Історії про Стасіка. Історія 2-га. "Стасік і Пастор"(закінчення)

  • 23.08.07, 18:51

початок тут: http://blog.i.ua/user/472206/36290/

...............

- Вживання алкоголю є пагубним для тебе. Тільки слово боже може врятувати твою душу й тіло. Тому краще сідай та слухай притчу, сповнену глибоким сакральним змістом….

                                   Притча про Жадібного Селянина.

Колись жив собі в одному селі чоловік, що мав будинок, дружину і дітей. Одного разу до нього прийшов Іісус й мовив таке: «Чоловіче, дозволь мені жити в твоєму домі». Селянин подумав і відповів: «Я б з радістю, та маю таку велику родину, що місця – обмаль. Куди ж я тебе поселити? Хіба що на горищі». «Добре, - відповів Іісус, - я поживу в тебе на горищі». Згодом до будинку селянина прийшов Диявол і влаштував там погром. Весь будинок перетворився на руїни, тільки горище залишилось цілим-невредимим. Тоді чоловік прийшов до Іісус й запитав, чому той не захистив його будинок від Диявола. Іісус відповів: «Ти пустив мене на горище, і я захистив горище. Якщо б ти пустив мене у весь свій дім, я б захистив його, і дім був би цілим».

Мораль:

Тож, впусти Іісуса до себе в гаманець, і тоді Іісус захистить твій гаманець від бідності й винагородить тебе заможністю! Халлілуйя! *

 

- Дай грошенят, Стасіку, на потреби святої церкви й повернеться тобі сторицею! – Проповідник лукаво й лагідно дивився на Стасіка й витягував вперед руку, в яку хотів отримати грошей.

- А скільки церкві потрібно грошей? – похмуро пробуркотів Стасік, він нарешті зрозумів мотиви Генерального Консула.

- Та хоча б гривень з 200, це потрібно в першу чергу тобі, пам’ятай! – голос Сандея ставав все більш чаруючим.

Раптом до голови Стасіка прийшла блискуча ідея.

- Давай зробимо так, шановний Консул: ти мені зараз збігаєш за пивом, а повернешся, отримаєш 200 гривень. Ну як? Допоможемо один одному! Халлілуйя, брате! – Стасік блефував, бо двохсот гривень в нього, звичайно, не було, а мав він лише  червонець.

- А на пиво грошей даш, чи за свої купляти треба? – боязливо перепитав святий дистриб’ютор божої істини.

- Звичайно дам, ось тобі 10 гривень, купиш  2 пляшки світлого й цигарок, ну й собі можеш безалкогольного взяти, ти ж не п’єш, - говорячи це, Стасік вже уявляв смак крижаного пива, - тільки швидше, бо я напівмертвий.

 

Генеральний Консул Господньої Амбассади на Землі і Ексклюзивний Дистриб’ютор Істини й Божої Любові в Київі, Київській області, а також у Чернівцях Сандей Аделаджа йшов по вулиці Київа, тримаючи в руці 10-ти гривенну купюру, й посміхався.

- Чєрвончік - теж непогано. Перший клієнт все-таки сьогодні, хоч щось видурив. І взагалі «с миру по нитке – священнику ряса». Але жадібні всі стали які, щоб червонець видурити півгодини лоха обробляв. Ну й місто цей Київ, у нас в Зімбабве простіше якось. Нічого, зараз до Льоні заїду, може чимось допоможе. Халлілуйя! – так промовляв сам до себе проповідник, все далі й далі позаду залишаючи ледь живого Стасіка, який ще не зовсім втратив надію похмілитися…

Тим часом Стасік сидів під парканом на вулиці Лєніна, дивився на проміні ранішнього київського сонця і сумно блював...

 

Історії про Стасіка. Історія 2-га. "Стасік і Пастор".

  • 23.08.07, 18:42

першу частину можна прочитати тут:

http://blog.i.ua/user/472206/33311/

 

 

Стасік знову прокинувся біля паркану.

Боліла голова й не хотілося нічого, окрім влити всередину організму літр холодного пива.

