Нещодавно дивилася передачу на Новому каналі "Новий погляд" я знову зіткнулася з питанням "Ідеальної краси", яке сьогодні є доволі широким в обговоренні, як жінок так і чоловіків серйозно цікавить це питання адже є рушієм наших прагнень, наших переживань, наших пристрастей і таємних бажань... Спершу мовлю слово про ведучого цієї програмки, від якого я м'яко кажучи не в захваті - нервовий, фальшивий і взагалі незрузумілий парубок приємної зовнішності поводиться так ніби його примусили пересилитися з "Камеді клубу" до передачі яка цікавить його не більше ніж мене цікавить як шилися мої чоботи, передача... хм-м-м, так собі, зроблена на американський манер, тільки от в американських передачах ведучі зазвичай мають набагато поміркованіший і раціанальніший вигляд і є насамперед обличчями своїх програм і тому дуже серй'озно підходять до своїх екраних образів адже повинні викликати в глядача довіру до того, що він бачить, а українське телебачення не надто опікується подібними нюансами... Я дивилася передачу лише тому, що тема краси сама по-собі цікава, про неї написано безліч статтей та трактатів з психології, філософії та релігії, тож гадала, що можливо, дізнаюся щось новеньке... Дарма гадала, нічого нового не почула і не побачила. Ведучий цієї передачі, як і решта його попередників у різних варіаціях сказав: "Сучасна культура нав'язує нав'язує суспільству своє бачення краси, свою моду на те, як має виглядати ідеальний чоловік чи жінка"... Скільки разів я це чула, і мене вже нудить від цього... Скажіть, ну чому суспільство звикло перекладати своє збочене бачення ідеалів на засоби масової інформації?! "Вони нав'язують...", "Вони кажуть...", "Вони показують..." Не можна нав'язати те, до чого немає схильності, або те що дійсно не є привабливим!.. Я не кажу що напівроздягнена швабра в стразах з великими очима це привабливо, тимпаче якщо ця швабра ще й не фотогінічна, я про те як ця швабра себе подає... За роки спостережень за людською поведінкою я зрозуміла кілька рецей, ніхто не побачить криві ноги дівчини коли вона охайно вдягнена (і я не про дорогий блискучий одяг), з неї добре пахне і коли вона має почуття гідності... Ніхто не зважатиме на юнака що ду-у-уже заікається, коли він охайно вдягнений, з нього приємно пахне і він має почуття гідності... Почуття гідності, ось що насправді робить з людини панну чи пана, робить їх привабливими бажаними, коханими... Людина за природою егоїстичне створіння - самолюбне, як не подивися і вона найбільше тягнется до тієї людини яка найбільше тішить її самолюбство, - у будь яких варіаціях... Ви думаєте Принц закохався в Попелюшку за красу її сукні, за струнку фігуру... за душу... - ща!.. Попелюшка з'явилася на сходах над троном не коронованого монарх і як Янгол, з спокійним, чистим обличчям граційно спустилася до нього, без тіні пихи, самовдоволення чи тупості, - це ГІДНІСТЬ, пані та панове, нічого не приваблює людей сильніше ніж відчуття, що ти опинився поряд з гідною людиною! Ти можеш бути вдягнений просто, чи навпаки виглядати як демон з пекла, та якщо людина побачить в тобі гідність (не плутайте з пихою чи самовпевненість) - вона підкорена, адже людям здається, що, коли вони опиняйються поряд з гідною людиною то і в очах оточення, і в своїх власних очах будуть виглядати краще... І знаєте чого суспільство любить своїх кіно-, та телегероїв, та тому що, звичайний чоловік впевнений, що не побачить Анженіну Джолі з незрозумілою субстанцією на обличчі, вона не відригне за столом і не плюне стоячи на тролейбусній зупинці, в тому ж впевнені віддані шанувальниці Джоржа Клуні, обидві сторони впевнені, що з їхніх кумирів не тхне потом і що зуби вони чистять частіше ніж раз на три дні... А ще, вони дивляться на своїх невидимих співрозмовників (глядачів) так, ніби вони їхні єдині рятівники, їхні прихильники, їхні друзі... А люди люблять аби їх бачили, люди хочуть аби їх бачили, навіть якщо вони порожнє місце, в них є душі які треба підживлювати приязніста, хай навіть ілюзорною, не требе бути красивим чи заможним, головне  поважати інших так, як ти поважаєш себе, і навіть коли ти зневажаєш свого компаньйона чи самого себе - в жодному разі цього не можна показувати, очі можуть бути холодними, та якщо на вустах приємна, тепла усмішка, а з вуст лине приємна, достойна мова яка показує твому співбесідникові що ти глибоко поважаєш його і шануєш його індивідуальність - можна закохати кого завгодно! І я не про пусті балачки коли ти просто вбиваєш час, співбесідник завжди це відчуває, і тому через дві години після розмови з тобою не зможе згадати про що ви спілкувалися - а це, насправді, ду-у-уже погано, в бесіді завжди треба показувати що співрозмовник тобі не байдужий, - навіть якщо це не так, і я не маю на увазі єхидну "каліфорнійську фальш", я говорю про повагу, про відповідальність за те, ким ти хочеш бути в очах іншої людини... Люби себе і тебе полюблять інші - дурня! На любов краще не покладатися, спершу варто покластися на повагу, потім на приязність, а вже потім з'явиться любов... А стандарт... Хм-м-м, я вам так скажу, у звичайного юнака може бути безліч красунь 90-60-90, але всі ці красуні будуть з'являтися і йти (хіба не так хлопці), але його очі зупиняться на тій, шкіра якої засяє в світлі променів, уста ледь вигнуться в усмішці, а очі скажуть - " Ти про мене нічого не знаєш, а я знаю про тебе все, однак, коли хочеш, спробуй здивувати..."  

   У темряві міській, осяяній лиш світлом ліхтарів, стояло двоє край алеї, - стрункий і статний молодик, а поряд загадковий, вдягнений у чорне літній чоловік.

  - Хода ж її така легка та чарівлива, мов вітру літнього танок, -  в замріяні прошепотів панок.

  - У русі повному життя, завжди була, і є своя краса - спокійно мовив, ніби проспівавши, літній пан у чорному пальто.

   - А пахощів дівочих шлейф п’янкий, - заплющив очі парубок, поринувши у спогади далекі. – Солодкий і такий палкий… Я й досі, у своїх долонях відчуваю… - замріяно на пальці свої глянув.

   - Вітром віднесе звабливий дух, - ледь усміхнувся літній пан. – Гляди, щоб від почуттів своїх, ти не оглух.

   - Хіба лиш в мині справа, чи не видів ти, як глянула на мене мила пава? – усміхнено відмовив молодик.

   - Хоч не подумав ти, що шепіт твій у ніжності пориві, примусив її душу вірити в кохання й нездійсненні мрії?

   - Чи ж ти не бачив сліз в її очах? – застиг юнак у щирім здивуванні.

   - Так… Та діви плачуть і в щасливі миті, коли здається їм, що лиш вони одні на світі.

   - Та ж чув я, тихе зізнання любовне… Чув як серце діви тріпотіло, до країв коханням повне.

   - Облиш, забудь зітхання те ледь чутне. Не для тебе пролунали ті слова таємні, бо ти, лиш свідком був її життя, - похмуро мовив чоловік в пальто і кинув погляд в бік метро.

   - Але ж у погляді її безодня щирих почуттів, вона дивилася та прихистку благала… - задихався парубок у відчаї німім. – Вона дивилася і ніби знала…

   - Який ти юний ще, та несвідющий… - Ледь усміхнувся літній чоловік, схиливши голову у батьківській турботі. - Не вір очам дівочим, що мов океани сповнені слізьми. У прагненні сховатись від тортур душевних, діва ладна кинутися до обіймів перших, що їй солодку пісню проспівають про любов і скажуть, що вона жадана, обійми, які на щирість присягнуть, знаючи, що то лише омана…

  - Але ж вона жадана… - зітхнув у відчаї панок і втупив погляд до землі. – І моя пристрасть, то не є забава…

Літній пан у чорному пальто сумно усміхнувся, і до світла вуличного ліхтаря він обернувся.

