хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «україна»

Генуезька фортеця Чембало

На високому скелястому виступі гори Кастрон знаходяться залишки оборонних споруд фортеці Чембало, заснованої ще в середині XIV ст. генуезцями.
В 1261 р. між Візантією та Генуєю було укладено угоду про передачу Генуї монополії в причорноморській торгівлі та ряду прибережних територій Криму. В 1318 р. на берегах Балаклавської бухти було створено Генуезьку колонію, а в 1357 р. розпочато будівництво фортеці Чембало. Цілком можливо, що генуезці перебудували укріплення, які могли раніше звести греки.
Назву Чембало (Цембало, Цембальдо) засвідчують генуезькі літописці, а також венеціанський мандрівник Йосафат Барбаро, який відвідав Крим в 1437 р.
  

Дивитись про Генуезьку фортецю Чембало

Балаклавська бухта

Найголовніша пам’ятка та окраса міста звичайно Балаклавська бухта – одна з найбільш зручних бухт на Чорному морі для швартування кораблів, база підводних човнів, вона вузька (200-425 м) і глибока (до 36 м), а довжина її лише 1,5 км. В Балаклавській бухті не буває штормів. При вході в бухту скелястий берег робить кілька поворотів, тому з боку відкритого моря гавань взагалі не видно.
Греки називали бухту Сюмболон – Лімен. А в «Одісеї» Гомера описано бухту, яка дивовижно схожа на Балаклавську, проте думка дослідників стосовно цього факту неоднозначна.

Вхід в Балаклавську бухту розташований між двома невеликими мисами: на східному березі – мис Георгія (Балаклавський), а на західному – мис Курона (Західний або Батарейний).

 

Дивитись про Балаклавську бухту

Блатняк в филармониях

"Кто то сиди в Верховной Раде, а кто то в тюрме. Зто жизнь ! "
з інтерв'ю

Російсько-Османська війна за Крим (1853-1856)

Початок цієї війни Криму не стосувався:воєнні дії відбувалися на Дунаї
та Закавказзі. Щоб не дати Росі завоювати Османію, на боці ісламської
Османії , а не християнської Росії виступили християнські Англія,Франція
і Сардинія.Флот союзників обстрилював побережжя Росії в
Балтиці-Кронштадт,Ригу,Ревель;на Білому морі - Соловки й Архангельськ ,
на Камчатці - Петрозаводськ.
У січні 1854 року флот союзників увійшов
у Чорне море, щоб підтримати Османію. Вітрильний флот Росії не міг
воювати із сучасним тоді Європейським паровим флотом і вимушен був
відступити до Севастополя, де був потоплений як непотріб щоб флот
союзників не міг увійти до воєнно - морської бази.
Союзники висадили
десант на побережжі , де річка Чорна впадає в Головну бухту. Першу битву
на річці Яблучна союзники виграли.Вони блокували Корсунь (Севастополь)
.Англо - французько- італійські війська і не думали серйозно штурмувати
Севастополь , для чого втрачати своїх воїнів ? Вони не прийшли
завойовувати для Османії теріторії , лише допомогати.Крим Османія мусила
завоювати самостійно.Якби союзники взяли Севастополь , мусили б
завоювати весь Крим і передати його Османії . Для чого це їм ? Вони
знали , що Крим історично український , українська земля і нація -
колонія Москви.Якщо Крим залишиться у Москви , українці згодом зможуть
його визволити , якщо Османія зуміє відвоювати Крим - її щастя , але
тоді він стане вогнищем постійних війн двох орд , і це небезпечно для
Європи.
Тому довготривала облога союзниками Севастополя впродовж
майже року  спричинена не їхньою неспроможністю взяти його , не
"героїчною" обороною його московською ордою як це розписали москвинські
історики , а політичною і воєнною мудрістю союзників.
Обороною
Севастополя командували два адмірали : віце-адмірал Володимір Корнілов
та після його смертельного поранення українець адмірал Павло Нахімов з
роду козаків - запорожців,який потім також був смертельно поранений.У
блокованому Севастополі не було харчів , ліків,населення та військові
повільно вмирали.Севастополь не мав уже ніякого значення щоб його
боронити.Вище командування ,хоча і розуміло безглуздість опору , боялося
імператорського суду й особистої неслави.Були готові загинути , але не
здати військову базу.Вона протрималася 349 днів.Союзники ставилися до
цього байдуже, не квапилися.
1855 року десанти союзників зайняли
Хорсслав (Керч),Кінбурн і все чорноморське побережжя півострова.Залишки
московської орди на півострові були приречені. У серпні напівживий і
тифозний Севастополь здали. До тифозної бази союзники не входили.Увійшли
лише їхні спецкоманди ,наказали недобиткам вийти з міста до табору
військовополоненних на північну сторону.Так закінчилася безславно
"легендарна" оборона , не оборона , а капітуляція , була б легендарна
якби не здали.
І як зазвичай роздули міф,понабудували діарам і
панорам , наставили меморіальних дошок.У Севастополі було заблоковано 30
російських , 12 українських , 6 білоруських , 5 польських , і 2
літовських полків . На 30 російських - 25 неросійських , чому тоді лише
слава російська ? Чому не розказано про вклад не російських воїнів ,
зокрема українських ? Імена багатьох ,які прославилися відвагаю у боях
,- Головинський , Даниленко,Димченко,Заїка,Кішка,Сиробоярс
ький,Шевченко,Чумаченко,-
були широ відомі захисникамі міста.Так само як і подвиги пластунів у
складі двох чорноморських козацьких батальйонів.
Цивільні й військові
обожнювали Нахімова , також особистою любов'ю серед захисників
Севастополя користувалася Дарина сестра милосердя, названа
Севастопольською
Але й сьогоні в музеї Чорноморського флоту
Російської Федерації у Севастополі можна побачити картину, на якій у
1783 р.не Сидір Білий, а О.Суворов і Ф.Ушаков зустрічають прибуття
армади Ф.Клокачова  в Ахтиярську гавань. А Сидір Білий мов би зовсім і
не існував.Де межа російської неправди і фальсифікації   ? Корсунь ,а
згодом ,як його перейменували ,Севастополь - місто не російської , а
української слави !
У 1856 році , після смерті імператора Миколи
І,союзники в Парижі змусили Росію та Османію підписати не вигідний їм
обидвом мирний договір.Чорне море визнано нейтральним ,без військових
баз і військового флоту;проголошенно повну свободу плавання всім
протоками Босфор і Дарданелли та по Дунаю.Крим залишено за
Росією.Балканським націям ґарантовано автономію під вассальством Османії
і наглядом Європи.Росія ізольована на міжнародній арені. Європа
захисила себе від потенційної колонізації двома тюрськими ордами.

ЄВРО 2012

А хочеш турнірну таблицю  ЄВРО 2012 ?

Цнотливість – родинний оберіг нації




1. ПРИЧИНИ ВИМИРАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮДНОСТІ

До
вiтчизняних прогнозiв ненормальної демографiчної ситуацiї в Українi
додались й ООНiвськi. Вони  пiдтверджують те, про що ми вже знаємо, але
нiби не усвiдомлюємо: до 2050 р.
українцiв в Українi залишиться 20-25 млн., тобто лише 40-50% вiд того числа, iз яким переступили межу третього тисячолiття. Мета цiєї лекцiї – донести народу України iнформацiю про морально-етичнi та духовнi проблеми вимирання української людностi та надати шляхи до подолання цiєї духовно-моральної кризи. Мораль, як одна з основних складових частин духовностi, є сукупнiстю правил i норм поведiнки, якi забезпечують людськiй спiльнотi загалом i кожному iндивiду, зокрема, можливiсть iснування в цьому свiтi. Двi кардинальнi пiдвалини лежать у будiвлi людської моралi: стосунки сильного i слабкого та стосунки чоловiка i жiнки, що забезпечують продовження роду. Зосередимось на другiй пiдвалинi — продовженнi або вiдтвореннi роду. У людськiй спiльнотi має мiсце два види статевих стосункiв: полiшлюб або полiгамiя та моношлюб або моногамiя. В первiсному суспiльствi, яке тривало мiльйони рокiв, переважала полiгамiя; починаючи з т. зв. стародавнього свiту (5-4 тис. р. до н. л.) перевагу мала моногамiя. Кажемо саме про перевагу якогось iз видiв статевих стосункiв, бо в абсолютному виразi вона нiколи не iснувала. Можна припустити, що i в первiсному суспiльствi зустрiчались двоє закоханих, якi не уявляли собi статевого життя з iншим, так само як i в найбiльш суворих суспiльствах, де подружня невiрнiсть каралась або карається смертю, завжди знайдуться «влюбливi», якi не задовольняться єдиним коханням. Отже, йдеться про спiввiдношення полiгамiї i моногамiї на рiзних етапах iснування людини та про їхнiй вплив на вiдтворення людностi.
Полiгамiя є характерною моральною нормою первiсного суспiльства, в якому люди живуть племенами i в силу примiтивних засобiв для iснування можуть тiльки колективно вижити.
Поступовий перехiд вiд рослинної їжi до полювання на диких тварин, згодом приручення i домашнє розведення їх (тваринництво), далi землеробство, подiл працi i спецiалiзацiя занять, перетворення сильними слабких у рабiв, як джерело статкiв, привели до накопичення багатства, яким сильнi не захотiли дiлитися зi слабкими, отож виникає приватна власнiсть з
атрибутами, якi мали її захистити: сiм’єю i державою. Сiм’я — це органiзована форма моногамiї, i моральною стає саме вона. Нас цiкавить питання, чи iснують стосовно вiдтворення людських спiльнот розбiжностi мiж полiгамiєю й моногамiєю? Існують i дуже великi, вони навiть є дiаметрально протилежнi. Полiгамiя не сприяє вiдтворенню людськогороду, моногамiя — навпаки. Причин тут багато, найвагомiшi такi. По-перше, бiологiчнi. Жiнка, яка знає багатьох чоловiкiв, вiдносно рiдше вагiтнiє у порiвняннi з тiєю, що знає одного чоловiка. Це пояснюється бiологiчною природою заплiднення, бiльшою iнтенсивнiстю руйнування статевих клiтин, що надходять вiд багатьох чоловiкiв. Полiгамiя є першопричиною цiлого букету венеричних хвороб: трихомонiазу, гонореї, сифiлiсу, хламiдiозу, а тепер ще й СНІДу. Усi цi болячки ведуть до захворювань статевої сфери i безплiддя, передовсiм серед жiнок. Порiвняно недавно генетики вiдкрили таке явище, як телегонiя. Суть його полягає у зв’язку цноти з якiстю суспiльства. Вирiшальним є вплив на дитину першого в життi жiнки чоловiка. Саме вiн закладає генофонд, навiть коли жiнка народжує дитину вiд iншого чоловiка, тобто вiн є генним батьком її майбутнiх дiтей. Видатний учений Ломброзо, дослiджуючи родоводи багатьох вiдомих i простих людей, довiв, що доброчеснi характеристики батькiв передаються у спадок менше, нiж згубнi, передаються також i хвороби, причому в гiршiй формi. По-друге, соцiальнi причини. Полiгамiя, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне переривання вагiтностi.
Людям, що живуть у полiгамiї, не до народження дiтей. Статевий акт для них — не засiб продовження роду, а засiб отримання чуттєвого задоволення, нарiвнi з вином, гулянками тощо. Єдиним критерiєм правильностi теоретичних мiркувань є практика. Історiя вiдтворення
людської спiльноти дає переконливi докази наведеним постулатам.
Першi сучаснi людськi цивiлiзацiї виникли в стародавнiх Єгиптi, Китаї, Індiї, Вавилонi, Ассирiї та Оратанiї, тобто Трипiльськiй Праукраїнi. Показовим є порiвняння їх. Усi вони зробили неоцiненний внесок у розвиток духовностi, науки, культури, мистецтва. Була, однак, мiж ними одна суттєва рiзниця — ставлення до сiм’ї. В Оратанiї, Китаї та Індiї сiм’я була культом, її охорона стала першим родовим та державним прiоритетом. Згiдно iз законами Ману (Закони Ману та Вiди до країн Сходу були принесенi стародавнiми орiйцями, тобто праукраїнцями), кожного, хто прагнув одружитися, ретельно дослiджували як чоловiка. Жоден рахман (у Індiї брамин) не одружувався з дiвчиною, що мала спадковi хвороби, якою б багатою вона не була. У трактатах з медицини в давньому Китаї та в iндiйських Аюрвiдах (науках життя) цiлi роздiли вiдведено питанням шлюбу та дотримання статевої гiгiєни. Нiчого подiбного не бачимо в давньому Єгиптi, де духовнiсть та мораль насаджувалися левiтами – жерцями вiдвертого дияволiзму. Тут процвiтає полiгамiя, бiльше того, буденним є подружнє життя мiж близькими родичами.
Так, дiти фараонiв брали шлюби мiж собою, щоб легше утримати владу. Юдейська Тора, а згодом i бiблiйний Старий Заповiт також пропагують статевi вiдносини мiж родичами. Згадайте хоча б дочок Лота, якi мали статевi контакти з власним батьком. Шлюб та статевий
зв’язок мiж близькими родичами призводить, як вiдомо, до виродження потомства.
Отож люднiсть в Оратанiї, Китаї та Індiї потужно збiльшувалась, а в Єгиптi занепадала, поки остаточно не була звойована арабами i не розчинилась в їхньому морi. Тут можна зробити певний вiдступ i навести цiкавий iсторичний факт. Звичаєво-родовий спосiб життя забороняв шлюби мiж родичами аж до сьомого колiна, виходячи iз вiдичних знань та iсторичного досвiду. Стародавнi дохристиянськi волхви особливо пильнували за «коронованими» сiм’ями, i це слiд поставити їм у заслугу. В школi нас учили, що київський князь Ярослав дiяв мудро, породичавшись з монаршими династiями Європи. Хай вам при цьому буде вiдомо, що не вiн слав сватiв до Польщi чи Францiї, а навпаки, до нього засилали, бо Київська Русь на той час мала значно мiцнiшi духовнi, економiчнi та вiйськовi позицiї у Європi, нiж iншi держави.
Повчальнi iдеї щодо вiдтворення людностi знаходимо в давнiх Грецiї та Римi. У Спартi допускалась полiгамiя. Якщо чужа дружина подобалась юнаковi, вiн мiг жити з нею, правда,
попередньо спитавши дозволу у її власного чоловiка. Платон висуває iдею добору подружнiх пар. На його думку, найкращi з чоловiкiв мали поєднуватись з найкращими iз жiнок i такi шлюби мала пiдтримувати держава, шлюби гiрших мали всiляко обмежуватись. Ми й досi захоплюємось зображеннями давньогрецьких атлетiв, їхнiми мiстами з ваннами й лазнями, але давнi греки залишили нам на своїх вазах та чашах i сцени п’яних оргiй, що стали масовим явищем i не сприяли вiдтворенню людностi.
