хочу сюди!
 

Natalia

43 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «політика»

Президент Киргизстану про політику РФ

Вся сутність національної політики РФ вустами Президента КиргизСтану:
Останнім часом в Росії все голосніше роздаються голоси тих, хто розпалює КсеноФобію.
Окремі російські політики та окремі ЗМІ розвернули буквально істерію.
Наприклад, депутат ДержДуми Росії в ефірі Державного російського телебачення призвав до жорстких заходів по відношенню до емігрантів з Киргизії.
Начебто на тій підставі, що вони не належать до корінних народів Росії.
По-перше, для тих хто не знає історії нагадаю, що Киргизи являються вихідцями з Сибіру, з Алтаю, відносяться до великої сім*ї алтайських народів.
Киргизи входять в одну язикову групу представників Алтайської цивілізації, таких, як татари, башкири, тувінці, хакаси і багато інших.
Слово СИБІР у перекладі з киргизької означає місце, багате травою,
БАЙКАЛ у перекладі з киргизької – багате озеро,
ЄНІСЕЙ у перекладі з киргизької – Мать-Ріка,
Ріка ЯІК (Урал) у перекладі з киргизької – широка ріка.
Багато знаменитих людей Росії мають предків із великої сїм*ї алтайських народів:
КАРАМЗіН, АКСАКОВ, ТУРГЄНЄВ, ЄСЄНІН, УШАКОВ, КУТУЗОВ,
Із сучасних - НАРИШКІН, ШОЙГУ.

Написано Яценюком ще два роки тому, але хто слухає свого



Арсеній Яценюк
Прем`єр-міністр України 2014-2016 рр.., лідер партії “Народний фронт”, Голова Київського безпекового форуму.
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

  31795  100
28.06.18 14:06Конституція: давайте почнемо предметну дискусію
Минулого року я виклав основні положення конституційних змін, які ми обговорюємо. З’їзд «Народного Фронту» вирішив ініціювати відкриту, предметну дискусію про конституційну реформу щодо розподілу повноважень та відповідальності між гілками влади.

Основний Закон повинен дозволяти тим, кого обрали, зреалізувати те, для чого їх обирали. Це, своєю чергою, дає визначеність громадянам країни.

Всі внутрішні політичні конфлікти України виникали через те, що Конституція або не виконувалась, або була прописана з подвійним тлумаченням повноважень. Двічі конституційні зміни в Україні відбувалися під час революцій - в 2004 і в 2014 роках.

Чому я про це говорю? Бо мав честь працювати прем’єром, спікером парламенту, міністром закордонних справ, міністром економіки, в.о. голови НБУ, а також у регіонах – міністром економіки Автономної Республіки Крим та заступником голови Одеської ОДА. Знаю, як функціонує ця машина. Залишати так як є – закрити шлях до розвитку.

Про головне

В Конституції треба визначити курс на членство України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Сьогодні є однозначна воля більшості українського народу: Україна має бути в ЄС і в НАТО.

Ефективний парламент

Верховна Рада України має бути ефективною, професійною і впливовою. Зокрема, одного народного депутата має обирати більша кількість людей. Тоді він матиме більшу легітимність і відповідальність. Треба зменшити кількість народних депутатів до 300. Що менше депутатів, то більші їхній вплив, легітимність, професійність і відповідальність.

В Конституції треба чітко передбачити, що не може бути народним депутатом України особа, яка має іноземне громадянство.

Пропоную, щоби члени Кабінету міністрів могли одночасно бути народними депутатами - як це є в Німеччині, Британії. У парламентсько-президентській республіці Верховна Рада і уряд мають бути більш скоординовані. Не треба вигадувати велосипед.. Коли  урядовець є членом парламенту, це - ефективніша законотворчість. Урядові законопроекти легше і оперативніше проходитимуть у Раді. Це - діалог між урядом і парламентом. Це - політична відповідальність кожного члена Кабміну перед коаліцією і перед своєю партією в парламенті.

Наразі триває дискусія про повне скасування депутатського імунітету. Ми пропонуємо надати можливість затримання і взяття під варту народного депутата без згоди Верховної Ради України під час або одразу після скоєння ним тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Проте політична діяльність і політична позиція народного депутата України повинні бути захищені.

Вивчивши міжнародний досвід, пропонуємо змінити процедуру голосування в Верховній Раді. А саме: дозволити ухвалення рішень більшістю від присутніх на пленарному засіданні. Це мобілізуватиме парламентарів. Це стимулюватиме міжпартійну єдність у прийнятті надважливих законів. Це вимагатиме персонального голосування.

Водночас пропонуємо в Конституції прописати позбавлення мандату у випадку неособистого голосування народного депутата. Також, позбавляти статусу народного депутата в разі невідвідування пленарних засідань сукупно більше 30 днів протягом сесії без поважних причин.

Вводиться нове поняття: так звані конституційні закони України. Вони ухвалюватимуться не більшістю від присутніх, а більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Конституційними мають бути ключові закони для розвитку держави. Зокрема, закони про Кабмін, про судоустрій, про Президента; Виборчий кодекс; про основи зовнішньої політики; закон про мову.

Жодних новацій в порядку внесення змін і доповнень до Конституції не потрібно. І ця процедура змін має бути найскладнішою: двома третинами депутатів (як зараз). Це найважливіший акт держави. Другі за важливістю і складністю ухвалення, – конституційні закони, - ухвалюються більшістю від складу парламенту. Прості закони - більшістю від присутніх.

Президент - Глава держави і Верховний Головнокомандувач

Залишаюся прихильником парламентсько-президентської республіки, де Президент обирається на загальнонаціональних прямих виборах. Він - Глава держави,  національний арбітр, Верховний Головнокомандувач.

У Президента залишається вся вертикаль призначень у Збройних Силах України. Президент також вносить до парламенту кандидатуру Голови Служби безпеки України. Якщо ми таки позбавимо Службу невластивих їй функцій, то керівник цього органу міг би призначатися Президентом без парламенту. Але ВР збереже функцію парламентського контролю за СБУ. Також Президент призначає керівника Служби зовнішньої розвідки.

У Президента залишається право оголошення воєнного стану, з подальшим схваленням Верховною Радою. Президент очолює РНБО.

Президент керує зовнішньою політикою, але визначається вона Верховною Радою. Фактично, переговорну позицію для Президента повинен готувати уряд на основі Закону “Про основи зовнішньої політики”. Міністр закордонних справ є членом Кабінету міністрів, який разом з Президентом братиме участь в переговорах, буде координатором підготовки переговорної позиції для Президента.

Право вето Президента треба чітко унормувати виключним переліком підстав ветування, визначених Конституцією. Президент скеровує вето в Конституційний суд. Якщо КС вирішив, що вето конституційне, закон повертається для повторного розгляду Радою. Таке вето не може бути подолане: закон має бути доопрацьований і знову проголосований. Якщо Конституційний Суд визнає вето необґрунтованим, - закон набуває чинності.

Президент не повинен втручатися в діяльність органів виконавчої влади та незалежних регуляторів. Зокрема, у вибори. Члени Центральної виборчої комісії призначаються Верховною Радою за поданнями депутатських фракцій, внесеними Головою ВР, - а не Президентом. Так само, парламент призначатиме членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

Аналогічно, не Президент, а Кабмін вноситиме до Верховної Ради кандидатуру на голову Нацбанку, а всі члени Ради НБУ обиратимуться парламентом. Пропонується також розширити завдання Національного банку України. Він має відповідати не лише за цінову й курсову стабільність. До його функцій треба додати сприяння зайнятості населення та забезпечення адекватних, економічно ефективних відсоткових ставок по довгострокових кредитах.

Врегульовуємо також процедуру імпічменту Президента. Вона може бути розпочата у випадку вчинення державної зради, іншого злочину, а також в разі набуття громадянства іншої держави, чи умисного порушення Конституції. В Конституції прописуємо спеціальну слідчу комісію для імпічменту.

В Президента залишаються ті самі повноваження для розпуску парламенту, що й зараз. За винятком одного: право розпустити в разі, якщо протягом 60 днів не сформовано Кабмін, замінюється на право розпуску в разі непризначення нового прем'єр-міністра (це я пояснюю нижче).

Дієздатний Кабмін

Президент вносить до парламенту подання на призначення Прем'єр-міністра, проте кандидатуру визначає коаліція.

Всі члени Кабміну призначаються Прем'єр-міністром за погодженням з коаліцією. Навіть в умовах війни Президенту не потрібний свій міністр оборони: міністром має бути цивільна особа. Вся генеральська вертикаль залишається у Президента. Вертикаль забезпечення армії, - Міноборони, - буде в Кабінету міністрів.

А члени Кабінету міністрів призначаються і звільняються главою уряду одноосібно, за погодженням з коаліцією депутатських фракцій. Прем'єр-міністр має право звільнити члена уряду - без процедури голосування в парламенті, але з одночасним оголошенням нової кандидатури на цю посаду. Коаліція, відповідно до регламенту, погоджує призначення чи звільнення міністрів прем'єром.

Подібний механізм пропонується і для звільнення самого Прем'єр-міністра: одночасно із звільненням прем'єра Радою, коаліція визначає кандидатуру нового глави уряду.

Пропонується, щоб кандидатуру Генерального прокурора вносив не Президент, а Кабінет міністрів. Такий порядок логічніший, виходячи з нової ролі прокуратури.

Влада на місцях

Пропонуємо запровадити інститут префекта замість обласних і районних державних адміністрацій. Префекти призначатимуться Президентом за поданням Кабміну, і здійснюватимуть нагляд за додержанням законодавства. Якщо акт місцевого самоврядування не відповідає Конституції чи законам, - префект зможе ініціювати скасування такого акту в судовому порядку.

Вводимо в Конституції пряму заборону на федералізацію України. Водночас закріпити поняття “Кримська автономія”, - яке базується на історичних правах кримськотатарського народу.

Хочемо також визначити в Конституції фермерське господарство основою аграрного устрою України.

Отже, ми пропонуємо запровадити реальні стримування й противаги у владі. Наголошую – реальні.

Ми вже отримали підписні листи для внесення проекту змін до Конституції. Це має бути публічний процес та прямий діалог з громадянами країни. Звертаємося до всіх демократичних сил у парламенті: почнімо предметну дискусію. В цьому процесі важлива й роль Президента – як він бачить конституційний лад в країні?

Треба вже зараз, перед президентськими виборами, визначити, за що відповідає Президент. Перед парламентськими виборами, які будуть вже через 15 місяців, - які відносини будуть між Президентом, урядом і парламентом. Визначити зараз.

Відчуття політичної грози...

Водночас у кількох країнах. Ні, ще не справжньої революціі, а так погримить поблимає, але свіжо ще не настане. Кіргізія, Білорусь, Закавказзя, навіть Хабаровськ.
Українські виступи мабуть трапляються з інтервалом приблизно років 9 - 10...

Фотки відображують денний настрій, а не погоду.



™ Derzhavniy bloger:https://onlain-presa.blogspot.com/

 ™ Derzhavniy bloger , onlayn pres-sluzhbi ™ «Nadderzhavnogo KorolIvstva»

Курдський урок для України


Операція турецької армії "джерело миру", за ходом якої зараз стежить весь світ, незаслужено обділена увагою не тільки українських журналістів, а й політиків. Та й в цілому, на те, що відбувається в Сирії українці звертають увагу вкрай рідко, зазвичай тоді, коли знаходяться там російські війська потрапляють в чергову халепу.

У той же час події в Сирії, як і те, що відбувається в Україні, є частиною однієї великої геополітичної гри, яку ведуть США, Росія, Євросоюз і ряд гравців поменше. І головним бенефіціаром того, що відбувається зараз в Близькосхідному регіоні виявився російський президент Володимир Путін. А поведінка його американського колеги Дональда Трампа в цій історії може дати українцям гарний грунт для роздумів.

Головний висновок з того, що відбувається – Сполучені Штати не зможуть бути гарантом української безпеки і не захищатимуть інтереси України при нинішній адміністрації, зокрема, при обговоренні майбутнього Донбасу. "Ми будемо боротися там, де це приносить нам користь", – прокоментував Трамп те, що відбувається в Сирії. Це цілком застосовно і до України.

Американський лідер дуже яскраво продемонстрував свій підхід до геополітичних питань – ніяких принципів і зобов'язань, суто прагматичний інтерес. Як, наприклад, у розслідуванні справ проти свого політичного конкурента Джо Байдена, до чого він намагався схилити українського президента. Якщо Трамп такого інтересу не бачить, допомагати іншим країнам він теж не буде, внутрішня американська повістка для нього набагато важливіше.

         
            "Ми в семи тисячах миль від них (курдів)!"– заявив Трамп 14 жовтня. Від України до США відстань ненабагато менша.

Ось чого досягла Україна за минулі 5-ть років

5 років нової нації: чого досягла Україна і чи є підстави для оптимізму
ФОТО: DELFI

Хочу коротко озирнутися на пройдені п'ять років і виділити те основне, що ми робили й чого досягли. Ми – це і я, і всі українські дипломати, і всі ми загалом як країна Україна.

Наше життя визначали два головних завдання – одне мирне і одне воєнне, звісно ж, обидва нерозривно між собою пов’язані. Мирне – це завдання, поставлене Майданом: вирватися з сірої зони постсовка та обіймів "русского мира" і рушити до Європи, частиною якої Україна була споконвіку.

Воєнне – нав’язане нам Росією як покарання за наш європейський вибір.

Звучить це завдання украй просто, як це завжди буває, коли йдеться про життя або смерть: захистити Батьківщину й перемогти агресора.

Я недолюблюю патетику, а тому відчуваю незручність, коли роботу дипломатів називають дипломатичним фронтом. Адже зовсім поряд існує не метафоричний, а реальний фронт, на якому по-справжньому ллється кров і гинуть люди.

Саме вони – воїни, добровольці, волонтери, мільйони українців, які допомагали фронтові, – врятували Україну на початку російської навали і стримують ворога усі наступні роки. Завдяки їм ми нині живемо не в колоніальній, а в незалежній і оновленій Україні.

Я розумію, що багато хто хотів би більшого, та попри все щиро переконаний: Майдан, всенародний опір російській агресії, віра людей у те, що від них у цьому житті все-таки щось залежить, створили нову Україну. Це країна більш вільна й більш горда, країна, в якій народ усвідомив свою силу й відчув смак боротьби за справедливість та власну гідність.

Для створення політичної нації та відчуття домінуючої національної ідентичності нам будуть потрібні ще мінімум два покоління, але важливо не скласти руки і не дозволити цьому процесу перерватись. Адже навіть збереження досягнутого нам аж ніяк не гарантоване. Ані нашими ворогами, ані нами.

І якщо ми запитаємо українців, чи готові вони боротися і платити необхідну ціну за життя у вільній і незалежній країні, то відповідь може нас щонайменше розчаровувати.

Якщо правду кажуть дослідники, начебто в української нації є відразу два різні ментальні коди – козацький та кріпацький, то тоді ми з вами стали свідками й учасниками величної історичної метаморфози – в народу пробудилася козацька ментальність і саме вона тепер має шанс визначати наше майбутнє, якщо ми цього, звісно, щиро хочемо.

Своєю метаморфозою ми здивували багатьох у світі, здивували й змусили себе поважати. Тут я говорю не тільки про друзів, але й про ворогів.

Кремль дуже сильно прорахувався в 2014 році, забувши про здатність українців умить перетворюватися з нації гречкосіїв у націю воїнів. У результаті план "Новоросія" з тріском провалився. Більше того, розпочавши збройну агресію проти України, Кремль прорахувався і вдруге: він недооцінив не лише нас, але й увесь демократичний світ, цивілізаційні цінності якого ми поділяємо.

Московський режим, який у душі глибоко зневажає Захід, вважаючи його слабаком і боягузом, не сумнівався, що у відповідь на анексію Криму й окупацію Донбасу Захід поохкає кілька днів, а потім заспокоїться й замовкне, як це вже було в 2008 році з російським нападом на Грузію.

Проте цього разу "не так сталося, як гадалося": Захід повів себе абсолютно інакше. І якраз у цьому була й чимала заслуга української дипломатії.

Вже 27 березня 2014 року Генасамблея ООН у своїй резолюції, за яку проголосувала переконлива більшість країн світу, підтвердила територіальну цілісність України і приналежність їй Криму. Пізніше ГА ООН ще неодноразово ухвалювала ініційовані Україною резолюції, зокрема щодо порушень прав людини в окупованому Криму та проблем його мілітаризації.

Ми реально дістали Росію на багатьох міжнародних майданчиках, чи то ООН, ОБСЄ чи Рада Європи, викинувши її з переліку повноправних країн цивілізованого світу.

Без перебільшення унікальним стало формування низки міжнародно-правових процесів проти РФ. Це як ядерна зброя, тільки відкладеної, поступової, але сталої дії.

І попри всі загрози для світової солідарності щодо України – це те, що є в наших руках і залежить від нас. Другого шансу отримати таку зброю в нас не буде.

Зрозуміло, що рішень доведеться чекати досить довго, однак це варте того, адже санкції міжнародних судів та арбітражів є "істиною в останній інстанції" і обов’язковими до виконання. Впевнений, що без відповідного наказу Міжнародного трибуналу з морського права домогтися нещодавнього звільнення наших моряків було б набагато складніше.

Усі ці п'ять років ми безперестанку працювали над тим, щоб Захід не розслаблявся і щоб Росії не вдалося його забалакати. Але наше завдання всі ці п'ять років було не тільки у мобілізації Заходу.

Потрібно було втримати позитивне ставлення тих країн, які з різних причин були нездатні прямо піти проти Росії. У нас на руках були тисячі аргументів, за нами були правда й право, але головним доказом усе-таки була наша власна готовність захищати свою незалежність та європейське майбутнє.

Інакше й бути не може: якщо сам за себе не борешся, то марно сподіватися, що це замість тебе робитиме хтось інший. Як тільки і якщо ми припинимо боротися за себе, то на підтримку інших годі й сподіватися.

Попри поширену думку про неминучість санкцій, отримати їх і тримати всі ці п’ять років було зовсім не очевидною справою.

У результаті Росія й сьогодні перебуває там же, де несподівано для себе опинилася в 2014-му – а саме під одним з найбільш потужних санкційних пакетів у сучасній історії. Ще не було прецеденту, щоб держава-агресор таких масштабів, як Росія, цілих п'ять років залишалася під санкційним тиском світової спільноти.

Мені дуже часто казали, що тримати санкції неможливо, але подивіться – вони насправді посилювалися і фактично зупинили розвиток Росії, увесь цей час стримучи її від подальшого розгортання агресії.

Але й ми, українці, всі ці роки не сиділи склавши руки. І тут бачимо ще один парадокс: країна з розкраденою економікою та розваленою армією стала жертвою воєнної агресії з боку ядерної супердержави й втратила два важливих регіони.

Однак замість того, щоб остаточно рухнути, вона спочатку силами добровольців дає по зубах і зупиняє агресора, потім розбудовує армію, починає реформи і піднімає економіку, так що ВВП, незважаючи на війну, починає зростати.

Цей парадокс, як мені здається, потягнув за собою ще один, цього разу міжнародний парадокс, на який мало хто досі звертав увагу. Як правило, навіть якщо якійсь воюючій країні допомагають, то все одно тримають від неї певну дистанцію, доки не завершиться конфлікт.

У нас же підтримка Заходу у війні йде паралельно з активною інтеграцією у всіх мирних сферах. Я не пригадую, щоб демократичний світ відкрився якійсь іншій воюючій країні так, як відкрився Україні. Ідеться не тільки про Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом, про безвізовий режим з ЄС та з десятками інших держав світу, про партнерство України з НАТО. Ідеться про те, що нарешті розпочалася зміна нашої цивілізаційної ідентифікації і в очах Заходу ми поступово набуваємо ознаки "свій".

Говорячи про зміни, що зазнала Україна, хочу сказати пару слів про рідне МЗС. Впевнений, воно ніколи не повернеться в минуле.

І річ не в багатьох змінах, яких ми досягли разом, а в тому, що принцип відповідального лідерства став важливим для багатьох дипломатів. Не бюрократів від зовнішньої політики, а тих, хто готовий брати на себе ініціативу та відповідальність.

Молоді дипломати відчули, що вони можуть чимало зробити не в кінці бюрократичної кар’єри, а саме зараз, гендерна рівність припинила бути абстрактною метою, а перезавантажена Дипломатична академія тепер робить те, що й інші такі заклади у Європі та світі.

Усі ці парадокси та метаморфози, на мою думку, і є найбільшими досягненнями післямайданних років. Ми не загинули, не зазнали поразки, ми зупинили агресора, ми відчули силу й азарт, віднайшли самоповагу й повагу світу.

Наразі маємо побудувати вільне демократичне суспільство, де б домінував менталітет вільних людей. Від цього ми ще дуже далеко. 

Захід розраховує на поступове зміцнення демократичних цінностей і зміну поколінь, але в нас немає цього часу. Росія добре розуміє наші виклики і зробить усе можливе, щоб Україна не збереглася у своїх кордонах та стала слабкою федерацією за її планом з регіонами, що змогли б мати право вето на демократично ухвалені всією країною рішення. Всі російські плани стосовно Донбасу – саме про це.

Але з оптимізмом дивлюся у майбутнє.

Українці, наші міста і громади мають фантастичний потенціал, але нам дуже добре вдається не дати йому розкритися.

Якщо держава не може допомогти своїм громадянам, хай хоча б захищає і не заважає. А все інше українці зроблять. Усе залежить від нас самих.

міністр закордонних справ України у