Донбас - країна мрій! чи привид соціально-критичного мистецтва.

Маємо приклад сучасного соціально-критичного мистецтва. Критичне - від слова "критика". Не базарна, а цілком професійна з відповідними інституціями на Україні та  у всьому світові.

Світове соціально критичне мистецтво забуяло у післявоєнних роботах німецьких художників  у формі перфомансів - "флуксусів". Чим саме даний вид мистецтва виділився серед інших спробую пояснити.
Загалом потрібно сказати, що тоді було покладено початок до розмежування Форми та Змісту - наріжного каменю самого мистецтва як поняття.(Принаймні, для пострадянских людей звучить дико - розмужувати зміст та форму, але споглядаємо.Чи ні?)

За багато часу існування мистецтва, як різновиду діяльності, людство встигло створити інший вимір - так і названий мистецьким. Такий приклад: ви заходите до приміщення з заплющеними очима і чуєте галас дітей і дзвоник, а потім тишу, - ви з впевненістю можете сказати, що знаходитесь у школі... Так само - музей має свої специфічні складові, крім стін і картин, науковх співробітників - це мистецька інституція - заклад де містится мистецький твір (де він може народитися - отримати атрибуцію, перебувати на зберіганні і померти - бути визнним таким, що не має мистецької цінності).  До чого я, а до того, що твір розміщений у музеї ми автоматично сприймаємо як мистецький, тут може бути почута ваша критика і цілком слушно.
А хто може насправді вирішувати, що то мистецький твір? Відповідаю - мистецтвознавці, художники, куратори, критики. Зараз мистецтво відображене цілком у діяльності цих людей, насправді досить закритого і саморегульованого товариства (щось на кшталт сайта, але набагато жорсткіше - це наша українська традиція виховування опонентів з часів... кому наскільки ерудиція дозволяє занурюйтесь у глиб сторіч...)
 Нам відомий з історії приклад існування в державі одного напрямку - примарного радянського реалізму - ні про що інше і мови не могло йти! Так от для світовой практики, як і наразі для СРСР - існування одного напрямку - шкідливе. Світове мистецтво разом з українським існувало тоді (візантійське, ренесанс, барокко і т.п.) відбувалось на засадах відтворення реальності у формах самої реальності. І дарма, що попервах небесне було ближче, ніж земне. З часом і тенденція, що мистецтво для того, що б "дірку на стіні затуляти" пройшло. Згадаймо, що не живемо в мазанці...  Хоча жодна форма насправді дбайливо зберігається від шухлядок памяті до музеїв... Та ідея, яка насичувала і продовжує насичувати (своєрідно) твори мистецтва з еволюцією світовідчуття може бути відірвана від форми і твір може бути залученим до мистецтва за допомогою складної рефлексії знань і засобів. відчуттів самої людини. Отже і сама людина стала невідємною часткою "переживання" мистецтва. Тому так широко відкрилися двері різноманітних закладів від Пінчукартцентра до арт-кафе. Сучасним витвір робимо ми - і від цього залежить його вартість на арт-ринку. Так і в твоему "клікові", щодо "мертвих жабок в розчині срібла" - саме такий зміст. І це не залежить від того - є глядач справжнім поціновувачем, чи ні. Це називається дегуманізація мистецтва. Про неї казав Ортега-і-Гассет ще півстоліття тому...
Отже на рівні дегуманізації існує і інший напрямок - повернення до людини, але в новий спосіб. За допомогою віисвітлення проблематики - адже людина ніби-то проблема для сучасного світу - їсти, пити і насолоджуватись. Коли соціально-критичне мистецтво звертається до проблем суспільства у нього дві мети - привернути до цих проблем увагу, а також відстояти права мистецтва бути у тих рамках, без яких воно існувати не може...
По-перше, мистецтво не може існувати без форим і глядача, але виходить, що форма може бути копійована і може належати ремісничому виробові. І по-друге, воно неможе існувати без осередку - без того, що б бути почутим, побаченим і осмисленим глядачем - пережитим.
Всю цю проблематику повинен поєднати митець, звідси витоки сучасного мистецького твору, звідси витоки нашого з вами розуміння творів.

Мистецтво і політика.
Тепер відносно волевиявлення, як невідємної частини життя. Насправді воно - обмежене. І не тільки з причин виживання виду... Подивімося, як держава, то б то політичні сили, які вважають себе державою відразу взялися вдосконалювати політичні технологіїї - і в пригоді стало - мистецтво! Таку кількість засобів, способів впрливу на свідомість і підсвідомість - ще пошукати: яскравий помаранчевий колір - символ у природі перестороги, переховування, прихованої аресії; Ворголівська шовкографія портрету Мерілін - символ типового героїзування - кандидата у президенти - А. Яценюка. Тут оцінений критикми, як досить примітивний "змилок" фотошопу - обличча тодішнього кандидата, а нинішнього президента В. Януковича... )


Та ось як виглядає в мистецький процес таким, яким він має бути у рамках світового досвіду. Віктор Марущенко сфотографував українських жінок, які працюють на нелегальних шахтах за копійчані гроші.
Зліва вгорі - ті ж жінки - працюють. Внизу справа вони постають такими ,якими вони себе уявляють поза шахтою - вдома.



Марущенко - знаний у світі фотограф.