Народні традиції: Великдень на Буковині

ЦІКАВО ЗНАТИ / 

Серед українських народних свят одним із найбільших і найурочистіших є Великдень — Світлий Празник Христового Воскресіння. Це свято багате на церковно-обрядові й народні звичаї. З ним пов’язано чимало традицій, ритуалів і символів.

 

Основні символи Великодня — паска й писанка. Жінки й дівчата розмальовували до свята писанки, в яких уславляли животворящу силу сонця та безконечність життя. Крашанки й галунки фарбували переважно в червоний — це колір вогню і життя: саме в яйці воно зароджується. Писанками та крашанками люди обмінювалися всі три дні, дарували їх рідним і близьким, примовляючи: "Христос Воскрес”, а у відповідь: "Воістину Воскрес”.

 

На Буковині, як і по всій Україні, Великдень, чи Пасха, традиційно є одним із найзначніших і найочікуваніших свят календарного року. Але буковинці різних національностей і віросповідань відзначали це свято по-різному і здебільшого в різний час.

 

Започатковували відзначення Пасхальних свят найчастіше вірні найдавнішої релігії з-поміж тих, котрі побутували в нашім краї, - послідовники Мойсея, іудеї. Вони святкували Пейсах, чи Песах, у пам'ять про "єціа мі Міцрайм" - вихід із єгипетського рабства. Після євреїв, а інколи й одночасно з ними святкували Пасху, чи Вєльканоц, римо-католики: буковинські поляки, німці, мадяри, чехи, словаки, італійці та чернівецькі вірмени, чи вірмено-католики, а також протестанти-євангелісти: німці та мадяри-секлери. Насамкінець надходила черга основної конфесійної громади краю - греко-православних, до якої належали українці, румуни і молдавани, та греко-католиків - здебільшого українців.

 

Передісторія свята Пасхи сягає старозавітних часів, коли нащадки праотця Авраама - єврейські племена, чи коліна Ізраїлеві, ще займалися переважно тваринництвом. У них було весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище, - Песах. До речі, в українців ця подія традиційно приурочувалася до травневого свята Юрія.

 

Стародавні євреї-тваринники з такої нагоди приносили духам родючості пожертви у вигляді ягнятка або козеняти, сподіваючись на приплід худоби і збереження молодняка. До речі, відгомін цього звичаю вгадуються в обрядових випічках у вигляді ягнятка, які ще можна побачити серед традиційного набору великоднього кошика наших ґаздинь.

 

Коли ж головним заняттям стародавніх євреїв стало рільництво, Песах перетворили на свято землеробів Мацуот. Його відзначали під час жнив, які в Палестині відбуваються навесні. У жертву приносили перший сніп, із зерна якого випікали священні коржики - маци. Пізніше Песах і Мацуот злилися в одне свято - Песах, яке стали пов'язувати з біблійним міфом про вихід євреїв на чолі з Мойсеєм із Єгипту. Жертовні церемонії під час свята символізували вдячність Господеві Ягве за те, що він зробив євреїв обраним народом.

 
Найважливішим атрибутом Великодніх свят у буковинців усіх без винятку конфесій були обрядові страви, а серед них головне місце посідав хліб у вигляді випічки. У православних та греко-католиків - це калач-паска, який пекли із муки найвищого сорту, щедро заправляючи яйцями та подекуди ще родзинками. Вірменська паска називалася катха, її випікали з пшеничного ґрису і заправляли медом. Іудеї пекли прісну мацу - "гіркий хліб свободи", - зерно і мука для якої повинні бути вистояти півтора року. У дні свята вони остерігалися їсти страви, виготовлені з квашеного тіста, тому все квашене ще до свята видаляли з приміщення.

 

В українців ще однією важливою ритуальною стравою вважалося великоднє яйце - здебільшого розписане, розмальоване чи просто забарвлене в один колір - відповідно, звалося писанкою, крашанкою чи галункою. Особливо культивують писанки у гуцулів, де її розпис вже давно перетворився на окремий напрямок народного мистецтва. Серед поціновувачів і збирачів писанки, мабуть, чи не найбільше цінують писанки із Космача, які відзначаються тонким орнаментом, жовтогарячими барвами і цікавими "язичницькими" сюжетами. Око знавця легко вирізнить космацькі писанки серед розмаїття великодніх яєць, які пропонують на передсвятковому ярмарку. Проте кожна з них позначена характерним "почерком" певного сільського кута чи навіть майстрині.

 

Однак і в інших карпатських селах практично в кожному куті обов'язково було кілька дівчат чи молодиць, які вміли розписувати великоднє яйце.

 

Залежно від орнаменту, писанки в гуцулів мали назви "рибки", "сорок клинчуків", "рожа", "фасолька", "горішки", "рискаль", "грабелькова", "ґвіздкова", "коники", "птах", "кучерівка", "хрестикова", "качориги", "перерва", "очкова" і т. д. Варто зауважити, що чудова колекція буковинських писанок, у т. ч. і гуцульських, представлена у постійній експозиції Чернівецького художнього музею.

 

У східних, бессарабських районах Чернівецької області, наприклад на Кельменеччині, традиційно переважали галунки, які мали бути пофарбовані лише в оранжевий, рожевий чи червоний кольори і в жодному разі - у зелений чи голубий.

 

Паску, великодні яйця та інші основні обрядові страви обов'язково освячували у храмі, і для цього прилагоджували святковий кошик. Господині складали його зазвичай у суботу, щоби в неділю вдосвіта, а то й ще раніше встигнути на службу до церкви. Буковинки понад сто літ тому випікали по дві великі паски-дори та багато перепічок. Щоправда, страви вкладали тоді не до кошика, а до дерев'яної дійниці: поряд із шматками розрізаної паски клали яйця, хрін, часник, полин, солонину, будз, сир, сіль тощо.

 

Приблизно таким же залишився набір страв на Буковині і в наші дні. Так, у Заставні вкладають до кошика паску, крашанки, домашню ковбасу, масло, хрін, цибулю, сіль, мак. На Сокирянщині у міжвоєнний період у застелений рушником кошик клали паску, писанки, галунки, варені яйця, сало, ковбасу, хрін, будзок, масло, сіль, мак, ще хто мав - яблуко, зелену цибулю та інші страви. Схожий набір страв містив великодній кошик загалом в українців регіону.

 

Особливо чаклували над великоднім набором у давнину гуцульські ґаздині, які так само в суботу ввечері лагодили "святість", із якою в неділю раненько поспі- шать до церкви. До спеціального "паскосвята" (невеличкого цеберка, прикрашеного орнаментами) вкладали шарами головні великодні страви: паску, яйця, сир, бринзу, масло, сало. Додавали також насіння городніх культур: бобу, квасолі, гороху, ріпи, часника, маку, - щоби потім посадити впереміш зі звичайним: мовляв, від того "грядки краще зародять і насіння не переведеться". Врешті знаходили місце й для пляшечки води, хріну, кропиви, крейди, рушничного пороху та іншої всячини, яка після посвяти слугувала засобом для лікувальної магії і "тарохтерства"-ворожбитства. Так, свячена вода вважалася помічною "від усьикої слабости", від отруєння та приворожінь, тобто "навіть якби хтось причарував".

 

У вірмен вміст великоднього кошика був такий же, як і в сусідів-українців: так само вкладали поряд із паскою шинку, сир, яйця та інші продукти. Після посвячення кошика в суботу ввечері вірмени віншували одне одного зі святом такими словами: "Ток, ток, амен дарі, пароу гаснік паскан дун, махох тус!" - тобто "Тук, тук, щорік дочекати у щастю внести паску до хати, а викинути махох надвір!" Махохом називали пісну пшеничну кашу, з добавками тертого хрону та тертої м'яти, яку в охолодженому вигляді споживали під час Великого посту.

 

Після богослужіння та освячення паски й інших страв надходила пора для великодньої магії. Насамперед усі квапилися додому. Гуцули вірили, "хто борше буде в хаті, той скорше зробить літо". Багатші ґазди не забували давати біля церкви бідним трохи страв - "за померші душі".

 

Вдома господарі тричі обходили зі "святістю" оселю, а потім ішли до худоби. Підгодовуючи частинами жертви домашніх тварин і птицю, цим прилучали їх до жертви. Таким чином жертводавці намагалися забезпечити захист основного свого скарбу від посягань "нечистої" сили та духів хвороб. Гуцули освяченими стравами торкалися почергово кожної тварини, наостанок примовляючи: "Аби сі так нічо не брало вівці (кози, корови), як нічого не озмесі свяченої паски!" Хто мав сад, то так само здійснював довкола нього ритуальний обхід із примовляннями.

