З
такими, як отець Микола Занкович не страшно дивитися в майбутнє
наших дітей — Олег Володарський (відео)
Молитва
до святого рівноапостольного князя Володимира
О
великий угоднику Божий, богообраний і богопрославлений, рівноапостольний княже
Володимире! Ти відкинув зловір’я і нечестя язичницьке, увірував у єдиного
істинного триіпостасного Бога, прийняв святе хрещення і просвітив світлом
божественної віри і благочестя усю країну Руську. Тому, славлячи і дякуючи
премилосердному Творцеві й Спасителеві нашому, славимо й дякуємо тобі,
просвітителю наш і отче, бо через Тебе ми пізнали спасительну віру Христову й хрестилися
в ім’я Пресвятої і Пребожественної Тройці; цією вірою ми визволилися від
праведного засудження Божого, вічного рабства дияволу і пекельних мук; цією
вірою ми прийняли благодать усиновлення Богові й надію на успадкування
небесного блаженства. Ти є перший вождь до Начальника та звершувача нашого
вічного спасіння Господа Ісуса Христа; ти є теплий молитовник і заступник землі
нашої і всіх людей твоїх. Не може язик наш висловити велич та висоту
благодіянь, вилитих через тебе на землю нашу, отців і праотців наших і на нас
недостойних. О всеблагий отче і просвітителю наш! Зглянься на немочі наші і
благай премилосердного Царя Небесного, щоб не прогнівався Він дуже на нас, бо
через немочі наші ми щодня чинимо гріхи, щоб не погубив Він нас за беззаконня
наші, але нехай помилує і спасе нас, з милості Своєї, нехай вселить у серце
наше спасенний страх Свій, нехай просвітить Своєю благодаттю розум наш, щоб ми
пізнавали шляхи Господні, залишили стежки нечестя й омани і подвизалися на
стежках спасіння та істини, неухильно виконуючи заповіді Божі та настанови
Святої Церкви. Благай, благосердний, Чоловіколюбця Бога, щоб Він продовжив на
нас велику милість Свою: нехай визволить нас від нападу чужинців, від
внутрішнього безладдя, заколотів і чвар, від голоду, смертельних хвороб і від
усякого зла; нехай подасть нам добре полиття і врожай плодів земних, нехай
визволить нашу землю від усякого лиха, нехай дасть пастирям ревність за
спасіння пастви, а всім людям поміч у старанному звершенні служби своєї, і щоб
вони мали між собою любов та однодумність і подвизалися з вірою на благо Святої
Церкви; і нехай засяє світло спасенної віри в Україні нашій по всіх кінцях її,
і нехай навернуться до віри невіруючі, і нехай зникнуть усі єресі і розколи,
щоб так поживши у мирі на землі, ми сподобилися з тобою вічного блаженства,
хвалячи і величаючи Бога навіки-віків. Амінь.
Отець
Микола Занкович, настоятель
храму святого князя Володимира, благочинний
м. Чернівці
Благочиння (протопопія в православних до 19
століття, деканат в католиків та греко-католиків) — церковна адміністративна
одиниця, яка об’єднує
декілька парафій (приходів) і є складовою єпархії. Головою благочиння є
благочинний. До обов’язків
благочинного (декана) належить: турбота про збереження чистоти православної
віри і належне духовно-моральне виховання віруючих; нагляд за відправленням
богослужінь, за станом церковної проповіді, за достойним станом вівтаря,
престолу, жертовника та всього храму в цілому; турбота про виконання постанов і
розпоряджень єпархіальної влади; контроль за своєчасним надходженням
парафіяльних внесків на утримання єпархії; надання порад священослужителям як
стосовно виконання ними своїх обов’язків,
так і стосовно їх особистого життя; вирішення суперечок між духовенством і
парафіяльними радами без формального судочинства і з доповіддю про найбільш
значимі та вагомі інциденти єпархіальному архиєрею; розслідування церковних
правопорушень за вказівкою єпархіального архиєрея; клопотання перед єпархіальним
архиєреєм про церковні нагороди духовенства і мирян; внесення пропозицій
єпархіальному архиєрею щодо заміщення вакантних посад у парафіях священиками,
дияконами, псаломщиками і регентами; піклування про задоволення релігійних
потреб віруючих у парафіях, де тимчасово відсутні священослужителі;
спостереження за будівництвом і ремонтом храмів у межах благочиння; турбота про
забезпечення храмів усім необхідним для звершення богослужінь і нормального
парафіяльного діловодства; піклування про розповсюдження газет, журналів та
іншої духовної літератури і виконання інших обов’язків, покладених на нього єпархіальним
архиєреєм.
Джерело https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%8F
Священики й капелани поміж собою називають його
Батьком… Благочинний міста Чернівці отець Микола Занкович. Мудрий,
спокійний та неймовірно скромний. Під
час перебування на Буковині я побачив, що нам не вистачає програм зі священослужителями.
Тоді я зателефонував до отця Миколи та попросив організувати нам зустріч зі
священиками і запис програми. Він з увагою та доброзичливо поставився
до нас і вкрай відповідально до прохання. Я відчував його турботу та підтримку
протягом всього знімального дня.
30 років свого життя отець Микола присвятив служінню
Нації і Богу. Нащадок династії священиків. Він священик у шостому поколінні, а його
син, Іван Занкович, котрий
врешті-решт також пішов
сімейним шляхом, священик в сьомому поколінні.
Мені боляче та
сумно від того, що шпальти ЗМІ переповнені якими завгодно новинами, заголовки майорять
численними фактами біографії акторів, співаків, політиків, бізнесменів, і водночас
сором’язливо мовчать про те, що серед нас живуть такі глибокі та усвідомлені у своєму
служінні Нації і Богу українці. ЗМІ популяризують нові вбрання, модні покази та
гучні вечірки селебрітіз й зовсім розучилися бачити, чути і говорити про
справжніх та відданих.
Отець Микола із
теплою посмішкою згадував, як він, тоді тільки висвячений священик, служив просто
неба, а все що в нього було — це збитий дерев’яний хрест і стіл, позичений у
жіночки із будинку неподалік. Саме так зароджувалася велич і
краса храму святого Володимира…
Я сидів перед ним і мені було складно… Він посміхався та жартував і за його
теплом та посмішкою неможливо було роздивитися те, яким складним та небезпечним
було для його роду майже 200-річне служіння Богу і Україні. Я сидів і порівнював цинічне лицемірство тих, кого продають
нам через ЗМІ — крадійкуватих фарисеїв та цю скромну і мудру людину, котра
зробила і продовжує робити стільки добра.
Я не наважувався переривати запитаннями цю
«Сповідь». Слова тут здавалися зайвими. Священик
навпроти мене згадував, ділився своєю душею, а нас оточували Бог і тиша… Під куполом храму, котрий ця Людина
будувала душею та власними руками. Храм
надзвичайної краси — величний, світлий з дивовижними розписами на стінах і
стелі він
нагадує витвір мистецтва. Але по-справжньому вражаючим його робить саме любов і душа, котрі
були вкладені в це місце ще до того, як з’явився фундамент храму. І зараз ними
наповнений кожен сантиметр цієї величної споруди. Я
молився в ньому. Я чув його. Відчував.
Отець Микола будував цей храм душею. Від самого
дерев’яного хреста, котрий був встановлений на місці колишнього звалища. Його віра, молитва, терпіння та любов з
Божою поміччю створили диво. Отець Микола так глибоко усвідомлює значення Господа в своєму житті, тому
нікуди не поспішає, ні з ким не сперечається, адже він знає напевне, що з
милості Божої трапляються дива.
Людина, в душі якої є Бог, спокійна за своє
майбутнє. Син, онук,
правнук, праправнук священиків, батько священика, українець, котрий душею
розбудував храм, людина, котра усвідомила себе не тільки в служінні Богу, а й
Україні. Сьогодні настав їх час. Час людей, котрі
вірують в Господа, котрі присвятили своє життя служінню Йому. З такими людьми, як отець Микола Занкович не
страшно. Не страшно дивитися в майбутнє наших
дітей. Не страшно повертатися до них спиною,
знаючи, що вони завжди підтримають, а не всадять ножа. Їх віра і мудрість ламають нав’язані
внутрішнім і зовнішнім ворогом стереотипи та переконання. Саме
існування таких людей наче сіль на рану для тих, хто так підло і цинічно
зраджує та продає Батьківщину.
До нього треба просто так прийти, присісти поруч,
насолодитися, відчувши себе маленькою дитиною поруч із мудрим батьком, і
поговорити душею. Зболілим
серцем. Отець Микола Занкович істинно любить Україну та українців. А щасливі
діти його рідної землі наповнюють його душу радістю та щастям. Тим і священна
наша рідна українська церква — ми відбудовуємо її своїми душами, своїми серцями
і своєю вірою. Я прикипів душею до цього храму. Мені не хотілося звідти їхати. З того часу, як я познайомився з цим
місцем, відчув його, я часто в молитві бачу себе саме там.
Моя душа завжди буде повертатися до вашого храму,
отче Миколо. Там багато
Господа. Там є безмежна і беззастережна любов Матері Божої. Там є Бог і
Україна. Це остання стаття й остання «Сповідь» Буковинського циклу. Моє
українське серце прагне з ніжністю обійняти буковинців, вклонитися їм і щиро
подякувати. Це був мій особистий урок на зрілість Віри й відчуття правди та
істини. Квітка-Буковина щедро відкрила мені свої скарби — діаманти
людських душ. Я зачарований їх
сяянням. Я і досі відчуваю захоплення, згадуючи
гори кольору ночі. Відчуття сили та волі. Відкритість
та щедрість душ… Багато
зустрічей не відбулося через життєві обставини, але, мабуть, на все воля Божа. Але в мене залишилося знання, розуміння, усвідомлення буковинського громадянського
суспільства. Саме ця
Буковинська частинка мого життя залишиться в серці назавжди.
Авторська
програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — отець
Микола Занкович, настоятель
храму святого князя Володимира, благочинний
м. Чернівці
https://youtu.be/D9nKeeeNjDY