Пива не було, а до найближчого магазину Стасіка могло донести хіба-що магічне втручання. Питання «що робити?» стояло дуже гостро. Стасік повільно підвівся на слабкі ноги й почав роздивлятися навкруги. Побачивши на паркані табличку «вул. ім. Лєніна», він зрозумів, що ідентифікувати своє місцезнаходження одразу не вдасться, бо вулиці Лєніна, як відомо, є будь-де, навіть в старовинному місті магів, золота і смерті – Джайпурі. Але, те, що він не в Джайпурі було зрозуміло – обличча вуличних перехожих були до болю рідними.

- Ну хоч не в Індії, і то слава Богу, - промовив Стасік вголос сам до себе.

Зненацька, немов подих близької похмільної смерті, Стасік почув чийсь голос:

- Юначе, а чи виріте ви в Бога? Я чув, ви до нього зверталися тільки що. Хочете поговорити про біблію? В цій великій книзі є відповіді на всі питання! – вимовивши це незнайомець відкрив Євангеліє і почав щось бубоніти собі під нос.

Стасік зрозумів, що той цитує якийсь епізод з нового завіту, але, що конкретно розібрати не міг через нестерпний головний біль, нудоту і бажання похмілитися, яке чомусь персоніфікувалося в його мозку у вигляді монстроподібної комахи і постійно вимагало пива незрозумілою мовою комах. Ви, мабуть, спитаєте: якщо мова незрузуміла, звідки відомо, що ВОНО вимогало саме пива?  А що ж ще може вимагати персоніфіковане бажання похмілитися, як не пива? – так відповів би Стасік, і я з ним сперечатися не буду.

Але ж, годі відволікатися.

Відчуваючи монстра у своїй голові, Стасік зрозумів, що для того, щоб не з’їхати з глузду зовсім, треба зосередитися на чомусь іншому, і почав розглядати проповідника.

Той був високим, спортивним чоловіком, вдягненим в дорогий костюм і галстук, на вороті жакету був приколотий металевий значок у вигляді рибки. Була ще якась важлива деталь у зовнішності проповідника, але Стасік не міг вхопитися за свою думку.

Точно, той був негром!

Стасік помітив, що темношкірий проповідник якось дуже зосереджено дивиться на нього, й раптом той запитав:

- То, що ви на це скажете, юначе? Ви зі мною згодні? Доречі, яке ваше ім’я?

- Звати мене Стасік, - відповів Стасік, розуміючи, що весь цей час негр щось розповідав, і додав, - щодо інших питань однозначно відповісти не можу.

- А як можете? – перепитав нахабний негр, - доречі, моє ім’я Сандей Аделаджа, я Генеральний Консул Господньої Амбассади на Землі і Ексклюзивний Дистриб’ютор Істини й Божої Любові в Київі, Київській області, а також у Чернівцях! Халлілуйя! Да прибуде з тобою безмежне сяйво Іісуса й милість його пророка, тобто мене!

Почувши цю тираду, замовла навіть монстроподібна комаха в голові. Стасік взагалі ледве не втратив свідомість від перенавантаження мозоку інформацією.

- Дуже приємно, - сором’язливо відповів Стасік, - не кожен день зустрічаєш таку людину, а чим я, взагалі-то, можу вам допомогти, шановний?

- Мені не треба допомагати! Ти повинен допомогти собі – покаятися в гріхах, в яких ти тонеш наче в болоті, й стати на шлях любові й відданості Іісусу, який вмер за всіх нас! Халлілуйя! Розкрий своє серце для Бога, впусти його всередину, і він зробить твоє життя щасливим і наповненим змістом! Халлілуйя! Хвала тобі, Боже! – Сандей говорив щвидко й натхненно, зранку він завжди мав гарний настрій.

Комаха в голові Стасіка вже давно не вимагала пива. А тепер взагалі почала кричати дивні речі:

- Покайся Стасіку, людина правду каже! Ти в болоті, ти тонеш в пияцтві й наркотичному дурмані, і так щодня, щодня, щодня… Покайся, любий, і я перестану приходити до тебе щоранку, й вимагати залити мозок отрутою. Ти станеш нормальною людиною. Давай, не соромся, Іісус любить тебе. Халлілуйя! – комаха все верещала й верещалає.