 

На низинній Буковині ґазди теж у першу чергу йшли з дійницею з посвяченими стравами до худоби, дбаючи у такий спосіб про її здоров'я і достатку дому. Ввійшовши після обходу до хати, господар викладав скибки паски з сиром та іншими стравами, причому кожному з домашніх в окрему миску. Після молитви розпочиналася ритуальна трапеза, у якій куштуванню кожної з посвячених страв надавалося певне значення. Так, свячені яйця мали запобігти від шлункових корчів, будз і сир - від лихоманки, хрін давав силу, часник їли, щоби бути славним (крім того, без часнику не обходилося жодне велике свято), солонину - щоби бути ситим, вербу - щоби рости швидко, як верба.

 

Особливим розмаїттям вирізнявся пасхальний стіл в іудеїв. Звісно, центральне місце посідала маца. З мацою їли курячий бульйон, мацу мололи і пекли з неї бабку. Готували тефтелі з курятини, заправлені бурячком, - "зісе куль"; пекли пляцки з картоплі - "льоткіс", які ми називаємо дерунами. У перший вечір свята споживали варені страви: буряк, картоплю, яйця (але нерозфарбовані), які вмочали в юшку з буряка - бо все мусило бути забарвлене в червоне, на пам'ятку про легендарний перехід біблійних пращурів на чолі з пророком Моше через Червоне море.

 

Двері приміщення, де в іудеїв відбувалася ритуальна вечеря - сейдер, - повинні бути відчиненими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього заздалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима прийнято проголосити: "Благословен той, хто повинен прийти майбутнього року в Єрусалим". Ці слова виражають віру, що очікуваний прихід Месії станеться наступного року.

 

У селах над Дністром після богослужіння місцеві господарі-християни "обсівали" своє обійстя і худобу посвяченим маком - "шоби ніяке горе не приходило". Цей обряд зберігся до нашого часу. На Паску, як і на Благовіщення, колись не можна було розкладати в печі вогню. Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Парубки і дівчата збиралися біля церкви для ігрищ.

 

Буковинська молодь співала гаївок, діти гралися в "Жмурки", "Гойданку", "Млинець", "Лавку". Старожили у східних районах області, зокрема у Непоротовому на Сокирянщині, пам'ятають, як ще до середини 1940-х на Паску місцеві парубки в центрі села влаштовували "колиски", тобто гойдалки, де впродовж Великодніх свят колисали дівчат. Ті колиски стояли аж до Вознесіння. На другий і третій дні Паски парубки ще й приводили музик. Так само й молодь у центральних районах Буковини у вівторок пополудні зазвичай влаштовувала танці з музикою, які тривали до вечора.

 

У Великодній понеділок безупинно дзвонили у церковні дзвони. Робили це хлопці та старші парубки по черзі. Адже впродовж усього року господарем на дзвіниці був паламар, і лишень на Великодні свята дзвонити мали право всі бажаючі.

 

У середу, по Великодню, гірськими оселями у давнину ходили діти й гукали: "Грійте діда!" В нагороду за це отримували "кукуцики", чи "куцики" - хлібці з кукурудзяної муки.

 

Підношення пожертви у вигляді обрядової страви до Великодня здебільшого носило поминальний характер. Для цього ритуалу в межах великоднього циклу навіть був визначений спеціальний день - Проводи. У підгірських селах вони припадали на Великий тиждень, на рівнинній Буковині та в східних районах нашої області - на перший або другий день Великодня або через тиждень: на Провідну неділю або Провідний понеділок. До Проводів на сході області готували обрядову випічку - перепічки: хлібці з сиром і зеленню. Разом із іншими обрядовими стравами (калачами, вареними яйцями тощо) їх розкладали на могилах-гробах і роздавали за поману родичам і сусідам.

 

Від Великодня аж до Вознесіння в українців було прийнято вітати одне одного словами "Христос воскрес!" Іудеї ж віталися на Песах висловом "Лешана габаа бірушалайм!" - "До наступного року в Єрусалимі!"

 

 

Великодня тема надихала не одне покоління українських майстрів пензля, зокрема таких класиків і метрів національного живопису, як О.Курилас, Я.Пстрак, Е.Козак, Олена Кульчицька та багатьох інших. Їхні картини стали основою для чудових великодніх поштівок, які у першій третині минулого століття випускали українські видавництва у Львові "Українська преса", "Союзний Базар", Гр.Гануляка та ряд інших. Свідомі українці надсилали їх одне одному з нагоди Великодніх свят. Ця чудова традиція була відроджена в Україні лише на початку 1990-х років, із випуском нових великодніх поштівок.

 

Степан КАРАЧКО, краєзнавець, член спілки архівістів україни, 

редактор «Український погляд»

 

Кляті москалі…


       Йдучи до Товарниці попри Черемош, далі уверх в’юнкою стежкою, перев’язаною корінням смерек, двоюрідні сестрички Валька з Галькою почували себе кізочками, випущеними на волю з темної колешні. Вони шаленіли від гірської синяви, яка через шатра хвої відкривалася ширше й глибше з кожним їхнім кроком д’горі, верещали-півкали, дослухаючись до лісового відлуння, тішились Бог знає чому і від чого. Через цю бурхливу як крутіж під Калюгою безпричинність світ і сам обертався догори землею, небом униз вслід за тайстрою, розмахуючи якою, Валька затягувала в круговерть все, що могло, чи не могло, але перевертатися мусило. 
     Однак, спускаючись до каменя, наближаючись до чепурної, ніби намальованої космацьким художником хатини вуйка Остафія, перед якою геометрично вишикувались загострені у верхів’ях овали сіна на остривах, сестрички дедалі більше відчували, що настрій пустотливих кізочок не гей сумісний з цим впорядкованим обійстям.
      Перейшовши через загорожу дерев’яним місточком, зробленим аби щоразу не розкладати вориння для заїзду чи худобини, мандрівниці затихли, і покірними ангелятами, появу яких пес оповістив лунким гавкотом, потюпали доріжкою через толоку , підстриженою стебло в стебло акуратно, ніби вижницьким перукарем під гребінець.
        Вуйко Остафій любив порядок і лад, був прикладом у газдуванні на всю округу, а про недбальство говорив відверто в очі будь-кому сердито й конкретно. Ото ж, дівчатка ступали стежкою чемно нога в ногу, будучи певними, що недремне Остафієве око стежить за ними з якогось кутка помешкання, де він вічно займається вічними «порядками». А ще Валька переживала, аби вуйко, раптом, з якоїсь причини не назвав їх «москалями». Бо «москалями» в нього були всі ті, хто не дбав про господарку з ранку до ночі, пив горівку не після роботи, а перед нею, і находив причину оправдати лінь. Про тих «москалів» Валька не раз чула, коли в Товарницю приходила з татом і мамою на свята, сапання, чи сінокіс.
        — Ади, отак… — говорив вуйко Остафій косарям, намочуючи брус в дерев’яній кушці, прикріпленій на широкому поясі, перед тим як правити косу. — У него пліт упав, двері колом підперті, помиї перед порогом, а він собі ходит єк фіра без дишля… Мой, браччіку, би ви виділи, шо то є!..  Аби ікус грєдочку поклав, та щос до хати постарав — то ні… Та ші кае «ми рускіє, а ви — бендеровци, вам всегда мало, ви хотітє самостоятєльності"… А ік ми городи поробили на тих болотах та корчах, та в перший рік, та в другий, та в третій бараболі зачали копати, то вже каут: «Ти смотрі, как ето хорошо!»…
            З тим примовлянням "смотрі, как хорошо" Остафій виводив жало коси на бритву, і вів спітнілою широкою спиною косарів за собою у першій «ручці», аби ті не мали часу на довгу бесіду.
        У юному віці Остафія і всю його родину радянська влада депортувала в Сибір. Вуйко розповідав про сорокаградусні морози, болота, надоїдливу мошку, життя в бараках, «стахановські норми» на лісорозробках та неймовірне бажання депортованих поратися на землі. В тайзі «хохли-западенці» розчищали ділянки, і вчили місцевих мати зиск з убогої землі, вирощуючи картоплю, все інше, що могло достигти за коротке літо, розбавляючи тим самим ностальгію за рідними краями. Після десятилітнього заслання сімейство повернулось на батьківщину, але вже без батька, якого залишили спочивати в промерзлій сибірській землі, і вимушене було заробляти в колгоспі, щоб викупити родинне обійстя, яке перейшло в чужу власність. Впертий Остафій таки домігся свого, поклав хрест на зарінку за тими, хто не вернувся, та продовжив рід там, де було його коріння. Ціпкий до життя, він мав власні рахунки з своїми кривдниками, хоча говорив про них без озлоби, а,скоріше, ритуально, як про пережиту необов’язкову прикрість.
        До Остафія та його жінки Марійки Вальку відрядила мати, вуйкова сестра, яка народилась в тайзі, і також пам’ятала сибірські поневіряння, у яких старший брат був їй за батька. Вперше до поважного родича племінниця йшла сама, тому для сміливості взяла з собою сестричку. Остафій якраз обідав у хаті, коли дівчата постукали в двері.
         —Чого прийшли, дівки? — По-діловому запитав він, змітаючи зі столу крихти кулеші.
        — Та… мама послала за сметаною... — Несміливо відповіла Валька, переступаючи з ноги на ногу.
        — Добре. — Водночас схвально і повчально сказав Остафій.— Вуйна Маріка кудись пішла, але я сметани вам наберу. Бо легше взєти те, що є, аніж робити, щоби щось було… Чи єк кажете, дівки?..
           З тим питанням, яке не потребувало відповіді, Остафій піднявся з-за столу, мало не торкнувшись головою посинілого від давнини сволока, і дівчатам здалось, що його постать закрила собою не лише світло з вікна, образи на стіні, а , щонайменше, пів світу… 
          — А ну, ну, — сказав, раптом Остафій, придивляючись зверху до принишклих дівчат, — чи за вами, чєсом, москалі си не гнали?..
           — Та ні…
           — А чого ви такі червоні та мокрі?.. Видко, втікали від москалів ?..
           — Не було москалів…
           — Ну, єк не було, то давайте слоїк. Мама дала слоїк?..
          — Дала. І кришку дала. — Спохватилась Галька, вихоплюючи в сестрички тайстру та витягаючи літрову банку з капроновою кришкою.
      Остафій вийшов у кладову, і через деякий час повернувся з банкою, по вінця наповненою густою сметаною.
        —Ну, то що?.. — Знову насупив брови на дівчат, зупинившись на порозі. — Таки не було москалів?..
         —Не було.
         —А ви через Тарночку йшли?
         —Через Тарночку.
        —Ну, то єк так, що не було?.. Та же вони там, нижче Тарночки, таких, як ви з татами, мамами на машини дровами вантажили — і в Берегоміть… А відти у товарняки — та й фію-фіть до Сибіру… Так було, дівки… Я вам кажу. Мете йти назад, то йдіт легенько, та дивітси, би за смереков москаль не стояв… І не мусите вівкати та штрикати, як ті кози, та тайстрою перевертати догори сподом, як пужілом… Москаля те не напудит, а сметана виллітси… І що ви мамі тоді скажете?..
      Згадавши про свою дорогу до Товарниці, Валька з Галькою переглянулись, зарум’яніли, як вуйкові йони за хатою, і винувато повідводили очі хто куди якомога далі від вуйка.
        —Ну, гай, най буде. — Примирливо сказав Остафій. — Давайте кришку. Я перевірю цес слоїк, бо то немає віри ні вам, ні москалям…
        Остафій надів капронову закривку на горловину, але тільки спробував перевернути банку догори дном, щоб переконатись в надійності посудини, як кришка відлетіла, і сметана дружнім згустком гупнула на підлогу, розкидавши білу ляпанину від стола до печі..
        —А шлях би се трафив!.. А шлях би се трафив!... — Закричав спантеличений Остафій.
        Галька, пирснувши, вибігла на ганок. Валька біля дверей прикрила долонею рота від сміху, який клекотів у ній.
        —Най це шлях трафить! — Уже чи не вдесяте розгублено повторював Остафій. — Видко, москалі цю кришку робили!.. Ці дівки що знают?.. Їм це в голові?.. Одна вібігла, а друга си душит зо сміху… А мені що робити?.. Хіба, другу сметану даю… Але вже не буде літра… Агій, кляті москалі…
       Бурмотячи собі під ніс, вуйко Остафій знову пішов у кладову, і вернувся вже з півлітровою банкою.
        —Беріт, дівки, і скажіт мамі, що москалі пів сметани віпіли.— Сказав він урочисто, як на сходці в клубі в Розтоках. — Як прийдете другий раз, то вже най вуйна Маріка налиє... Але йдіть так, як я вам казав. Бо москаль — то таке, що самі видите, яке…
        Дорогою назад Валька з Галькою несли тайстру обережно, як кухоль з водою. Час від часу зупинялися, клали ношу на траву, і сміялись досхочу. Гори, розчинялись у синяві,процідженій через важкі шатра хвої, і світ знову обертався довкола них то догори землею, то небом униз… Клятих москалів не було ні за смерековими стовбурами, між якими вільно гуляли дівочі голоси, ні внизу під Тарночкою…
Анатолій Томків.

РадіоВоля. Актуальне інтерв'ю. Сашко Положинський

Інтерв'ю з лідером гурту "Тартак", співаком, шоу-меном, справжнім українським патріотом Сашком Положинським http://sashko.com.ua/

Анонс інтерв’ю з Олександром Положинським. РадіоВоля.

Наступним учасником  спільного проекту УВО-Новин 
http://www.facebook.com/groups/uvo.novyny/  та Радіо Воля   http://radio.volya.cv.ua/   «Актуальне інтерв’ю» став  лідер гурту «Тартак», співак і шоумен  Олександр Положинський.

 Ефір передачі за  участю    пана Олександра відбудеться  в неділю 12 січня   на  Радіо Воля http://radio.volya.cv.ua/  о 19.00, повтор передачі буде  транслюватись в середу 15 лютого о 20.00, а тому вмикайте наше радіо та слухайте   що насправді хвилює музиканта в сучасній Україні.  

А тепер анонсуємо інтерв’ю з паном Олександром   мовою цитат:
Кожна людина повинна починати зміни з себе.
 Зміни в країні – це процес тривалої еволюції.
На жаль дуже часто люди,  які вважають себе патріотами країни демонструють свою любов до України або свій патріотизм, вони не завжди роблять користь Україні і не завжди вони дійсно покращують ставлення до всього українського своїми діями.
Українська рок-музика розвивається більш-менш стало, але вона є вузько спрямованою. В сучасній рок-музиці не всі популярні напрямки представлені, - андеграунді маловідомі течії.
Українська поп-музика одноманітна і примітивна.
Український реп помітно відстає від польського та російського репу.
 Музика віднесена до ска або панк-року є одноманітною, зав’язана або на фольк-музиці або на вульгарно - суржицькому міщанстві. 
Дуже  часто  українські музиканти показують себе смішними, недоладними, немодними, затурканими, кумедними і т.д, а дуже рідко вдається показати себе еталоном для наслідування.
В сучасному   демократичному  історії суспільство повинно творити державу, а не держава суспільство.
 Президент не схожий на великого українолюба. Прем’єр-міністр України не може сприяти розвитку всього українського. Голова Верховної ради України  вдало маскується під українолюба, але за 20 років своєї помітної політичної діяльності нічого помітного для України він не зробив,  бо за маскою українця – комсорг ховається чи комуніст.
 Лише конкретні дії мають більшу вагу за розмови.
 Ми свою власну свідомість повернули на ті самі рейки та щаблі на яких Україна раніше знаходилась.
Є багато випадків, коли громадяни починають боротьбу за свої права, починають боротьбу з корупцією, свавіллям, з беззаконням в нашій державі і вони цю боротьбу програють, тому що  це поодинокі виступи і такі одинокі герої зламати систему не здатні, а ламати систему поки що ніхто не хоче.
 Більшість людей не хоче змінювати щось на краще.
Не може існувати сучасна Україна в тій системі, яка нам дісталась у спадок від радянського Союзу. І за 20 років незалежності ми не змогли цю систему зламати, ми її певною мірою адаптували під нові методи функціонування держави. Ніхто не запропонував принципово нової системи.
Український повстанський рух – це гарний приклад на якому можна повчитися.
Моє ставлення до УПА є проявом певної  ідеології, це дуже гарний  лакмусовий папірець ставлення кожної людини до України, українського народу, української історії.
Моє ставлення до ЄВРО 2012 в Україні максимально негативне. Якби моя воля, я би відмінив ЄВРО 2012.
Я доволі зла людина і моя злість проявляється в тому, що мені не шкода людей, тому що якщо ми маємо цю владу, ми на неї заслуговуємо. Ніхто не приніс цю владу, не нав’язав, ми  самі  цю владу  обрали, значить нам так і треба.
 Мені важко дізнатись зараз, а хто ж у нас опозиція.
 На найближчих виборах я не буду голосувати за жодну партію, якщо буде така можливість. Так само я голосував на виборах Президента України.
 Прос троки виходу нового альбому повідомити поки що не можу, але кожний концерт починається з нових 12-ти пісень.
В мене є велика проблема: я не можу не реагувати на те, що мені не подобається і я не можу бачити те, що мені не хотілось би бачити і через це в моєму позитивному житті з’являється багато негативу, але поки що наснаги і  добра більше, тому я є щасливою людиною і не втрачаю віри в краще.
 Якщо хочете дізнатись більше, то вмикайте 12 лютого о  19.00   наше радіо  (http://radio.volya.cv.ua/        )  або  в середу на наступному тижні о 20.00. Також шукайте запис ефіру в  мережі на сайті YOU-Tube трохи згодом.

