Подібні історії розказувала нам наша мати, як ми з братом були ще маленькі...
Тепер я розказую їх своїм дітям...

Казка про святого Миколая,  ялинку  і зайчика, що під нею жив.


Святий Миколай йшов лісом і зтиха мугикав під ніс улюблену пісеньку.
А мішок з подарунками приємно грів спину. Бо він поспішав на свято до великого палацу. І на нього вже чекали.
У лісі було вже темно, коли старий почув, що десь поблизу хтось плаче.
Може то сніг рипнув у нього під чоботями: рип-рип, рип-рип?
 Діти вже на нього чекають. І стрий сам посміхнувся собі у вуса.

Коли раптом він ближче почув, що хтось тихенько бідкається і плаче.
Може то змерзлі дерева так стугонять?
Але на лісовій галявині сидів зайчик і плакав.

- Здоров був, сірий зайчику!..
- Здоров був, святий Миколо! Хтось зрубав мою ялиноньку і я замерзаю.
- Не плач, маленький. Ходи зі мною на свято до дітлахів!
Зайчик погодився, втер лапкою носа і стрибнув до святого у мішок.
Трохи погриз горіхів і заснув.

Зайчик прокинувся вже серед гучного свята. Великий палац сяяв вогнями.  У  великій залі навкруг ялинки пустувала малеча.

Зайчик аж присів від здивування:  то була його ялинка!

Але яка ж вона чепурна і яскрава! На ній безліч сніжинок та золотавих куль. Серед гілок мерехтять вогні.
А скільки біля неї дідлахів! У захват маленькі хлопчики і дівчатка і аж витанцьовують біля неї!
І от кульмінація вечора, коли  під святковою ялинкою Микола щедро роздає діткам подарунки...

Пізно вночі святий тихо полишив палац, аби наступного року так само повернутися і подарувати дітям свято.
 Задоволений зайчик дрімав у спорожнілому мішку.