- А чи не здається тобі, комахо, що ти виступаєш не в своєму амплуа? Ти пива повинна вимагати, а замість того вимагаєш каяття.  До того ж, що означає «перестану приходити до тебе щоранку»? Я тебе сьогодні чую вперше. – Стасік роздратовано захищався.

- А то й означає, що як не покаєшся, буду щоранку до тебе прилітати і їсти твій мозок! Це, звичайно, я фігурально висловлююсь. А щодо амплуа, то це не твоя справа взагалі, бо я в твоїй голові знаходжусь, а не навпаки. Тож покайся, поки добра людина дає тобі шанс і отримай боже благословіння, чорношкірий має на це повноваження, ти ж чув. Коротше кажучи, Халлілуйя! – комаха не відступалася від своєї позиції.

Несподівано монстроподібну істоту підтримав і Генеральний Консул:

- Стасіку, Іісус любить тебе, це розуміє навіть Комаха! Прислухайся до неї й до моїх щирих слів. Відкрий серце для Господа, й повторюй за мною слова каяття! Ти згоден? – Аделаджа дивився в очі Стасіку доброзичливими й чесними чорними очами.

Стасік хотів відмовитися, але проповідник й Комаха почали разом кричати «Халлілуйя!» і він здався…

Промовляючи слідом за Консулом слова каяття Стасік не замислювався над їх змістом, бо не міг зконцентруватися – Комаха мовчала, але пива хотілося ще більше й ні про що інше не думалося.

Завершивши ритуал, Стасік промовив до Сандея:

- Шановний пане Консул, чи не могли б ви допомогти своєму, так би мовити, духовному братові. Мій організм знаходиться в критичному стані, через похмільний синдром, і сил подолати дорогу до гастроному немає зовсім. А якщо я не вип’ю зараз пива, то напевне помру, не встигнувши донести вчення христової любові до своїх близьких. Треба врятувати моє життя, сходити й купити мені пива? Дуже прошу! – Стасік говорив це, а очах його темніло, тільки алкоголь був спроможний зцілити його.

Замість того, щоб виконати прохання нового адепта, Сандей сказав:............

 

закінчення тут: http://blog.i.ua/user/472206/36292/

Докатився і я до заміток «Яка ваша думка?». 

  • 21.08.07, 18:06
За свою недовгу, але насичену професіну діяльність я встиг змінити 12 робочих місць. Нещодавно підрахував і, навіть, здивувася, який я наразі маю досвід перебування в ролі найманого працівника.Але нещодавно я вирішив змінити місце своєї професійної діяльності більш радикально – спробувати себе в якості підприємця, відкрити юридичну фірму.Якщо все буде йти за планом, то у вересні відбудеться старт.Зараз сиджу й вигадую назву для підприємства.І щось нічого мені в голову не лізе…Може в когось є ідея лаконічної та красивої назви для фірми, що надає юридичні послуги?Буду вдячний за поради.

Ющенко на ярмарку. Куди далі? Може в цирк?...

Вважаю, що Віктору Ющенко судилося стати президентом не України, а, наприклад, Люксембургу – країни, де все гаразд і де треба займатися лише гуманітарними справами.

Підтвердження цьому – сьогоднішні відвідини президентом сорочинського ярмарку, що привернули неаби-яку увагу преси.

Ющенко поводить себе як весільний генерал, вдаючи, що в країні взагалі, і в його становищи зокрема – лад і спокій. Тим часом ситуація більш ніж напружена, бо ж незабаром вибори. А цього разу Віктор Андрійович відмовився від лицемірної ролі спостерігача і визнав таки свою зацікавленість в перемозі певних політичних сил.

Однак за старою звичкою, внесок Ющенко в будь-яку справу обмежується дозволом на використання його іменного бренду, а там – робіть, що хочете. Вулиці міст пестріють біг-бордами, що інформують населення про соціальні ініціативи президента щодо підвищення трудових пенсій, та лаконічною вимогою: «скасувати депутатську недоторканість». Але ж всі дії Ющенка задля скасування недоторканості й вичерпуються цією фразою.