РадіоВоля.Мале коло. Пенсійна реформа.

Члени Товариства "Мале коло" про пенсійну реформу. Участь в обговоренні брали:
1. Автор альтернативної пенсійної реформи , львівський економіст Володимир Щербина
2. Петро Камінь, приватний підприємець, член Товариства "Мале Коло" м.Новоград-Волинський
3. Сергій Сергієчко - голова Товариства "Мале Коло" , Донецьк
4. Володимир Єрьоменко - Голова партії  "Праведність", м.Київ
5. Андрій Скакодуб - юрист, блоггер, поет, м.Ладижин

РадіоВоля. Актуальне інтерв'ю. Володимир В'ятрович.

Інтерв'ю з Володимиром В'ятровичем - українським науковцем-істориком, публіцистом, дослідником історії визвольного руху. Кандидатом історичних наук, головою вченої ради Центру досліджень визвольного руху (Львів), членом наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», екс-директором Архіву Служби безпеки України (2008—2010), редактором наукового збірника «Український визвольний рух» (2003—2008). РадіоВоляhttp://volya.cv.ua/

Володимир В'ятрович- актуальне інтерв'ю. РадіоВоля

Наступним учасником спільного проекту УВО-Новин та Радіо Воля "Актуальне інтерв'ю" став український науковець-історик, публіцист, дослідник історії визвольного руху, кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (Львів), член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», екс-директор Архіву Служби безпеки України (2008—2010), редактор наукового збірника «Український визвольний рух» (2003—2008) Володимир В'ятрович.

 

Ефір передачі за участю Володимира В'ятровича  відбудеться в неділю 01 січня  на Радіо Воля(http://radio.volya.cv.ua/ ) о 20.00, а тому вмикайте наше радіо і дізнаєтесь, що непокоїть творчих людей сьогодні.

 

Повтори ефірів  для тих, хто   1-го січня буде святкувати, відбудуться в понеділок 02 січня та середу 04 січня о 21.00 також на нашому радіо.

 

Трохи згодом в любий час ви зможете прослухати запис ефіру на YOU-Tube.

 

А тепер анонсуємо інтерв'ю з паном Олександром мовою цитат:

  Теперішня опозиція себе скомпрометувала, вона не реалізувала надані їм можливості. На заміну ним ( опозиції) прийшли нелюди,  жорсткі, прагматичні, часто цинічні, які прикриваються іноді демократичними гаслами, і розглядають державний ресурс  для самозбагачення, тому Україна робить героїчні ривки назад у світле минуле.

 Влада, яка є антиукраїнською, не може  відзначити, не може вважати героєм того, який є символом боротьби України за незалежність.

Степан Бандера є народним героєм.

 Сучасна влада не є українською, а тому є тимчасовою.

 Вирок 9-ти хлопцям (  ідеться про  винних у  знищенні пам’ятника Сталіну) – це вирок владі, бо пам’ятника не повинно було бути і за це повинна була відповідати влада.

Підручник з історії за 2011 рік схуднув на 100 сторінок за рахунок матеріалів з історії Українського визвольного  руху та УПА.

 Розколу в ОУН не могло не бути ( ідеться мова про мельниківців та бандерівців).  Розкол стався внаслідок багатьох причин, - ОУН складалось з різних людей та поколінь.

