Вітаю!

Сьогодні міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками та їх незаконним оборотом.

Хто як планує святкувати цю подію??

Ти сиділа і пила текілу

в душнім барі, сама і сумна.

Я не знав, чи того ти хотіла, -

- підійшов і замовив вина.

Зазирнув в твої очі червоні

від безсоння, пияцтва й трави,

взяв до рук твої теплі долоні,

зрозумів все секунди за дві.

В тебе вдосталь пухнастих ілюзій

було вчора, сьогодні - ніц.

Ти - то мрія юнацьких полюцій -

- хижа, дика й розбещена міс!

Я візьму й притягну до комори

твоє тіло, вологе й пухке.

Замкну двері, запну чорні штори,

далі все безсоромне й легке.

Я зірву з тебе одяг підступний,

що сховав від людей твій живіт,

твої груди і стегна доступні

будь для кого, хто скаже: "Привіт".

Ми потонемо в півночі темній,

будем скиглити до хрипоти.

То пусте, що обидва нікчемні:

я - п`яниця, повія - ти...

Бумерангом повернеться ранок,

знову треба летіти кудись.

Наш з тобою диявольський тАнок

пригадаю напевно колись.

Пригадаю твоє мокре тіло,

твої очі, самотні й сумні.

І про те, як на серці боліло

розлучатись з грошима мені....

16 років незалежностіі...

Небагато і не мало. Чим може пишатися сучасна Україна?  Небагато чим. Окрім свободи слова, щось нічого в голову й не лізе. Та й вона якась недолуга, зважаючи на те, що говорити можна що завгодно (зокрема лити бруд на голову владоможців), але ефекту від цього жодного. Тобто, всі чхати хотіли на твоє слово разом із його свободою. Все одно, що злодій на вулиці з ножем відбирає в тебе гаманець, а ти маєш право вільно всім про те розказати, але від того гаманець твій тобі ніхто не поверне і покараний теж не буде. Така от свобода....

Який ще маємо привід для гордості?? На мою думку більше не маємо, окрім Євро - 2012 (низький уклін злодію-Суркісу  )...

Щодо приводів для суму, то тут, щоб їх перерахувати, не вистачить пальців на всіх руках і ногах, ще й в сусідів позичати доведеться.

Не буду зупинятися на всіх, зупинюсь на одному - стан сучасного українства.

Під «українством» я маю на увазі не всіх етнічних українців і не всіх громадян нашої держави (і далеко не всіх). Я говорю про осіб, що є свідомими українцями за своїм походженням, вчинками, мисленням та духом. Чи багато таких? Не буду казати про всю країну, скажу про свій регіон (Дніпропетровськ) – небагато! Звичайно ключовою проблемою в цій ситуації є проблема мови. Ні для кого не є секретом, що завдяки багаторічній політиці русифікації, що проводилася Російською імперією, а потім СРСР, українська мова в східних областях є непопулярною (особливо в обласних центрах, в містечках і селах ситуація є трохи кращою). Я зараз говорю про те, що українська мова, українські книги тощо є штучно загнаними в підпілля! Так - саме у підпілля.

В Дніпропетровську є лише одна  крамниця з нормальним асортиментом українських книжок та музики. Я вже не кажу про те, щоб знайти десь дубльований української фільм. І це все супроводжується хоровим співом «русскоязычных» про порушення їх конституційних прав! Про захід України не кажу, бо ситуацією достеменно не володію, але відомо, що там вона набагато краще.

Але те що діється на півдні і сході – є нічим іншим, як війною з українством і українцями!    

Виникає питання, що ж робити?

Відповідь проста: треба діяти, діяти організовано, швидко і головне – наступально!

Досить вже українцям захищатися, треба перейти в наступ, тільки так можна виграти війну (а в тому, що йде війна, зокрема ідеологічна й культурна, сумнівів немає). Тільки так можна підняти український народ на рівень, коли він сам собі буде хазяїном. Треба усвідомити, що народ у своїй масі є пасивним і інертним, і чекати, поки більшість заговорить українською і почне мислити як патріоти, немає перспективи. Потрібно дати йому правила гри, потрібно зробити так, щоб українська стала мовою успішних людей, щоб спілкуватися українською було модним. Народ піде за будь-якою ідеєю, головне її подати під належним соусом. Саме тому не треба чекати поки цим скористаються антиукраїнські космополітичні діячі, які соусом лібералізму і толерантності вкрадуть в України і політичну незалежність (тому що економічної і культурної в нас і так немає).