Де ж там! Є справи важливіші – сорочинський ярмарок, святкування дня пасічника, тощо.

Сумно, що найпомітнішим досягненням політика, на якого покладали величезні сподівання, стало вдале придбання вишиванки, яку він виторгував з 350-ти до 300-та гривень…

Маємо, шо маємо.

Марсіанка, два по сто і бутерброд.

  • 20.08.07, 15:24

В часи мого студентства наша компанія мала добру традицію – ми завжди приїздили на навчання рівно о восьмій без запізнень, але йшли не на пари, а в бар «Марсіанка», що знаходився через дорогу від університету.

Там ми займалися тим, чим займаються всі студенти –пили пиво, курили траву, і взагалі відпочивали, звісно ж від сесії до сесії… Бармен (він же власник) дядя Сєрьожа завжди був нам радий і дивився крізь пальці на дрібні порушення законодавства у вигляді вживання коноплі, для цього він інколи виділяв на підсобку.

Мій студентський друг Андрій був веселим і доброзичливим товстуном, душою компанії, і єдиним, хто мав звичку запізнюватися на наші «збори». До того ж, крім нього майже ніхто не пив зранку горілку, всі обмежувались пивом.

І от, в той час, коли всі в зборі, п’ють пиво і патякають ні про що, як правило, і з’являвся Андрій. Він відчиняв відчиняв двері «Марсіанки», і першими його словами завжди були не «доброго ранку», а репліка в сторону бару «два по сто і бутерброд».

Потім вже він підходив, вітався й садився за стіл до інших.

Підступний, він завжди брав 2 по 100, хоча й знав, що ніхто пити горілку не хоче, але ж відмовити цьому ходячому скупченню позитиву, сміху й веселощів було неможливо, і завжди знаходився хтось, хто випивав з ним ранішню чарку.

З часом це «два по сто і бутерброд» стало візитною каркою нашої компанії, і при цій фразі, де б вона не була сказана, ми сміялися під нерозуміючи погляди «непосвячених».

Також в Андрія був такий собі «дєжурний» жарт, що повторювався кожного дня – з криком «а тепер – тройний тулуп!» він витягав у когось із чашки з чаєм пакетик і починав крутити його над головою, прицьому всі оточуючі моментально забруднювалися краплями чаю. Зараз це виглядає тупим, але тоді було дуже смішно…

Минув час, і тепер ми вже не студенти, Андрій працює в суді і готується стати батьком, більшість поодружувалися, дехто емігрував із країни, а замість «Марсіанки» відкрився магазин автозапчастин.

Але я впевнений, шо будь-хто з тих, хто тоді був з нами, при словах «2 по 100 і бутерброд» посміхнеться, а, почувши фразу «тройний тулуп» за звичкою втягне голову у плечі, рятуючись від крапель чаю…

Я вже більше 3-х років не бачив нікого з нашої університетської компанії, але уявляю все, ніби  це було вчора. Є речі, які завжди пам’ятаєш, хоч для когось вони й здаються другорядними.

Тож, друзі, наливайте по 100 і будьмо!

Чорний піар православної церкви.

  • 20.08.07, 10:46

Коли я йошов сьогодні на роботу, побачив на паркані друковане оголошення приблизно такого змісту:

«О чём молчит Норбеков?

- психические расстройства;

- галлюцинации;

ще щось, не пам’ятаю».

Оголошення не підписане, але надрукований номер телефону.З цікавості тільки що зателефонував, виявився телефон одного об’єднання православних громадян (назву не вказую).Таким чином, маємо класичний зразок чорного піару. Незвичними є тільки суб’єкти конкурентної боротьби – організації, що діють у сфері духовності (для тих, хто не знає, повідомлю, що Норбєков це один із сучасних «гуру», що презентує власну систему оздоровлення і духовного самовдосконалення; система базується на суфійських вченнях).

Хоча з іншого боку, що незвичного? Релігійні організації завжди знаходилися в стані боротьби. Просто раніше, коли більшість держав мала одну офіційну релігію, ця боротьба виступала можливим мотивом збройного протистояння держав. В сучасних умовах плюралізму ідей і відсутності офіційної підтримки церков боротьба за душі громадян ведеться шляхом, властивим для будь-якої конкурентної боротьби в умовах вільного ринку.Звичайно є і свої особливості, бо ж товаром тут виступає не що-небудь, а істина!

