2018-й рік добігає кінця, на кухнях під новорічні фільми дорізають олів’є, а у блогах підбивають підсумки. Не буду і я відставати, ну і хто про що, а говоритиму за мандрівки. Тим більше, 2018-й в цьому плані виявився рекордно продуктивним.
По-перше, як же не сказати «Слава безвізу!»? Морочитись із шенгенами мені було банально лінь, тому за все життя побував лише в чотирьох країнах. А тепер прорвало: +7 нових країн за рік, серед яких особняком стоїть давно і найбільше омріяна Ісландія. Але і все інше побачене в Європі радує (так, що аж повертатись додому сумно, але потім звикаєш), а недалеко можна з’їздити і самому, без екскурсій. Всього за рік за кордоном вдалось побувати у 81 містах чи цікавих точках за межами населених пунктів.
Рідну землю також старався не забувати, адже і в нас є чим конкурувати з Європою. Хоч і часто то все дико занехаяне. Як підсумок, 123 відвіданих міст, містечок та сіл у 14 областях, із них 109 – вперше. Звісно, то не рахуючи місця, де був просто проїздом чи ночував.
Хоча на перший погляд може здатись, що це дуже багато і забирає весь час і гроші, насправді ні. Ну і один секрет, як я це встигаю, дуже простий…
…я мало сплю
Виглядаю часом як наркоман, але з ким не буває.
Усього у цьому році на подорожі випало 68 днів, із яких 20 робочих днів відпустки, 8 святкових і 20 пар вихідних. Перелічувати усі відвідані точки було б негуманно, тому обмежусь двома міні-хіт-парадами, по 20 найцікавіших місць в Україні і в Європі, де побував вперше, і які б радив усім побачити на власні очі.
Так як у цифровому виді це все рівне більше 16 тисячам фотографій, я їх і досі розгрібаю, тому не про всі ці місця ще писав. Може, колись і розберусь із ними.
Якщо ж абстрагуватись від поїздок, певно варто сказати, що 2018й таки був до мене добрим. Рік позбавлення від старого залізяччя і появи нового; рік розвіювання мертвих ілюзій і ще більшої свободи, яка ще дужче змахує на внутрішню порожнечу; рік, що нікого не забрав, і це головне, і тому неважливо, що нікого й не дав. 2019-й підходить, і якось воно все складеться й далі.
Європа
Фортеця із базальту, яка в прямому сенсі вросла в базальтову-таки скелю, так чи інакше виділяється з-поміж маси інших німецьких замків. Ну а прапор так взагалі рідний
Хоча це місто і досить велике, але в Україні маловідоме. Тим не менш, тут багато старовинної забудови і пам’яток, серед яких виділяється ратуша – тільки б заради неї варто сюди приїхати.
Найпівнічніша столиця світу місцями виглядає так, ніби її нафантазували у фотошопі, але ж ні, вона існує насправді. Хоча мені так і не вдалося побачити місто з оглядового майданчику, з позиції краба воно мені теж сподобалось.
Озера гарячої і киплячої води, одне з яких періодично стріляє потужним фонтаном. Без коментарів.
Царство польської готики з німецьким присмаком, особливо ефектно виглядає на тлі води, якої тут достатньо; острови на Одрі і десятки мостів між ними в цьому дуже допоможуть. А ще Вроцлав є домівкою для уже більш як півтисячі гномів.
Хоча це і не найбільший льодовик острова, зате до нього можна підійти впритул і в буквальному сенсі помацати руками. А люди на фото краще допоможуть уявити його масштаби.
Якщо потрапити у Хорватію, то просто кваситись на морі було б злочином, адже майже впритул до берегів підступають мальовничі гори з фантастичними краєвидами униз. Як тут не підкорити хоча б одну, нехай лише 700 з лишком метрів, зате фактично від нуля над рівнем моря.
Місто із повністю збереженим історичним центром, обнесеним середньовічними мурами – одна велика суцільна пам’ятка ЮНЕСКО. Містичний туман, а також відсутність людей та машин тільки посилювали відчуття подорожі в часі на кілька століть назад.
Хорвати не дарма вважають природу одним з головних надбань своєї країни. І коли бачиш цю красу на власні очі, усвідомлюєш, що це справді так, і на ній хочеться просто залипнути.
Узагалі «швейцаріями» люблять називати ледь не кожні більш-менш мальовничі гори, але тут усе «ліцензійно». Чудернацькі скелі із пісковику в долині Ельби отримали таку назву якраз від швейцарських мандрівників, яким нагадали про їх рідні ландшафти.
Добиратись до маленького села Оравський Підзамок на півночі країни не дуже зручно. Зате як нагорода – чи не найбільш брутальний та неприступний із трьохсот словацьких замків. Із тих, що я бачив – так точно.
