Вони не вдягають вишиванки напоказ – Олег Володарський

«Розсекречені документи з архівів, підшивки газет, спогади очевидців – все це лягло в основу книги Юрія Камаєва. Навіть назви для книги автор бере із заголовків власних оповідань, уникаючи будь-яких зайвих експресій. Історичним тлом оповідання «Мед з дікалоном» є події громадянської війни як і більшості творів («Гандзя», «Марення», «Політика», «Втеча», «Банда», «Сало», «Я є цар добрий» та ін.).

Складну військово-політичну ситуацію тодішньої України автору вдається змалювати надзвичайно динамічно: час, ніби стиснута пружина, буквально вибухає від тієї коловерті подій, якими насичений текст. Для цього Камаєв обирає відповідну манеру письма: фрагментарність, розірваність хронологічної послідовності подій дозволяє охопити різні часові зрізи. Адже на самісінькому початку оповідання «Мед з дікалоном» головний герой постає як єфрейтор Добрармії, а буквально через два абзаци читач дізнається, що він, цей герой, «колишній офіцер, лейтенант флоту». Власну позицію персонаж пояснює одним реченням: «А мені зовсім не по дорозі ні з єдинонєдєлімщиками, ні з червоними».

У коловерті зміни «властєй», у кривавій мішанині людських тіл, де ціна життя зведена на ніщо, персонаж Камаєва може здатися дещо суперечливим. З одного боку, він є достатньо герметичним (зі своєю шкалою цінностей), а з іншого – схожий на міфічного професора, що готовий пустити собі ін’єкції з усіма можливими бацилами світу, аби на власному прикладі виробити рецепт універсального щеплення. Саме тому він є «своїм» і серед єдинонєдєлімщиків, йому вдається вижити серед інтернаціональщиків, а на завершення ще й розпивати марсельський лікер із солдатами повстанської армії: «Ти диви, – яке ж воно добре – як мед з дікалоном, – із захопленням промовив дядько, витираючи рукавом вуса». Власне, саме той «мед з дікалоном» – вимовлений дядьком у жупані підкреслено на говірковий лад, став розгорнутою метафорою книги. Мовний елемент автор використовує як одну із яскравих характеристик своїх персонажів.

Так, колишній професор словесності, Павєл Аристархович («Втеча»), розмовляє великодержавною «Н-да, Україна – історічєскоє нєдоразумєніє, вознікшеє на цивілізаціонном разломє», говірка дядька Грицька («Політика») влучно відображає складну політичну ситуацію «Самі знаєте, що за часи були. Що не день – то білі благородія прийдуть, то червоні комісари, то петлюрівці, а то просто якась озброєна погань», червоний комісар висловлюється лаконічно й експресивно «Вот люді, бля, протів нас даже с сумашедшим пойдут» («Я є цар добрий»).

Варто сказати про інтертекстуальність книги. Вона є просто згустком алюзій на український літературний процес, адже часто-густо герої готові просто перестріляти одне одного на ґрунті розбіжності поглядів щодо малих та великих прозових форм. Персонажі цитують Шевченка та співають українських романсів («Банда»). А однією з ключових фігур «Меду з дікалоном» є основний ВАПЛІТянин – Микола Хвильовий, який у тексті постає у іпостасях літератора та чекіста».

Тетяна Мельник «Історична проза Юрія Камаєва»

Юрій Камаєв, письменник, літературний критик. Є люди надзвичайно спокійні та стримані ззовні. Та придивившись до них уважніше, розумієш, що в них у душі живе, вирує, болить Україна. Люди, котрі пов’язані з нею генетично, духовно, емоційно.

Такі люди, як Юрій Камаєв. Їх зазвичай не помітно в натовпі. Усвідомленню в собі українства не властиві зовнішні прояви. Це глибоке та внутрішнє відчуття. Такі люди не вдягають вишиванки напоказ, їм не властиві прояви радикалізму. Вони мовчки вірують. Вони витримані та неконфліктні. Не люблять протистоянь та суперечок. Погоджуючись з тобою, вони ледь помітно посміхнуться, а у випадку незгоди в цій посмішці з’явиться нотка суму.

Під час програми стриманість гостя періодично здавалася мені холодністю та відстороненістю. Та передивляючись відзнятий матеріал, перечитуючи його книжки, спостерігаючи за ним в соціальних мережах, я зрозумів, що це скоріше внутрішній спокій людини, котра вже усвідомила себе, котрій вже не потрібно комусь щось доводити чи справляти на когось враження. Його внутрішнє самоусвідомлення не здатні похитнути жодні зовнішні обставини.

Він усвідомив себе. Усвідомив себе українцем. Юрій Камаєв добре знає історію свого народу і сьогодні, коли країна вкотре опинилася на роздоріжжі, обираючи своє майбутнє, проводить паралелі між минулим та сьогоденням, усвідомлюючи, що Нації дається шанс виправити історичні помилки, запустивши власну історію на якісно новий виток.

Зазвичай я намагаюся дізнатися про гостей «Сповіді» напередодні зйомки, щоб скласти про них певне враження. Цього разу я пошкодував про це. Юрій яскраво бачить історичні паралелі минулого і сьогодення, а я замість того, щоб почути це в ньому, розпитував про ідеологічні та соціальні проблеми.

Наші погляди не суперечили одне одному. Просто він намагався переосмислити мої запитання через призму свого світосприйняття. Це було значно глибше, ніж я очікував. Треба віддати належне Юрію, він пробачив мені мою мимовільну упередженість та поверховість.

Він глибокий письменник. Думаючий. Я також пишу і намагався знайти щось спільне між нами. Та ми по-різному думаємо і, як наслідок, по-різному пишемо. Різний стиль. Різні акценти.

Спільний ворог. Ворог, котрий тривалий час видавав себе за друга. Вовк в овечій шкурі. Ворог, котрий віками інфікував Націю, підло та підступно винищуючи українство. Саме тому багато націоналістів цієї країни люблять її тихо та мовчазно. Проте беззастережно та самовіддано. Вони знають, що боротьба за свободу їх Нації виходить на фінішну пряму. Це боротьба на виживання. Боротьба за виживання. Боротьба двох ідеологій. Двох вір. Двох етносів.

Та ми самі дозволили цій чумі паразитувати на тілі своє Нації, ослаблюючи це тіло своєю отрутою. Серце цієї потвори за тисячі кілометрів, та її щупальці простягаються на тисячі кілометрів. Потвора розуміє, відчуває генетичний код українства краще за нас і не полишає спроб переписати його на свій лад, спотворити його. Це небезпечний, жорстокий та непримиренний ворог, котрий ніколи не пробачить нам самого факту нашого існування.

Я прагну до того, щоб відповідати рівню мого співрозмовника. Глибині його знань в історії та культури нашої любої України. Він черпав знання з книг та наукових праць, мій шлях складається із зустрічей і людських доль. Я пізнаю українство через віддзеркалення в серцях тих, хто навчився ньому задовго до мене, намагаючись надолужити все те, чого мене позбавило «совєтскоє» дитинство.

Це був не діалог, а знайомство за шаховою дошкою. Такі зустрічі мають тривати значно довше, ніж дозволяє ефірний час.

Містичне місто Кременець. Місто контрастів. Почаєво. Монастирі. Храми. І недобитки червоного минулого, котре лише війна почала вимивати з душ та свідомостей. Щось є в ньому непізнане, те, що приховано від наших очей. Та в нас ще є час зрозуміти його. Головне вірити.

Юрій Камаєв. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/kDD3kDDHktI

Олег Володарський: «Бачиш спокійне добре обличчя Святослава Абрам’юка і розумієш, що найважливіше для нього – родина»

Голова Тернопільського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта ім. Т. Шевченка» Святослав Абрам’юк. Наш янгол-охоронець на Гуцульщині Лена Рашковська ще на Верховині, обговорюючи плани на майбутнє, радила нам: «Придивіться до Тернопільщини».

І от, плануючи Тернопільський цикл «Сповіді», я зателефонував Лені, запитавши:

– З чого починати?

– «Просвіта». Святослав Абрам’юк, – тепло відповіла вона, – він з Верховини. Ви одразу порозумієтесь.

Лена не помилилася. Користуючись нагодою, хочу ще раз подякувати Роману Мельнику, Андрію Любуню, Святославу Абрам’юку та Наталі Турчин, котрі з таким теплом та любов’ю до рідного краю допомагали нам.

Ініціативні, зрілі, виважені, ці люди – запеклі патріоти своєї країни. Вони знають і люблять свій край, чудово розуміючи, хто ті люди, котрі живуть своєю країною. Нам приділяли час та увагу, даючи змогу поспілкуватися з людьми, котрі так глибоко та впевнено вірують в майбутнє України.

Відкритість та привітність Тернопільщини зігріває не менше, ніж тепло сонячного літнього дня. Та є в цій мелодії одна контрастна, фальшива нота, котра резонує в душі кожного українця. Війна. Вона лякає. Вона болить.

Та, спостерігаючи з яким теплом тебе зустрічають, як щиро з тобою спілкуються, вага цього тягаря, що лежить на душі, стає меншою, ти починаєш дихати на повні груди від усвідомлення того, що ми, українці, разом. Ми – єдине ціле. Так, нас не багато, але ми поруч одне з одним, ми розуміємо одне одного. Нас не затягло в болото соціальної байдужості. Ми одним палким серцем любимо нашу землю.

Наша сила в ЄДНОСТІ. Ми вже не маємо права жити інакше. Нашу байдужість та розділеність ми оплачуємо зараз життями та кров’ю. Це нестерпний біль, котрий не вщухає ані на мить. Серце крається, коли ти знов і знов бачиш такі юні обличчя на портретах, оповитих чорною стрічкою. Коли вбита горем мати стоїть біля свіжої могили своєї дитини.

Мати. Матінка. Матуся. Наша. Українська. На цьому тлі зрадники при владі виглядають особливо контрастно. Цинічні манкурти, діти прокажених комісарських виродків, котрі так ненавидять нашу ВОЛЮ. Волю, котра надійніше за всі оборонні споруди захищає нашу землю від численних загарбників. Ось такі думки не полишають мене останні роки.

І коли я бачу перед собою молодого, відкритого і усміхненого українця, мені тепло і вдома. Розумієш? Я вдома. Тому що мій дім там, де добре всім без винятку. Де лунають ароматом вранішньої кави кафе, сигналять машини,  шумить, прокидаючись, вулиця. А ще… там, де рідні українські очі без слів, та від самою душі говорять до мене: «Вітаю тебе, брате!».

Це відчуття вдома. Після безсонних ночей, після бруду інформаційних смітників, після купи сепарів і вати, тобі подають руку, дивляться в очі і ти ясно, наче в молитві чуєш: «Слава Україні!». І ти славиш її. Бачиш перед собою спокійне добре обличчя, розумієш, що для цієї людини родина – це найважливіше. Ви ведете спокійну бесіду, а в тебе з’являється відчуття завтра.

Наша молодь інша. Вона йде вперед величезними, реактивними кроками. Це ми ностальгуємо за минулим, насолоджуючись буденністю та стабільністю. Молоді більше скіфи. Вони прагнуть в дорогу. Вони цікаві, непокірні, сильні. А ми гостинні, проте наївні, досі озираємось назад, в незрозумілу, наскрізь фальшиву історію нашого червоного минулого. Ми зобов’язані довіритися їм. Безумовно і безстрашно. Вони вже виросли. Вони гідні поваги.

Знаєте, моя мрія збувається – стає на ноги покоління українців, котре не пам’ятає червону країну і з подивом дивиться на мокшанського недобрата, не розуміючи, що в них може бути спільного з тими, хто з такою зневагою та ненавистю ставиться до їх жовто-блакитної Батьківщини. Ми вдома доти, доки нам є кому сказати: «СЛАВА УКРАЇНІ!»

Святослав Абрам’юк. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/ldjM_MeKkNQ

Олександр Сталіноленович займав посаду голови Київської обласної ради і встиг стати фігурантом відразу 3 антикорупційних розслідувань

Ім’я Олександра Сталіноленовича Качного добре відоме жителям Київщини. Свого часу (в період з травня 2010 року по лютий 2014 року) він займав посаду голови Київської обласної ради і встиг стати фігурантом відразу 3 антикорупційних розслідувань.

Перше з них пов’язане із незаконною передачею Київською обласною радою мисливських угідь на Білоцерківщині – Олександру Качному інкримінували використання влади чи службового становища всупереч інтересам служби; надання неправомірних преференцій при передачі землі у користування або власність та передачу земельних ресурсів у користування або власність з порушенням процедури.

Друге має таку ж спрямованість: Київська обласна рада надала у користування 30 тис. га під Києвом мисливцям клубу «Ярик» без дозволу місцевих рад – Качного звинувачували у наданні неправомірних преференцій при передачі землі у користування або власність та передачі земельних ресурсів у користування або власність з порушенням процедури.

І, нарешті, третє антикорупційне розслідування пов’язане з передачею земель Сухолуччя у незаконне володіння Віктору Януковичу – 31 липня 2012 Київська облрада з дозволу голови Качного віддала 30 тис. га лісу Дніпровсько-Тетерівського лісгоспу в користування ГО «Товариство мисливців та рибалок «Кедр». Засновниками «Кедру» були Юрій Бойко, Володимир Демішкан і Сергій Тулуб. Юридична адреса клубу була в селі Нові Петрівці, де знаходиться «Межигір’я».

https://far.chesno.org/person/2092/

Але й на цьому в Олександра Качного не закінчились загравання із законом: під час місцевих виборів 2015 року на свій смак та розсуд поміняв результати волевиявлення жителів Київщини і «завів» до Київської обласної ради депутатів, які отримали далеко не найбільшу кількість голосів. Таким чином політична партія «Опозиційний блок» стала єдиною політсилою, яка провела зміни своїх обранців до колегіального органу Київщини.

Серед кандидатів, які мали б зайти до Київської обласної ради внаслідок рішення виборців, зафіксованого протоколами виборчкому, у Київоблраду потрапили тільки «перший номер» спиcку Олександр Качний та кандидат по 49-му виборчому округу (Таращанський район) місцевий аграрій Микола Фурдичка, який отримав 25,5% (3 389) голосів.

Замість решти чотирьох лідерів рейтингу: Юрія Грицуна, Григорія Бондаренка, Руслана Пірського та Володимира Гламазди, до Київської обласної ради стараннями Олександра Сталіноленовича потрапили пенсіонер Юрій Чередніченко (12 місце у списку), президент Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвисотмонтаж-БУД» Валерій Ксьонзенко (16 місце), заступник завідувача Центру правових досліджень гендерної політики Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Світлана Береза (19 місце) та фізична особа-підприємець Сергій Мазепа (29 місце).

https://n-v.com.ua/byta-karta-v-kolodi-opozytsijna-platforma-za-zhyttya/?fbclid=IwAR1LvxOZiLDA7vLKigW0omMBKWBSgN9qgf0FN29vuj9ldyn2dgKFYXJXdV0

Незважаючи на такі досить неоковирні факти своєї біографії, Олександр Качний у 2019 році був обраний народним депутатом 9 скликання від партії «Опозиційна платформа – За життя» номером 36 у списку як член партії. І знаєте що? Він повністю переродився! Зараз народний депутат Качний опікується соціальним захистом населення. Причому серйозно. Олександром Качним було підготовлено ряд законопроектів, які спрямовані на покращення життя українців: про невідкладні заходи для припинення бойових дій та відновлення миру, імплементації Мінських угод; про внесення змін до деяких законів України щодо права на отримання пенсій окремим категоріям громадян; про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту дітей, які постраждали внаслідок бойових дій чи збройних конфліктів; про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціальних гарантій дітей та сімей з дітьми; про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо розміру та перерахунку раніше призначених пенсій; про внесення змін до деяких законів України щодо захисту громадян від негативних наслідків підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги; Трудовий кодекс України; про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України та зловживання службовим становищем президентом Української асоціації футболу (Федерації футболу України), головою Комітету з питань бюджету Верховної Ради України восьмого скликання Андрієм Павелком при вирішенні питання фінансування та реалізації бюджетної програми «Будівництво футбольних полів зі штучним покриттям в регіонах України» у 2017-2018 роках. Плідна робота, яка має дати гарний результат на майбутніх місцевих виборах. За умови, якщо електорат знову повірить обіцянкам Олександра Сталіноленовича.

Від священика Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом – Олег Володарський

Молитва до Пресвятої Богородиці на чудотворній іконі «Цілителька»

Прийми, о, преблагословенна і всехвальна, велична Владичице, Діво Богородице, мої співи й молитви до Господа, які я, недосконала й грішна раба Божа й донька Твоя, зі сокрушенням серця та зі слізьми перед Твоїм образом цілющим нині приношу до Нього. За Твоїм благословенним заступництвом Господь Своєю могутньою силою і милістю кожну просьбу сповняє, скорботи полегшує, немічним здоров’я дарує, розслаблених і хворих зцілює, від біснуватих бісів виганяє, ображених від образ звільняє, прокажених очищає і малих дітей милує, а також, велична Владичице Богородице, від темниці та кайданів звільняє, усякі страждання вгамовує. Бо все стає можливим через заступництво Твоє перед Сином Твоїм, Христом Богом нашим.

О, препрославлена Мати, Пресвята Богородице! Разом з нами неустанно молися за нас, недостойних рабів Господніх і Твоїх дітей, що повсякчас славлять Небесного Отця та почитають й ублажають Тебе, і з серцем сокрушенним вшановують пречистий Твій образ, і що мають надію і віру непохитную до всеблагого й премудрого Триєдиного Бога і глибоку повагу до Тебе, Приснодіви преславної і пречистої, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь!

Протоієрей Василь Мокрицький, настоятель церкви Святого Духу у селі Гаї Гречинські, що на Тернопільщині. Господи, дай мені любові… подаруй мені наснаги душею обіймати всесвіт і все створене Тобою… Господи, навчи милосердю і співчуттю. Дай пізнати храмову тишу, доторкнутися до святого хреста і відчути силу Молитви.

Господи, врятуй мою Націю. Спаси і збережи її духовне минуле, нагадай їй про її генетику, історію, силу та міць. Все це так необхідно нам в часи надскладних випробувань. Не дозволяй нам опустити руки і дати себе знищити внутрішньому чи зовнішньому ворогу.

Не соромлячись своїх почуттів зізнаюся, що від священника Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом. Він настільки ніжно любить Господа, що поруч з ним тебе ніби огортає силою цієї віри. Ця віра в його очах. В них віддзеркалюється світло душі, котра живе в безперестанній молитві.

Це ще одна «Сповідь», котра надихає мене палко молитися за Україну. Це найвищий щабель буття – усвідомлення необхідності Молитви, віри і каяття не тільки за самого себе, а й за усе насущне. Молитва, в якій ти просиш спасіння для ближніх і пробачаєш ворогів, в якій дякуєш за випробування і просиш лише мудрості, щоб через них вивчити Богом дарований урок, спочатку змінює тебе самого, а потім і світ навколо тебе.

Це усвідомлення важко в повній мірі описати словами. Ці відчуття треба сприймати душею. Адже ті, хто сприймають життя лише через призму інтелекту, та, на їх думку, здорового глузду можуть сприйняти це як релігійний фанатизм.

Особисто я в таких випадках спокійно посміхаюся і кажу, що диво спасіння, чудо усвідомлення Господа нерідко дарується лише на межі найскладніших випробувань. Це межа між Богом та дияволом. Відсутність страху, коли безумовно довіряєш самого себе Господу. Інтелект метушиться, сумнівається, а віра в Бога дає спокій та тишу. Завдяки цій молитовній тиші ми здатні віднайти в собі любов та милосердя.

Як же тепло та затишно стало душі завдяки цій «Сповіді». Віра в диво, очікування на щастя та абсолютний захист від самотності, котрий дарує присутність Бога в нашому житті… Це те, що вабить мене до ікон. Це те, що додає наснаги щоранку та щовечора повторювати слова молитви, що дає сил бути спокійніше та мудріше.

Я дякую Господу за те, що він збирає разом люблячі та молитовні серця задля того, щоб молитвою своєю ми вимолили справжнє диво – МИР нашій Нації і рідній Україні.

Отець Василь Мокрицький. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/uBmFJeTZsDw

Від священика Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом – Олег Володарський

Молитва до Пресвятої Богородиці на чудотворній іконі «Цілителька»

Прийми, о, преблагословенна і всехвальна, велична Владичице, Діво Богородице, мої співи й молитви до Господа, які я, недосконала й грішна раба Божа й донька Твоя, зі сокрушенням серця та зі слізьми перед Твоїм образом цілющим нині приношу до Нього. За Твоїм благословенним заступництвом Господь Своєю могутньою силою і милістю кожну просьбу сповняє, скорботи полегшує, немічним здоров’я дарує, розслаблених і хворих зцілює, від біснуватих бісів виганяє, ображених від образ звільняє, прокажених очищає і малих дітей милує, а також, велична Владичице Богородице, від темниці та кайданів звільняє, усякі страждання вгамовує. Бо все стає можливим через заступництво Твоє перед Сином Твоїм, Христом Богом нашим.

О, препрославлена Мати, Пресвята Богородице! Разом з нами неустанно молися за нас, недостойних рабів Господніх і Твоїх дітей, що повсякчас славлять Небесного Отця та почитають й ублажають Тебе, і з серцем сокрушенним вшановують пречистий Твій образ, і що мають надію і віру непохитную до всеблагого й премудрого Триєдиного Бога і глибоку повагу до Тебе, Приснодіви преславної і пречистої, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь!

Протоієрей Василь Мокрицький, настоятель церкви Святого Духу у селі Гаї Гречинські, що на Тернопільщині. Господи, дай мені любові… подаруй мені наснаги душею обіймати всесвіт і все створене Тобою… Господи, навчи милосердю і співчуттю. Дай пізнати храмову тишу, доторкнутися до святого хреста і відчути силу Молитви.

Господи, врятуй мою Націю. Спаси і збережи її духовне минуле, нагадай їй про її генетику, історію, силу та міць. Все це так необхідно нам в часи надскладних випробувань. Не дозволяй нам опустити руки і дати себе знищити внутрішньому чи зовнішньому ворогу.

Не соромлячись своїх почуттів зізнаюся, що від священника Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом. Він настільки ніжно любить Господа, що поруч з ним тебе ніби огортає силою цієї віри. Ця віра в його очах. В них віддзеркалюється світло душі, котра живе в безперестанній молитві.

Це ще одна «Сповідь», котра надихає мене палко молитися за Україну. Це найвищий щабель буття – усвідомлення необхідності Молитви, віри і каяття не тільки за самого себе, а й за усе насущне. Молитва, в якій ти просиш спасіння для ближніх і пробачаєш ворогів, в якій дякуєш за випробування і просиш лише мудрості, щоб через них вивчити Богом дарований урок, спочатку змінює тебе самого, а потім і світ навколо тебе.

Це усвідомлення важко в повній мірі описати словами. Ці відчуття треба сприймати душею. Адже ті, хто сприймають життя лише через призму інтелекту, та, на їх думку, здорового глузду можуть сприйняти це як релігійний фанатизм.

Особисто я в таких випадках спокійно посміхаюся і кажу, що диво спасіння, чудо усвідомлення Господа нерідко дарується лише на межі найскладніших випробувань. Це межа між Богом та дияволом. Відсутність страху, коли безумовно довіряєш самого себе Господу. Інтелект метушиться, сумнівається, а віра в Бога дає спокій та тишу. Завдяки цій молитовній тиші ми здатні віднайти в собі любов та милосердя.

Як же тепло та затишно стало душі завдяки цій «Сповіді». Віра в диво, очікування на щастя та абсолютний захист від самотності, котрий дарує присутність Бога в нашому житті… Це те, що вабить мене до ікон. Це те, що додає наснаги щоранку та щовечора повторювати слова молитви, що дає сил бути спокійніше та мудріше.

Я дякую Господу за те, що він збирає разом люблячі та молитовні серця задля того, щоб молитвою своєю ми вимолили справжнє диво – МИР нашій Нації і рідній Україні.

Отець Василь Мокрицький. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/uBmFJeTZsDw

Андрій Кульгавець, художник-іконописець. Яка ж це втіха – розмовляти з людиною, котра усвідомила Господа в своїй душі – Олег Володарський

Акафіст до преподобного Іова Ігумена і чудотворця Почаєвського. Ікос 1

Ангелом благовісником для всіх вірних, котрі від ворогів Церкви страждали, явився істинно Ти, як через свої писання і священних книг пояснення, так і через Богоугодне житіє Твоє і славний відхід на Небеса, отче наш Іове. Тому нині, як до всієї вселенної теплого предстоятеля, що стоїш біля Престолу Владики, взиваємо:

Радуйся, істинної церкви добрий воїне.

Радуйся, православ’я світлий світильнику.

Радуйся, бо отців наших від омани єресі застеріг.

Радуйся, бо дітей їх у благочесті утвердив.

Радуйся, бо заради спасіння дім отчий з дитинства залишив.

Радуйся, бо піклуванням про душу свою приклад найкращий усім показав.

Радуйся, бо Твоїм синівським подвигом старці дивувались.

Радуйся, бо у юності в ангельському образі до них зарахований був.

Радуйся, бо обитель Угорницьку Твоїм життям просвітив.

Радуйся, бо великими трудами монастир Дубенський прославив.

Радуйся, немічних у вірі утвердження.

Радуйся, нетямущих напоумлення.

Радуйся, Іове, преславний угоднику Божий і обителі Почаївської окрасо

Андрій Кульгавець, художник-іконописець, член об’єднання іконописців в ім‘я святителя Кипріяна, митрополита Київського. Яка ж це втіха – розмовляти з людиною, котра усвідомила Господа в своїй душі. Ані буденна метушня, ані будь-що мирське, матеріалістичне не здатне згасити Божої іскри, котра веде цю людину по життю. Більше того, не повчаннями, а власним прикладом, він з перших років навчає маленьку донечку мудрості молитви та вмінню Любити, дарованому Господом. Навчає радіти в тій любові ранковому сонечку, посмішкам найдорожчих людей, падаючому з дерева багряному кленовому листочку чи грайливому кошеняті.

Говорячи спочатку з Мар’яною, потім з Андрієм, я наче відчував присутність всіх трьох членів цієї маленької родини, настільки глибока та всеохоплююча їх любов одне до одного та до маленької доньки. Вони завжди разом. Їх душі, думки линуть одне до одного, де б вони при цьому не знаходилися і що б не робили.

Андрій православний, а Мар’яна католичка. Та дивлячись на них, вкотре усвідомлюю, наскільки це умовні, вторинні і навіть зайві поняття. Між ними є Бог. Є Любов. Вони осяяні нею.

Андрій художник-іконописець. Поміркований, світлий і надзвичайно чуйний. Він так щиро просив, щоб ми обов’язково згадали об’єднання іконописців в ім’я святителя Кіпріяна, митрополита київського, членом якого є Андрій.

Це спільнота людей, котрі ділять одне з одним храмову благодать. Це братерство, пов’язане усвідомленням церковної тиші, висоти куполів, мудрості Божої та святості ікон.

Я по-батьківськи захоплювався вихованням героя цієї «Сповіді». Генетичне українство. Не маючи генетичної української крові, я все ж таки зумів усвідомити українство. Це від любові… від тиші та віри…

Я вже півстоліття живу всередині Нації і бачу, як вони люблять свою землю. Це вони навчили мене любити. Навчили жертвувати. Навчили тому, що є поняття вищі за життя та смерть. Я вдячний Богу, що він відкрив мені очі. Дякую Йому за те, що подарував душу, котра в час надскладних випробувань нашої України зуміла пізнати глибину та духовність української Нації, котру Він так любить.

Ми відбудовуємо Храм нашої Нації, нашої української душі. Храм, котрий віками руйнували, щоб забрати у нас Бога, а нас, самотніх в своєму безвір’ї та розгублених в бездуховності, винищити як Націю. Ворог віками намагався відібрати в нас Бога і Україну. Та за намаганнями знищити нашу душу, ворог і не помітив, як занапастив свою, перетворившись на бездушну машину для вбивства, конвеєр з виробництва болю та горя.

За вікном листопад заквітчував дерева яскравими кольорами, а осінній вітерець грався падаючим жовто-багряним листям. Я дивився на осінь, а мої думки поверталися в ті літні дні, коли ми зі знімальною групою подорожували просторами Тернопільщини, вишукуючи яскраві барви українства.

Я закохався в Тернопіль. Та як можна не полюбити край, на теренах якого живуть і виховують своїх дітей такі неймовірні та віддані діти України, як Мар’яна і Андрій Кульгавець.

Андрій Кульгавець. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/m0f1O28Hso8

Ієрей Роман Сливка. Ще до початку програми я побачив в ньому лідера – Олег Володарський

О, Діво Маріє, Мати наша, Отець Небесний зробив Тебе Храмом та інструментом Святого Духа, щоб, прийнявши від Тебе плоть, Предвічне Слово увійшло в світ і оселилося з нами. Ти, о Мати, завжди була для нас тією провідною зіркою, яка веде до дому Отця. Як колись в Кані Галилейській Ти говорила до наших праотців, так і нині Ти звертаєшся до нас зі словами: «Зробіть все, що Він вам скаже» (Ін.2,5).

Божий Притулок грішників, будь Господньою поміччю нам, недосконалим і немічним, Своїм Небесним Покровом бережи нас від зла, яке нам постійно загрожує. Скорботним втіха, як Мати, поможи нам, коли в нас вичерпується надія і сили для доброго християнського життя. Разом з нами випроси у Сина Свого хворим зцілення та благодать здоров’я душі і тіла для всіх слабких і страждаючих. Господньою ласкою і премудрістю дітей навчи любові до Бога і людей, до Святої Церкви і до нашої дорогої Батьківщини. Випроси їм у Христа Спасителя любов батьків і вихователів. Зміцни наші родини, щоб вони були сильні Богом.

Просимо, щоб молоді Господь дав належні сили і благословення бути вірною Богу, а також мудрість в пізнанні краси і гідності людської особистості, значення сімейного життя, велич материнства і відповідальність батьківства. Нехай за Твоїм святим заступництвом Отець Небесний пробудить й, передусім, серед нашої молоді численні покликання до священичого і душпастирського, чернечого та місіонерського, а також євангелізаційного і катехитичного, соціально-благодійного й іншого служіння та поблагословить її усіма необхідними для цього благодатями і дарами Святого Духа. А духівництву різних традицій та обрядів хай Він дарує мужність проголошувати Євангеліє Царства Божого і радість вірного служіння Твоєму Синові в Святій Його Церкві Христовій, котру нехай обдарує відновленням її єдності і цілісності, що була за першоапостольських часів.

У Вітчизні нашій просимо Тебе, аби Господь подав жити всім нам у ній в дусі єднання, правдивого миру й братньої любові і взаємодопомоги, дарував серце щире й відкрите назустріч потребам наших сусідів і співгромадян. Сьогодні ми ввіряємо себе Твоєму Небесному заступництву, тому що спокон віку ніхто не чув, щоб хтось із прибігаючих до Тебе, прохаючих у Тебе Божої допомоги, був Тобою, а відтак – Господом, покинутий (молитва св. Бернарда).

Віддаємо під Твій Божий Покров, о Маріє, нашу єпархію і всі громади на її території, щоб вони користувались належною свободою віросповідання. Нехай храми наповнюються правдивим служінням і прославленням Бога, а віруючі – з натхненням і радістю приступають до Слова Божого і Святих Таїнств. Молитвами нашими до Господа в скорботах не погорди, о, Володарко наша, Заступнице наша, Пресвята Богородице. Амінь!

Ієрей Роман Сливка, настоятель Храму Успіння Присвятої Богородиці у м. Збараж, Тернопільської обл.

Скільки себе пам’ятаю, я завжди прагнув писати. Із самого дитинства мене вабив писемний стіл та нічний торшер. Змалечку я полюбляв звук, з яким ручка залишає сліди на папері і запах чорнил.

Світ яскравий та захопливий. Він прагне любові та уважної ніжності. Досконалість природи допомагає нам усвідомити велич Божого замислу. Талант побачити та зуміти поділитися із іншими цією красою на полотні дано не кожному. Але ті, в кому сяє ця Божа іскра, часто втрачають зв’язок з реальністю, віддаючись творчості всією душею. Ті ж, хто творять словом мають відчути текст серцем. І лише тоді ці рядки можуть бути записані. Інакше це вже не творчість, а ремесло.

Отець Роман Сливка. Священик, котрий пише. Журналістика. Публіцистика. Він завжди серед людей. На ньому відповідальність за численні душі його прихожан.

Ще до початку програми я побачив в ньому лідера. Лідера, котрий усвідомлює свій духовний урок. Лідера – громадянина, українця, священика, батька, чоловіка.

Невгамовний та непосидючий. Завжди поспішає та сяє. Несе світло. Допомагає людям віднайти світло навіть в найстрашнішій пітьмі гріхів, сумнівів та відчаю.

Священники, монахи, капелани, вся наша оновлена Українська Церква сьогодні, як ніколи, потребує підтримки Нації. Більш ніж тисячолітньою історією нашої віри ми підтверджуємо свою вірність Богу.

І це треба культивувати та примножувати, наближаючись все ближче і ближче до загальнонаціональної молитви, до усвідомлення витоків своєї культури та генетики. Це всередині нас. Це мовчазна молитва, що передається від покоління до покоління вже 1037 років.

Ми здолаємо і внутрішніх, і зовнішніх ворогів. В Україні запанує МИР. Та мир душі може принести лише віра та молитва.

Я прошу у Бога ласки коли-небудь завернути мої шляхи до міста Збараж, коли в храмі Успіння Пресвятої Богородиці отець Роман служитиме службу. Стоячи в затишній напівтемряві храму, слухаючи молитву я буду впевнений, що зараз за нас усіх молиться до Господа сильний, чесний і самовідданий священнослужитель.

І не важливо, знатиме він про мою присутність чи ні. Найважливіше те, що я йому довіряю. Ми завершили нашу «Сповідь», а отець Роман ще переживав наш діалог.

Він проповідував. Я чув це. І ця проповідь, ця «Сповідь», назавжди залишиться в моєму серці. А значить одного дня я обов’язково потраплю на службу до цього священика, котрий проповідує ЖИТИ.

Отець Роман Сливка. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/rIsAVKUzasQ

Олег Володарський: «Як же це по-українськи – під час війни жити рідною Україною»

Співачка, волонтер Христина Панасюк

І.

Бережи себе, мій друже, бережи,

І якщо на серці туга – розкажи.

Не впади, мій друже, тільки не впади,

А до неба свої очі підведи.

Буде мир і буде спокій, знаю я,

Нас біда з’єднала – ми одна сім’я,

А журавлики здіймаються у вир

І несуть на крилах спокій нам і мир.

ПРИСПІВ:

Дай, Боже, сили нашим солдатам,

Щоб не лилась українська кров,

І щоб не плакали батько і мати,

Щоб не страждала їх вірна любов.

Дай, Боже, сили нашим солдатам,

Ти збережи їх усіх від біди!

Життя країні готові віддати,

Ворожі кулі від них відведи!

ІІ.

Ваші друзі – в яснім небі журавлі,

Уклонилися заплаканій землі.

Ми пишатимемось вами все життя,

Бо жевріє в серці біль до забуття.

Бережи себе, мій друже, бережи

І якщо в душі тривога – розкажи.

Обійми, закрий плечима від біди,

Я тебе благаю, тільки не впади!

Слова і музика: Христина Панасюк

Автор-виконавець Христина Панасюк. Складно любити свою Батьківщину. Складно чути інших. Та як же це по-українськи, як генетично передбачувано – під час війни свідомо присвятити своє життя рідній Україні. Немає в цьому нічого героїчного. Є лише особливе служіння самому собі, своїм принципам та переконанням. Котрі формувалися завдяки тій любові до рідної землі, котра з такою ніжністю та відданістю передавалася з покоління в покоління.

Це велич української душі, котру так і не змогли підкорити люті вороги. Це молитовний хор голосів Небесного воїнства, котрий тисячу років молиться за втомлену та знекровлену Націю, даючи їй змогу в молитві усвідомити себе. Не питай чому так. Краще зрозумій для чого. Що несе в собі тягар випробувань багатьох поколінь. Людині, українцю, звичайній людській душі стає неймовірно складно і вона починає молитися і співати.

А іноді просто співати. І це теж молитва. Молитва за все те, що оточує співаючу душу, котрій так важко переусвідомити біль. І ця душа не відчуває каменів під ногами, забуває пори року, не відчуває спеки чи холоду в своєму прагненні служити, допомагати своїй Нації, своїй Батьківщині.

Ця душа не бачить небезпеки і не відчуває втоми. Вона летить на фронт, чимдуж рушає на передову, забуває про їжу та сон… вона живе… вона дихає в унісон диханню Нації…

Вона пассіонарно заряджається від щирих посмішок на втомлених прифронтових обличчях, вона радіє вірі у щирих дитячих оченятах, пишається військовою формою, на якій квітне жовто-синіми кольорами український прапор.

Вона прокидається ночами від розриваючих душу рифм та мелодій, вона співає, вона лине до Бога і просить змилуватися над найціннішим для неї – її українським народом.

Така душа забуває про мирське, вона створена любити і обіймати. Такій душі потрібен спокій. Вона не потребує слави та визнання. Така душа здатна на все. І лише ти, жовто-синій, можеш дати цій душі мир та спокій.

Побачивши її, обережно та дбайливо обійми цю душу і помолися їй вслід. Мовчазною молитвою. До самого Бога. Молитвою без зобов’язань, щирою та довірливою, не залишаючи в собі нічого окрім істинної віри в прекрасне майбутнє своєї країни і такий довгоочікуваний мир.

Така душа ніби співає: «Віруй в себе і власним прикладом навчай інших любити Бога і Україну». Така душа наче свічка… такі душі потрібно берегти… в них істинний сенс нашого Українського існування.

Христина Панасюк. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/nfAEoaAbpw0

Олег Володарський: «Отець Володимир Зайчук взяв на себе величезну відповідальність — він навчає дітей»

На фасаді бережанського агротехічного інституту встановили пам’ятну дошку колишньому студентові, Героєві Небесної сотні Устимові Голоднюку. Устим Голоднюк, був студентом інституту, в якому викладає отець Володимир. Устим виріс в патріотичній родині і отримав ім’я в честь Устима Кармелюка. Устим вважав, що перш ніж відростити собі чуб, треба отримати на те благословіння у батька, у старшого в роду… Саме тому на меморіальній дошці в Бережанах він зображений із чубом…

Людмила Масимлюк

Отець Володимир Зайчук — священик і викладач. Працюючи зі студентами, він нагадує юним душам про присутність Бога у нашому житті. Це складна і невпинна праця. Згадуючи свої дитинство та юність, я вкотре шкодував про те, що змалечку не був навчений цінувати щиру молитву, тишу ікон і тепло церковних свічок.

Отець Володимир батько трьох дітей, двох студентів і школярика. Любов до діток відчувається в кожному слові цього українця.

Один із загиблих Героїв України, Устим Голоднюк, був студентом інституту, в якому викладає отець Володимир. Устим виріс в патріотичній родині і отримав ім’я в честь Устима Кармелюка. Устим вважав, що перш ніж відростити собі чуб, треба отримати на те благословіння у батька, у старшого в роду… Саме тому на меморіальній дошці в Бережанах він зображений із чубом… Біль від втрати цієї людини, котра віддала життя за Україну, назавжди залишиться в душі священика.

Капличка на території університету і студенти, навчені вірі, ідучи на навчання, вклоняються Богу і згадують Устима, котрий ще не так давно був одним із них.

Тернопільщина надзвичайна своїм духом. Я зачарований нею. Щиро радію, коли є привід зателефонувати, поспілкуватися, оновити емоції. Душа прагне до цього, наче до джерела кришталевої води, котре б’є з-під землі, вкотре доводячи нам, що земля жива. Навчаюся у них спілкуватися. Відкрито, щиро, з теплом і довірою.

Отець Володимир Зайчук взяв на себе величезну відповідальність. Яке надзвичайно велике і чисте серце потрібно мати священику, котрий навчає дітей.

Ми не маємо права нав’язувати дітям та онукам їх майбутнє. Ми, як батьки, не маємо права змушувати їх молитися та вірувати. Це вкрай делікатні духовні питання. Та зізнаюся, що буду просити своїх дітей, щоб мої онуки знали про Господа від самісінького дитинства. Щоб дивитися уважно їм в очі і згадувати, як читав їм молитви на ніч, коли Господь дарував щастя бути з родиною, а не десь в дорозі, далеко від рідних і таких віруючих в тебе оченят. Як же важливо не дати згаснути цьому вогнику в дитячих очах. Як важливо мовчки благословити рідне українське дитинство.

Я вклоняюся людям, котрі присвятили своє життя дітям. І по-батьківськи вдячний отцю Володимиру і усім тим, хто виховує майбутнє нашої Нації, виховує Героїв.

Нам вкрай потрібен мир. Мир, котрий вкриє сніжинками рідну українську землю і засяє різдвяними вогниками в кожному українському вікні. Мир потрібен усім. І в першу чергу тим, хто на передовій, в авангарді Нації. Тим, за ким постійно плаче душа. Нам потрібен мир, але не ціною зради всіх тих, хто поклав своє життя на боротьбу з ворогом! Нам потрібен мир, щоб ніколи не втрачати наших дітей… Господи, бережи Україну!

Отець Володимир Зайчук. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/OGjna02tLgs