В найкомфортнішому становищі на українському «ринку» звичайно знаходяться православні. Але швидкий наступ модернових релігійних та містичних угруповань змушує і православну церкву змінити свій традиційно пасивний стиль агітації на більш агресивний.Підтвердженням тому є поява у ЗМІ інформаційних матеріалів про шкідливість практикування численних магічних та напівмагічних доктрин та розповіді про православні центри реабілітації.

Тобто православна церква позиціонує себе як старий перевірений бренд, що не принесе неприємних сюрпризів, на відміну від нових і нахабних конкурентів. Дієва рекламна концепція – показувати свою перевагу за рахунок недоліків інших, чорний піар  в чистому вигляді.

Цікаво, що об’єкти звинувачень православної церкви, як правило, не реагують аналогічними звинуваченнями у відповідь. Це викликано, на мою думку, не більш високою ступінню духовності «Норбєкових і Со», а банальним страхом. Вступати у відкриту боротьбу із тим, хто оголошує себе духовним монополістом, менш потужні організації не ризикують, тому відмовчуються і потерпають від ударів православних.

Вони більш прихильні до іншої концепції просунення товару на ринці – МЛМ, або мережевий маркетинг. Це особливо стосується протестантських церков, крішнаїтів та адептів інших вчень, заснованих на індуїзмі. Принцип простий та дієвий – приведи десятьох людей, з розрахунком, щоб кожен з них привів ще по 10, і так далі. Такий собі, духовний гербалайф, доречі саме на «зцілення» від хвороб роблять ставку протестанти і багато інших.

Тож у світі, де все продається і покупається, не виключенням є й істина.

Сумно але «маємо, шо маємо»…

Від роботи коні дохнуть!

  • 17.08.07, 16:35

Останні два тижні я відверто «поклав» на свої службові обов’язки.

На роботі займаюсь лише тим, що сиджу в інтернеті, п’ю чай і курю.

Причина моєї поведінки дуже прозаїчна – збираюсь звільнятися.

Розуміючи всю аморальність свого вчинку, тим не менше отримую повну насолоду від ситуації, що склалася.

І нехай моє керівництво кидає на мене недоброзичливі погляди і наманається вибити з мене виконання незакінчених справ, мені, чесно кажучи, начхати! Я маю причини плювати на його побажання і вимоги  - ці люди поводили себе не зовсім порядно по відношенню до мене, тому мають відповідне ставлення з мого боку.

Цікавий ньюанс полягає в тому, що  ніхто про моє скоре звільнення ще не здогадується. І зараз я маю таку ділему: попередити про це заздалегідь, щоб люди починали когось шукати на моє місце чи зробити з цього приємний сюрприз? Ще раз повторюсь, шо причин насолити своїм работодавцям в мене вдосталь. Крім того, жодних проблем зі звільненням я не матиму в будь-якому разі (працюю без оформлення) виплату залишку заробітної платні я теж зможу забезпечити без проблем навіть при наявності конфлікту (маю в користуванні оригінали документів, необхідність повернення яких до компанії виступить в разі потреби гарантією сплати моїх кровних грошеняток).smile

Тому я сиджу зараз на своєму робочому місці, а моя начальниця стоїть навпроти і вимагає закінчити виконання однієї справи раніше оговореного строку, а я киваю головою і кажу: «звичайно, звичайно, я це зроблю» і одночасно дописую замітку, ледь стримуючи сміх.

А як би ви вчинили на моєму місці:

67%, 12 голосов

17%, 3 голоса

6%, 1 голос

0%, 0 голосов

11%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Найобговорюваніші теми на i.ua або як я «терял девственность».

  • 17.08.07, 10:18

Нещодавно я вирішив провести невеличке дослідження з метою з’ясувати, які саме теми цікавлять блогерів найбільше. Задля цього я вчинив експеримент. В двох словах – його суть:

1. Зареєстрував нового користувача під жіночим ім’ям «Инга_уа».

