Навіщо наряди, принци
І пафосних слів єлей?
Мені би – потерті джинси
І сонце твоїх очей.

Мені би – старі кросівки,
Де шпильок нема й оздоб,
Мозаїкою бруківки
З тобою блукати щоб.

Й, відкинувши всю манірність,
Під міста вечірній блюз
Мовчати солодку вічність
Удвох про п’янке «люблю»…

Ночей не вічні болісні окови.

Розправить небо крила-рушники

і прийде ранок. Знов. Обов'язково!

Надію погодує із руки.

І ти всміхнешся, бо усе минає.

І це мине, як твердив Соломон.

В житті, на жаль, без горя не буває

утіх і радостей. Життя – хамелеон.

Ти тільки вір! У щастя. Без розмови!

Молитвою рятуй нічні думки,

а ранок прийде, знай, обов'язково,

надію годувати щоб з руки!

Я була для тебе не тою,

котру ти хотів обіймати,

котрій із кохання мелодій

хотів ти стелити шовки.

Я була для тебе чужою,

якій залишалось ридати

самотньо у ліжку холодній,

де попелом стали зірки...

Я була не тою для тебе,

цілунками спрагло котру ти

хотів би вкривати відверто

від пальчиків ніг до повік.

Навіщо ж ти дав мені небо,

наливши у нього отрути?

Убий мене! Краще померти,

ніж бути не тою повік...

Коли погано зовсім на душі,

коли від найрідніших – ніж у спину,

я згадую як давні спориші

мені до лісу вкутують стежину.

Там спокій. Небо грізно височить,

гілля дерев тремтить несамовито.

Там вітер не шепоче, а кричить,

що хай там як, а треба далі жити!

І я біжу. Туди де дикий рев.

Втікаю від людей, як від вампірів.

І хоч лякають очі з-за дерев,

Але, повірте, люди гірші звірів.

Від лісу величі час зупиняє біг,

стихає розпач, у клубок згорнувшись.

Там можна дихати. Забути все і всіх.

Своєю кровю ліс лікує душу.

Він знає, як це бути на межі,

він стерпить крики сповіді німої,

він всі колючки витягне з душі

і холодом їй рани заспокоїть.

І буде тиша. Буде вільно так.

Віддавши лісу серце бережливо,

лише тоді, стиснувши біль в кулак,

вертатись можна до людей зрадливих.

Приїхала сьогодні із села.
Думала зайду на сайт, почитаю хороші вірші в честь Дня незалежності нашої рідної держави, а виявилось, що поетичні таланти не вітають своєї рідної землі???!!!
Тож оскільки вчора я не мала змоги, а Тернопіль сьогодні теж гуляє, то я вітаю усіх зі святом!!!

Українці і україночки!!!

З Днем незалежності України!!!!!!!!

Любіть свою державу, примножуйте її здобутки!
Якщо кожен із нас посіє хоч одненьке малесеньке зерно любові, вкладе в нього працю і натхнення,то разом у нас вийде неозоре колосисте поле добра!
Хай квітне наша держава завдяки  не комусь, а завдяки нам!
Зі святом!!!

Моя мила, моя рідна, Україно!

Цвіт-калино, ясне сонце в небесах!

Незалежна! Вільна! Сильна і єдина!

Возвеличена піснями у віках!

 

Ти – сердЕнько найніжнішої любові,

світлий янгол материнських молитов.

Неповторна, мальовнича, загадкова,

зачарована переливом дібров.

 

Ти – душа добра, ти – іскра диво-мрії,

зорепади із незвіданих доріг,

і незгасні теплі відблиски надії,

і незламний вічний віри оберіг.

 

Ти – це вітер, тиха пісня соловїна,

колосисте поле, журавлиний клин...

З Днем народження, кохана Україно,

найчарівніша перлино із перлин!

Обійми мене,

пригорни мене,

я втомилась так втікати

від байдужих слів,

чорно-білих снів,

де не вмієм ми літати.

Обійми мене,

заховай мене

в серці від усіх, благаю!

Я ж без тебе – тінь

мрій і сновидінь,

без твого тепла зникаю...

Обійми мене,

захисти мене

від холодних злив, від вітру.

Розмалюй життя

з чистого листа

в теплу сонячну палітру.

Обійми мене,

зацілуй мене

наче вперше... і востаннє,

я тобі віддам

свій таємний храм

незрадливого кохання...