Серед українських народних свят одним із найбільших і найурочистіших є Великдень — Світлий Празник Христового Воскресіння. Це свято багате на церковно-обрядові й народні звичаї. З ним пов’язано чимало традицій, ритуалів і символів.

Основні символи Великодня — паска й писанка. Жінки й дівчата розмальовували до свята писанки, в яких уславляли животворящу силу сонця та безконечність життя. Крашанки й галунки фарбували переважно в червоний — це колір вогню і життя: саме в яйці воно зароджується. Писанками та крашанками люди обмінювалися всі три дні, дарували їх рідним і близьким, примовляючи: "Христос Воскрес”, а у відповідь: "Воістину Воскрес”.

На Буковині, як і по всій Україні, Великдень, чи Пасха, традиційно є одним із найзначніших і найочікуваніших свят календарного року. Але буковинці різних національностей і віросповідань відзначали це свято по-різному і здебільшого в різний час.

Започатковували відзначення Пасхальних свят найчастіше вірні найдавнішої релігії з-поміж тих, котрі побутували в нашім краї, - послідовники Мойсея, іудеї. Вони святкували Пейсах, чи Песах, у пам'ять про "єціа мі Міцрайм" - вихід із єгипетського рабства. Після євреїв, а інколи й одночасно з ними святкували Пасху, чи Вєльканоц, римо-католики: буковинські поляки, німці, мадяри, чехи, словаки, італійці та чернівецькі вірмени, чи вірмено-католики, а також протестанти-євангелісти: німці та мадяри-секлери. Насамкінець надходила черга основної конфесійної громади краю - греко-православних, до якої належали українці, румуни і молдавани, та греко-католиків - здебільшого українців.

Передісторія свята Пасхи сягає старозавітних часів, коли нащадки праотця Авраама - єврейські племена, чи коліна Ізраїлеві, ще займалися переважно тваринництвом. У них було весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище, - Песах. До речі, в українців ця подія традиційно приурочувалася до травневого свята Юрія.

Стародавні євреї-тваринники з такої нагоди приносили духам родючості пожертви у вигляді ягнятка або козеняти, сподіваючись на приплід худоби і збереження молодняка. До речі, відгомін цього звичаю вгадуються в обрядових випічках у вигляді ягнятка, які ще можна побачити серед традиційного набору великоднього кошика наших ґаздинь.

Коли ж головним заняттям стародавніх євреїв стало рільництво, Песах перетворили на свято землеробів Мацуот. Його відзначали під час жнив, які в Палестині відбуваються навесні. У жертву приносили перший сніп, із зерна якого випікали священні коржики - маци. Пізніше Песах і Мацуот злилися в одне свято - Песах, яке стали пов'язувати з біблійним міфом про вихід євреїв на чолі з Мойсеєм із Єгипту. Жертовні церемонії під час свята символізували вдячність Господеві Ягве за те, що він зробив євреїв обраним народом.

В українців ще однією важливою ритуальною стравою вважалося великоднє яйце - здебільшого розписане, розмальоване чи просто забарвлене в один колір - відповідно, звалося писанкою, крашанкою чи галункою. Особливо культивують писанки у гуцулів, де її розпис вже давно перетворився на окремий напрямок народного мистецтва. Серед поціновувачів і збирачів писанки, мабуть, чи не найбільше цінують писанки із Космача, які відзначаються тонким орнаментом, жовтогарячими барвами і цікавими "язичницькими" сюжетами. Око знавця легко вирізнить космацькі писанки серед розмаїття великодніх яєць, які пропонують на передсвятковому ярмарку. Проте кожна з них позначена характерним "почерком" певного сільського кута чи навіть майстрині.

Однак і в інших карпатських селах практично в кожному куті обов'язково було кілька дівчат чи молодиць, які вміли розписувати великоднє яйце.

Залежно від орнаменту, писанки в гуцулів мали назви "рибки", "сорок клинчуків", "рожа", "фасолька", "горішки", "рискаль", "грабелькова", "ґвіздкова", "коники", "птах", "кучерівка", "хрестикова", "качориги", "перерва", "очкова" і т. д. Варто зауважити, що чудова колекція буковинських писанок, у т. ч. і гуцульських, представлена у постійній експозиції Чернівецького художнього музею.

У східних, бессарабських районах Чернівецької області, наприклад на Кельменеччині, традиційно переважали галунки, які мали бути пофарбовані лише в оранжевий, рожевий чи червоний кольори і в жодному разі - у зелений чи голубий.

Паску, великодні яйця та інші основні обрядові страви обов'язково освячували у храмі, і для цього прилагоджували святковий кошик. Господині складали його зазвичай у суботу, щоби в неділю вдосвіта, а то й ще раніше встигнути на службу до церкви. Буковинки понад сто літ тому випікали по дві великі паски-дори та багато перепічок. Щоправда, страви вкладали тоді не до кошика, а до дерев'яної дійниці: поряд із шматками розрізаної паски клали яйця, хрін, часник, полин, солонину, будз, сир, сіль тощо.

Приблизно таким же залишився набір страв на Буковині і в наші дні. Так, у Заставні вкладають до кошика паску, крашанки, домашню ковбасу, масло, хрін, цибулю, сіль, мак. На Сокирянщині у міжвоєнний період у застелений рушником кошик клали паску, писанки, галунки, варені яйця, сало, ковбасу, хрін, будзок, масло, сіль, мак, ще хто мав - яблуко, зелену цибулю та інші страви. Схожий набір страв містив великодній кошик загалом в українців регіону.

Особливо чаклували над великоднім набором у давнину гуцульські ґаздині, які так само в суботу ввечері лагодили "святість", із якою в неділю раненько поспі- шать до церкви. До спеціального "паскосвята" (невеличкого цеберка, прикрашеного орнаментами) вкладали шарами головні великодні страви: паску, яйця, сир, бринзу, масло, сало. Додавали також насіння городніх культур: бобу, квасолі, гороху, ріпи, часника, маку, - щоби потім посадити впереміш зі звичайним: мовляв, від того "грядки краще зародять і насіння не переведеться". Врешті знаходили місце й для пляшечки води, хріну, кропиви, крейди, рушничного пороху та іншої всячини, яка після посвяти слугувала засобом для лікувальної магії і "тарохтерства"-ворожбитства. Так, свячена вода вважалася помічною "від усьикої слабости", від отруєння та приворожінь, тобто "навіть якби хтось причарував".

У вірмен вміст великоднього кошика був такий же, як і в сусідів-українців: так само вкладали поряд із паскою шинку, сир, яйця та інші продукти. Після посвячення кошика в суботу ввечері вірмени віншували одне одного зі святом такими словами: "Ток, ток, амен дарі, пароу гаснік паскан дун, махох тус!" - тобто "Тук, тук, щорік дочекати у щастю внести паску до хати, а викинути махох надвір!" Махохом називали пісну пшеничну кашу, з добавками тертого хрону та тертої м'яти, яку в охолодженому вигляді споживали під час Великого посту.

Після богослужіння та освячення паски й інших страв надходила пора для великодньої магії. Насамперед усі квапилися додому. Гуцули вірили, "хто борше буде в хаті, той скорше зробить літо". Багатші ґазди не забували давати біля церкви бідним трохи страв - "за померші душі".

Вдома господарі тричі обходили зі "святістю" оселю, а потім ішли до худоби. Підгодовуючи частинами жертви домашніх тварин і птицю, цим прилучали їх до жертви. Таким чином жертводавці намагалися забезпечити захист основного свого скарбу від посягань "нечистої" сили та духів хвороб. Гуцули освяченими стравами торкалися почергово кожної тварини, наостанок примовляючи: "Аби сі так нічо не брало вівці (кози, корови), як нічого не озмесі свяченої паски!" Хто мав сад, то так само здійснював довкола нього ритуальний обхід із примовляннями.

На низинній Буковині ґазди теж у першу чергу йшли з дійницею з посвяченими стравами до худоби, дбаючи у такий спосіб про її здоров'я і достатку дому. Ввійшовши після обходу до хати, господар викладав скибки паски з сиром та іншими стравами, причому кожному з домашніх в окрему миску. Після молитви розпочиналася ритуальна трапеза, у якій куштуванню кожної з посвячених страв надавалося певне значення. Так, свячені яйця мали запобігти від шлункових корчів, будз і сир - від лихоманки, хрін давав силу, часник їли, щоби бути славним (крім того, без часнику не обходилося жодне велике свято), солонину - щоби бути ситим, вербу - щоби рости швидко, як верба.

Особливим розмаїттям вирізнявся пасхальний стіл в іудеїв. Звісно, центральне місце посідала маца. З мацою їли курячий бульйон, мацу мололи і пекли з неї бабку. Готували тефтелі з курятини, заправлені бурячком, - "зісе куль"; пекли пляцки з картоплі - "льоткіс", які ми називаємо дерунами. У перший вечір свята споживали варені страви: буряк, картоплю, яйця (але нерозфарбовані), які вмочали в юшку з буряка - бо все мусило бути забарвлене в червоне, на пам'ятку про легендарний перехід біблійних пращурів на чолі з пророком Моше через Червоне море.

Двері приміщення, де в іудеїв відбувалася ритуальна вечеря - сейдер, - повинні бути відчиненими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього заздалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима прийнято проголосити: "Благословен той, хто повинен прийти майбутнього року в Єрусалим". Ці слова виражають віру, що очікуваний прихід Месії станеться наступного року.

У селах над Дністром після богослужіння місцеві господарі-християни "обсівали" своє обійстя і худобу посвяченим маком - "шоби ніяке горе не приходило". Цей обряд зберігся до нашого часу. На Паску, як і на Благовіщення, колись не можна було розкладати в печі вогню. Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Парубки і дівчата збиралися біля церкви для ігрищ.

Буковинська молодь співала гаївок, діти гралися в "Жмурки", "Гойданку", "Млинець", "Лавку". Старожили у східних районах області, зокрема у Непоротовому на Сокирянщині, пам'ятають, як ще до середини 1940-х на Паску місцеві парубки в центрі села влаштовували "колиски", тобто гойдалки, де впродовж Великодніх свят колисали дівчат. Ті колиски стояли аж до Вознесіння. На другий і третій дні Паски парубки ще й приводили музик. Так само й молодь у центральних районах Буковини у вівторок пополудні зазвичай влаштовувала танці з музикою, які тривали до вечора.

У Великодній понеділок безупинно дзвонили у церковні дзвони. Робили це хлопці та старші парубки по черзі. Адже впродовж усього року господарем на дзвіниці був паламар, і лишень на Великодні свята дзвонити мали право всі бажаючі.

У середу, по Великодню, гірськими оселями у давнину ходили діти й гукали: "Грійте діда!" В нагороду за це отримували "кукуцики", чи "куцики" - хлібці з кукурудзяної муки.

Підношення пожертви у вигляді обрядової страви до Великодня здебільшого носило поминальний характер. Для цього ритуалу в межах великоднього циклу навіть був визначений спеціальний день - Проводи. У підгірських селах вони припадали на Великий тиждень, на рівнинній Буковині та в східних районах нашої області - на перший або другий день Великодня або через тиждень: на Провідну неділю або Провідний понеділок. До Проводів на сході області готували обрядову випічку - перепічки: хлібці з сиром і зеленню. Разом із іншими обрядовими стравами (калачами, вареними яйцями тощо) їх розкладали на могилах-гробах і роздавали за поману родичам і сусідам.

Від Великодня аж до Вознесіння в українців було прийнято вітати одне одного словами "Христос воскрес!" Іудеї ж віталися на Песах висловом "Лешана габаа бірушалайм!" - "До наступного року в Єрусалимі!"

Степан КАРАЧКО, краєзнавець, член спілки архівістів україни, 

редактор «Український погляд»

Наступним учасником спільного проекту УВО-Новин та Радіо Воля "Актуальне інтерв'ю" став український науковець-історик, публіцист, дослідник історії визвольного руху, кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (Львів), член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», екс-директор Архіву Служби безпеки України (2008—2010), редактор наукового збірника «Український визвольний рух» (2003—2008) Володимир В'ятрович.

Ефір передачі за участю Володимира В'ятровича  відбудеться в неділю 01 січня  на Радіо Воля(http://radio.volya.cv.ua/ ) о 20.00, а тому вмикайте наше радіо і дізнаєтесь, що непокоїть творчих людей сьогодні.

Повтори ефірів  для тих, хто   1-го січня буде святкувати, відбудуться в понеділок 02 січня та середу 04 січня о 21.00 також на нашому радіо.

Трохи згодом в любий час ви зможете прослухати запис ефіру на YOU-Tube.

А тепер анонсуємо інтерв'ю з паном Олександром мовою цитат:

  Теперішня опозиція себе скомпрометувала, вона не реалізувала надані їм можливості. На заміну ним ( опозиції) прийшли нелюди,  жорсткі, прагматичні, часто цинічні, які прикриваються іноді демократичними гаслами, і розглядають державний ресурс  для самозбагачення, тому Україна робить героїчні ривки назад у світле минуле.

 Влада, яка є антиукраїнською, не може  відзначити, не може вважати героєм того, який є символом боротьби України за незалежність.

Степан Бандера є народним героєм.

 Сучасна влада не є українською, а тому є тимчасовою.

 Вирок 9-ти хлопцям (  ідеться про  винних у  знищенні пам’ятника Сталіну) – це вирок владі, бо пам’ятника не повинно було бути і за це повинна була відповідати влада.

Підручник з історії за 2011 рік схуднув на 100 сторінок за рахунок матеріалів з історії Українського визвольного  руху та УПА.

 Розколу в ОУН не могло не бути ( ідеться мова про мельниківців та бандерівців).  Розкол стався внаслідок багатьох причин, - ОУН складалось з різних людей та поколінь.

 Попри трагічність розколу, попри те, що він послабив визвольний рух, він мав позитивні риси, з’явилось нове крило на чолі з Бандерою.

Локальність боротьби  Українського визвольного руху в роки  другої світової війни – це міф. Похідні групи були створені обома крилами і бандерівцями і мельниківцями і діяли вони в роки війни і в  Києві і в Харкові, де були створені структури.

 Сьогоднішню опозицію не можна порівнювати з людьми, які боролись в 40-кові роки, теперішні  представники показали свою абсолютну неготовність реалізувати ті засади, що вони виголошують.

 Також пан Володимир надав інформацію про роботу Центру Визвольного руху в 2012 році. Зокрема, передбачено випуск книги історика  Івана Петруляка «Перемога або смерть. Український визвольний рух 1939-1960 роки», яка присвячена  70-тій річниці УПА. Також буде видаватись спеціалізований збірник Українського визвольного руху, буде проходити інформаційно-просвітницька робота, - передбачено експонування фото і документальної виставки про провідників  українського визвольного руху.

Якщо хочете дізнатись більше, то вмикайте 01 січня наше радіо (http://radio.volya.cv.ua/ ) або в понеділок чи середу на наступному тижні.

Також шукайте запис ефіру в мережі на сайті YOU-Tube трохи згодом.

Якщо у вас є ідея радіопередачі і ми можете взятись за її реалізацію, то Український Віртуальний Опір розгляне будь-які пропозиції та надасть вам радіоефір.