Короткий приємний спогад про літній вечір у тихому європейському містечку. Хоча замок у Моріцбургу насправді не замок, а палац, точніше навіть мисливський будинок саксонських курфюрстів, він на диво фотогенічний і справляє хороше враження.
Місто із всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та з пам’ятками періоду ще Римської імперії. Але чи не найбільше мені запам’ятались його атмосферні звивисті вулички.
Місто з надзвичайно атмосферним історичним центром за якісь 100 кілометрів від Ужгорода. А їх готичний собор, певно, найгарніший з усіх, що я бачив.
Перемишль незаслужено розцінюється лише як пересадочний пункт між кінцевою зупинкою Інтерсіті та транспортом углиб Польщі. Насправді ж його архітектура за досконалістю не поступається Кракову чи Львову, а от туристичного перенавантаження тут немає.
Неймовірно фотогенічне поєднання великого замку і атмосферного старого міста.
Найбільшої уваги у парку заслуговує водоспад Свартіфосс, що спадає в чашу, складену з базальтових стовпів – певно, найгарніший в країні. Сюди варто було потрапити всупереч жахливій ісландській погоді і хай хоч під кінець недовгого березневого дня.
Перше ж побачене мною німецьке місто просто звалило наповал своєю красою і досконалістю. А ще це неформальна столиця лужицьких сорбів – слов’янського народу, що має на диво зрозумілу для українців мову і синьо-жовтий прапор.
На тлі дуже гарних, але надміру завантажених людьми туристичних центрів Хорватії, найбільше все ж сподобалось село, де ми жили. Хай без якихось супер-пупер пам’яток, воно чарівне. Тиша, спокій, неймовірна природа навкруги і чи не найчистіше море в Європі. Як же мені цього тепер не вистачає…
Якщо рай на землі є, мабуть, виглядає він якось саме так.
Якщо у нас слово «південь» загалом асоціюється з теплом і сонечком, то в Ісландії ця частина острова малозаселена і сурова. І епіцентром цієї брутальності є її найпівденніша точка, мис Дирхолей: чорний пісок під ногами, базальтові скелі, свинцеві океанічні хвилі і вітер, що здуває з ніг. У підсумку холодний полярний край світу переміг у рейтингу сонячні субтропіки. Але ж саме це і була головна мрія, а хто сказав, що мрія не може бути колюча й неприступна?
Україна
Найсхідніше місто Поділля є відправною точкою обох маршрутів
найдовшої пасажирської вузькоколійки України та Європи . Але і без неї Гайворон має своє неповторне обличчя, чого варті тільки багатоквартирні будинки із граніту, більше схожі на якісь фортеці. І взагалі, хіба може місто на березі Південного Бугу бути поганим?
Колишній Дніпродзержинськ навряд когось залишить байдужим. Місто надзвичайного екологічного забруднення і не ахти якої репутації. А в ньому захований великий історичний центр, який своїм видом буквально переносить у часі куди-небудь в промислову Англію зразка 19 століття. Хоча у Кам’янському будували його поляки та бельгійці.
Зовсім близько від надміру популярного Кам’янця сховалось колись також вагоме місто із замком та романтичним каньйоном Смотрича. Але про нього майже ніхто не знає, і навіть асфальтної дороги ви тут не знайдете. Іще однією родзинкою Панівців є недобудований 100-літній віадук.
Місто, яке у війнах та повенях втратило значну частину своєї архітектури, але не втратило своє обличчя, історичний дух і навіть якусь специфічну говірку. А ще це Дністер, і чудне усвідомлення того, що ти в каньйоні (на одному з берегів якого вже цигансько-молдавські палаци), і відповідні краєвиди.
Село розкинулось між гірськими хребтами, тому дуже рельєфне і мальовниче. Але це, мабуть, можна сказати, і про 99,9% інших карпатських сіл. А от чого в них немає, як і у всій іншій Україні, так це неоготичного дерев’яного костьолу, унікального в своєму роді. Довгі роки він простоював пусткою і руйнувався, але зараз уже помітна тенденція його реставрації.
Добиратись до Маріямполя довго та незручно, але нагородою за це будуть чудові краєвиди Дністра із замкової гори. Саме село, хоч і в такій глухомані, виглядає на диво доглянутим та живим, навіть із туристичними вказівниками.
Найменше місто Вінниччини, але одне з найцікавіших. Тут і старовинні храми, включаючи шикарну синагогу, і замкова вежа, і атмосферні вулички колишнього єврейського штетлу.
Великий у минулому повітовий центр, Балта перестала рости після того, як залізниця пройшла за 6 кілометрів від міста. З тих пір, складається враження, час тут застиг, що створює відповідну ауру, а повітової забудови зберіглось дійсно чимало.
