Історії про Стасіка. Історія 2-га. "Стасік і Пастор".

першу частину можна прочитати тут:

http://blog.i.ua/user/472206/33311/

Стасік знову прокинувся біля паркану.

Боліла голова й не хотілося нічого, окрім влити всередину організму літр холодного пива.

Пива не було, а до найближчого магазину Стасіка могло донести хіба-що магічне втручання. Питання «що робити?» стояло дуже гостро. Стасік повільно підвівся на слабкі ноги й почав роздивлятися навкруги. Побачивши на паркані табличку «вул. ім. Лєніна», він зрозумів, що ідентифікувати своє місцезнаходження одразу не вдасться, бо вулиці Лєніна, як відомо, є будь-де, навіть в старовинному місті магів, золота і смерті – Джайпурі. Але, те, що він не в Джайпурі було зрозуміло – обличча вуличних перехожих були до болю рідними.

- Ну хоч не в Індії, і то слава Богу, - промовив Стасік вголос сам до себе.

Зненацька, немов подих близької похмільної смерті, Стасік почув чийсь голос:

- Юначе, а чи виріте ви в Бога? Я чув, ви до нього зверталися тільки що. Хочете поговорити про біблію? В цій великій книзі є відповіді на всі питання! – вимовивши це незнайомець відкрив Євангеліє і почав щось бубоніти собі під нос.

Стасік зрозумів, що той цитує якийсь епізод з нового завіту, але, що конкретно розібрати не міг через нестерпний головний біль, нудоту і бажання похмілитися, яке чомусь персоніфікувалося в його мозку у вигляді монстроподібної комахи і постійно вимагало пива незрозумілою мовою комах. Ви, мабуть, спитаєте: якщо мова незрузуміла, звідки відомо, що ВОНО вимогало саме пива?  А що ж ще може вимагати персоніфіковане бажання похмілитися, як не пива? – так відповів би Стасік, і я з ним сперечатися не буду.

Але ж, годі відволікатися.

Відчуваючи монстра у своїй голові, Стасік зрозумів, що для того, щоб не з’їхати з глузду зовсім, треба зосередитися на чомусь іншому, і почав розглядати проповідника.

Той був високим, спортивним чоловіком, вдягненим в дорогий костюм і галстук, на вороті жакету був приколотий металевий значок у вигляді рибки. Була ще якась важлива деталь у зовнішності проповідника, але Стасік не міг вхопитися за свою думку.

Точно, той був негром!

Стасік помітив, що темношкірий проповідник якось дуже зосереджено дивиться на нього, й раптом той запитав:

- То, що ви на це скажете, юначе? Ви зі мною згодні? Доречі, яке ваше ім’я?

- Звати мене Стасік, - відповів Стасік, розуміючи, що весь цей час негр щось розповідав, і додав, - щодо інших питань однозначно відповісти не можу.

- А як можете? – перепитав нахабний негр, - доречі, моє ім’я Сандей Аделаджа, я Генеральний Консул Господньої Амбассади на Землі і Ексклюзивний Дистриб’ютор Істини й Божої Любові в Київі, Київській області, а також у Чернівцях! Халлілуйя! Да прибуде з тобою безмежне сяйво Іісуса й милість його пророка, тобто мене!

Почувши цю тираду, замовла навіть монстроподібна комаха в голові. Стасік взагалі ледве не втратив свідомість від перенавантаження мозоку інформацією.

- Дуже приємно, - сором’язливо відповів Стасік, - не кожен день зустрічаєш таку людину, а чим я, взагалі-то, можу вам допомогти, шановний?

- Мені не треба допомагати! Ти повинен допомогти собі – покаятися в гріхах, в яких ти тонеш наче в болоті, й стати на шлях любові й відданості Іісусу, який вмер за всіх нас! Халлілуйя! Розкрий своє серце для Бога, впусти його всередину, і він зробить твоє життя щасливим і наповненим змістом! Халлілуйя! Хвала тобі, Боже! – Сандей говорив щвидко й натхненно, зранку він завжди мав гарний настрій.

Комаха в голові Стасіка вже давно не вимагала пива. А тепер взагалі почала кричати дивні речі:

- Покайся Стасіку, людина правду каже! Ти в болоті, ти тонеш в пияцтві й наркотичному дурмані, і так щодня, щодня, щодня… Покайся, любий, і я перестану приходити до тебе щоранку, й вимагати залити мозок отрутою. Ти станеш нормальною людиною. Давай, не соромся, Іісус любить тебе. Халлілуйя! – комаха все верещала й верещалає.

- А чи не здається тобі, комахо, що ти виступаєш не в своєму амплуа? Ти пива повинна вимагати, а замість того вимагаєш каяття.  До того ж, що означає «перестану приходити до тебе щоранку»? Я тебе сьогодні чую вперше. – Стасік роздратовано захищався.

- А то й означає, що як не покаєшся, буду щоранку до тебе прилітати і їсти твій мозок! Це, звичайно, я фігурально висловлююсь. А щодо амплуа, то це не твоя справа взагалі, бо я в твоїй голові знаходжусь, а не навпаки. Тож покайся, поки добра людина дає тобі шанс і отримай боже благословіння, чорношкірий має на це повноваження, ти ж чув. Коротше кажучи, Халлілуйя! – комаха не відступалася від своєї позиції.

Несподівано монстроподібну істоту підтримав і Генеральний Консул:

- Стасіку, Іісус любить тебе, це розуміє навіть Комаха! Прислухайся до неї й до моїх щирих слів. Відкрий серце для Господа, й повторюй за мною слова каяття! Ти згоден? – Аделаджа дивився в очі Стасіку доброзичливими й чесними чорними очами.

Стасік хотів відмовитися, але проповідник й Комаха почали разом кричати «Халлілуйя!» і він здався…

Промовляючи слідом за Консулом слова каяття Стасік не замислювався над їх змістом, бо не міг зконцентруватися – Комаха мовчала, але пива хотілося ще більше й ні про що інше не думалося.

Завершивши ритуал, Стасік промовив до Сандея:

- Шановний пане Консул, чи не могли б ви допомогти своєму, так би мовити, духовному братові. Мій організм знаходиться в критичному стані, через похмільний синдром, і сил подолати дорогу до гастроному немає зовсім. А якщо я не вип’ю зараз пива, то напевне помру, не встигнувши донести вчення христової любові до своїх близьких. Треба врятувати моє життя, сходити й купити мені пива? Дуже прошу! – Стасік говорив це, а очах його темніло, тільки алкоголь був спроможний зцілити його.

Замість того, щоб виконати прохання нового адепта, Сандей сказав:............

закінчення тут: http://blog.i.ua/user/472206/36292/