Переходжу до завершальної частини – План дій:

1.                    Стимуляція громадської активності патріотично налаштованого населення. Тобто, формування громадських об’єднань, проведення конференцій, мітингів, лекцій і т. ін. Цей етап можна назвати підготовкою «плацдарму». Одразу – уточнення: не партій, а саме громадських об’єднань, бо не боротьба за владу, а  свідома трансформація суспільства, його настроїв і переконань, що йде з самого суспільства, тобто – зсередини, а не згори, приведе до перемоги українства. В перспетиві– формування міжрегіональної мережі громадських організацій.

2.                    Паралельно з цим – популяризація української мови і культури, шляхом видання друкованих видань, розвитку міжрегіонального туризму, проведення неформальних зустрічей, фестивалів, інших культурних дійств.

3.                    Спрямування діяльності громадських організацій на захист інтересів українства як в судовому порядку, так і шляхом проведення акцій громадської непокори. Створення судових прецедентів, коли ЗМІ в зобов’язальному порядку хоча б частково переходять на українську мову (це не так складно як може здатися ).

4.                    Як наслідок перерахованого вище – поступове зміщення  того кордону, що розділяє наразі україномовні регіони від російськомовних на схід аж до природного його розташування – державного кордону України і РФ (а в перспективі і далі).

На останок хочу сказати: Українці! Наша сила в нашій боротьбі! Ми живемо на своїй землі, і крім цієї землі іншої в нас немає. Тому наша земля і наша мова – то є наш останній бастіон, здамо його, програємо цю війну! Відступати нам нема куди!

Вибачайте, що забагато літер, і ,звичайно,

Слава Україні !!!   

Ламає крила кам`яне повітря,

неначе біси - крихти крижані.

Мені не треба їжі - дайте вітру!

Ти спробуй, смерть, мене наздожени!

Я птах, летючий вгору, просто в Вирій,

орел, що має душу й два крила,

і більш нічого. Небо й скелі сірі

побачуть мою смерть. "Наздогнала?" -

- волаю їй з останніх сил пташиних,

шматує вітер пір`я-папірці.

Я долечу до Сонця і загину

в яскравій, теплій сонячній руці.

І Сонце, й смерть - для мене одне ціле!

Палають крила, сліпить очі. Жах

повзе по тілу, вже скінчились сили,

загибель мчить за мною в Небесах.

Останній помах крил, і птах скажений,

що душу мав лише і два крила,

відчув: не б`ється серце вже шалено,

не б`ється й взагалі - наздогнала!..

Велес (“Небесний бик”) з’явився ще в п’ятому тисячолітті до н.е. з початком головування в зодіаку сузір’я Тельця (Бика). Тоді точка весняного рівнодення випадала на сузір’я Тельця і Велес (“Небесний бик”) став головним богом. 

Велес дуже шанувався серед простого народу. Василь Скуратівський (“Русалії”) пише, що кияни приносили жертви не Володимировим богам, а своєму Велесові, що стояв на Подолі. В той час, коли княжа верхівка давала клятви Володимировим богам, ремісники влаштовували релігійні обряди біля статуї Велеса (Волоса). До речі, одна з вулиць на Подолі і досі має назву Волоська. Також в Україні і досі розповсюдженими є похідні від слова "Велес" прізвища: Волохов, Волоський, Власенко.

Багато хто вважає Велеса богом худоби (“скотій бог”). Але в “Слові о полку Ігоревім” маємо іншу характеристику цього бога:

А чи так би заспівати тут,
Віщий Бояне, внуче Велесів...

Як ми знаємо, Боян – це славетний давньоруський співець-дружинник, який в 11 і на початку 12 століття оспівував подвиги руських князів, і як внук Велеса якось не в’яжеться з “богом худоби”. Так само, якось неправдоподібно виглядає, що Олег, Святослав і Ольга скріпляли з греками угоди, присягаючись “Волосом яко скотьїм богом”.

Велеса також вважають богом ремесел і промислів. На місці колишнього Велесового капиша біля Почайни на Подолі – залишки давні судоверфі. Тут – на сучасній Волоській вулиці – було торжище купців. Велес опікувався ще й торгівлею, адже слово “скот”, як слушно зауважив Іван Огієнко, в давнину “визначало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес – це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби латинський Меркурій”.

