Ви затуляєте нам рота, вбиваєте вільних журналістів, розмахуєте політичними репресіями... Ви думаєте, що через те що до вас йдуть гроші щось зміниться? А як вам така акція?
Напиши на зворотній стороні кожної гривневої купюри у правому полі: "ЗЕКА ГЕТЬ!" і пусти її по Україні.
Розкажи про акцію знайомим i залиш цей заклик як коментар на іншому сайті.
Час діяти!
04-04-2011 15:36Після того як працівники благоустрою вкрали в одного з торговців київського авторинку причеп, який зник у невідомому напрямку, працівники ринку захопили у кільце двох нападників, не випускаючи їх. У відповідь нападники продемонстрували посвідчення працівників СБУ, але це їм не допомогло, і вони викликали на підмогу міліцію.Також за своїми каналами працівники ринку дізналися, що є наказ швидко зачистити територію, аби до ранку від ринку нічого не лишилось.
04-04-2011 16:10 На київський авторинок на бульварі Перова прибули журналісти, торговці інших ринок та представники Конфедерації вільних профспілок України, які цього дня з"їхалися до Києва на семінар (можливо напад на ринок і стався саме сьогодні, оскільки в понеділок там мало торговців, а найбільш активні торговці були відсутні через відвідини цього семінару).В зв"язку з їх приїздом розгром ринку призупинився, але нападники у формі та без територію ринку не покидають, тому готуються до оборони й мають намір залишатись на ніч. Натхнення їм додало те, що їх не залишили напризволяще, і цей приклад солідарності має стати показовим. Бо якщо сьогодні хтось з торговців вирішить залишитись стороннім спостерігачем через страх втратити робоче місце, то завтра він може його втратити через ліквідацію його ринку, який буде наступним.Так крок за кроком влада готує революцію у країні та свій кінець, адже, наприклад, в Тунісі скинули Президента саме внаслідок хвилювань, які почались через "наїзд"на ринкового торговця, що обурило й підняло на протест його колег.
Хто має якусь інформацію, повідомляйте, поширюйте в інтернеті. новини мовчать, гугл гічого не знає.. Бистро працюють гади..
Аналогічна з авторинком ситуація склалася на столичному ринку "Приозерний" З вчорашнього дня ринок закрили з підстав, які підприємцям не повідомляють. Вони вивезли товар і провели нічу на ринку в очікуванні нападу.
В СРСР була «уравняловка» завдяки чому рівень життя був однаковий усюди, але насправді це призводило до того, що успішні країни ставали донорами відсталих. Враховуючи те, що по економічним показникам УРСР була номером 1, то виникає запитання – чому замість того, аби зажити краще ми зажили гірше?
Аби сказати суть спочатку треба розповісти про саму радянську систему виробництва товарів. От треба в Радянському союзі нове авто – проектному бюро дають завдання, висуваючи певні вимоги – наприклад аби була велика швидкість. Проектне бюро тримає сотні інженерів, які насправді розподілені нераціонально, оскільки на інженерах в СРСР не економили – брали всіх (навіть ідіотів – знову «уравняловка»). Звичайно ресурс цей штат кушає немалий (а ще один совєтській «фінт» - підприємство що виробляє якусь продукцію насправді розкидано по республікам) – реальна собівартість авто зростає, але дефіцит покривається за рахунок інших доходів (головним чином експорт енергоносіїв). При аналогічному проекті на Заході витрачається значно менше ресурсів – кожна компанія економить, аби авто було не дорожчим за авто конкурента. Та совєтський проект має ще один типічно радянський недолік – виконуються лише вимоги до самого проекту. Тобто як сказали так і зробили – авто швидкісне, але ну не дуже комфортабельне… Порівнюючи кінцеву вартість західного і радянського проектів слід відмітити дешевизну західного і… те що останній націлений на ринкову боротьбу – боротьбу кількох благ серед яких буде куплене те, що має в собі більше всього цінних якостей.
Звичайна радянська дійсність – дефиціт це і є наслідок великої нераціональної собівартості виробництва продукції. А якщо сказати однією фразою – радянська економічна система була неефективною і трималася лише на великому ресурсному запасі країни. Цю систему може врятувати хіба, що створення усередині економіки конкуренції, а кінцевий продукт виводити на ринок, де обирати буде споживач.
В теорії можливе створення конкуренції усередині державних підприємств – хоча на практиці поки це не виходило успішно. Конкуренцію створюють приватні власники борючись за споживача. Державні підприємства – це монополія. Монополія має властивість – вона або регулює ринок, або рубить бабло.
Державна монополія в СРСР регулювала споживчий ринок країни, але не могла відповідати вимогам якості або дешевизни продукції. Єдиним логічним виходом става перехід до риночної економіки і приватизація ряда підприємств. А от тут і почалося найцікавіше – результатом приватизації стала монополізація підприємств, але приватним власником. Бо насправді вся приватизація відбулася трьома-чотирма власниками (це не конкуренція!). Результат ми бачимо – більшість підприємство закрито через нерентабельність, що залишилося – прості сировинні підприємства (а ми як ЛОХи пишаємося ще виробництвом металу!), або продають споживчі товари втридорога завдяки штучно створеним препонам по ліцензіям, законам і т.д..
Дуже важке питання – чи можливо було уникнути процесу знищення підприємств, але принаймні можливо було створити умови для здорової конкуренції, що сама по собі знизила-б ціни на споживчі товари і посилила їх якість.
Тепер по суті – підвищення тарифів на газ та електроенергію торкається кожного. Тарифи в першу чергу формує держава, але не треба забувати про те що всі наші обленерго в приватних руках… Приватний інвестор завжди піклується про свої доходи – а значить вони є. Враховуючи, що обленерго – це монополіст, то вони косять бабло дуже і дуже немало. Як захочете поставити районом вітряну електростанцію – то неодмінно стикнетися з проблемою по різним ліцензіям і дозволам, що пройти простому смертному неможливо… і все одно зтикнетися з тим, що треба підписувати угоду з обленерго… І така ситуація не тільки по обленерго. Ми фактично купуємо товар другого сорту по ціні першого, а різницю кладемо в кишені олігархів.
Питання штучних монополій – дуже болюче питання, адже в той час коли ми дозволяємо їм існувати вони продають товар втридорога… а в нас нема вибору. Для того аби будувати сильну економіку треба створювати конкуренцію, а не віддавати «Укртелеком» одному й тому-ж власнику на ринку комунікацій.
1972 року в Київському видавництві “Українська школа" вийшло п'яте видання посібника для 9-10 класів “Історія України. За редакцією професора Ф.Оленя”. Там є розділ “Україна в роки Великої Визвольної війни". На жаль, до наших рук потрапив лише початок цього розділу “Україна у період відступу і оборонних боїв Червоної армії". Решта розділу, як і цього підручника назагал, щезла безслідно в умовах сумного існування непотрібної книжки по сільських садибах при наявності відсутности вітчизняного туалетного паперу. А може, ту решту спіткала краща доля. І добре висохлі легкозаймисті листочки, списані історичними викладами об'єктивного професора Оленя, просто пішли на розпал селянських грубок. Цього ніхто не знає. Але дещиця збереглась, і гріх би її не навести у цьому правдивому дослідженні. Отже:
Мобілізація українського народу на боротьбу з ворогом
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Совєтську країну. Німецькі фашисти мали на меті знищити соціалістичний лад і перетворити совєтських людей на рабів німецьких імперіалістів. Відповідно до розробленого плану ударні фашистські угруповання розгорнули навальний наступ “Північ” — у напрямі на Ленінград, “Центр” — на Москву, “Південь” — на Київ. Жорстокі бої почались на всьому західному кордоні. Радянські війська трохи стримували противника в районі Львова, Рівного, Луцька. Але під тиском переважаючих сил ворога Червона армія змушена була відступити. 30 червня у Львові було проголошено відновлення Української Держави, вождь ОУН Степан Бандера доручив Ярославу Стецькові сформувати уряд.
Військовим міністром було призначено Романа Шухевича, який розпочав розбудову Українського війська.
Захопивши всю Західну Европу з її економічними ресурсами, фашистська Німеччина мала потужнішу воєнно-промислову базу, ніж Україна. Вона перебудувала на військовий лад усю свою економіку задовго до Другої світової війни і мала вже значний досвід ведення сучасної війни. З першого дня кампанії разом із Німеччиною воювали Італія, Фінляндія, Угорщина та Румунія, а також допомагали їй Японія, Еспанія, Болгарія і Туреччина. Україна ж оголосила війну Совєтському Союзу 3 липня 1941 року.
Економіка СССР, в яку до 30 червня входила й Україна, була підпорядкована інтересам мирного будівництва. Хоча в нашій країні й була могутня воєнна промисловість, технічне оснащення Українського війська ще тільки налагоджувалось.
Для швидкої мобілізації всіх сил було створено Державний Комітет Оборони, в руках якого зосереджувалась уся повнота влади в країні.
Народне господарство, робота партійних, державних і громадських організацій за умов війни перебудувалися для обслуговування фронту. Провід ОУН закликав український народ самовіддано здобувати кожну п'ядь рідної землі. Разом із союзними народами Антикомінтернівського пакту на війну з Союзом ССР піднявся й український народ.
Під загрозою ворожої окупації евакуювались на схід найважливіші промислові підприємства України. ЦК КП(б)У створював підпільні обкоми, райкоми партії, комсомольські організації. Одночасно формувалися партизанські загони, закладалися бази зброї і продовольства. Новостворена Національна Ґвардія України успішно запобігала евакуації промислових підприємств, викривала підпільні обкоми, роззброювала партизанські банди.
На початку липня передові частини союзницьких сил прорвалися до Києва. Ще задовго до наступу цих військ комуністичні керівники під конвоєм військ НКВД зігнали 160 тисяч киян споруджувати укріплення навколо міста.
Після тяжких боїв опір ворога був зломлений. Тут поряд із німецькими військами відзначалися в боях загони українських ополченців. В особливо запеклих серпневих боях винятковий героїзм виявила повітрянодесантна бриґада на чолі з О. Родимчуком, козацький загін “Перемога або смерть” під командуванням старого націоналіста С. Трепети, козацький курінь на чолі з Б. Буровиком, сформований із юних пластунів Донбасу.
Після того, як останні частини радянських військ утекли з міста, союзники 19 серпня урочисто ввійшли в Київ. Першими в звитяжному марші йшли частини військ спеціального призначення Українського війська.
Вічно живою і хвилюючою подією ввійшло в історію нашої країни взяття Києва. Указом Президії Верховної Ради України столиці України присвоєно почесне звання міста-звитяжця, на відзнаку цієї звитяги було встановлено медаль “За відродження Києва”.
На початку серпня розгорнулись бої на одеському напрямі, де наступали 18 румунських дивізій, підсилених німецько-фашистськими військами. Одесу захищала Окрема Приморська армія, підтримана Червоноармійським військовим флотом. Постачати місту озброєння, боєприпаси, поповнення військ і продовольство можна було тільки морем, тому постала потреба створити українські Військово-морські сили. Під конвоєм сил НКВД більш як 100 тисяч жителів Одеси споруджувало оборонні укріплення.
Під Одесою бойове хрещення отримали літаки українських Військово-повітряних сил, які 360 разів бомбардували позиції комуністичних військ. Невмирущою славою вкрив себе полк морської піхоти під командуванням Я. Осипенка. Півтисячі ворожих солдатів знищила кулеметниця Н. Ниленко, влучно вціляла у сталінців снайпер Н. Павленко. Десант, висаджений із кораблів українського Чорноморського флоту біля Одеси, знищив 6 тисяч сталінських солдатів.
У боях під Одесою вороги втратили близько 200 тисяч осіб убитими й пораненими, а також багато техніки. 16 серпня совєтські війська було вщент розбито, й українські, румунські та німецькі звитяжні полки ввійшли в Одесу. Це розчистило шлях на Крим, Донбас і Кавказ.
Під час запеклих боїв загинули командувач Південно-Східною групою українських військ генерал-хорунжий Д. Прямоніс, член Проводу ОУН М. Берштейненко. Восени союзні війська визволили всю Україну, деякий опір чинив лише обложений Севастопіль. В Україні ще влітку сталінські опричники зустріли масовий опір українського народу. Робітники відмовлялись працювати на сталінський режим, селяни ухилялись від сплати податків і поставок продовольства, ремонту доріг, мостів.
Під проводом підпільних осередків ОУН на ще не звільненій від комуністів території України розгорнулася партизанська війна. Уже в липні 1941 року на Київщині народні месники обеззброїли втікаючих радянців. Загін під командуванням Ф. Савенка розгромив сталінський гарнізон у с. Фудницькому на Черкащині. Значну допомогу українським військам, які брали Севастопіль і діяли на Керченському півострові, надавали партизани на чолі з активним учасником Першого і Другого зимових походів О. Макроденком. У Сумській і Чернігівській областях діяли загони під командуванням С. Каптура, С. Рудняка, О. Федорчука, М. Мудренка та ін.
На початку жовтня 1941 бої почалися уже на підступах до Москви. Сталінське командування стягло сюди величезні сили. Але 6 жовтня союзницькі війська раптово обрушили на ворога могутні удари.
8 жовтня першою з союзницьких частин у Москву увійшла 4-а Запорізько-Гайдамацька дивізія Українського війська. Москву було взято. За тиждень союзницькі війська просунулись за 400 кілометрів за Москву.
Уряд СССР втік у напрямку Свердловська.
Розгром під Москвою був останньою великою поразкою Совєтської армії. Союзницькі війська тут розвіяли леґенду про непереможність комуністів і остаточно поховали міф про “нєсокрушимую і лєґендарную”.
Провалились розрахунки верховодів сталінської Росії на світове комуністичне панування. На кінець жовтня 1941 року Комінтерн припинив своє існування.
Яскравий приклад масового героїзму під час штурму Севастополя показала чота спеціяльного призначення, що складалася з семи молодих членів ОУН: С. Лоєнка, О. Калюжного, Д. Погорілого, В. Раденка, В. Мудренка, І. Потрійного, Г. Гулі. Чотири дні вони штурмували укріплений пункт, де засів батальйон радянців, одних перебили, а решту взяли в полон.
В іншому районі прикриття залишились живими лише десять безстрашних бійців: четверо українців, один донський козак, грузин, латиш, узбек, татарин і осетинка. Серед них був і 13-річний севастопільський школяр, підпільний пластун Валерій Вовкун. На сміливців рушили совєтські танки, які у відчаї вдались до прориву з кільця. Один танк підірвав Валерій, але й сам загинув від комуністичної кулі. Товариші зняли з відважного пластуна закривавлений галстук і підняли його як символ вірности червоно-чорному прапору.
Під Севастополем противник втратив убитими і пораненими близько 300 тис. солдатів і офіцерів.
Взяття Севастополя — ще одна славна сторінка в історії леґендарного міста, в історії Визвольної війни.
Велике значення для посилення боротьби українського народу проти комуністичних поневолювачів мало зміцнення і зростання місцевих організацій ОУН та молодіжної мережі ОУН.
Для населення визволеної території друкувались газети, транслювалось радіо. Щоденно починали працювати радіостанції “Вільна Україна” та ім. Т.Г. Шевченка.
Вічною славою вкрили себе герої-націоналісти з підпільної організації “Молода чота”, створеної організацією ОУН у ще не визволеному від комуністів Червонодоні. Відважні юні націоналісти спалювали награбований хліб, звільняли українських людей з ворожого полону, викривали брехливу пропаґанду комуністів, писали і поширювали листівки.
За героїзм і мужність уряд України багатьох молодочотівців посмертно удостоїв звання Героя України.
Безстрашно діяла молодіжна націоналістична організація “Синьо-жовта іскра” (с. Химки Миколаївської области), керована директором школи В. Шморгуном і пластуном В. Гречаником. У молодих підпільників був радіоприймач, вони одержували повідомлення зі Львова і поширювали їх серед населення. Підпільники виявляли і збирали зброю, боєприпаси, вибухівку і все це передавали партизанам. Але недовго діяла організація. Вона була виявлена. Членів її після нелюдських катувань страчено.
Після поразки сталіністів під Москвою розбудова Українського війська посилилася. З'являються нові і нові дивізії, корпуси, армії. Одночасно з кількісним зростанням посилилась і бойова його активність. Восени 1941 ро...
...........................
На цій оптимістичній сторінці підручник історії України обривається з відомих і невідомих причин. До відомих, крім уже згаданих, варто додати, що 1972 року міністерство освіти України не рекомендувало цю книжку як підручник для 9-10 класів за “надто вже пронімецькі тенденції вкупі з національною незрілістю та недостатньо гострим викриттям злочинів комунізму”.
Шостого видання творіння професора Оленя вже не було. http://exlibris.org.ua/defilada/r07.html