 Попри трагічність розколу, попри те, що він послабив визвольний рух, він мав позитивні риси, з’явилось нове крило на чолі з Бандерою.

Локальність боротьби  Українського визвольного руху в роки  другої світової війни – це міф. Похідні групи були створені обома крилами і бандерівцями і мельниківцями і діяли вони в роки війни і в  Києві і в Харкові, де були створені структури.

 Сьогоднішню опозицію не можна порівнювати з людьми, які боролись в 40-кові роки, теперішні  представники показали свою абсолютну неготовність реалізувати ті засади, що вони виголошують.

 Також пан Володимир надав інформацію про роботу Центру Визвольного руху в 2012 році. Зокрема, передбачено випуск книги історика  Івана Петруляка «Перемога або смерть. Український визвольний рух 1939-1960 роки», яка присвячена  70-тій річниці УПА. Також буде видаватись спеціалізований збірник Українського визвольного руху, буде проходити інформаційно-просвітницька робота, - передбачено експонування фото і документальної виставки про провідників  українського визвольного руху.

Якщо хочете дізнатись більше, то вмикайте 01 січня наше радіо (http://radio.volya.cv.ua/ ) або в понеділок чи середу на наступному тижні.

 

Також шукайте запис ефіру в мережі на сайті YOU-Tube трохи згодом.

 

Якщо у вас є ідея радіопередачі і ми можете взятись за її реалізацію, то Український Віртуальний Опір розгляне будь-які пропозиції та надасть вам радіоефір.

Анонс інтерв'ю з Сашком Лірником.

Ефір передачі за участю Сашка Лірника відбудеться в неділю 25 грудня на Радіо Воля о 20.00.

Анонс інтерв'ю з Сашком Лірником: через казки діти сприймають світ.
Наступним учасником спільного проекту УВО-Новин та Радіо Воля "Актуальне інтерв'ю" став казкар-лірник, інженер та учасник київського гурту "Вій", сценарист, актор, телеведучий, автор телепрограм.

Ефір передачі за участю Сашка Лірника відбудеться в неділю 25 грудня на Радіо Воля

(http://radio.volya.cv.ua/) о 20.00, а тому вмикайте наше радіо і дізнаєтесь, що непокоїть творчих людей сьогодні. Повтори ефірів відбудуться в понеділок 26 грудня та середу 28 грудня о 21.00 також на нашому радіо.

Трохи згодом в любий час ви зможете прослухати запис ефіру на YOU-Tube.

А тепер анонсуємо інтерв'ю з паном Олександром мовою цитат:

Через казки діти сприймають світ.

З наших дітей формують однакових споживачів.

Медіа-простір України завойований не українцями і не для України. Він готує наше населення бути сірим споживацьким бидлом.

Нас готують до зникнення, як нації, бо нація сама себе може боронити на своїй території.

Зараз відбувається боротьба за покоління. За 25 років людство можна позбавивши культури повернути до печер.

Україна – перлина корони Російської імперії, тому іде боротьба за неї.

При владі залишились комуністи, які просто перефарбувались.

В Україні всі національні потуги були каналізовані.

Україна зараз – абсолютно типова колонія.

В Україні немає комплексу меншовартості. Люди не ділять Україну, її ділить інформаційний простір. Це все нав'язано технологами.

Всі телекомпанії належать не українцям і працюють не на Україну.

Російська федерація заснована на ідеї російського націоналізму.

Україна – колонія, Уряд – окупаційна адміністрація.

Більшість активних пасіонарних людей виїхало х України і будуть виїжджати.

Українські дитячі передачі закривають, моя була остання (про закриття дитячої передачі на каналі ІСТВ).

Якщо хочете дізнатись більше, то вмикайте сьогодні 25 грудня наше радіо (http://radio.volya.cv.ua/) або в понеділок чи середу на наступному тижні. Також шукайте запис ефіру в мережі на сайті YOU-Tube трохи згодом.

Якщо у вас є ідея радіопередачі і ми можете взятись за її реалізацію, то Український Віртуальний Опір розгляне будь-які пропозиції та надасть вам радіоефір.

Наступним учасником "Актуального інтерв'ю" буде Олесь Доній. Ми планували ефір за участю пана Олеся цієї неділі, але по технічним причинам ефір переноситься на інший час. 

Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая