Холодне сонце Ісландії. День третій

Ранок в Ісландії починається точно не з кави, і справа навіть не в тому, що порція кави тут коштує від 3 євро і більше. Тільки виїхали, знайшли черговий водоспад, про який навіть наш гід не знав. Називається він Stjornarfoss, себто, зоряний.

Ну а перша уже запланована зупинка – каньйон Фьядрарглйуфур, утворений річкою Фьядра. Нехай не лякає вас черговий чудесний ісландський топонім, згадали його раз і досить А каньйон просто неймовірний.

Вирвавшись на рівнину, Фьядра майже одразу впадає в більшу річку, що і видно на горизонті.

Виток із каньйону:

Ну а ми прогуляємось трохи поверху, проти течії. Низом пройти теоретично також можна, тільки коли тепліше, та і види звідти не ті.

Зате згори – краса. Чудні й карколомні скелі, порослі деінде мохом усіх відтінків зеленого, а внизу звивається річка, колір якої сильно міняється у залежності від погоди та освітлення.

Природна арка, популярне місце для фотографування:

Довжина туристичної стежки – 2 кілометри, тому і нагулятись, і надивитись природи її вистачить вдосталь.

Стежка закінчується оглядовим майданчиком, звідки чи не найкращий ракурс каньйону:

З протилежної сторони у Фьядру водоспадом вливається гірський потічок.

Далі пересуваємось до містечка Vik i Myrdal, або просто Вік, найпівденнішого в Ісландії. Якщо загалом слово «південь» асоціюється з теплом і сонечком, то на цьому острові південне узбережжя досить дике і безлюдне. У Віку мешкає усього 290 чоловік.

Іншою особливістю поселення є близькість пекельної суміші «вулкан + льодовик». При чому не просто вулкан, а Гекла, яка від початку заселення острова вивергалась 20 разів, за що отримала назву «ворота пекла». Наступне виверження може підтопити льодовик навколо і утворений цим селевий потік просто знесе Вік нафіг. Тому у містечку регулярно проводяться цивільні навчання на випадок такої біди. А ви б хотіли там жити?

Одним із місць для порятунку є пагорб, де стоїть церква.

Від неї відкриваються розкішні панорами усього Віка.

Видно і океан, де угадуються учорашні знайомі з пляжу чорного піску, два троля та їх корабель. Напередодні ми їх просто не розгледіли б із-за туману.

Від найпівденнішого міста перемістимось на найпівденніший таки мис, який називається Dyrholaey. Тут уже звичні чорні пляжі:

І ті самі тролі:

Чайки спокійно собі відпочивають на майже вертикальних обривах.

І те ж саме неймовірне буйство океану навколо.

Пробував ловити моменти, коли найбільш шалені хвилі розбиваються об скелі:

Маячок біля мису:

Ще пару панорам, на одній з яких – чергова природна арка, і рухаємось далі.

А там, поки ми їхали, раптом розпогодилось. А то вже почало і не віритись, що в Ісландії також буває сонячно. На додачу, завдяки цьому виросла веселка.

При чому з’явилась вона не звідки-небудь, а з льодовика, що досить таки нечасте явище. Своєрідна сатисфакція за все, що ми до того витерпіли.

Льодовик називається Myrdalsjokull. Він відчутно менший за Svinafellsjokull, бачений напередодні, зате до нього можна підійти впритул і у прямому сенсі помацати руками.

Групу людей якраз готували до походу углиб льодовика, що досить непроста справа, яка потребує попередньої підготовки.

Розломи:

Ну а якщо навіть на льодовику була веселка, то на водоспадах тим більше. Водоспад, до якого ми підібрались, називається Скоугафосс (Skogafoss). Має 60 метрів висоти і щедро мочить мікроскопічними бризками усіх, хто посміє наблизитись задля фото.

Особливістю його є можливість піднятись до верхів’я і подивитись на це торжество стихії згори.

Звідси ж відкривається і панорама неправдоподібно пласкої рівнини внизу:

Якийсь ісландський мегаполіс:

Також зробили зупинки біля двох скансенів, які зображують історичне житло.

Перше місце – це саме музей, але виконаний досить гуманно. Хто бажає, може купити квитки (зважаючи на ісландські ціни, вони мають бути досить дорогі), походити вуличками скансена і позаглядати в хати. Ну а хто не хоче чи не має часу, для тих невелика демо-версія через паркан.

Он і церква виглядає.

Гори навколо скансена:

Друга точка знаходиться просто на території чиєїсь ферми, я так зрозумів. Машиною туди не можна, але пішки запросто. Пару затиснених під скелею будиночків та напіврозвалений сарай.

Ось в таких невибагливих житлах тулились мешканці острова відносно донедавна:

Сарайчик:

Іще пару таких хат аж на горизонті покинуті і відверто руйнуються.

Постійна рубрика «А чи не наркоман ти часом?»

Час уже повертав на вечір, а на нас ще чекала довга дорога. І хоча підходив до закінчення уже третій день, залипати у вікно було не менш цікаво, ніж на самому початку.

Залишки ферми, понищені виверженням Ейяфьядлайокюдля (досі поруч уже виросли нові будиночки):

Чергова група водоспадів, на які уже майже ніхто й не звернув уваги:

Ще одна веселка:

І просто дуже фотогенічні й маленькі ісландські поселення. Наша ж дорога пролягала до столиці.