  - Гаряче серце юності палкої, бодай не спалить душу в муках, а гріє у ночі зимовій, грійся обіймами її, в думках.

   Юнак затих, схиливши голову до долу, не здійснена мрія, і нема нікого…

 Лиш вуличний ліхтар освітлював вулицю порожню і дві застиглі постаті сумні, і не нудьгує той метал у ночі прохолодні. А тіні мовчазних, не до зір тяглися, - до землі, туди де мрії між людей блукали і на життя, і на кохання надихали… І лиш ліхтар не засумує, що тіні душ забутих тяглись гіллями по дорозі. Дві постаті мовчання і німих розмов, - у кленовій і дубовій мріях, мріях двох…

   Американець - любить свою країну, і ненавидить кожного, хто неподіляє його думку. Українець - зневажає свою країну, і ненавидить кожного, хто поділяє його думку.

   Скільки всього можна було зробити на 19 років... Ким, або ЧИМ, є українська інтелігенція... Я чула західні українці називають Схід України не Україною, шкода, бо я думаю інакше. Свого часу комуністи найдужче опрацювали свою ідеологію саме на Сході України, і не даремно, адже мало того що тут жили справді українці-хлібороби з сильною національною самосвідомістю, але вони були майже опорою для решти національності нашої країни і якби їх не задавили масовим заселенням росіян то саме Схід міг свого часу дійсно стати центром державності перегнавши навіть Київ. Але з отриманням незалежності ніхто з хвалених націоналістів не взявся за Схід аби якось відродити його культуру, натомість нас почали ігнорувати і відмахуватися мов: "А що зробиш, - вони російськомовні..." І що, що російськомовні, бо ніхто не навчив бути україномовними, люди продовжують жити в тому світі що ще майже сто років тому створила для них партія, ніхто з них не знає як це - жити інакше, ніхто не каже їм правду про того самого Бандеру, про ОУН та УПА, тут все ще живуть комуністичними упередженнями які ніхто не береться знищувати, - адже це справжній виклик для націоналіста, - пояснити в чому саме полягає націоналізм, а він же не в "нічогонеробленні" виявляється, він складається з боротьби, - постійного руху проти течії, а цей рух забирає надто багато фізичних та психічних сил, - що куди там нашим інтелігентним білоручкам, вони поїдуть до Львова, і там поговорять про націоналізм, про проблеми української мови, і про східну російськомовність, і навіть не подумають щось зробити аби якось виправити ситуацію... Українці на папері і в словах... І це з такими колосальними можливостями!!! Та знаєте, насправді схід не безнадійний, потрібна винахідливість, - так, до цього регіону зі словами про "патріотизм" не підступишся, - для нас все це просто маячня і пусті балачки - "дайте м'яса!.." покажіть в чому цей націоналізм, дайте нам поштовх!.. В нас тут самі селяни і робітники легких і важких промисловостей, нам треба щось суттєвіше за нудні філософські балачки про те якою важливою є українська духовність, нам треба ділом все це показувати, і я не про фільми про Шевченка, мультики про козаків, книжки про тяжке кріпосницьке життя і не про низькоякісний україномовний серіал де російських акторів переозвучують українські актори які тут і знімаються, і помаранчевою тематикою ситі вже по горло - дістало!.. Якщо це весь націоналізм - забирайте його і коріться під три чорти, нам і так не погано!!! Схід - це промисловий центр України, тут геть інший ритм, інша динаміка, тут живуть за модою, за тенденціями, за стилем, і щоб тут почали сприймати українську мову її треба зробити стилем життя - модою, такби мовити, а не годувати людей які звикли жити і працювати по вісімнадцять годин на добу і сім днів на тиждень філософією і смакуванням "возвышеных мыслей"... Дідько, адже саме культурна верхівка і могла б ввести цю моду!.. Якісна популярна музика українською мовою, сучасні книги які б могли стати модними, хороші фільми та серіали, адже саме на Сході серіали дивляться найактивніше так само як і фільми... Я мовчу про примусовий дубляж кінострічок українською, - це було надто радикальним кроком, до всього треба підготовлювати, а не бити як обухом по голові... До Сходу треба підступати з хитрісю, а не з філософією, і не плювати їм в обличчя ніби вони "лягли" під росію... Ні під кого ми не лягали!!! Ми просто робимо як бачимо і як чуємо, а не як відчуваємо, і якщо нам дати цікаву ідею, ми за неї вхопимося і навіть не подумаємо як це виглядатиме з боку - патріотично, чи не патріотично, головне аби інтригуюче, захоплююче, яскраво і актуально, і якщо так буде виглядати українська мова чи культура, то в нас тут Україна вибухне і засяє найяскавішими і найчарівнішими барвами культури, про яку навіть у Львові не мріяли б... Життя Сходу, - це постійний пошук нових відчуттів, то чому б не зробити українську культуру цим новим відчуттям... Та, нажаль, наша творча еліта надто захоплена власним ЕГО, розпиванням текіли в столичних клубах, оргіями на літературних зборах, свінгерством, дешевими балачками про політику і націоналізм, подорожами на Кіпр чи облаштуванням квартир в центрі Москви, а ще сильніше упиванням власною творчістю і невіглаством... Адже займатися чимось новим і екстримальним - це так нудно...

Привіт, моя мила Джульєтто. Ти навіть уявлення не маєш якою дивиною став для мене твій лист... Чомусь я гадала, що подібна "маячня" що до національності, патріотизму і любові до свого народу хвилює лише мене... Останні події в державі мене страшенно пригнічують, я вперше почала відчувати відчай через невідворотність повільного, тихиго вмирання нашої національності, і перевага "регіоналів" на Західній Україні деякою мірою стала підтвердженням цього... Так, я розумію, що український патріотизим почався саме на Східній Україні, однак, зараз він почав цілковито відмирати в душах українців через побутові проблеми які нав'язала нова влада, я підозрюю що саме для цього вони були створені, адже виснажений і зневірений народ почав втрачати надію на краще життя і повністю втонув у вирішуванні справ насущних намагаючись хоча б якось вижити, вже й незважаючи на те що українську мову, українську культуру, українську націю почали пригнічувати на її власних теренах... Моя сестра запевняє мене ніби спроби українофобів русифікувати українців нідочого не призведуть оскільки їхня ідеологія розрахована перш за все "виходців" з СРСР які поступово почнуть вимирати, так як і пам'ять про ті часи, однак коли на роботі двадцятидворічне дівчисько кричить що при комунізмі жилося ліпше моє серце стиськається від несамовитого, майже фізичного болю, хочеться просто кричати... Однак, мене тішить коли сорокап'ятирічна пані їй відказує: "... це тобі скільки було?.. два роки... Ну, знаєш, мене теж цілком задовольняв комунізм, і я почувалася зовсім навіть не погано, - років так до восьми..."

Певний час я втішала себе переконанням що зараз ХХІ століття, доба массових комунікацій і суцільної глобалізації, тому древні як світ спроби встановлення тоталітарного режиму на території приречені на невдачу через негайної реакції нейтральних сил та соціуму, однак, відчуваю що я помилилася... Україну покинули можливі хранителі лишивши на поталу владолюбним сусідам, які навіть через сотню років все ще прагнуть нас підкорити своїй волі, задавити нас і перетворити на безправних малоросів... Чи це сон... Я сплю і мені сниться жахіття... Західяни які живуть на сході збентежені вибором західноукраїнських братів... Вони збентежені і розбиті, розбиті навіть корінні східяни... Скажи мені, я сплю... Мені соромно що я маю, таке, походження і я все сильніше пишаюся своєю приналежністю до Сходу... Ні... Брешу... Я пишаюся, що попри все почуваюся українкою, навіть на межі зникнення, і що поряд ще є українці, хай навіть російськомовні, та за них я готова осудити всіх сучасних западенців... Я скажу банальність, та певно Бандера був би збентежений сьогоденням, українці, які так довго прагнули волі, боролися за неї, тепер самі ладні закувати себе у кайдани і піти слідом за тим хто більше заплатить, - ну ж бо - купіть нас!... Ми роботящі, ми віддані, - будь-кому віддані, ми терплячі і тихі... Ми ідеальні слуги... ну купіть нас, ми самі вам заплатимо, нам би тільки комусь належати...