2. Опублікував від його імені замітку глибокого змісту під назвою «Вчера я потеряла девственность. Как быть?» http://blog.i.ua/user/521594/34867/

3. Читав коментарі і інколи відповідав на них (звичайно від імені неповнолітньої Инги)

 

Однак такої бурхливої реакції блогерів на замітку про які звичайно всі пишуть: «Задолбали!» я навіть не чекав.

По-перше, через 15 хвилин замітка потрапила до ТОПу найобговорюваніших.

По-друге, відбулась справжня «атака клонів», численні блогери звичайно  з метою підтримати бідолашну Інгу, публікували різноманітні замітки, в яких висміювався факт втрати цнотливості нашою героїнею.

Ось ці замітки (може деякі пропустив):

http://blog.i.ua/user/521627/34873/

http://blog.i.ua/user/3683/34885/

http://blog.i.ua/user/521676/34886/#advA_advC_34886_561608

http://blog.i.ua/user/521676/34886/#advA_advC_34886_561608

http://blog.i.ua/user/521676/34886/#advA_advC_34886_561608

http://blog.i.ua/user/463306/34924/

http://blog.i.ua/user/504864/34939/

http://blog.i.ua/user/463306/34945/

http://blog.i.ua/user/289585/34946/

http://blog.i.ua/user/502632/34968/

А також замітка шановного SARB-Флинта, де він резюмував бурхливе обговорення теми, скопіювавши тексти всіх заміток про бідолашну Інгу:

http://blog.i.ua/user/463306/34936/

 

Тож, висновки з мого польового дослідження:

Більшість блогерів начеб-то проти тупих заміток, але насправді саме такі замітки збирають найбільшу кількість коментарів і викликають неаби-яку цікавість.

Тому, якщо хтось хочете привернути до себе увагу, пишіть якомога тупіші заміточки і буде вам щастя.

Наостанок, хочу подякувати всім, хто коментував замітку і окремі вибачення тим, хто давав «дівчинці» сер’йозні життєві поради.

Далі буде…

 

P.S. В доказ того, що замітка від імені маленької Інги опубліковна  мною (і що це не черговий жарт), зараз я в коментарях до неї додам посилання сюди (від імені дівчинки).

P.P.S.  Доповідаю, що у зв'язку із закінченням дослідження, замітка бідолашної Інги була видалена разом із самим користувачем.

Пропоную зробити те саме всім клонам, що заповнили стрічку найобговорюваніших статей ("дверная ручка", "стасон", "дєвствєнность" і інші) в зв'язку з тим, що тема себе дійсно вичерпала.smile

Дякую за увагу і до нових польових досліджень!

Вальгалла.

  • 14.08.07, 02:31

 

 

 

802 рік від Р.Х., узбережжя острова Айона, бойовий корабель вікінгів.

 

  Вітер співав над морем пісню ярості.

Оскаженілі чайки носилися кругами над кораблем – вони відчували запах ще не пролитої крові.

Асмунд, прижмуривши  брові,  стояв на кормі, скоро почнеться...

Інші були поруч і були готові. Очі, руки, мечі, шоломи, дочекайтесь, ось майже воно!

 

Він знав, що цей бій буде останнім. Це знання, з`явившись невідомо звідки, викликало відчуття, що жИли наповнюються кров`ю всіх тих, чиє життя відібрав його меч.

 

Асмунд точно знав всього три речі:

Лише меч – друг.

Лише кров – правдива.

Лише смерть має справжню цінність.

Все інше – балачки. Звичайно, є ще Вальгалла... В останні дні Асмунд багато про неї думав, та ясність має принести лише цей бій і лише смерть. Так тому й бути.

 

Нарешті молодий вікінг відчув подих ворога.

За мить до бою він завжди відчував подих ворога і биття його серця. Це не стосувалося якогось конкретного ворожого бійця, але – ворожого війська як єдиного живого організму, що має власне дихання і серцебиття, а також – волю і ненависть, життя і смерть.

 

Нарешті бій! Нарешті смерть почала свій диявольський танець!

Тепер вже нема чого чекати, тепер є лише меч, що керується навіть не рукою, а самою душею відчайдушного вбивці.

 

Асмунд бився немов божевільний. Він випивав чужі життя немов вино зі срібного келиху – одним ковтком і до останньої краплі.

 

Одночасно його очі помічали картини битви й загибелі друзів: ось впав, з пробитим наскрізь серцем синьоокий Інгольв, що тільки-но навчився тримати в руках меч, далі - велетень Сноррі, меч якого встиг випити багато крові, вже годував своєю кров`ю ворожий клинок, правіше – покотилася в морські хвилі голова мовчазного Гаральда, приятеля дитинства і завжди усміхненого вбивці.

 

Потім все змішалося. Власний меч і чиясь кров калейдоскопом змінювали картинку перед очима. Але ось – лезо ворожого меча невблаганним рухом прямує до шиї. Мить до смерті, мить до Вальгалли...  

 

За цю мить Асмунд раптом зрозумів усе – рай для воїнів, остання битва, воскресіння, пирування – все те, про що він чув з дитинства, до чого прагнув кожний воїн... Клята Вальгалла, клятий Одін, жорстокий жартівник...

 

Все ясно – боги сміються над нами!..

 

 

 

 

 

 

 

 

2007 рік від Р.Х., лекція в гуманітарному університеті.

 

- Таким чином, шановні студенти, коротко резюмуємо. За легендами, Вальгалла – це рай для загиблих в боях воїнів-вікінгів, і являє собою гігантський зал з дахом з позолочених щитів, які підпираються списами. У цього залу 540 дверей і через кожну виходять 800 воїнів для «останньої битви» Рагнарек. Воїни, що мешкають у Вальгаллі, звуться ейнхерії. Щодня з ранку вони одягаються в зброю і б`ються на смерть, а після воскресають і сідають за загальний стіл пирувати. Їдять вони м'ясо вепра Сехрімніра, якого забивають щодня і щодня він воскресає. П'ють же ейнхерії мед, яким доїться коза Хейдрун.

     На останок хотів би дати, в якості невеличкого приводу для роздумів, нестандартну концепцію Вальгалли. Як відомо, у філософії  вікінгів мали цінність лише дві речі, причому у сукупності: власне битва і смерть, як її наслідок (як смерть ворога, так і власна). Що ж до так званої «останньої битви» у Вальгаллі, то цінність її, очевидно, дорівнюється нулю з огляду на те, що всі загиблі воскресають, тобто, відсутня різниця між переможцями й переможеними, до того ж повторюється це щодня, знищуючи цінність загибелі в бою. Таким чином, велика битва Рагнерек виглядає в кращому випадку як спорт, а в гіршому – як цирк чи балаган, що для справжнього вікінга є принизливим. А як наслідок, замість раю для воїнів, маємо – пекло для тих самих воїнів. Такі справи, інколи боги дійсно сміються над нами, - з цими словами сивий професор завершив лекцію і пошкандибав у бік буфету вживати свію щоденну порцію кефіру.

Замість заповіту.

  • 13.08.07, 16:21

Коли я вмру, нехай на землю впаде дощ.

Нехай похмуре небо скигле й плаче.

"Я роздав нахуй все*, тепер - ні раб, ні вождь.

Я спОвна заплатив за свОю вдачу." -

 

- Таке нехай напишуть на моїй плиті,

і більш нічого. І не треба квітів,

нехай ростуть живі, а я на самоті

полежу в скрині цвяхами зашитій.

 

Коли я вмру, не витрачайти марно сліз,

і не сумуйте, зник я не навічно.

Я прийду з хмар росою ранішньою вниз,

чи місяцем на небі опівнічним...

 

Я той хто й мертвим сонце, землю і життя

любити буде, наче дурник п'яний.

Я той, хто навіть, проклинаючи буття, 

за мить його ж оспівувати стане!

 

Тож смійтеся, бо вартість смутку - грош!

І  я сміюся, маю лиш потребу,

щоб на моїх поминках лютий дощ

на землю пролило похмуре небо...

 

 

я роздав нахуй все* - (с) Лесь Подерв'янський. "Король Літр".

Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая