають українських пісень. Не матюкаються, не сваряться, а співають. Наших, українських пісень. Взагалі хочу відмітити, що тут немає п'яних, хоча в людей продається смачнюче домашнє вино. Мабуть, ми дожили до того, що бути п'яними немодно. І ще - всі місцеві на привітання "Слава Україні" відповідають, що слава нашим Героям. Мабуть, це основна відмінність від Криму. Хто не був - приїздіть обов'язково, тут нам раді.

А я.. А у мене... Ось!
Встановила новий рекорд! Протягом минулої доби скупалася одразу у двох морях: опівночі в Азовському у відрядженні ще, тоді пригналася додому, перепочила і привезла сім'ю на Арабатську стрілку)) Виявляється, Чорне море набагато тепліше, хоча менш спокійне. Вірніше, зовсім неспокійне. Принесла повен купальник водоростей з нічного купання. Не полавали, бо шторм, а просто пострибали на хвилях пару годинок. І рекорд відстані - 750 км за добу, і навіть не заморилася))
Гарних вихідних! Фоти будуть на мордокнизі, якщо завтра не забуду планшет.

Ідіть по лінку, там все
http://uainforg.livejournal.com/2274641.html