Антирецензія.

Чому потрібно дивитись "Хмарний атлас".

1 Бо це режисерська робота Т. Тиквера.
2 Бо це сумісна робота Вачовські і Т. Тиквера.
3 Бо це сумісна робота багатьох цікавих акторів сучасності з вищезазначеним режисерами.
4 Бо це блокбастер і гарна казка.
5 Бо ця стріічка за одноіменним твором Девіда Мітчелла, що отримав "Букера" і тому подібне...
6 Бо стрічка про кохання, а воно тут зафільмовано, як ніде інше.
7 Бо стрічка про невід*ємність співіснування всього сутнього.
8 Бо, нарешт,і треба відпочити від політики і помріяти про...
9 Бо, нарешті, треба відпочити від брудної політики і насолодитись чистотою штучних  ідей гуманізму.
10 Бо, нарешті, маємо нагоду переконатись, що цінності людстваі - кохання, вірність, віра, людяність, духовність - залишаться і далі прикметами людства.
11 Бо це розумне кіно, майже, без ханжества.*



Чому не варто дивитись.
1 Бо підіймає тему всесвітньої революції до абсолюту. А це ми вже десь бачили.
2 Бо маємо картину агонізуючого у майбутньому людства.
3 Бо занадто банально відмовитись від побутового "людожерства" після перегляду гарного кіно.
4 Бо не люблю Солженіцина.
 5 Бо, нарешті, впроваджується утопічна ідея усвідомлення людини, як частини свідомості людства
6 Бо неважко втратити відчуття реальності.
7 Бо, насправді, сильне суспільство за розкладу племені і сім*ї можливе лише за  існування сильної зовнішньої загрози (інопланетяни?).
8 Бо неважко зрозуміти, що якщо у більшості епізодів стільки ж мерців, скільки і тих, хто вижив, а мова йде про людожерство і вбивство (і не тільки стосовно маорі), то не варто чекати наближення кінця світу від майя.
9 Бо це кіно може спонукати вас до примноження знань, що в свою чергу примножують... (ваш варіант).
10 Бо невірно, що ми не хазяї власного життя. Це відбирає надію на зміни. ми залежимо один від одного настільки, - настільки, відчуваємо себе незалежними. Ми хазяї нашого життя.
12 Немає іншої землі. Ми зустрілись тут і зараз аби творити себе у майбутньому. (З неіснуючої книги буття сучасної людини).
13 Бо йдеться про припинення ілюзії еволюціїї (у дарвіністському розумінні).

* Дійсно, майже без ханжества. Мене, навіть, не "вивертає" від перегляду одностатевого кохання. Стать тут ні до чого.
Картина демонструє тоньший підхід, що тут майже підноситься над проблемою статі. (Вона одна і в голові). Це відбулося через геній Вачовські. Проблематику їхньої творчості розглядати тут не буду. Додам, що вихід за межі дискусії всього. що ми пов*язуємо зі статтю визначає: або примноження духовності (до меж святості), та/або просто відсутність статевого потягу (вихід з циклу народження-смерть-нарождення).

Антирецензія.
Занадто нервовим та жінконенависникам не дивитись.

Уявімо, що ви молода російська селянка років 20, заміжня, з дитиною, "немічним" чоловіком... і тут починається громадянська війна. Подіїї торкаються періоду 1913 - 1919 рр.
 Голод, холод, гвалт і хаос, а, взагалі, фільм про кохання.

Картина слабша за  "Зозулю".  Але за силою образу, всім голівудським дівам до неї, як до неба рачки. Уклін актрисі!
Образ Варвари, підкажу,  відштовхується від двох інших знакових жіночих образів радянського кіно - Асі Клячіної і Васси Железнової. Якщо ви знайомі з вище зазначеними жіночками, то спробуйте самі розібратися з координатною шкалою самої Варі.
Режисер працював над матеріалом стрічки 20 років. Без досягнень здіснених радянським кінематографом існування такого сильного жіночого образу було б неможливим. Смірнов злий на радянську владу, але вона дала стільки матеріалу для його робіт, скажімо, "Білорусський вокзал"*.

Для мене фільм постав у світлі питання стосунків між чоловіком і жінкою.
Після роздумів, і не тільки з приводу картини, полишаю питання відкритим і додам, що існування "третьої" статі та інших відхилень не може покращити ці самі стосунки.
У картині Варвара знаходить своє кохання і відразу ж втрачає...

Політичний аспект стрічки доповнений майстерно зафільмованими проїздами білих казаків, безглуздими у жорстокості розстрілами червоних, і підозрами... а чи не про саму "Рассею-Мати" відзнято картину?.. Важко сказати.
Бо "націоналісти" після виборів "залягли", ще у співчутті "ВеликодержавнійЙмості" запідозрять... (жарт, жарт).
Варто побажати росіянам підтримути такий градус інтелектуальної і політичної напруги й надалі.

Нажаль, дещо безглуздий ("умом Россию не понять...") фінал компрометує картину. Мабуть, в цьому випадку, слід було згадати Нейрона, задля втіхи якого був видуманий театральний ліфт, І актор, що мав зображати бога, з*являвсь просто нізвідки, і таким самим дивним чином міг зникнути.  Невже, така захоплено епічна оповідь мала закінчитися таким безглуздим мракобіссям?.. Кризою віри у сусідів страждають тільки ті, хто осудив Pussi Riot? Ажде хвилі Кітежа в даному випадку ховають (як Дніпрогес), а не консервують.
 (Завіщо Юлю посадовили?)
А чи зможуть наступні покоління дешифрувати ті видобуті з глибин знаки, то питання до інших націй, наприклад, українців...
Надобраніч.

П.с. завантажте файл цілком, дивитись онлайн нема сенсу.

* Стрічку "Білорусський вокзал" не дивилась.

Кінець світу - це смерть близької людини.
Свою власну смерть сприймаю як можливість переродитися.
Отож мій світ отримав сьогодні нагоду на переродження.

Колись наша мати розказувала нам казки.
Тепер ми здатні самі створювати історії.

На свято Миколая наш син попросив розповісти казку. Казку я йому розповіла і тут же вигадала повчальну історію.

Ялинка до свята.

Одна жінка мала сина.
Хлопець став вже дорослим і запитав у матері:
- А що то добре, а що погане, мамо? І на кого я маю більше покладатися у виборі: на серце чи на розум?

Жінка не знала, що відповісти.Вона знала, що хлопець має добре серце і розум. Вона сама жила по правді і воліла передати те синові, але, як добра мати, вона була упередженою.


Одже коли, хлопчина запитав її про те, як відрізнити добрі і погані речі у житті, вона порадила йому піти і щось зробити, а потім поспитатися в кількох людей - на добро він те зробив, чи на біду. А потім подякувати тим людям за пораду

Наближалися зимові свята і хлопець вирішив піти до лісу і зрубати ялинку.
Як він звалив дерево, то з лісу до нього вийшов лісник і сказав:
- Знаю, що ти добрий хлопчина. Але те, що ти зробив - біда. Ялина ця ще мала, але не в тім річ. Якби вона тут виросла, то  вона б стримувала ерозію грунту.  Але заради свята і через те, що ти понесешь її додому, а не на базар, - я не накладатиму великий штраф. За півроку привезуть нові саджанці і ти приходь до мене, я навчу тебе порядкувати ліс і землю. То буде добрий урок!

Хлопець засмутився через свій вчинок, але потім з радістю погодився і подякував лісникові.

Наступним, кого він стрів був здоровань сусід.
- Агов, хлопче! Добре вчинив!
Тай ялинка нічогенька!
Продай-но! Добре заплачу!!

Хлопчина подумав і відмовився.
Сусід не вгамовувався
- Йолоп, за таку ціну можна купити вам смачненького до святкового столу.

Сусіда був злий, але коли почув подяку - знітився.

Мати вже сиділа біля вікна і виглядала сина.
 Коли хлопець зиркну у віконниці поруч... і побачив радісні дидячі і здивовані старечі очі.
Стара сусідка з маленькою онукою не мала нагоди придбати ялинку до свята...
І, хоч мати чекала на нього, він повернув у інші двері.

Коли хлопчина згодом повернувся додому з гілкою у руці, серце його було спокійним, а в очі світилися впевненістю.
- Я зрозумів, мамо, як я маю чинити!  ...аби розрізнити де добре, а де погане... і, мені здається, я навчився відчувати, коли серце має бути мудрішим за розум...

Мати обійняла і поцілувала його.

Подібні історії розказувала нам наша мати, як ми з братом були ще маленькі...
Тепер я розказую їх своїм дітям...

Казка про святого Миколая,  ялинку  і зайчика, що під нею жив.


Святий Миколай йшов лісом і зтиха мугикав під ніс улюблену пісеньку.
А мішок з подарунками приємно грів спину. Бо він поспішав на свято до великого палацу. І на нього вже чекали.
У лісі було вже темно, коли старий почув, що десь поблизу хтось плаче.
Може то сніг рипнув у нього під чоботями: рип-рип, рип-рип?
 Діти вже на нього чекають. І стрий сам посміхнувся собі у вуса.

Коли раптом він ближче почув, що хтось тихенько бідкається і плаче.
Може то змерзлі дерева так стугонять?
Але на лісовій галявині сидів зайчик і плакав.

- Здоров був, сірий зайчику!..
- Здоров був, святий Миколо! Хтось зрубав мою ялиноньку і я замерзаю.
- Не плач, маленький. Ходи зі мною на свято до дітлахів!
Зайчик погодився, втер лапкою носа і стрибнув до святого у мішок.
Трохи погриз горіхів і заснув.

Зайчик прокинувся вже серед гучного свята. Великий палац сяяв вогнями.  У  великій залі навкруг ялинки пустувала малеча.

Зайчик аж присів від здивування:  то була його ялинка!

Але яка ж вона чепурна і яскрава! На ній безліч сніжинок та золотавих куль. Серед гілок мерехтять вогні.
А скільки біля неї дідлахів! У захват маленькі хлопчики і дівчатка і аж витанцьовують біля неї!
І от кульмінація вечора, коли  під святковою ялинкою Микола щедро роздає діткам подарунки...

Пізно вночі святий тихо полишив палац, аби наступного року так само повернутися і подарувати дітям свято.
 Задоволений зайчик дрімав у спорожнілому мішку.

Зробіть своїй дитині подарунок до свята Миколая.
Завантажте і покажіть Карлсона вповні.
В усіх сенсах виразу.
http://www.ex.ua/view/904627

Сиділи ми якось з тіткою Явдохою надвечір біля воріт.

І лузали собі насіння. Попід ногами сновигали кури.

Треба сказать, що тітка Явдоха гарна і приваблива жіночка.
 Колишня екскорт-герл, чи то мадель з Брюсселю, чи що...

Хто там в Києві розбере.
В общем, чоловіків в неї було багато і всіх їх вона любила...

От вона й каже:
- А ядріть його, то курство, - всю молодість мені модельне агенство перепаскудило. От якби не стало того блядства в Україні!
І зітхнула силіконовими, але таки своїми губами.

Година тоді була лиха, і справдилося те, що тітка сказала...
Справдилось побажання досконально!

З під хвіртки вибігла було курка і почала бігти від півня, а тут спинилася і почала квоктати. ніби ззиваючи курчат.
З-за сараю вийшов тітчин син Сандро, чи Сашко, по нашому, підтягнув штані і поплентався косити конюшину. З-за сараю вийшла весела дівка Ганька, зап*яла хустку і опустила поділ, зрівнявшись з нами промовила зтиха:
- Можна, я до вас за тиждень переїду, мамо!
Тітка тільки мотнула головою на знак згоди, бо говорити вона не могла.

Ми обідві сиділи і чемно розмовляли про погоду, надої і світле майбутне.
І сиділи б і далі, але за годину з Києва (150 кілометрів - без шляху!) приїхав Серж -  колишній колега тітки Явдохи.

Здалося з його промови, що під Києвомі у нього своя ферма, чи то інститут для дівчат, то вже було не до снаги, бо я розглядала дивний костюм хлопця і все гадала коли ж він з тих підборів впаде.
Спочатку він кричав і рвав на собі волосся.
Страшна істерика була, я такого і в Януковича не бачила!

... Потім він плакав, що в нього впадуть "надої", "телиці" збіжуть, а "козли" поїдуть до Китаю панчохи по фабриках плести.

То був страх і ненависть у Ніжині!

Мені було його жалко, я сама тут згодилась підтримати йому ферму, чи той благочинний  "інститут".

Він весело подивився на мене і поцілував мене у щоку.
Мало не запропонував шлюб, але схаменувся...

Тут ще приїхав той навіжений "збушний" агент у чорних окулярах.

 Представився:
- Девочки, сержант... тоб-то, майор! Петренко, Служба безпеки Україні.

Заходились вони балакати з Сержем про те і се, підпалюючи один одному цигарки.
Поручкавшись, наостанок, вони приязно розстались.
Сергій відіслав мені повітряний цілунок, трохи сплакнув і стрибнув у тайоту.

Дуже вічливо майор Петренко почав пояснюваьти всю важкість і не можливість існування нашої держави у світовому співтоваристві без курв і блядства, зокрема!..
То був справжній Армагеддон!! І він тривав і Україні!

З того усього я зрозуміли, що десь за місяць чи зодва знов співпадуть планети, за якими  тітка Явдоха зможе забрати свої слова назад... і все стане як колись... і навіть краще!

Майор брехав так, як ніхто на селі не вміє, потім попрохався на місяць пожити - задля виконання завдання. Сказав, що платитиме за стіл і білизну, аж 5 гривень на добу.  Порозкладав на буфеті рацію, кілька приймачів і записуючий пристрій.

Тут же майор  всипав собі полумисок борщу, націдив молока і поплентався до телевізора. Дід трохи посунувся на дивані і чоловіки почали обговорювати футбол.

Вночі вразила відсутність смороду від панчох майора і цілковита тиша по хатах.


Ранок зустрів наших дівчат дорогою до школи.
Діти співали і так чудесно, так приємно робилося на душі.

По радіо зрання почали лунати дивні новини:
"Верховна Рада проголосувала злагоджено за 90 % відсотками законопроектів, що були на доопрацюванні"
."Депутати з Лівої фракції виступили з плакатами: "Ми не продаємося!"І всі вони водночас залишили Парламент".

"Дівчата з організації "Фемен" виїхали на пмж в Італію ..."

Тітка Явдоха послухала і пішла доїти корову Дарину до клуні.

А ще по радіо казали, що сильно зменьшились надходження від модельного бізнесу і екскорт послуг, але це лише 30 % відсотків надходжень до бюдету, коментатор підкреслив, що вони будуть перекриті кошьами з 50 % зспецрахунків урядовців.

Виявилось також, що остаточно зіпсувалися стосунки з Росією... Тимошенко Юльку випустили з-за грат і відпустили лікуватись у Швейцарію.

Збідніло телебачення, не стало 50 % реклами.

Українці стали їсти меньше солодкого, перестали купляти гламурний одяг і у більшості зайнялись  спортом.

Українки перестали у більшості виїджати закордон.

Взагалі люди стали меньше хворіти. Медицина перейшла на 100 % державне дотування.

Церкви наполовну спорожніли.

Потроху суспільство стало цінувати духовну красу.

Більшість новобудов у століці знесли чи зібрались перебудувати.

І вже за місяць тітка Явдоха, одягнувши ритуальні танга, забирала назад оті  слова, і селяни, що були присутні, подекуди плакали... але дехто радо переморгувався...

Майор Петренко до того часу перечитав зібрання Ф. М. Достоєвського у місцевій бібліотеці. Він вже було посватавсь до бібліотекарки...

Але бісова тітка Явдоха сказала промовисто...
- Нехай буде, як було, а що було - загуло...

І село зітхнуло з полегешнням.

Туман цноти і стерильності розвіявся, з дворів почулося ревіння худоби, заголосили деінде баби й дівки...

Селяни ліниво попленталися по хатах.



А підполковник Петренко таки поїхав вранці, полишивши на поліці 50 карбованців за постій і свій номер бібліотекарці.

Натрапила на просторах youtub.
Напевно, колись і Бог був молодим та спритним... жонглером)))




Якщо сподобалось чи зацікавило, подивіться переший кліп з цього циклу він сумншій і трохи глибший - філософські...

Буває так, що тим чи іншим чином ми принижуємо коханих.
Подібне , на мою думку, трапляється тому, що звички в побуті діють наче поточна свідомість.  Чи так би мовити: звичка друга натура.

Принижуючи кохану людину, ми принижуємо кохання.
І дружину починають допікати сумніви щодо щирості почуттів половинки.
І в такому разі, засобом перевірки почуттів можуть стати дріб*язкові нічого незначущі речі: вранішне привітання, рушники у ванні і т.д.

З приводу таких дріб*язків варто поговорити з половинкою хоча б раз.

І варто пам*ятати, що почуття тривають, а проблеми полишають, якщо рішення винайдене.

Кохайтеся!