Іще одна важкодоступна точка, у яку варто добратись, щоб побачити руїни дуже незвичного за формою замку-корабля. Також традиційно для Галичини, місцевість навкруги горбиста й мальовнича.
Озаринці можуть похвалитись залишками повноцінної фортеці, що для Вінниччини не надто часте явище. А крутий рельєф села гарантує можливість нафоткати купу класних панорам.
Каскад мальовничих водоспадів на потічку Смугарів заховався у буковинській глибинці біля села Розтоки. Як бонус, паралельно дорозі до села майже невідступно слідує Черемош, а отже, в чудових гірських краєвидах нестачі точно немає.
Можливо, найгарніший центр Київщини. Історичної архітектури небагато, але це сповна компенсується скелями й порогами на річці Рось. Богуслав виглядає приголомшливо навіть у середині листопада.
Саме в цьому селі зосереджена більшість пам’яток древнього княжого міста Галич. А прикарпатський рельєф, помножений на осінні барви, то любов.
Одне з найдавніших міст України. Тут відбувались важливі події історії ще Київської русі, це звідси князь Ігор вирушив у свій знаменитий похід. Нехай від тих часів у Новгороді і не лишилось нічого, але пам’яток достатньо. І на додачу, неймовірні розливи зачарованої Десни.
Луцьк не надто туристично популярний, певно, із-за географічної віддаленості, інакше навіть не знаю, чим це пояснити. Фантастичний замок, фантастичне місто, гуляти яким суцільне задоволення, навіть за межами історичного центру.
Нарешті я потрапив сюди, як і хотів, сонячного дня і в золоту осінь. Скелясті береги Південного Бугу, атмосферні будівлі колишнього графського маєтку; це місце сповна заслуговує на звання одного з найбільш мальовничих на Поділлі.
Маленьке природнє диво заховалось біля села на 300 чоловік, у яке не ходять автобуси. Тому не так багато людей добирається до безіменної притоки Стрипи, щоб побачити каскад із більш як 10 водоспадів, кожен з яких по-своєму неповторний.
На Кіровоградщину приходиться відносно невелика ділянка Бугу, приблизно на середині його течії. І хоча вона не така відома, як у Вінницькій чи Миколаївській областях, за красою не поступається. А от туристів тут немає взагалі, отже, навколо тільки чиста незаймана природа з масою живності. Скільки вже не об’їздив місць понад Південним Бугом, ця річка не перестає вражати.
Давнє місто Янгород, «неприступне як стіна».
Треба тільки підійти до краю обриву, ви відчуєте де саме. Тоді перед вашими очима розкинеться неймовірна панорама: велетенська природна чаша, у якій змійкою звивається Росава. На пагорбах і в ярах навколо розкидані хатки, на найвищій Замковій горі – церква і старовинний цвинтар. А в квітні тут розквітають цілі поля реліктової сон-трави.
Щоб ще раз побачити це все вперше, певно, можна було б дозволити стерти собі пам’ять.
Все наше життя складається із дрібних збігів обставин. Опинись я тут на якусь годину пізніше, чи будь погода хоч трохи гіршою, ніж була того дня, Турка не виграла б перше місце. Хоча неформальна бойківська столиця сама по собі – незвичне місто, розкидане на багато кілометрів між карпатськими вершинами. Але все одно воно б не справило на мене настільки сильне враження, якби не той фантастичний світанок, і хмари, і шматочок райдуги, що показався тільки на якусь хвилину, але того було досить.
І далі все складалось саме так, ніби було наперед розплановано. І навіть більш ніж достатньо для того, щоб назвати саме той день найкращим у році, що минає.
Коментарі
NoTaRь
130.12.18, 20:15
Кьосоном сийпен)))
Бодрог корачонь
visnyk
230.12.18, 20:19Відповідь на 1 від NoTaRь
у Закарпатті я не був давно, певно, тому нічого не зрозумів)
NoTaRь
330.12.18, 20:21Відповідь на 2 від visnyk
Це угорською
Гарно дякую
Щасливого Різдва
Lzarichna
430.12.18, 20:24
Анна-Марія
530.12.18, 20:42
я не люблю подорожувати зовсім від слова ніколи. Але блоги мені Ваші подобаються. Чекаю продовження в новому році! будьте здорові і всіляких успіхів!
Гість: сім на вісім
630.12.18, 20:46
дякую за подоріж .
гарні місця
visnyk
730.12.18, 20:47Відповідь на 3 від NoTaRь
ааа, он воно що. тоді дякую і навзаєм)
visnyk
830.12.18, 20:49Відповідь на 5 від Анна-Марія
дякую! взаємно)
trinks
930.12.18, 21:14
щоб у 2019рік було більше поїздок і більше вихідних
visnyk
1030.12.18, 21:24Відповідь на 9 від trinks