Як я тебе кохаю? Важко сказати – як... Бачу я небо раю В чистих твоїх очах. Сильно? Не знаю міри Сили ночей без сну, Ранків, без тебе – сірих, Днів, що без тебе – сум. Ніжно? Звичайно, ніжно. Палко? Шалено? Так. Шепче казкарка-вічність Про таємничий знак. Про королівські шати, Привиди давніх веж... Легко тебе кохати – Дихати легко теж. Наталка Шевченко (Очкур)

Ти не залишишся зі мною, Ця ніч належить не мені... Самотність в темному сувої Гортає зваблені пісні. І на розтрощених цимбалах Вона нестямно виграє... Пробач – я знову не вгадала, Що в цьому болю не моє. Я так хотіла побувати У світі справджених поем, Там, де зима у білих шатах Кришталь до снігу додає. Де поле – аж до небокраю - Заткане в атласні світи... Та буде інша ніч, і знаєш – Я вже не дам тобі піти. Наталка Шевченко (Очкур)

Ти - звичайнісінький. Негарний. Як тінь розбитого вінця, Але на вій своїх чагарник Ти все нанизуєш серця. А їх - багато. Так багато. Вони караються, живі... Чи то спокута, чи розплата, Та що отримали - ловіть! Ти - звичайнісінький. Безпечний. Ці очі - сірі, наче дим, Одноманітний почет речень, В яких - ні згадки про "завжди". Ти слів, які панянкам любі, Ніколи вчити не бажав, Та погляд твій - сердита згуба, Для снів і спокою - іржа. А усміх твій - такий...

Читати далі...

Пусть пройдена страница, И крови пролито пол-литра, Любовь - когда хотят жениться, Всё остальное - виды флирта. Пусть лучше рвётся там, где тонко, Пусть будет больно и некстати, Любовь - когда хотят ребёнка, Всё остальное - мир симпатий. Пусть много зависти и лести На каждой жизненной страничке, Любовь - когда хотят быть вместе, Всё остальное - лишь привычки. Пусть плохо, пусть всё не на месте, Идти по жизни дальше нужно, Любовь - когда два сердца вместе, Всё остальное - это...

Читати далі...

Привет… Иногда лучше оставить все как есть… Шагая в безликом одиночестве среди пустых улиц куда глаза глядят.. Завидовать свободному ветру, одиноким звездам, мудрому солнцу и немой луне… Порой мы боимся потерять и утратить то что имеем, хотя все что мы не делаем, и все что с нами происходит пишется одной рукой… И если бы мы научились жить одним настоящим, то не прятались в себе… Может быть поэтому и существует...

Читати далі...

Посиди со мной — просто так, без пошлого… В мраке за спиной вьются тени прошлого. (…) Научиться б жить не былым, а будущим. …Полночь. Ветра шум плещется над крышами. Посиди, прошу, — просто меня выслушай… Ольга Громыко

Их было двое - Он и Она. Они где-то нашли друг друга и жили теперь одной жизнью, где-то смешной, где-то соленой, в общем, самой обыкновенной жизнью двух самых обыкновенных счастливых. Они были счастливыми, потому что были Вдвоем, а это гораздо лучше, чем быть по одному. Он носил Ее на руках, зажигал на небе звезды по ночам, строил дом, чтобы Ей было, где жить. И все говорили: "Еще бы, как его не любить, ведь он идеал! С таким легко быть счастливой!" А они слушали всех и улыбались ...

Читати далі...

Я й досі тебе люблю... Можливо я ніколи не побачу тебе знову і навряд чи зможу почути... Та я хочу щоб ти знав... просто знав про мої почуття... Ти не станеш насміхатися, але й не відповіси взаємністю... не зможеш... Для тебе це занадто складно... Адже ти просто людина... Слабка і невпевнена у своїх бажаннях... Як усі... Проте я люблю тебе... І знаю, що ти вмієш бути іншим...

Ліна КОСТЕНКОЗДИВОВАНІ КВІТИ Сю ніч зорі чомусь колючі, Як налякані їжачки. Сю ніч сойка кричала в кручі, Сю ніч ворон казав: “Апчхи!" Сю ніч квітка питала квітку: — Що це робиться, поясни? Тільки вчора було ще влітку, А сьогодні вже — восени!

Ліна КОСТЕНКО* * *Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним. ***