хочу сюда!
 

Юлия

39 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «протоієрей»

Говорити про Бога – це талант, дарований небесами

І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан – Олег Володарський


Псалом 109

Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я ворогів твоїх тобі підніжком! Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, пануй Ти поміж ворогами Своїми! Народ Твій готовий у день військового побору Твого, в оздобах святині із лоня зірниці прилине для Тебе, немов та роса, Твоя молодість. Поклявся Господь, і не буде жаліти: Ти священик навіки за чином Мелхиседековим. По правиці Твоїй розторощить Владика царів у день гніву Свого, Він буде судити між народами, землю виповнить трупами, розторощить Він голову в краї великім... Буде пити з струмка на дорозі, тому то підійме Він голову!

 

Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

Ми говорили з капеланом Любомиром Мигидином, а мені згадалася моя зустріч із священиком і проповідником Іваном Владикою в невеличкому містечку поблизу Львова.

 

Ми усі різні і всі по-різному сприймаємо те, що відбувається. Та серед нас є ті, хто із особливою увагою спостерігає за усім тим, що його оточує. І саме ця різниця сприйняття і впливає на нас при обранні життєвого шляху.

 

Любомир Мигидин – проповідник. Він глибоко відчуває вірність та мудрість Слова Божого і саме тому йому так боляче спостерігати, як люди марнують своє життя на непотрібну метушню і забувають про справжні цінності. Кожен з нас на проповіді в храмі по-різному почувається і по-різному себе поводить. Особисто мені проповідь допомагає глибше зануритися с Слово Боже і краще усвідомити Його Завіти.

 

Говорити з людьми про Бога – це не просто наука чи мистецтво. Це покликання. І це зовсім не просто. Це складний шлях, котрий вимагає максимальної концентрації та відповідальності за кожне сказане слово. Адже будь-яка фраза, будь-яка репліка може назавжди змінити чиєсь життя.

Та місія священика не обмежується тими його прихожанами, в житті яких є Бог, віра та молитва. Усвідомлення Бога приходить до нас на різних етапах життєвого шляху та в різному віці. І так важливо, коли ти вперше у свідомому житті, перехрестившись, відкриваєш двері храму побачити там привітну та теплу посмішку священика. Адже Червоний режим соціалізував нас разом з мокшанською сектою таким чином, що ми і в храмах звикли штовхатися ліктями і шикуватися в чергу за Благодаттю Божою. Злі, прискіпливі погляди єхидних бабусь, котрі спостерігають за кожним твоїм кроком, чекаючи, поки ти оступишся, щоб налетіти на тебе зграєю чорних ворон. Королівство кривих дзеркал. Жорстоке безжальне плюндрування ВІРИ. Саме тому нам так важливо відродити УКРАЇНСЬКЕ сприйняття рідної віри.

Священики, котрі проповідують, що Бог є Любов – це початок такого шляху. Ні, мова йде не про поблажливість до гріха та пороку, а про те, що кожен з нас діями чи бездіяльністю, свідомо чи не свідомо обирає хто пануватиме в його душі – Бог чи нечистий. І якщо не зробити цей вибір усвідомлено, його зроблять замість тебе. Здогадуєшся яким він буде, жовто-синій?

Нашій Матері-Церкві більше тисячі років, та на якийсь час ми ледь не загасили свічку віри… в страшні століття репресій та вбивств. А потім замість віри в Господа нам намагалися підсунути куполи кремлівських храмів, під сводами яких визнають лише одного хазяїна. Тепер же Нація повертає із забуття тисячолітню велич нашої рідної Церкви і вимолює у Господа пробачення за вікову байдужість до віри і молитви.

Немає шляху засуджувати. Є лише шлях повернутися до Господа і усвідомлювати Слово Боже. Саме тому я щиро переконаний, що говорити про Бога – це талант, дарований небесами. І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан.

Людина думаюча, котра свідомо обрала життєвий шлях в служінні Господу. Такі люди переконливі і щирі. Совісні. Скромні. І при всьому цьому дуже не говіркі у повсякденному спілкуванні з близькими та друзями. Всі сили вони спрямовують у храмове служіння. На славу Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

https://youtu.be/SymayW5vCwE

Божа обитель, на порозі якої нас зустрів отець Миколай Мних

Він спілкувався з нами дуже тепло. Ми відчули себе як вдома – Олег Володарський

 

Молитва за зцілення тіла

Ісусе, твої руки і ноги були пробиті. Пробитий був також Твій бік. Усе було пробите, щоб ми могли бути зціленими, і наше тіло, храм Святого Духа, очищене. Ісусе, через Твої терпеливо знесені терпіння, зціли нас! Зціли нетерпеливість наших хворих і тих, хто доглядає за ними. Ти знаєш, як страждання може зробити нас нетерпеливими. Віднови любов до нас, щоб ми могли зносити біль так, як Ти. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, ти прийняв терновий вінок на голову і Тебе били по голові. Завдяки Твоїм ранам і вінкові із терня, зціли болі, які я маю в своїй голові. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ти закривав очі. Віднови зір сліпим. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Ти слухався Свого Батька, Ти слухався Його Слова і прославляв Його Своїми устами. Віднови наш слух і мову. Зціли німих і глухих. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Своїми руками і ногами, пробитими цвяхами, зціли всякі види паралічу. Відкрий також усі стиснуті в кулаки руки. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Тобі відкрили груди і пробили Твоє серце. Зціли наше хворе серце, проблеми з кровообігом, кров’ю і кістками. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, ти страждав невинно. Я молюся за тих, хто страждає через байдужість безсердечних і зарозумілих. Зціли їх, Ісусе! Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Маріє, ми з Тобою біля підніжжя Хреста. Ти знаєш наші скорботи, проблеми і болі та як страждають наші душі. О Мати Утіхи, як я дякую Тобі, що не є один(одна)! Я дякую Тобі, що Ти зі мною у болях і на хресті. Я простягаю до Тебе свою руку, я посвячую своє життя Тобі, так щоб я міг(могла) стояти біля Хреста Твого Сина.

Мамо, ось Твої слова: «Дорогі Діти! Я хочу день за днем одягати вас у святість, доброту, послух і любов Бога, щоб ви з кожним днем ставали красивішими і достойнішими свого Господа. Дорогі Діти, слухайте мої послання і живіть згідно з ними. Я хочу вести вас». О Маріє, Мати з ніжним серцем, огорни нас, приготуй нас, омий нас, щоб ми були готові служити нашому Господу Ісусу і служити один одному. (Помоліться: «Отче наш», «Богородице Діво», «Слава Отцю»)

Хай благословення миру, любові, милосердя і духовного та фізичного здоров’я зійдуть зараз з Хреста на мене і на цілий світ! В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!

 

Протоієрей Миколай Мних, настоятель Храму Преподобного Іова Почаївського в селі Горинка, Кременецького району, Тернопільської області.

 

Їдучи звивистими стежками Тернопільщини в село Горинка до отця Миколая я згадував телефонну розмову з матінкою Наталією Кудрянською, що відбулася напередодні. Вона народилася на Тернопільщині і ще зовсім юною відчула поклик Бога, через що залишила батьківський дім. А тепер з такою любов’ю та ніжністю розпитувала мене про свій рідний край, одночасно згадуючи моменти свого дитинства.

 

Для мене душа місцевості – це люди, котрі її населяють. І в той день Тернопільщина відкрила для мене перлини своєї душі, познайомивши з Андрієм Біндасом, Віктором Панфіловим, Тетяною Кочергіною, Богданом Неділем. Саме тому, попри неймовірно складний та насичений день, втомлені але зачаровані, ми жадібно прагнули додати ще одну дорогоцінність у свою скарбничку знайомств.

 

Навіть метушня будівельних робіт навколо храму Преподобного Іова Почаївського не заважала відчути той благодатний спокій, котрим сповнена ця Божа обитель, на порозі якої нас зустрів священик з добрими очима та теплою посмішкою. Отець Миколай Мних. Він показав нам ікону Горинської Божої Матері. Незнайомий, але одразу такий рідний образ Богородиці змусив на мить забути про все у щирій молитві. Він спілкувався з нами наче з дітьми. Не зверхньо, а дуже тепло і по-доброму. Ми відчули себе вдома, де нас завжди приймуть та зрозуміють, щоб не сталося. Зловив себе на думці, що в стінах власного житла можна створити фізичний комфорт, сімейне тепло дарує емоційний затишок, а душі по-справжньому затишно стає лише під час молитви біля ікон.

 

Навпроти мене сидів священик, в очах якого я бачив абсолютне розуміння того, що зі мною відбувається. Більше того, я бачив там віддзеркалення власних відчуттів. Він подивися мені в очі і запитав, чи звертаюся я в молитві до святого Серафима Саровського. Я відповів, що так, звертаюся. Завіт священика щодня читати молитву цьому святому назавжди викарбувався в моїй пам’яті. Я із вдячністю прийняв цю настанову. Слова цієї молитви стали мені вкрай необхідні: «…мав великий дар лікування немічних душ, дар зцілення, дар прозріння…»

Отець Микола Мних. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/RpDBJZLiIao

«Сповідь» з отцем Василем надихає мене палко молитися за Україну

Від священика Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом – Олег Володарський

 

Молитва до Пресвятої Богородиці на чудотворній іконі «Цілителька»

Прийми, о, преблагословенна і всехвальна, велична Владичице, Діво Богородице, мої співи й молитви до Господа, які я, недосконала й грішна раба Божа й донька Твоя, зі сокрушенням серця та зі слізьми перед Твоїм образом цілющим нині приношу до Нього. За Твоїм благословенним заступництвом Господь Своєю могутньою силою і милістю кожну просьбу сповняє, скорботи полегшує, немічним здоров’я дарує, розслаблених і хворих зцілює, від біснуватих бісів виганяє, ображених від образ звільняє, прокажених очищає і малих дітей милує, а також, велична Владичице Богородице, від темниці та кайданів звільняє, усякі страждання вгамовує. Бо все стає можливим через заступництво Твоє перед Сином Твоїм, Христом Богом нашим.

О, препрославлена Мати, Пресвята Богородице! Разом з нами неустанно молися за нас, недостойних рабів Господніх і Твоїх дітей, що повсякчас славлять Небесного Отця та почитають й ублажають Тебе, і з серцем сокрушенним вшановують пречистий Твій образ, і що мають надію і віру непохитную до всеблагого й премудрого Триєдиного Бога і глибоку повагу до Тебе, Приснодіви преславної і пречистої, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь!

 

Протоієрей Василь Мокрицький, настоятель церкви Святого Духу у селі Гаї Гречинські, що на Тернопільщині. Господи, дай мені любові… подаруй мені наснаги душею обіймати всесвіт і все створене Тобою… Господи, навчи милосердю і співчуттю. Дай пізнати храмову тишу, доторкнутися до святого хреста і відчути силу Молитви.

 

Господи, врятуй мою Націю. Спаси і збережи її духовне минуле, нагадай їй про її генетику, історію, силу та міць. Все це так необхідно нам в часи надскладних випробувань. Не дозволяй нам опустити руки і дати себе знищити внутрішньому чи зовнішньому ворогу.

 

Не соромлячись своїх почуттів зізнаюся, що від священника Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом. Він настільки ніжно любить Господа, що поруч з ним тебе ніби огортає силою цієї віри. Ця віра в його очах. В них віддзеркалюється світло душі, котра живе в безперестанній молитві.

 

Це ще одна «Сповідь», котра надихає мене палко молитися за Україну. Це найвищий щабель буття – усвідомлення необхідності Молитви, віри і каяття не тільки за самого себе, а й за усе насущне. Молитва, в якій ти просиш спасіння для ближніх і пробачаєш ворогів, в якій дякуєш за випробування і просиш лише мудрості, щоб через них вивчити Богом дарований урок, спочатку змінює тебе самого, а потім і світ навколо тебе.

 

Це усвідомлення важко в повній мірі описати словами. Ці відчуття треба сприймати душею. Адже ті, хто сприймають життя лише через призму інтелекту, та, на їх думку, здорового глузду можуть сприйняти це як релігійний фанатизм.

 

Особисто я в таких випадках спокійно посміхаюся і кажу, що диво спасіння, чудо усвідомлення Господа нерідко дарується лише на межі найскладніших випробувань. Це межа між Богом та дияволом. Відсутність страху, коли безумовно довіряєш самого себе Господу. Інтелект метушиться, сумнівається, а віра в Бога дає спокій та тишу. Завдяки цій молитовній тиші ми здатні віднайти в собі любов та милосердя.

 

Як же тепло та затишно стало душі завдяки цій «Сповіді». Віра в диво, очікування на щастя та абсолютний захист від самотності, котрий дарує присутність Бога в нашому житті… Це те, що вабить мене до ікон. Це те, що додає наснаги щоранку та щовечора повторювати слова молитви, що дає сил бути спокійніше та мудріше.

 

Я дякую Господу за те, що він збирає разом люблячі та молитовні серця задля того, щоб молитвою своєю ми вимолили справжнє диво – МИР нашій Нації і рідній Україні.

Отець Василь Мокрицький. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/uBmFJeTZsDw

«Сповідь» з отцем Василем надихає мене палко молитися за Україну

Від священика Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом – Олег Володарський

 

Молитва до Пресвятої Богородиці на чудотворній іконі «Цілителька»

Прийми, о, преблагословенна і всехвальна, велична Владичице, Діво Богородице, мої співи й молитви до Господа, які я, недосконала й грішна раба Божа й донька Твоя, зі сокрушенням серця та зі слізьми перед Твоїм образом цілющим нині приношу до Нього. За Твоїм благословенним заступництвом Господь Своєю могутньою силою і милістю кожну просьбу сповняє, скорботи полегшує, немічним здоров’я дарує, розслаблених і хворих зцілює, від біснуватих бісів виганяє, ображених від образ звільняє, прокажених очищає і малих дітей милує, а також, велична Владичице Богородице, від темниці та кайданів звільняє, усякі страждання вгамовує. Бо все стає можливим через заступництво Твоє перед Сином Твоїм, Христом Богом нашим.

О, препрославлена Мати, Пресвята Богородице! Разом з нами неустанно молися за нас, недостойних рабів Господніх і Твоїх дітей, що повсякчас славлять Небесного Отця та почитають й ублажають Тебе, і з серцем сокрушенним вшановують пречистий Твій образ, і що мають надію і віру непохитную до всеблагого й премудрого Триєдиного Бога і глибоку повагу до Тебе, Приснодіви преславної і пречистої, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь!

 

Протоієрей Василь Мокрицький, настоятель церкви Святого Духу у селі Гаї Гречинські, що на Тернопільщині. Господи, дай мені любові… подаруй мені наснаги душею обіймати всесвіт і все створене Тобою… Господи, навчи милосердю і співчуттю. Дай пізнати храмову тишу, доторкнутися до святого хреста і відчути силу Молитви.

 

Господи, врятуй мою Націю. Спаси і збережи її духовне минуле, нагадай їй про її генетику, історію, силу та міць. Все це так необхідно нам в часи надскладних випробувань. Не дозволяй нам опустити руки і дати себе знищити внутрішньому чи зовнішньому ворогу.

 

Не соромлячись своїх почуттів зізнаюся, що від священника Василя Мокрицького з моменту знайомства і до останніх секунд програми віяло Божим Дивом. Він настільки ніжно любить Господа, що поруч з ним тебе ніби огортає силою цієї віри. Ця віра в його очах. В них віддзеркалюється світло душі, котра живе в безперестанній молитві.

 

Це ще одна «Сповідь», котра надихає мене палко молитися за Україну. Це найвищий щабель буття – усвідомлення необхідності Молитви, віри і каяття не тільки за самого себе, а й за усе насущне. Молитва, в якій ти просиш спасіння для ближніх і пробачаєш ворогів, в якій дякуєш за випробування і просиш лише мудрості, щоб через них вивчити Богом дарований урок, спочатку змінює тебе самого, а потім і світ навколо тебе.

 

Це усвідомлення важко в повній мірі описати словами. Ці відчуття треба сприймати душею. Адже ті, хто сприймають життя лише через призму інтелекту, та, на їх думку, здорового глузду можуть сприйняти це як релігійний фанатизм.

 

Особисто я в таких випадках спокійно посміхаюся і кажу, що диво спасіння, чудо усвідомлення Господа нерідко дарується лише на межі найскладніших випробувань. Це межа між Богом та дияволом. Відсутність страху, коли безумовно довіряєш самого себе Господу. Інтелект метушиться, сумнівається, а віра в Бога дає спокій та тишу. Завдяки цій молитовній тиші ми здатні віднайти в собі любов та милосердя.

 

Як же тепло та затишно стало душі завдяки цій «Сповіді». Віра в диво, очікування на щастя та абсолютний захист від самотності, котрий дарує присутність Бога в нашому житті… Це те, що вабить мене до ікон. Це те, що додає наснаги щоранку та щовечора повторювати слова молитви, що дає сил бути спокійніше та мудріше.

 

Я дякую Господу за те, що він збирає разом люблячі та молитовні серця задля того, щоб молитвою своєю ми вимолили справжнє диво – МИР нашій Нації і рідній Україні.

Отець Василь Мокрицький. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/uBmFJeTZsDw

Капелан Тарас Гордійчук. Я вклоняюся цьому українцю

Майдан та війна виховали покоління українців, котрі не подарують Україну ані зовнішньому, ані внутрішньому ворогу — Олег Володарський

 

Молитва вагітної жінки за щасливі пологи

Всемогутній Боже, Творче всього видимого і невидимого! До Тебе, Отця улюбленого, прибігаю. Ти обдарував людину розумом пізнання і волею творчою. Ти волею Своєю сотворив рід наш, з мудрістю невимовною сотворив тіло людини із землі та вдихнув у нього душу Свого Духа, щоб вона була подобою Твоєю. Премудрості Твоїй, Отче наш, угодно було, щоб рід людський збільшувався через мужа і жону в Таїнстві Шлюбу. Ти зволив благословити людей, щоби множилися і наповняли не лише землю, а й ангельські сонми. О Боже й Отче, нехай буде ім’я Твоє на віки вічні прославлене за те, що Ти учинив для нас, грішних.

Дякую Тобі за милосердя Твоє, що з волі Твоєї через чудесне сотворення не лише я виникла і поповнюю число вибраних, але й що Ти благословив мене в шлюбі і послав мені плід лона. Це дар Твій, Твоя, Боже, сотворена милість, о Господи й Отче духа й тіла! Тому до Тебе прибігаю і зі смиренням серця молю про милосердя і поміч, щоби дитятко моє, яке твориш в мені Своєю силою, було збережене і приведене до щасливого народження. Бо знаю я, Боже мій, що людина ні сили, ні влади не має на те, щоб вибирати шлях свій. Ми надто слабкі й схильні до падіння, щоб обминути всі тенета, які, за допустом Твоїм, приготував дух злий, і уникнути тих нещасть, в які вкидає нас легковажність наша. Твоя ж мудрість безмежна.

Тому і я, Отче милосердний, передаю себе в журбі моїй до рук Твоїх і молю: споглянь на мене милостивим оком Своїм і збережи неушкоджено через Ангела Свого святого мене й дитинку мою, що в лоні від усякого страждання. Пошли мені й мужеві моєму відраду, о Боже, Владико всякої радості! Щоби ми, бачачи благословення Твоє, від усього серця в дусі радости Тобі служили і поклонялися. Не бажаю бути вилученою зі слова Твого, за яким матері в болях дітей народжувати будуть. Смиренно прошу Тебе: поможи мені перенести страждання і пошли успішне завершення. Почуй молитви наші й дай нам дитину здорову й розумну — і ми приведемо її до Тебе, і Тобі посвятимо, бо Ти милосердний Бог наш, а ми разом з нашою дитиною будемо Твоїми рабами вірними. Вислухай, Всеблагий, молитву раби Твоєї, сповни прохання серця мого, заради Ісуса Христа, нашого Спасителя, Він бо за нас воплотився із Діви Марії і став Чоловіком, нині ж царює з Тобою і Духом Святим у Вічності. Амінь!

 

Протоієрей Тарас Гордійчук, капелан, клірик Свято-Миколаївського Монастиря (м. Дубно)

Кирил Кальницький, Михайло Омельян, Михайло Січка, Святослав Абрамюк, Тарас Гордійчук… всі вони практично ровесники незалежної України. Молодь, котра знає лише незалежну державу під жовто-блакитним прапором. Вони інші. Вони відрізняються від мого покоління. Покоління, зараженого радянщиною. Вони інакше думають, інакше живуть, по-іншому відчувають та сприймають цей світ.

 

— Отче, де і коли Ви молитесь? — запитав я під час «Сповіді» отця Тараса.

— Завжди та всюди, — спокійно, ані на мить не замислюючись відповів мені капелан. Після такої відповіді мені дуже складно було продовжувати діалог, адже людина однією фразою сказала все.

 

Між нами різниця практично в 20 років, проте я вклоняюся цьому УКРАЇНЦЮ. Я пишаюся цим священиком українського Храму. У мене перехоплює подих від усвідомлення майбутнього нашої України, котре я бачу в очах такої молоді. В душі живе надія на те, що мені вдалося виховати такими ж УКРАЇНЦЯМИ своїх дітей. Обожнювати свою землю і любити свій народ.

 

Ми знімаємо «Сповідь», розмовляючи на очах у Нації і Бога ще й для того, щоб кожен з тих, хто любить нашу країну, знав, що він не один. Поруч з нами багато тих, в кому палає українство. Ми можемо не знати одне одного в обличчя чи по іменах, проте МИ Є. Кожен з нас не самотній в своїй любові до України. Усвідомлення цього окриляє.

 

Ти підіймаєш голову до неба і, сам того не усвідомлюючи, починаєш промовляти вдячну молитву Отцю Небесному. Майдан та війна виховали покоління українців, котрі не подарують Україну ані зовнішньому, ані внутрішньому ворогу.

 

В мене перехоплювало подих. Наша сила в наших дітях. Ми назавжди будемо жити в них і в дітях їх дітей. Вони впораються! Так, ми на краю прірви. Та з яким блиском в очах та з якою вірою ми посміхаємося сонцю. Ми не забули Молитву. Молитву, котрій тисячі років. Це найпотужніша наша зброя. Поки в наших серцях Бог і Україна, ми непереможні!

Тарас Гордійчук. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/GYXv6Ld7xZQ

Отець Микола на самому краю протистояння

Протоієрей Микола Бабій усвідомив себе невід’ємною частиною величної, хоч і втомленої війною України – Олег Володарський

 

Отче мій! Навчи мене не тільки вірити в тебе. Навчи мене вірити тобі завжди... Отче мій! Навчи мене просити тебе. Ти можеш дати мені все і в одну секунду. Ти можеш дати мені стільки, що цілий Всесвіт не вмістить! Отче мій... Та чи буде це добре для моєї душі? Бо лиш ти один знаєш, що буде добре для мене. Отче мій... Навчи мене повторювати після всього: «ХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...»

Отче мій. Навчи мене не турбуватися про завтрашній день. Про їжу на моєму столі, про тепло в моєму будинку. Бо ти один піклуєшся завжди про мене. Отче мій. Навчи мене, що все від тебе. Що якщо ти допустив щось, від чого я в своєму маловірью пролила багато сліз-то ти вів мене через шлях, що став мені екзаменом.

Отче мій. Навчи мене більше дякувати тобі. Веди мене дорогою. Я завжди як маленька дитина візьму тебе за руку, закрию оченята і йтиму за тобою. Отче мій... Я відламаю шипи з твого тернового віночка. Щоб менше плакала Матінка Божа. Отче мій... Навчи мене...

 

Митрофорний протоієрей Микола Бабій. Духівник волонтерської групи «Схід та Захід єдині», настоятель храму Преображення Господнього міста Шумськ Тернопільської області.

Влітку 1894 року 15-річний Сосо Джугашвілі приїхав у Тіфліс вступати до духовної семінарії. Вважається, що це був вибір його матері: вона хотіла, щоб син став священиком. Ніхто ніколи не сказав ані слова про те, як до цього ставився сам Сосо, котрий на той час вже був зовсім не дитиною. Чи хотів він стати священиком, чи був він релігійним? Про це достеменно нічого не відомо, окрім того, що в Горі, як і пізніше в семінарії, він залюбки співав в церковному хорі. В більш пізніх розповідях мемуаристів зазначається, що ще в Горі Сосо став атеїстом і навіть читав Дарвіна.

За матеріалами https://secrethistory.su/788-seminarist-dzhugashvili-1894-1899.html (переклад авторський)

В цьому і полягає підступність червоного тирана. Він розумів, що глибоковіруюче та богомільне населення Заходу України буде складно змусити скоритися режиму. Тому разом з численним вбивствами та засланнями він насаджував кремлівську церкву, котра, прикриваючись хрестами та іконами, і досі служить лише кремлівським вождям.

 

І метастази цього впливу ми не в змозі вилікувати навіть на п’ятому році війни. Сьогодні не тільки Почаївська Лавра досі перебуває під кремлівським патріархатом, а й по всій Україні рясним квітом розквітло засіяне червоним режимом насіння. Ворог підступний та маніпулятивний, а ми, в своїй щирості та добросерді, не звертаємо на це уваги. Та вже не можна ховатися від цієї правди. Вона наздогнала нас вибухами снарядів на Сході та анексією земель на Півдні. Вона позбавила нас права на байдужість та неусвідомленість.

 

Ті, хто сьогодні не усвідомить себе частиною величної, хоч і втомленої війною України, а Україну невід’ємною частиною себе так і залишаться ніким. Блідою тінню на узбіччі. Тут і зараз твориться історія. І для того, щоб не бути перемеленим її жорнами, ми маємо чітко розуміти хто ми є. І одне з найнагальніших завдань – повернути собі УКРАЇНСЬКИЙ ХРАМ, а свою душу до українського храму.

 

Отець Микола на самому краю цього складного протистояння. Це надзвичайно складна праця. Духовна. На рубежі між війною та миром він не дає тим, хто в тилу, забувати, що в країні війна, а тим, хто на фронті, навпаки, дарує часточки миру у вигляді волонтерської допомоги, аби наші воїни не забували заради чого вони там.

 

Це не просто служба. Це служіння, в якому розчиняєшся до останньої краплини душі. Вислухати. Зрозуміти. Пояснити. Знову і знову рятуючи людські душі від пекла відчаю, зневіри, байдужості, ненависті. В усе це треба вкладати душу. Відкривати серце назустріч кожному. Ворог, і зовнішній, і внутрішній, прагне знищити тіло і душу. А ми служимо Господу і віруємо в Нього. Ми сильніші. Наша сила в любові.

Історичний біль ще турбує нас. Та ми маємо не пропустити його далі. Маємо залишити в милому, передавши наступним поколінням любов та милосердя.

 

Скромність та щирість отця Миколи заспокоювала та насичувала душу. Це була шоста «Сповідь» в той день. Та втома абсолютно не відчувалася. Після програми отець Микола підійшов до ікони і перехрестився. Цей момент неймовірно мені запам’ятався.

Непростий, тернистий шлях веде нас до Храму. Треба мати сили для нього. Оманливо-легким та підступно-приємним здається нам шлях в пекельні обійми сатани.

Складно навчитись цінувати випробування і дякувати Богу за них. Складно пробачати ворогів своїх і молитися і за них також. Та лише навчившись цьому можна стати по-справжньому щасливим.

Микола Бабій. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/JriYAUwocsg

В очах отця Михайла я бачив відлуння власних думок

У свій 25-й рік капеланства він не відчуває і краплі втоми попри непросту службу – Олег Володарський

 

Молитва-поручення дітей Господу

Милосердний Господи Ісусе Христе, Тобі поручаю дітей наших, що Ти їх нам дарував, сповни ж молитви наші. Прошу Тебе, Господи, спаси їх шляхами, які Ти сам відаєш. Убережи їх від вад чисельних, усякого зла та гордині, і нехай не торкнеться душі їхньої ніщо, противне Тобі. Але віру, любов і надію на спасіння даруй їм, нехай стануть вони у Тебе обраною оселею Духа Святого, і нехай буде їхній життєвий шлях святий і непорочний перед Тобою. Благослови їх, Господи, щоб кожної миті свого життя вони прагнули виконати Твою святу волю, аби Ти, Господи, завжди міг перебувати з ними Духом Твоїм Святим.

Господи, навчи їх молитися Тобі, щоб молитва стала їхньою опорою, відрадою в скорботі й утіхою життя їхнього, і щоб молитвами їхніми спасалися й ми, їхні батьки. Ангели Твої хай оберігають їх неустанно. Нехай будуть діти наші чуйні до горя ближніх своїх, і хай сповнять вони Твою заповідь любові, і якщо согрішать вони, то сподоби їх, Господи, покаятися перед Тобою, і Ти, по Своїй невимовній милості, пробач їх. Коли ж завершиться їхній земний шлях, то прийми їх у Свою Небесну Обитель, і хай приведуть вони туди із собою й інших рабів Твоїх вибраних.

Молитвами Пречистої Твоєї Матері Богородиці й Приснодіви Марії, святих (перечислити святих покровителів) і всіх святих помилуй нас, препрославлений Господи з Безначальним Твоїм Отцем, Пресвятим і Благим, і Животворящим Духом Твоїм, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

 

Протоієрей Михайло Кокора, настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста у селі Романівка Требовлянського деканату Тернопільсьі області, капелан, засновник капеланськоі служби в Тернопільській області. Отець Михайло – капелан з 1994 року. Був у витоків надважливої сьогодні духовної опори Нації – капеланської служби. Вони просто живуть на війні. Рвуться душею туди, на передову і заспокоюють душу лише молитвою.

 

Отець Михайло нагадав мені мого вчителя фізкультури. Він неймовірно любив дітей і, щиро віддаючи нам цю любов та повагу, навчав нас любити та поважати себе та оточуючих. Живі, мудрі очі і бажання не образити, навчити, поділитися знаннями та досвідом.

 

На обличчі сумна посмішка і втома. Уважність та чуйність. Це те, до чого так прагне зболіла душа – до батьківського розуміння і прийняття тебе такого, як ти є, з усіма вадами та чеснотами.

 

Мудрий в Господі, він прийде на допомогу сам. Зігріє теплом батьківського серця і уважно вислухає. Поділиться часточкою душі. Не дасть заслабнути. Не дозволить. Подивиться на тебе суворо і ти, наче дитина, пожалієшся йому на те, що в тебе в черговий раз не стало сил уберегтися від гріха.

Хіба таке буває – сувора ніжність? Чи навпаки – ніжна суворість. Це Божа мудрість, коли ти бачиш світ в цілому, не розділяючи його на великих і маленьких, сильних та слабких. Коли ти просто його обожнюєш.

 

Це те, що так відрізняє нашу націю – любов до всього, що нас оточує. Ми щирі та добрі діти своєї землі. В цьому наша Божа велич. Господь дарував нам неймовірно родючу та багату землю і пам’яттю предків заповів нам любити її всією душею, всім своїм великим українським серцем.

 

Отець Михайло любить світло. Він захоплюється фотографією. Часто працює руками. Займається господарством. Жива людина. Жвава. Надзвичайно енергійна. Поруч з ним дуже затишно. На жаль, я не мав вдосталь часу, щоб досхочу поспілкуватися з цією людиною.

 

Проте я побачив те, про що хотів би написати. Він надзвичайний батько. Отець Михайло спокійно і мудро відповідав на запитання, проте коли ми говорили про дітей, від нього наче линуло світло. Таке враження, що саме в цей момент його душа була повністю відкрита. Душа гордого та люблячого батька. Так іноді буває, коли діти виростають, а ти раптом усвідомлюєш, що не можеш дихати без них. Постійно згадуєш, як вони вчилися ходити, як вони зростали… А ще знаєш, що доросле життя часто буває суворе. І ти раптово хапаєшся за телефон, щоб просто почути їх голос, котрий запевняє тебе, що в них все гаразд.

 

Я в свої 50 років раптово змінився. Завжди вважав, що хлопчаків слід виховувати суворо, а зараз все частіше став говорити своїм дорослим синам: «Люблю! Помолюся за тебе. Мені тебе не вистачає».

Старішаю? Ні, скоріше нарешті усвідомив, що вік прийшов не один, а разом із усвідомленням того, що по-справжньому важливо в цьому житті. З нетерпінням чекаю на онуків. В моєму домі і в моїй душі для них приготовані найкращі місця.

 

В очах отця Михайла я бачив відлуння власних думок. Чи може в мені лунали відголоски його почуттів. Він не говіркий. Священик, котрий живе на війні, береже кожне слово та знає йому ціну. Слова молитви рятують не тільки життя, а й душі. Господь дарував нам щастя любити. Прокинутися вранці, відкрити очі, звернутися в молитві своїй до ікон і відчути в тій молитві душі людей, котрими ти живеш.

 

У свій 25 рік капеланства в ньому не відчувається і краплі втоми попри непросту службу. Лише вогонь віри в очах. Віри сильної, непримиренної, істинної. В нього мудра, усвідомлена душа, при тому скромна та совісна.

Серед Нації відроджується свята любов до Бога. І тисячолітня довіра та відданість рідному УКРАЇНСЬКОМУ ХРАМУ. Господи, вклоняюся тобі за віру твою… всі ми діти твої.

Михайло Кокора. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

Як у кожного капелана, в отця Юрія Матвіїшина своя війна

Капелан Юрій Матвіїшин молиться, сповідує, попри той біль, котрий рве душу – Олег Володарський

 

26 псалом

Господь – моє світло й моє спасіння: кого маю боятись? Господь – мого життя твердиня: кого маю страхатись? Як насідають злочинці на мене, щоб жерти моє тіло, – напасники мої й мої вороги, то вони спіткнуться й упадуть. Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати.

Одного в Господа прошу, одного я благаю: жити в домі Господнім по всі дні життя мого, щоб бачити красу Господню і віддаватись роздумам у Його храмі. Бо Він мене сховає у Своїм наметі в день недолі; Він захистить мене під кровом шатра Свого, на скелю Він мене підніме. І ось тепер я голову мою підношу на ворогів, які навколо мене; принесу жертву радости в Його наметі, співатиму й у псалмах Господа буду хвалити.

Почуй, о Господи, мій голос, коли взиваю, змилуйся надо мною й обізвись до мене. В Твоєму імені серце моє каже: «Обличчя Моє шукайте!»

Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Не ховай обличчя Твого від мене, не відпихай слуги Твого в гніві. Ти - моя поміч, не відкидай мене і не залишай мене, Спасителю, мій Боже! Бо навіть, як покине мене рідний батько-мати, Господь мене до Себе прийме.

Навчи мене, о Господи, путі Твоєї, провадь мене простою стежкою, з огляду на тих, що на мене засідають. Не видай мене на поталу моїм ворогам, бо проти мене встали свідки брехливі, які насильством так і палають. Леле, якби я не вірив, що побачу доброту Господню на землі живучих! Надійсь на Господа, будь мужній; нехай буде відважне твоє серце, і надійсь на Господа! Амінь!

 

Капелан, Протоієрей Юрій Матвіїшин настоятель храму св. Трійці (село Переволока Тернопільської області).

Почувши перші звуки грози, підіймаю голову та дивлюся на небо. Не боюся, Господи, волі твоєї. Приймаю її із вдячністю та покорою. Моя країна, мій народ, моя земля приймають Твоє випробування з молитвою та любов’ю.

Іноді мені здається, що ми величезний корабель, в середині якого воєнний госпіталь. Поранені, лікарі, медичні сестри, волонтери, священники, капелани…

 

Одні воюють, інші живуть та вірують в наше майбутнє. Втомлені, майже знесилені… та вже незламні. Ця Нація загартована кров’ю найкращих. Заради кожного з нас хтось, ледве не щодня, вже п’ять років поспіль стає частиною Божого Воїнства. Чиєсь життя вже обміняно на твоє, жовто-синій. Не зрадь!

 

…Сховатися якомога далі від усіх і молитися… Не священник, не адвокат, не військовий чи волонтер. Просто громадянин України, котрому, наче повітря, не вистачає Молитви. Наче неба не вистачає очей наймужніших і, наче хліба, не вистачає довіри між нами.

Молитва творить дива. Люди, придивившись до тебе, починають з тобою говорити. Вірити. Із теплом посміхаючись, вони не бояться бути щирими перед Богом, Україною і Нацією.

 

І коли за спиною ікони, поруч вівтар, а навпроти – священик і капелан, ти відчуваєш в собі особливу молитву. Лише Господу відомо, як ти хвилюєшся та непокоїшся. Твій Храм, твоя Церква, з благословення архієпископа Тернопільського та Кременецького Нестора, довіряє тобі свій Дух Божий, дає можливість відчути ту Іскру Господню, котра так яскраво палає в душах тих, хто присвячує своє життя служінню Йому, хто ділиться світлом і відкриває своє серце – українське, милосердне, мужнє.

 

Високий, кремезний чоловік сів навпроти мене, ми по-доброму посміхнулися одне одному і розпочали спокійний та мудрий діалог. «Сповідь». Він сповідувався і сповідував, а очі його братів у Христі уважно та занепокоєно спостерігали за ним.

Майдан, війна, їх парафії – це особливі струни в душах капеланів, дотик до яких їм дуже болить. Їм важко про це говорити. Та зараз про це вже не можна мовчати. Нація повинна знати «своїх». Саме тому під час «Сповіді» вони не просто говорять правду, вони говорять всю правду, а ми, нарешті, готові її чути.

Нація вибухнула патріотизмом, відновивши надпотужний авангард українства – капеланів, воїнів, волонтерів. Це «сіль» нашого суспільства. Сильні, вільні, справедливі. І такі категоричні та незламні з ворогом.

 

Капелан молиться, сповідує та сповідується, попри той біль, котрий рве душу. Він же чоловік. Українець. Воїн. А ворог зазіхнув на найдорожче – на Україну.

Та в нього своя війна. Його бій за душі воїнів, котрі ворог прагне занапастити відчаєм, ненавистю, байдужістю, не припиняється ані на мить.

 

А потім він повертається додому, а там очі рідних та близьких, друзів та парафіян, котрі шукають в нього розради від життєвих негараздів, сумнівів, болю та туги. Молитися. Молитися. Молитися. Він мусить допомогти. Вислухати, підтримати, сповідати, благословити, навчити…

І знову на передову. Боронити від ворога душі воїнів. Наповнювати їх божими любов’ю та милосердям, дарувати тишу та спокій в молитві.

 

Неймовірні душі у капеланів… Глибокі. Рідні. Ці душі посміхаються очима, утворюючи ледь помітні зморшки в кутиках українських очей. І молитва… Вічна і грандіозна. Невпинна. Віра у них безкрайня. Скільки любові має бути в серці у капелана, щоб нею можна було лікувати і чужий, і власний біль?!

 

У нашого Храму величне майбутнє. Клята московитська потвора віками вчила нас, що ми маємо страждати та вмирати заради вигаданих нею цілей. А невдовзі після того, як ми зуміли втекти від цієї жахливої ідеології рабства і страждань та почали викорінювати її із себе, червоний диявол приніс біль та смерть на нашу землю, намагаючись знову нав’язати нам ту стражденну покору.

Та вийшло зовсім інакше. Війна пробудила в нас ВОЛЮ. І чим більше нам болить війна та смерть, тим завзятіше ми будуємо ЖИТТЯ та МАЙБУТНЄ. Ціна України – в очах загиблих Героїв, тому ми не маємо права ані думками, ані справами зраджувати її.

По-дитячому щира посмішка та сталевих характер – переді мною був воїн духа, приклад для Нації, капелан Юрій Матвіїшин. Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Юрій Матвіїшин

https://youtu.be/0CFURyhQE40