  Ти ж бо знаєш що я зї'здила в Донецьк... Ох, Джульєтто, яка я була зачарована твоєю батьківщиною, я й досі знаходжуся під дією цих чарів... Знаєш, адже упередження про те що на донбасі живуть лише "бидла" поширене не лише на Заході, цим виразом з задоволенням смакують тут, на Слобожанщині, але після того як я пізнала Республіку Донбас готова побити ногами навіть слобідчан... Воля, дика воля... Тепер я розумію несамовиту любов Махна до свого краю, бо любити є що, і це правда! Донбас - це неприборкане роздолля, краса незайманості просторів, адже що таке Слобожанщина - поля, поля, поля... Слобода - хліборобський край, де на кожному кіломентрі рівнини до неба тягнеться щось зрощене людською рукою: гречка, пшениця, соняхи, овес, гірчиця, подекуди навіть буряки обкраєні рівненькими ниточками штучних насаджень... А Донбас, то невпорядковалі ліси, широкі степи і гаї, круті схили та високі пагорби стоячи на яких ти бачиш волю... П'яну, нестримну, дику, таку поетичну і жадану... Це мій Край, це моя Країна, це моя Україна... А чи знають росіяни цю безмежність України... А чи знають українці цю безмежність, цю оспівану іноземцями красу... Напевно навіть не здогадуються... А шкода, як боляче... Ти кажиш на Сході не прийнято любити свою землю, але, чи вчить їх хтось цієї любові?.. То скажи мені, навіщо розповідати про любов тим хто про неї все ніби то знає (бо після виборів я сильно засумнівалася чи вони дійсно щось знаютьь про любов до своєї країни), коли про неї треба говорити, ба навіть кричати, до тих, хто про неї забув...
   Я ходила Донецьком з картою блукаючи закутками цього дивного міста, хтось подумав що я заблукала, або щось шукаю і ввічливо питали чи потрібна мені допомога... Не таксисти мене про це питали, і не якісь міські розбишаки, - звичайні люди... Коли я відповідала що просто роздивляюся, до мене ніхто не ліз і не намагалися "дати в писок за україномовність" хоч я й мала досить дивний вигляд для цього помірного і спокійного оточення... Їздила районами Донецької області, питала допомоги в пошуках чогось і мене ніхто не "посилав на ліво" аби кудись незнати куди, дорогою до тупіка, мені реально допомагали... І я зрозуміла, вони такі ж українці як і решта, просто не знають про це, то чому б їм не сказати, чому б не навчити, адже ми маємо змінювати світ, а не йти туди де його змінювати вже не треба... Я жила у Львові, і знаю ту область... Стримані, консервативні, вони гадають що знають вже все і що кому-кому, а їм про національність торочити не треба, - дурниці... Те що вони намагаються викорінювати російськомовність ще не робить їх справжніми українцями. Бути українцем, - це означає бути свідомим, це означає бачити світ і себе в ньому, бути самодостатнім і незалежним, а відтак не хвилюватися за думку оточення, і навпаки бути покровителем - вказуючи напрямок яким треба йти, яким варто йти, бо він є вірним, а не дати в писок і сказати - "...ти не правий і ти дурень, а я прави і я розумний..." Бути українцем - це бути собою, попри все...

  Що ж, буду завершувати свою тирраду, сподіваюся що не надто тебе навантажила чи образила. Я лиш бажаю аби ти відчула повноту нового світу, з його позитивом і негативом, - буть неупередженою у своїй оцінці... Бажаю тобі нових відкриттів і відчуттів.
     
                                                             З глибокою повагою.