Т. Шевченко
Кавказ (уривок).

Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
...

Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах. А в нас!..
На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи!..
І од глибокої тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християни; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тільки сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! чом ви нам
Платить за сонце не повинні!—

(копійовано з фейсбук)

Убий Чебурашку!

На що спираються табачниколіснеченкивалови? - на асоціативний ряд недобитої рядянської людини: не стільки на Пушкіна, скільки на Чебурашку, не стільки на Достоєвського, скільки на Шуріка, не на "Отци і дєті", а на нескінченне "З льогкім паром", на всіх цих тошнотворних штірліців і булгакових, на соцпопсу переважно сімдесятих - вісімдесятих років виробництва, під яку завершувалося...

статеве дозрівання Януковичазарова.

  (Мені нагадує і мене саму. Тільки я отримала і "альтернативну" тоді українську культуру. Вона тоді вважалася друсортною).

Але ж у ваших головах, браття й сестри, той самий асоціативний смітник. Каленим залізом випалюйте з себе кракаділа Гєну!

(Не хочу, він так само живе "в голові" поряд з Котигорошком. Просто звертаюсь... останнім часом до Котигорошка. Виховую дітей).

Людина, яка цитує "Бріліянтову руку" - ідійот! Ільфа з Петровим треба було перетирати в тридцятих. Скільки можна! Озирніться навколо: кожен рік світовий кінематограф, нажаль, навіть азіатський, видає нові шедеври, рівень яких і не снився творцям радянських капусників на зразок "Операциі ы". Це нові теми, нові образи, нові ідеї. Ми ж з вами не опанували навіть старих - прочитайте нарешті Томаса Мана, викиньте нафіг "Незнайку"!
 (Згодна. Хочі в свій час з "Незнайки" дізналася про існування біржі. Але вже тоді зрозуміла, що щось з тим парубком не те. Дитяча література підлягала "фільтруванню", на уроках української літератури навчили).

Дві з половиною тисячі років мистецтво було універсальним стимулом соціального життя і його категоричним імперативом. Грецький поліс – будується навколо акрополя з храмами та театру під ним. Рим і будь-яке римське місто – це великий ринок на околицях якого лазні, цирк та іподром, але починається воно зі скульптур порталу, а в центрі його крадені розкоші форуму. Нині актори і плясуни мріють за посади депутатів. В Римі найвищій посадовець – прінцепс, імператор, консул і великий понтіфік – Нерон мріяв прославитися на сцені. Мрія полководця – прекрасна тріумфальна арка – заради неї всі злочини і страждання. Домінанта середньовічного міста – собор, часто божевільної вартості – зосередження віри і краси. Феодальні замки збудовані в інтересах романтики, в ущерб обороні – так, щоб прикрасити скелю. Їхні власники віддавали життя за прекрасну даму й пречисту діву. А згодом Вольтер і Байрон перекидали трони. Ще зовсім нещодавно поетів сприймали настільки серйозно, що ув‘язнювали.
Нині маса мистецтва найбільша. Полотна коштують як ніколи дорого, музика не вимикається в навушниках, є кінорежисери, які згодом будуть визнані не меншими геніями, ніж найкращі письменники ХІХ століття. Проте функція і місце мистецтва змінилися. Це вже не симфонія, а саундтрек, не містерія фресок, а дизайн інтер‘єру, не Божественна комедія, а бренд копірайтинг, не стимул, а стимулятор, не світло, а тло. Дезактуалізація віри, нації та високої культури пов‘язані зі сходженням з історичної сцени панівної породи попередньої історичної доби. Все це були панські забаганки. Не стало панів – ми завісили їхніми портретами і прапорами стіни наших свинарників.
("Не називаю її раєм,// Тії хатиночки у гаї..." Т.Шевченко, "Якби ви знали, паничі")

Стосовно того, що буде далі, колись в дитинстві я накропав вірша, зміст якого пророчій попри наївні рими і примітивну форму. Табачник досі не впровадив його до шкільної програми, тому я подаю його тут:
Наш час настане ще,
 Сто з'їдеться шляхетних,
Зiйде старшина iз глибин портретiв темних,
Переступаючи червону бронзу рами,
Недарма малярі їх малювали.
В музеях трісне скло
 Над зброєю старою,
Рукав'я радісно торкнеться
 Ще не відвиклої долоні,
Заграє зголодніле лезо,
Iржа осиплеться з меча,
А шаблі досконалий вигин
Спітнілий вигин шиї до плеча
 Геометрично тонко перетне.
 Тебе шмагатимуть, стрілятимуть мене.

Сто з'їдуться, палатимуть міста.
 Бандура, бубон i сопілка - Т
ам буде музика проста,
Там буде бійка.
 В поєдинках
На піки надягатимуть серця.
Летітиме розкішне полювання.
Жупанів блиск i сяйво хоругов,
Настане час відплат i перемог,
 Смерть святкуватиме.
Потреби
В металі гострому зростуть,
А ціни на життя впадуть.
 I знову панувати будуть козаки,
А свинопаси стануть пасти свині.
Ти чуєш звук далекої сурми?
 Пожежі бачиш відблиски бліді?
На мить прокинься, повернися на живіт.
Молись, холопе, аби сон твій не відбувся:
Пан від'їздив на триста літ,
 I ось він повернувся...

Дмитро Корчинський.


Взяте звідси

http://www.facebook.com/#!/photo.php?fbid=358863974194254&set=a.142188989195088.38778.100002119635730&type=1&theater

"Боже, Україну збережи".
Музика і слова Д. Кухарука.
Співає хор  "Веснянка".

 Лені Ріфеншталь. Надлюдина.  
Титри.
1938 (*) рік. Ранок. Парк. Туман. Під постаментом, що зображує атлета у білому сидить Лені Ріфеншталь. Вона здається такою саме витонченою і підтягнутою, як і атлет.
Вона читає і, широко розвівши убік стегна, мастурбує.
Кладе під себе книжку і пісяє на неї.
 Фюрер стоїть до неї спиною неподалік і мастурбує.
Він ричить і вигукує одну зі своїх промов. Кінчаючи, завмирає з піднятою у нациському вітанні рукою.
Лені кінчає виснажена і збентежена. Ії очі увібрали в себе небо. Голос фюрера губиться у тумані.   1956 (*) рік. Готельний номер десь у Африці. У колі світла від вуличного ліхтаря стоїть гола Лені. Вона палить. За вікном спить саванна. Лише леви та левиці рикають у пітьмі, помирає їхня здобич. Позаду оголеної постаті жінки на темній оксамитовій постілі лежить оголений юнак. Постіль зім*ята, всюди аркуші сценаріїв. Починається монолог Лені, що звучатиме німецькою майже до фінальних титрів (написати окремо). Про надлюдську природу її власної пристрасті, про глибину відчуттів, що переслідували її все життя. Про надлюдину.Про знищення її як митця. –Якби я і закричала, мене ніхто б не почув. Я робиласвої фільми,що розповідали про людей. Вона палить і пожадливо вдивляється в темряву. Затемнення. Спогад. Документальні кадри. Сфастика, що рухається, у вигляді натовпу з факелоносців.  У вогонь кидають стоси книжок. Кадр з її фільму «Олімпія». Атлет-надлюдина. Розбитою дорогою радянські солдати тягнуть на собі гармату. Постріли «катюші». Об землю розбивається нациський орел. Затемнення. Фотографії з подорожей Лені Ріфеншталь Африкою Вона поруч з усміхненими і безтурботними неграми. Розбілка.. 1963 (*) рік  Зал кінотеатру. Сеанс скінчився. Зал спорожнів. Лені Ріфеншталь остання потроху виходить, спираючись на паличку. Йде. У порожньому залі починають лунати аплодисменти. Спочатку аплодує один, потім кілька, потім аплодує весь порожній зал. Лені, не оглядаючись, виходить.   (*) Всі дати потребують уточнення.    

Полюбляю цицьки!
 Можна дитину нагодувати, до чоловіка позалицятися.
Напевно, це найефективніша зброя у всесвіті!

Але неможна дозволяти цицькам думать. Інакше буде біда. Може така як у фільмі Вуді Аллена (див. посилання в кінці тексту). Чоловік втікає від великої цицьки, що переслідує його і намагається розчавить.

Чи така як у нас сталась біда.
 Хреста зпилили дівчата "у маечках". Та ще з таким формулюванням.
(Ніби їм мінкульт завдання дав).

Невластивий українцям екстемізм вилився в акції на грані добра і зла.
Їх не важко  суспільству засудити.

 Але тим чи іншим чином такий ексгібіціонізм (якщо не зачіпати окремо політичний( а також політичність - самої акції)), властивий багатьом. Хто чим хвалиться: дачею, коханкою, псом.
А дівчата тим, чим мізкують. Цицьками.
 Виявляеться "мізкують цицьками" і інш - ті , хто дивиться і провокує дивитися інших на такі акції.

Спиляння хреста я засуджую.
Раптом Київрада новий податок введе "Протидія вандалізму"?

Або інший варіант.
Політичний сенс акції. І тільки лінивий  та тупий не скористається з цього, аби зайвий раз очі електорату замилить.
Перевірка (тут повинні були бути цицьки).

Що добре:
добре те, що жінки у нас красиві і на них приємно дивитися. От на заході вони всі, - як у панчоху зодягнуті, - це ті, що пристойні, хочуть вдало заміж вийти чи кар*єру зробити.
А в нас сіра миша заслуговує на слесаря чи охоронця. (Останній зажадає, щоб жінка була прибрана у стрій та  пофарбувала волосся).

Отже нашим дівчатам з FEMEN нічого не загрожує. Окрім поганої слави України в світі! Чи ж їх наші хлопці заміж не візьмуть?

А от дівчатам з Pussi Riot (Котячі Воплі) загрожує. Років зо два кожній дадуть.
Не за хуліганство, а за поганий спів, мізки і Путіна.
Тему релігійну спеціально обходжу, бо вона більш насичена ніж політична.
Хоча віра Наді, Маші й Каті могла б врятувати Росію. За інших обставин.
Мучениці "несвяті" заслуговують засудження не тільки системи, але й суспільства.
Назагал, стануть "козами відпущення", у біблійному сенсі. На них все повісять і відправлять у пустелю каяття. Вибачте, у Сибір.

А музика нічогенька. Хорал-панк. Знущась, звичайно.

Але з цицьками безпечніше!


*
"Все, що ви хотіли знати про секс, але так і не наважились запитать" реж. Вуді Аллен, 1972

М. Рильський
МОВА


Як парость виноградної лози, плекайте мову.
Пильно в ненастанно політь бур'ян.
Чистіша від сльози вона хан буде.
Вірно і слухняно нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає - народ говорить.
І любов, і гнів у тому гомоні морськім.
Немає Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово - це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад

Квiтень, 1956 р.