(с) http://aratta.com.ua

Аналізуючи сучасний стан речей в українській політичній та суспільній дійсності, я інколи приходжу до висновків, від яких мені стає неприємно і соромно за самого себе...

Про що це я? Скоро зрозумієте.

Не треба бути генієм, щоб зрозуміти наступні речі:

1. В Україні наразі дійсно має місце свобода слова, совісті  і суспільно політичних ідеологій;

2. Суспільно-політичні ідеології патріотичного напрямку не підтримуються державою з огляду на те, що це було б порушенням норм чинної Конституції;

3. Ідеології, які без перебільшення можна кваліфікувати як ворожі до України і українства, дуже поширені в нашій країні і мають  неабияку підтримку з боку іноземних держав;

4. Обставини, що викладені в п.1-3, з великою ймовірністю можуть привести до втрати Україною незалежності через популярізацію ворожих ідеологій і приходу політичних сил, що їх озвучують, до АБСЛЮТНОЇ влади в країні легітимним шляхом - через утворення конституційної більшості в парламенті внаслідок здобуття 67% на виборах (а це не є неможливим), або шляхом махінацій з народними депутатами  (спробу чого ми нещодавно спостерігали).

Дивлячись на все це, я приходжу да жахливого висновку, що змінити ситуацію, що скалалася, можна лише обмеженням конституційних прав і свобод. Тобто заборонити партії, що відверто виборюють інтереси іноземних країн. Обмежити розповсюдження ідеологій, що є ворожими для України (але ж хто буде визначати, що є "ворожим", ??). На практиці такі дії можуть призвести до появи цензури, "ідеологічної поліції" і інших "цікавих" речей!  

Ситуація ж, яку маємо сьогодні, нагадує мені балаган, де перемакає той, хто голосніше кричить!

То що ж виходить -  маємо тупіковий варіант: або балаган, або фашизм??

Але ж які альтернативи???

Рассветает. Бессонницей мучимый,

у окна, в одеяло укутавшись,

я сижу, проклюнаю себя и жизнь,

и курю от случая к случаю...

Город спит (от меня в отличии),

но уже неглубоким сном совсем -

растревожен он птичьим пением

и прохожими в малом количестве.

Город, помнишь ночами тёмными,

когда звёзды с небес любуются

на аллеи твои и улицы,

я бродил по тебе огромному?

То, бывало, ходил в отчаяньи,

то счастлив как Бог, то как Дьявол зол.

И удачами хвастать к тебе я шёл,

и делился с тобою печалями.

После пьянок в весёлых компаниях,

возвращаясь домой в одиночестве,

мог забыть своё имя и отчество,

но твоё не забыть мне название!

Рассвело уже. Я обессиленый

от бессонницы рифм и курения,

обалдевший от птичьего пения,

одеяло отбросил и синее

небо пью из окна открытого,

упиваюсь холодной беспечностью.

Я как-будто увиделся с вечностью

в этом городе детства забытого......

Протягом історії людства всі намагання змінити суспільно-політичну систему держав світу та спосіб життя людей були по суті спробою відповіді на одвічне питання: що є пріорітетним - свобода чи справедливість?

Інакше кажучи, який суспільний устрій є більш правильним: той, при якому забезпечується максимальна свобода діяльності індивідів і різноманітних суспільних груп, або такий, при якому, свобода обмежується з метою забезпечення соціальної справедливості?

Ситуація коли підприємець заробляє мільйон на день, завдяки хитрості, гнучкості інтелекту та наявності звязків, а в той же час ветеран війни чи талановитий науковець бідують, є однозначно несправедливою з точки зору розподілення благ у відповідності до корисності суспільству; але з іншого боку, така ситуація є втіленням суспільної свободи (кожен отримує стільки, скільки може "вхопити").

Інша ситуація, в якій держава, використовуючи різноманітні механізми впливу, розподіляє блага таким чином, що індивіди, які не можуть багато "вхопити" напряму, всеж-таки отримують блага, що відповідають уявленню держави про соціальну справедливість. Але ж зрозуміло, що розподіл благ на користь менш активних індивідів та груп впроваджується за рахунок більш активних. Тобто, вищезазначений підприємець вже не буде заробляти свій мільйон, а це є прямим порушенням його свободи.

Наведена ситуація є лише прикладом. Принцип вибору між свободою та справедливістю діє скрізь. Тобто свобода і справедливість є антагоністами за своєю суттю!

Тому маю до вас таке питання:

Що є пріорітетним - свобода чи справедливість?