Озаринці

Автобус у Озаринці чи то не ходить узагалі, чи то тільки раз на день із Могильова, словом, простіше вийти на повороті на трасі і подолати до села 2 км пішки. Навколо зеленіють поля, ближче до хат пасуться вівці.

Варто зайти на першу ж вулицю і одразу такий різкий перепад висоти:

Завдяки рельєфу із різних точок відкриваються різні панорами Озаринців, і це не просте собі село, а дуже фотогенічне.

П’ятсот. Просто тому що п’ятсот (раптом що, скільки років селу виповнилось ще у 1931 році).

Панорама центру, де виділяється церква Різдва Богородиці. Прямо за нею майже сховалась ще одна церква, два білі будинки далі по тій же вулиці – костьол та будинок культури.

Але найперше прогуляємось до фортеці. Для цього вузькими сільськими вуличками треба добряче подертись угору, зате навколо – ще і ще зелені сільські краєвиди у весняному цвіті.

Фортеця у топоніміці аборигенів зафіксувалась як «Турецька крепость». Турецька, бо будувалась від нападів турків ще у 1657 р. У 1690 вони її таки зруйнували, але козаки відбудували у 1699.

Із втратою оборонного значення твердиню почали розтягати на каміння, спочатку хаотично, у 20 ст. централізовано, на колгосп. До наших днів збереглись, головним чином, одна з веж та арка.

Вежа ззовні та зсередини:

Контури фортеці ще досить добре розрізняються на місцевості, особливо на аерофотознімках, таке собі припідняте плато. Цікаво, як багато селян жалкують, що із-за цієї незрозумілої пам’ятки вони не можуть посадити тут свої бурячки?

Шматочок стіни:

Арка:

Униз спускався понад руслом Немії, яка в межах Озаринців має цілком гірський вигляд.

Місток пішохідний:

Але нам далі, до автомобільного мосту. З нього видно вежу, яку трохи закриває зелена хатка.

Але ми їй це пробачимо, із-за автентичної черепиці.

Унизу на березі річки зберігся млин. У деяких джерелах можна прочитати, що він тут уже не одне століття, але я повірю сухим даним Вікіпедії, що максимум років 200.

Використовується, проте не факт, що за призначенням:

Недалеко від центральної вулиці є синагога. Із Другої Світової стоїть пусткою, але поки тримається.

Зараз ніщо в її порожньому порослому деревами інтер’єрі не нагадує, що тут у 1941 році нацисти спалили живцем 86 людей.

Поруч – іще одна атмосферна руїна, типовий єврейський будиночок. Певно, і в Озаринцях був свій штетл…

Перш ніж нарешті дійти середмістя, ще пройшовся селом навмання та трохи наклацав. Цікаві будинки:

Старезні поховання:

Черговий краєвид:

Та місцеву гопоту.

Огляд головної вулиці почнемо з будинку культури (1970 р.):

Далі костьол (1741), і не просто такий собі, а ціла базиліка у не надто характерному для таких будівель стилі класицизму:

Його вже відновили після радянського хазяйнування, а от браму не встигли.

Наступній церкві на вид років 400, але вона усього-то 1910 р., зате з якою непростою долею. Склад, клуб, музей, спортзал, а зараз – пустка. До церкви збоку хтось приладнав свій двір, тому оглянути можна не з усіх сторін.

Ну і храм Різдва Пресвятої Богородиці (1865). Його було видно з багатьох точок звіддаля, глянемо ще зблизька.

Така концентрація церков в одному місці зумовлена тим, що на початку 20 ст. однієї явно не вистачало для 5-тисячного(!) населення Озаринців. Зараз же тут мешкає трохи більше тисячі осіб…

Прощальний погляд на фортецю і центр: