Пройдусь одиноко по вулиці,
Вдихну ніжний подих небес,
Та сонце весняне знов хмуриться,
Бо поруч немає тебе…

Між всіх перехожих шукатиму
Я знов твої очі й уста,
І знову без меж сумуватиму,
Що прірви між нами й міста…

В моєму волоссі купатися
Весняний промінчик буде,
А я… я не вмію всміхатися
Як поруч немає тебе…

Іноді тебе я хочу вбити –
Лиш вклади у руки револьвер,
Інколи – до забуття любити,
Потонувши в вирі мрій-химер.

Часом у тобі я бачу небо
Чисте і безкрає – небо мрій,
Від якого хочеться для тебе
Стати в ньому зіркою надій.

Часом погляд твій страшніше шторму,
Чорним птахом п’є із серця кров,
Чорним попелом мій світ огорне
І ніяк не вирвусь з тих оков…

То весна в очах твоїх сміється,
То ридають грози без жалю…
Тільки навіть із грозою в серці
Все одно чомусь тебе люблю…

На твоїх устах моя усмішка,
У твоїх очах – моя сльоза,
В серці мрія зваблива і грішна,
Що розпусний вітер розказав.

У твоєму небі зорепади,
Ті, які запалює Любов,
В погляді твоєму стільки зваби,
Що втрачаю голову я знов.

У твоїх обіймах – снів наркотик,
У долонях – райдуга моя
Із бажань і щастя райський дотик,
У твоєму серці – тінню я…

І знайома, й таємнича трішки
З ароматом літньої грози
На твоїх губах – моя усмішка
З присмаком солодкої сльози.

Загубитися б птахом десь вільним –
Серед зір, оповитих любов’ю,
Між планет, що сміються весною.
Стати б подихом щастя всесильним...

Загубитись будь чим – сном, зорею,
Лиш подалі від твого мовчання,
Щоб на відстані мого бажання
Навіть тіні не було твоєї.

Ти даремно втікаєш! У тебе
Я любові не буду просити,
Я навчуся без тебе любити,
Я сама утечу на край неба!

Чуєш  тишу?  Це  ніжна  весна
У  сльозах  і  усмішках  тріпоче.
Знаєш,  серце  у  неї  без  дна,
В  неї  руки  п’янкіші  вина,
В  неї  виткані  зорями  очі.

Віриш,  мрії  –  це  пісня  її,
Сонця  блиск  –  це  душа  її  ніжна,
Ти  віддай  їй  думки  всі  свої,
Від  бажань  і  натхнення  хмілій
І  цілуй  її  палко  і  грішно!

Задихалося  поле  грозою,
Спрагло  кожну  краплину  п’ючи.
Ліс  в  полон  віддавався  без  бою
Тій  весні,  що  у  грозах  звучить.

Небо  наскрізь  немов  розривалось,
Спалах  блискавок  землю  сліпив.
І  у  цілому  світі,  здавалось,
Не  лишилось  нічого  крім  злив.

Вітер  подихом  віти  крислаті
Гнув  додолу,  то  кликав  в  політ…
Я  стояла  в  промоклому  платті
І  дивилась  в  нікуди,  крізь  світ.

Я  стояла  із  серцем  промоклим,
Із  сльозою  на  мокрих  губах
Й  задихалась  грозою,  що  поки
Шаленіла  в  весняних  руках.

Побудую замок із весни,
Де безкрайньої любові море.
Замість стін у ньому будуть сни,
Замість даху – зоряні простори.

Побудую замок із дощу
На п’янкому острові бажання,
Позову тебе й не відпущу
Із його полону без вагання.

Сонячним мереживом думок
Від лихих очей його сховаю,
Напою нектаром тих зірок,
Що від щастя й пристрасті згоряють.

Місячним сіянням обіллю
Всі алеї, що його леліють…
Побудую замок із «люблю»
З казки про весну та нашу мрію.

Не шукай ти, будь ласка, пусті й непотрібні слова
І не трать на них митті такі дорогі й швидкоплинні.
Лиш очима скажи, що іще наша казка жива
І що наші серця її подихом б’ються донині.

Ніжним поглядом ти доторкнись до повік, до плечей,
До волосся мого… Лиш устами торкатись не треба,
Зустріч – мить. Ти підеш, а я буду знов сотні ночей
Лиш на тебе чекати, згоряючи зоряним небом.

Подаруй мені світ веселкових і райдужних снів,
У яких тобі йти більш від мене не буде причини.
Лиш не треба прояснень – німих, не важливих тих слів.
Просто поруч побудь… Зацілуй мене ніжно очима…

Лунають дзвінко дзвони Великодні,
Співають ангели величнії пісні,
Ясніше квіти зацвіли сьогодні
І пташечки співають голосніш.

Христос Воскрес! Смерть подолав назавжди,
Принісши людям в дар свою любов,
Своє прощення, милість, сонце правди,
Звільнивши світ від зла страшних оков.

Христос Воскрес! Зі святом, Україно!
Величні піснеспіви скрізь луна.
Хай в кожен дім, у кожную родину
Несе Великдень пригорщу добра,

Мішок здоров’я, злагоди і ласки,
Благословення Божого з небес,
Міцнющих крашанок, смачної паски…
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!!!

Розп’ятий.
Холодна тьма. Холодні краплі крові.
Вінок терновий. Оцет на губах.
А мати…
Сльозами серце, виткане з любові,
Вмиває… Стільки розпачу в очах…

Розп’ятий.
Вже тисячу разів ми розпинаєм
Його своєю жадністю і злом.
Прощати
Не вмієм, а його про це благаєм,
Порушуючи обіцянки свої знов…

Сьогодні,
В цей переддень святого Воскресіння
Нехай молитва щира і свята
У кожній
Душі зародить доброти насіння
На многі і щасливії літа!