Ще ніколи процедура здачі сперми не була так приємною . З недавніх часів в Японії діє медичний донорський центр по прийому сперми.  Його унікальність в тому що пацієнтів там обслуговують молоді медсестри.

Хто такі Гопи???
Як відрізнити гопа від людини?

Гопніки дуже подібні на людей, хоча такими не являются.Чим же виділяєтся гопнік? Повинен сказати, що є декілька признаків по яким можна стопроцентно сказати , що дана істота гопнік(проте не всі перечислені далі аргументи однозначно вказують на гопніка , а тільки їх комбінація).

Признакі гопніків:
1)Ну , звичайно , це зачіска , тобто повна її відсутність (не остаточний признак гопніка).
2)Гопи , як правило, починають свої речі із фраз типу(коли спілкуються між собою, да і не тільки):
-Слухай , ти ,чьо....
-Ей слишь ,ти....
-Да , ти , слишь....
-Ей ,ти , слишь , пацанчік....
Ну і звичайно фрази: -Єсть сігарета?
Також у всіх фразах не можна обійтись без мата , абсолютно не можна.
Фрази даного типу однозначно визначають гопніка , на 120%. Наприклад візьмемо фразу "Єсть рубль одолжить?" , ну , звичайно є , но як сказано , ні одна людина не дасть ні копійки, ну попроси по-людськи (хоча про що це я, справа то не в гривні). Такі тупі вирази під силу тільки повним придуркам.
3)Звичайно - це музичні вподобання
-Шансон
-Блатняк.
-Всякі попсові групи :Діскотєка аварія, Рукі ввєрх , Іванушкі (ну, яка нормальна людина за виключенням тринадцатирічних дівчаток і гопів буде це слухати?).
4)Форма одягу. Ви ніколи не замічали зимою дивних людей(?) , шапки яких якось дивно вдіті і ближче до затилку, чим до лоба. Причому шапки вони носять, коли на вулиці -20 градусів, так і в приміщенні +20 градусів. Якщо тобі жарок, то зніми ти шапку. Із цього вивід - це відморозки, вони ж гопніки. Даний признак виведений тільки із наблюдань за цими тварями. Но цей признак знову-таки неоднозначно говорить про гопніка. Також є друга різновидність носіння шапки - беремо і звертаємо края в 2-3 раза і отримуєм - дещо, носиться це дещо аналогічно попердньому.
5)Здалеку гопів можна відрізнити по характерній скучкованості(якщо в цій кучі присутній хоч один із вищеперечислених признаків - це гопи) і обпльованості , прокуреності, місцевості. Якщо ти бачиш таку компанію, знай - це гопніки.
6)Це далеко не всі признаки, просто деякі із них можуть показатися непереконливими, проте це моя думка.

Гопніки є паразитами паразитами суспільства, гієнами. Не знаю з чим це пов'язано , проте признаки налице. Гіени нападають весьчас стадами, перед цим вони звичайно ричать і не нападають на сильного суперника - гопи поводять себя аналогічно. Чи полізе на десяток неформалів п'ятка гопніків? Ніколи. А якщо навпаки? То в любому випадку будьласка. Чому ж вони паразити? Чому займаються всякою хєрньою, киданням, мочиловом? Коефіцієнт розумового розвитку їм не дозволяє робити нічого другого , він занадто низький. Плюс до того ідея "правильного пацана" їм не дозволяє. Ви не замічали від них фрази "Ти чє не правильний пацан ? Ти чє лох?" , тільки справжній кретин, даун і ембіцил може задати таке питання. Я вже говорив про згупованість і "правильного пацана" - це ж прояв стадного почуття, проте люди ж індивідуальні. Вони самі подавляють індивідуальність і від цього стають стадом - стадом баранів. Про ситуацію в армії і на зоні , я вже і не говорю - це райське місце для гопів , просто справжній гоповнік. Я дивуюсь, чого вони так старанно відмазуються від армії, це ж райскі кущі для них. Ситуація з гопами в країні катастрофічна , говорять що раніше таких повних відморозів не було. Як позбутися цього, якщо гопи множаться як кролики? Росте туповате покоління, пропитане американізмом. Моє власне спостереження. Я не знаю ні одного неформала , хоча б один із признаків гопа(це неможливо), більшість знайомих нефорів дуже навіть грамотні люди , добре вчаться. Правда не всі такі , проте вони просто нормальні люди. Про скінів цього сказати не можу , і серед них є відморозки. Хоча може бути це новий клас гопів - замасковані гопи , вони маскуються під скінів і нефорів, ходять на сейшини , проте ведуть себе як справжні гопи. Ну ладно, хватає вже!!!