У давньому Римi розвинулись гiршi традицiї попередникiв. Чистота сiмейних стосункiв тут була зневажена. Римським внеском у вiдтворення людностi став погляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матерiального збагачення. Тут народилась традицiя, яка в кiнцi XIX ст. у Францiї набула форми афоризму: «Робiть не дiтей, а заощадження». Вiльнi люди Риму обмежували дiтонародження, широко застосовували аборти, життя проводили в любовних утiхах i гуляннi. Результат вiдомий: вони були покаранi слов’янськими народами, якi за своєю звичаєвiстю були набагато моральнiшi.
З I до початку XIX ст. людство зросло до одного мiльярда, або бiльше нiж у 60 разiв. Можуть заперечити, що цьому сприяли досягнення науки, зокрема медицини. Нi, до XIX ст. медицина залишалась абсолютно безсилою щодо зниження смертностi людей, в першу чергу, вiд основної причини — епiдемiчних хвороб. Саме переселення народiв, хрестовi походи, безперервнi вiйни призводили до масового поширення епiдемiчних хвороб та розпусти. У XIV ст. епiдемiя чуми пiд назвою «чорна смерть» знищила четверту частину тодiшнього людства. Не медицинi, а високiй моральностi панiвної європейської нацiї – русинам (українцям) мають завдячувати за свiй порятунок народи Європи. Перейнявши високi духовнi та моральнi сiмейно-родовi цiнностi, подолавши згубнi традицiї вiдтворення нащадкiв у давнiх Грецiї i Римi, Європа потужно нарощувала число своїх мешканцiв. Про сiмейну мораль цього перiоду можна довiдатись iз праць багатьох видатних мислителiв, як-от Томас Мор чи Томмазо Кампанелла. Зокрема, про те, що особам, якi мали статевi стосунки до шлюбу, вступати в нього заборонялось, на них накладалось суворе стягнення; батьки, що не уберегли цноту своїх дiтей, були поганьбленi. До шлюбу допускались здоровi пари. Подружня невiрнiсть першого разу каралась в’язницею, а повторна — смертю. Усе, що стосувалось вiдтворення потомства, мало бути першочерговою турботою держави. Звiсно, на практицi не всi цi норми дотримувались, але вiдповiдна громадська атмосфера була забезпечена.
Духовна та моральна чистота народу Київської Русi, а потiм України була справжнiм взiрцем для всiх нацiй та народiв Євро-Азiйського континенту. Такий високий рiвень духовностi та моралi забезпечувався наслiдуванням орiйської звичаєвостi. З татаро-московським спаленням Києва у 1482 роцi та наступним просуванням у ХVІI ст. в Україну з московських земель юдо-християнської релiгiйностi спостерiгається поступовий занепад цих якостей i на теренах України.
Перелом настав у ХІХ ст. Велика французька революцiя проголосила новi моральнi цiнностi. Її гасла — свобода, рiвнiсть, братерство; кожна людина — коваль свого щастя. Держава, як
апарат пригнiчення людини, мала вмерти. Францiя – держава, що побудована на юдохристиянських засадах, i її iдеї поширились переважно у т. з. християнському свiтi. Реалiзацiя iдей французької революцiї пiшла двома шляхами. Хронологiчно перший полягав у тому, щоб поновити колективну власнiсть (як у первiсному суспiльствi) i зробити всiх людей рiвними й щасливими. Реалiзувати цей шлях у Захiднiй Європi не вдалося, в тодiшнiй Росiї, як виявилося на наше горе, вдалося. Моральний кодекс будiвничого диктатури пролетарiату, соцiалiзму i комунiзму формально не визнав повернення до полiгамiї як моральної норми за колективної форми власностi, але фактично було зроблено все, щоб ця полiгамiя переважала у вiдносинах чоловiка i жiнки. