Ти сьогодні не такий, як учора.

В миті кожній змінюється світ.

Як безмежними є Всесвіту простОри,

Так багато таїн є в душі твоїй.

Час біжить – його не зупинити.

Все життя – одна-єдина мить.

То ж учися тут і зараз жити,

Поки свічка твого серця ще горить.

Марно мріяти про те, що вже минуло,

І знущатися над власною душею.

Бо ніколи вже не буде так, як було,

Лиш майбутнє перекриєш ти для неї.

Скинь тягар, розправ душевні крила!

На путі своЄму не спиняйся.

Твоя віра – то найбільша сила.

Її світлом, наче сонцем, огортайся.

Не придумуй собі планок і бар’єрів.

Пам’ятай, що для душі нема кордонів.

Зріст духовний не залежить від кар’єри,

І не кОриться душа земним законам.

Звісно ж, кожен має право обирати,

Що для світу після себе залишити –

Чи у пустослів’ї вік свій змарнувати,

Чи прийдешнім поколінням променем світити.

Кожним словом, думкою і вчинком

Свою долю сам ти простеляєш.

Кожна мить є неповторна і єдина!

Ти у ній себе назавжди залишаєш.

Переливами неба осіннього,

Золотистого листя кружлянням,

Мерехтінням зорі вечірньої

Я тобі розповім про кохання.

Плете осінь із мрій мереживо,

Із усмішок та снів кольорових.

Відчиняє серця обережно

Та складає у них гімн любові.

Сотні тисяч блискучих перлинок

Подарує нам ніч срібноока.

Міріади небесних краплинок

В наші душі ввіллються потоком.

Шоколадно-ванільною пристрастю,

Поцілунком палким на світанні,

Тихим словом, спокусою ніжною

Я тобі розповім про кохання.

Я хочу бути твоЄю зорею,

У небі очей твоїх блиском горіти.

У серці твоЄму палати свічею,

У долі твоЇй ясним сонцем світити.

Я хочу душевним крилом твоїм бути,

І сни твої мрією розфарбувати.

Печаль і тривогу вчорашню забути,

Та світлом любові тебе огортати.

Я хочу до Бога молитву зносити,

За те, що ти є, Йому вдячність складати.

І благословення у Нього просити,

У руки Його нашу мрію віддати.

Как часто ты ко мне приходишь в снах, -

Смешная девочка с зелёными глазами.

С букетом полевых цветов в руках

И с заплетёнными в косички волосами.

Живёшь ты в светлом городе Мечты,

В стране далёкой под названьем Детство.

Ты веришь в сказки и цветные смотришь сны,

И обожаешь шоколадные конфеты.

Ты любишь тайно в тишине ночной

Рассматривать мерцающие звёзды.

Ты видишь Ангелов, парящих над тобой,

И удивляешься, что их не видят взрослые.

Мне на душе становится теплей

От твоей искренней сияющей улыбки.

Как лучик солнца в мире масок и теней,

Рисуешь в сердце яркие открытки.

А иногда приходишь ты в слезах,

Тебе так холодно и больно от обиды.

Печаль и страх в твоих больших глазах

Из-за моих проступков и ошибок.

Я у тебя прощения прошу

За то, что в суматохе дней порой теряю.

Потом опять в глубинах памяти ищу,

И вновь улыбкою твоею улыбаюсь.

Не прогоняйте из души своей детей.

Колючей проволокой не обматывайте сердце.

И не захлопывайте навсегда его дверей,

Хоть иногда заглядывайте в Детство!

Пусть стучится  в окошко печаль,

Рвётся в сердце невидимой грустью.

Только ты её в дом не впускай,

Вопреки ей сумей улыбнуться.

Будет завтра новое утро,

Будет красочный яркий день.

Он прогонит с души ненастье,

Все невзгоды пройдут, поверь!

И тихонько солнечный зайчик

Поцелует твои глаза…

Не грусти, я прошу, не надо!

Будет радуга после дождя!

Ты прости за невольную голоса дрожь…

Это просто холодный сентябрьский дождь.

Барабанная дробь в лобовое стекло…

Это было когда-то в нелепом кино.

Это стрелки по кругу устали бежать,

И сердечное время поворачивать вспять.

Это как эпилог недозволенных снов.

Это освобожденье от вчерашних оков.

Это дым от твоих дорогих сигарет.

Это роз увядающих белый букет.

Это вызов ответный непокорной судьбе.

Это тысячи строчек, посвящённых тебе.

Один шаг… Мы у края обрыва стоим.

И уже всё-равно – упадём иль взлетим.

Догорает свечами боль растраченных лет…

Задержись на мгновенье, не спеши к нам, рассвет!

Нет "вчера" и нет "завтра"…. А есть "здесь" и "сейчас".

За порогом сентябрь – мир, где нет больше НАС.

Ты прости за прощанье, я простила давно…

Серый дождик печалью к нам стучится в окно.

Это как неизбежность, остановка в пути.

Только этой дорогой нам уже не пройти.

Ты прости, но сил нету до перрона дойти…

Не скажу я "Останься…" Так ведь лучше, пойми…

Далеко в другом мире нас с тобой кто-то ждёт.

Но из сердца вдруг хлынул растопившийся лёд.

Дождь осенний размоет след потухших костров.

Полчаса до разлуки… Ты прости за любовь…

Я так люблю с тобою слушать тишину,

Сердец горящих тихую мелодию.

Неслышно падать в голубую глубину

И окунаться в море сладкого безмолвия.

Из губ пылающих хмельную страсть спивать,

Огнём ответным обжигая твоё тело.

Дыханьем пламенным себя переполнять

И в твои ласки погружаться без пределов.

Словно лавина нежности, твой взгляд

Обезоруженное сердце накрывает.

Спасенья нет … И нет пути назад…

В твоих руках оно любовью прорастает.

Приготуй мені чай із м’яти,

Я про денну утому забуду.

Він своЇм запашним ароматом

Чарувати повільно нас буде.

Приготуй мені чай із м’яти,

Літа теплого подарунок.

Замість цукру попрошу додати

Твій солодший за мід поцілунок.

Приготуй мені чай із м’яти,

Пригадай наше зоряне небо.

І умиті росою Карпати

Розіллються в цім диві для тебе.

Приготуй мені чай із м’яти,

Мрій спокусливих насолоду.

Будем разом її смакувати,

Проганяючи сум і негоду.