Треш-метал (thrash-metal від to thrash - молотити, тарабанити) - один з різновидів важкого металу, виник в першій половині 1980-х. Першочергова заслуга у формуванні треша належить американським музикантам (більшість з них - уродженці Каліфорнії), яким подобався британський хеві-метал. Захоплені відгуки про Нову хвилю британського важкого металу (НХБВМ) просочувалися в Америку через пресу, а сама музика досягала Нового світу на платівках. Деякі з молодих виконавців (серед яких - Ларс Ульріх, майбутній барабанщик Metallica) навіть їздив у Британію набиратися досвіду. В американців були й "рідні" джерела впливу - наприклад, хардкор. Альбом Metallica "Kill 'Em All" виданий в 1983 році вважається першим трешовим альбомом. Відомими треш-метал гуртами є: Metallica, Megadeth (гурт, створений звільненим з Металіки гітаристом Дейвом Мастейном), Anthrax, Slayer, Overkill, Exodus (гурт, з якого в Metallica перейшов гітарист Кірк Хемметт). Наприкінці 80-х стартувала так звана друга хвиля груп західного узбережжя: Testament, Forbidden, Vio-lence, Death Angel і ін. У початку-середині 80-х з'явилося чимало треш-гуртів і за межами Америки - від канадської Annihilator і бразильської Sepultura до німецьких Kreator, Destruction і Sodom. Американці не змогли, та й не намагалися повністю відтворити досить відточене звучання британських металістів. Вони привнесли в звучання неабияку долю незавершеності, брутальності й люті, а в сам дух металу - ноту трагічності. Для треша характерні жорсткі, лапідарні рифи басу і гітари. Темп треш-металу коливається від помірно-швидкого до дуже швидкого. Типовою ознакою стилю є інтенсивне басово-гітарне тремоло (як правило, по напівпритиснутих струнах, що дає багато шумових призвуків) і ритмічний унісон з кулеметними чергами двох бочок (звідси, власне і назва стилю: від англійського to thrash - молотити, тарабанити). Лінії вокалу нерідко дисонують з інструментальною фактурою. При цьому в треші, нехай навіть у якості контрастних "вставок", нерідко зустрічаються запозичення "класичної" музики (наприклад перебори напівакустичної гітари і "барочні" гітарні соло Metallica і Megadeth), так само, як і більш глибокі приклади перетворення принципів симфонічної драматургії. Втім, далеко не всі групи захоплювалися подібними експериментами. Роль треш-металу для подальшого розвитку інтернаціональної "ортодоксальної" і "альтернативної" метал-сцени важко переоцінити. Його значення велике й сьогодні, хоча корифеї напрямку в 1990-х намагалися згорнути з обраного шляху (Metallica - убік полегшення, декоративності звуку, Megadeth - до електронних експериментів). Різновидами трешу є техно-треш (канадський Voivod, німецький Mekong Delta, американський Watchtower) і трешкор (з більш помітним впливом хардкору, як у Pantera). Творчість Sodom стала перехідним щаблем від трешу до дез-металу.

Важкий метал (Хеві-метал, від англ. Heavy metal) — стиль рок-музики, якому притаманні агресивні, драйвові рифи та підсилені гітари з дисторшном. Важкий метал став продуктом розвитку блюзу, блюз-року, року і прогресивного року. Його основою стала музика гард-рокових виконавців, які в період з 1967 до 1974 років на основі блюзу і року створили нове важке, сконцентроване на гітарах і ударних звучання. Пізніше з'явилася значна кількість піджанрів хеві-металу, більшість з яких називають просто «метал». Як наслідок, поняття «важкий метал» має два значення: власне жанр з усіма піджанрами, або ж стиль перших хеві-металевих груп 1970-х, який ще іноді називають «традиційний метал». Прикладом таких гуртів є Black Sabbath (гурт), Judas Priest, Deep Purple і Led Zeppelin.

Важкий метал почав популяризуватися у 1970-х і 1980-х роках, коли з'явилося багато відомих зараз жанрів. Пік його популярності припав на 1980-ті. Сьогодні важкий метал вже не має такого комерційного успіху, як у 1980-х, але ця музика має велику армію прихильників по всьому світу. Їх часто називають «металістами».

Характеристика

Важкий метал, як правило, характеризують як стиль музики із домінуючими ударними і гітарами у звучанні, потужним ритмом і значними запозиченнями з року, класичної музики і блюзу. Однак піджанрам хеві-металу властиві їхні специфічні стилістичні варіації по відношенню до оригінального стилю, тож вони часто змінюють чи зовсім опускають вищезгадані елементи. Тому зараз можна говорити про значне розмаїття стилів у жанрі металу.

Музичне оформлення

Металічні гурти найчастіше складаються з барабанщика, бас-гітариста, ритм-гітариста, соло-гітариста (в багатьох гуртах партії ритм- і соло-гітар виконує один гітарист – наприклад Sodom, Decapitated, Black Sabbath; або два гітаристи ділять ці партії між собою - Metallica, Slayer, Megadeth), вокаліста (часто один з музикантів), деколи клавішник. Додатково можуть використовуватися й інші музичні інструменти, як то скрипка (My Dying Bride), клавесин (King Diamond), флейта, саксофон, віолончель (Apocalyptica), акордеон (Kamelot).

Основою важкого металу є підсилений й спотворений (дисторційований) звук гітари. Часто на нього накладають різні звукові ефекти, або піддають електронній обробці для ущільнення звучання. Отримуване звучання було простим і потужним, хоча деякі металісти жартують, що спрощене звучання було більше результатом обмежених можливостей музикантів, аніж їх інновативності. Пізніше з’явилися більш складні в технічному плані течії важкого металу.

Вокал в важкому металі варіюється від чистого в середньому діапазоні, до високотонального завивання й низького гортанного гарчання (ґроулінг). В дез- і блек-металі часто використовують ґроулінг, переважно при цьому важко розібрати про що вокаліст “співає”. Інколи вважається, що тексти надто грубі, щоб виконувати їх інакше (наприклад, Cannibal Corpse).

Складні соло і рифи також є невід’ємною частиною важкого металу. Гітаристи використовують різні техніки швидкісної гри на гітарі (sweep-picking, tapping). Стиль не обмежується використанням стандартних барабанів і гітар. Прикладом нестандартного важкого металу є фінське тріо віолончелістів Apocalyptica. Американський гурт Grand Funk Railroad був одним з ранніх протометалевих гуртів (разом з The Who та іншими), які вважали гучність звуку не менш важливою ніж його якість. Пізнішими послідовниками цієї точки зору стали Motrhead та Manowar.

Тематика

Важкий метал як вид мистецтва – більше, ніж просто музика, він не менш візуальний, аніж звуковий. Оформлення альбомів і шоу на сцені мають таку ж важливість для подання матеріалу, як і музика. Так, при посередництві важкого металу, співпраця багатьох творчих людей (музиканти, художники, поети) виливається в складну комбінацію звукових, візуальних і духовних образів і ця комбінація створює своєрідну “ауру” гурту.

Історики рок-музики зауважують, що західна поп-музика дала важкому металу таку його сторону, як фантазія втечі від реальності, що проявляється в дивних і фантастичних текстах. В той час як афро-американський блюз додав йому оголену реалістичність, що концентрується на втратах, депресії і самотності.

В звуковій й тематичній складових переважає блюзовий вплив, а сценічні шоу зберігають в собі сильний вплив поп-музики. Теми мороку, зла, сили, апокаліптичності – все це елементи фантастичної мови важкого металу для відображення проблем сьогодення. Крім того, у відповідь на гасло “мир і любов” культури гіпі 1960-х, важкий метал був створений як субкультура, де світло витіснене мороком, а щасливий кінець замінено брутальною реальністю. І хоча прихильники цієї музики стверджують, що морок не є основною ідеєю і посланням стилю, критики все ж звинувачують стиль в прославленні негативних сторін життя.

Тексти важкого металу зазвичай серйозніші і похмуріші за, переважно легкі і повітряні тексти поп-музики періоду 1950-х – 1970-х. Вони концентруються на темах війни, ядерної зброї, оточуючого середовища, політичної й релігійної пропаганди. “Свині війни” (War Pigs) Black Sabbath, “Вбивця гігантів” (Killer of Giants) Оззі Озборна, “... і правосуддя всім” (...And Justice for All) гурту Metallica – приклади важливого вкладу до дискусій про тогочасний стан справ. Висвітлення реальності часто буває занадто спрощеним, бо фантастично-ліричний словник важкого металу чітко відділяє світло від мороку, надію й відчай, добро і зло, що не дає можливості відображати відтінки й проміжні ідеї.

“Справжній” важкий метал позиціонує себе на периферії поп-культури. Самі “металісти” стверджують, що рух до центру цього спектру був компромісом між комерційною успішністю з одного боку й артистичною цілісністю форми та серйозністю сприйняття - з іншого.

Дез-метал (Death metal) - вид важкого металу (з сильним впливом треш-металу), який з’явився в кінці 1980-х на початку 1990-х років в США (переважно Флорида та Каліфорнія), Європі (переважно Великобританія та Швеція) та Канаді. Цей напрямок як і більшість інших напрямків важкого металу досить складно означити. Основними характеристиками цього напрямку є граничні брутальність, інтенсивність та швидкість. Вокал переважно виконується як низьке гарчання (ґроулінґ). Тексти цього стилю переважно пов’язані з темними сторонами життя, смертю, жахами, вбивствами тощо. Такі гурти як Death, Cannibal Corpse, Mortician джерелом натхнення мали фільми жахів. Дез-метал також відомий різкими змінами темпу, швидкими та складними партіями гітар та ударних. Більшість гуртів-представників цього стилю використовують дисторційовані гітари (переважно дві гітари) на яких виконують як основну так і ритм-партії, бас-гітару (деколи також дисторційовану) та ударні. Вокал - переважно ґроулінґ. Деякі гурти (Septic Flesh, Amorphis) додають синтезатори чи інші інструменти для кращого ефекту. З усіх напрямків важкого металу дез-метал та блек-метал вимагають від музикантів найбільшого фізичного напруження. З точки зору психологічних вимог дез-метал можна порівняти з прогресивним металом. Існують навіть гурти які грають на перетині цих двох стилів так званий прогресивний дез-метал, до них відносяться Cynic, Death, Into Eternity, Opeth та Necrophagist

Поява стилю

Дез-метал, безсумнівно, походить від важкого металу. Більшість знавців та прихильників відносять появу стилю до 1985 року і пов’язують з творчістю таких гуртів як Death та Possessed. Їх була максимально брутальною та швидкою на той час. Але майже нічого нового в порівнянні з попередниками в цій музиці не було. Єдиною відмінністю був вокал-ґроулінґ. Іншим гуртом, що значно вплинув на формування дез-металу, був Slayer, а саме альбоми Show No Mercy (1983) та Hell Awaits (1985). Незважаючи на відсутність вокалу-ґроулінґу, музика цього гурту ближча до дез-металу, ніж до трешу. Остаточно стиль сформувався наприкінці 1980-х років.

Аналогічно тому, як появу нової хвилі важкого металу пов’язують з поєднанням молодої енергетики та впливу панк-року на початку 1970-х, так і поява дез-металу стала поєднанням металу та панку на початку 1980-х. Хаотичний розвиток цього напрямку чудово ілюструє біографія гурту Napalm Death, музику якого характеризують як ґрайндкор. На початку музика гурту створювалась під впливом творчості таких гуртів як Death та Massacre, але стилістично музика залишалась хардкор-панком. Але в 1990 році гурт різко змінив свій склад і звучання, перейшовши від ґрайндкору до дез-металу, що можна почути на їх альбомі 1990 року Harmony Corruption. Іншим прикладом поєднання хардкор-панку та треш-металу може бути диск гурту Terrorizer 1989 року World Downfall. Після цього почали появлятися стилістично подібні праці таких виконавців, як Bolt Thrower (Великобританія), Carcass (Великобританія), Entombed (Швеція), Suffocation (США) та багатьох інших. Остаточним кроком до становлення нового напрямку важкого металу став диск Human гурту Death, що з’явився в 1991 році

Останнім часом серед деякої частини хуліганів навіть набуває поширення рух стретейдж – добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших – вегетаріанство. Разом із тим більшість європейських футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму.

Коментуючи на сторінках «БЦ» перебіг минулорічного чемпіонату світу, Савік Шустер назвав футбол імітацією життя. Сьогодні ця гра мільйонів об’єднує не лише професійні та любительські футбольні ліги, бренди команд, гравців і тренерів, а й численну армію футбольних фанів, які вважають своїм обов’язком супроводжувати улюблену команду на всіх матчах і відстоювати її «честь» у сутичках із фанами команд-суперників або правоохоронцями. Зрештою, цей рух в усьому світі давно вже переріс у своєрідну субкультуру, зі своїми правилами й законами, а останнім часом він набуває дедалі більшого розмаху й в Україні. І, як свідчать психологи та соціологи, природа цього явища не так спортивна, як соціальна.

Середовище футбольних фанів далеко неоднорідне. Більшість із тих, що збираються на стадіонах підтримати улюблену команду, становлять так звані неорганізовані вболівальники, яких професійні фани презирливо називають кузьмичами. Організовані ж, у свою чергу, поділяються на ультрас – організаторів шоу на трибунах, яких легко розпізнати за одягом із символікою улюбленої команди, шумовими інструментами, прапорами, банерами й іншою фанівською атрибутикою, та хуліганів – організовані структури, із чіткою дисципліною й відповідною ієрархією, які відповідають за порядок на своїй території, ведуть статистику перемог і поразок у «махачах» (бійках із фанами суперника), розробляють тактику й стратегію таких позафутбольних війн.

Культура сучасних футбольних хуліганів не обмежується лише навколофутбольними темами. Це своєрідний світогляд, стиль життя, модель власного мікросвіту, у якому молодь (а основна маса хуліганів – це хлопці від 17 до 30 років) почувається комфортно й реалізовано. Тут діють свої закони честі, зрозумілі всім. «Кожен юнак намагається асоціювати себе з якоюсь силою. Багатьох людей, які втягуються, приваблює не лише атмосфера стадіону, а й відчуття, що ти не один, що поруч є люди, які мислять так само, як і ти, – розповідає Олег, один із фанів столичного «Арсеналу». – Ми намагаємося підтримувати одне одного не лише в якихось навколофутбольних речах, а й у вирішенні інших проблем. От мені треба було переїхати на іншу квартиру – хлопці прийшли, допомогли. Якщо в районі гопники когось ображають, ми збираємося та йдемо розбиратися».

До речі, українські хулігани поки що менш агресивні порівняно з англійськими (особливо зразка 60–80-х років минулого століття), італійськими, російськими або польськими. Останнім часом серед деякої частини хуліганів навіть набуває поширення рух стретейдж – добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших – вегетаріанство. Разом із тим більшість європейських футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму. Щоправда, сьогодні в Україні на відміну від Росії скінхедів стає дедалі менше й вони розчиняються у футбольних тусівках. «Бути скінхедом уже не модно, цікавіше бути хуліганом, – ділиться Олег.

Звідки ж береться цей потяг до насильства, який призводить до бійки «стінка на стінку»? Чому спалах вуличних боїв між різними молодіжними угрупованнями, особливо в депресивних районах, пік яких припав на розпад Радянського Союзу, нині повертається у формі культу футбольного хуліганства? «Люди бачать у суспільстві лицемірство, а їм хочеться чогось справжнього, хочеться жити за якимись поняттями честі, відстоювати свою гідність, відчувати солідарність, плече побратима. Люди тікають від суспільного фарисейства в такий собі андеграунд, так само як і панки, скейтери», – пояснює це явище Олег.

Таку позицію відстоює й анонімний фанат хмельницького клубу «Поділля»: «Хто такий футбольний фанат? Це не тупий обиватель, який покірно жує ту «жуйку», яку йому нав’язує так зване «суспільство», суспільство тупих споживачів, капіталістичні порядки, де головне – гроші, «суспільство», що нав’язує свою думку через ЗМІ, нав’язує покірність, аби ти був механічною іграшкою в руках влади. Ми хочемо бути своєрідними. Ми вільні й маємо свою думку на все, що відбувається. Фанат – це активна й просунута (агресивно-прогресивна) частина молоді. Високі морально-вольові риси, вірність своїм принципам, своєму клубові та своїй фірмі, критичність, жорсткість, кмітливість, почуття гумору... Фанат і хуліган – це завжди бунтар, що виказує свій протест проти суспільного порядку, що часто є насиллям у ставленні до людини. Так, ми любимо футбол і безлади. І ми робитимемо те, що нам подобається!»

Сьогодні українські футбольні хулігани ще досить розрізнені, але із часом вони можуть перерости в реальну силу, здатну коли не впливати на суспільні процеси, то бути абсолютно незалежними від них. І навряд чи політикам удасться приручити їх, як це сталося в Росії, де фанів частенько нацьковують то на лимоновців, то на «Яблоко» або інші політичні сили, що протистоять Кремлю. Гірше буде, коли нас спіткає доля Польщі, де хуліганський рух стає абсолютно неконтрольованим, а підліткові вуличні війни – звичним явищем. І футбол тут буде лише формальним приводом.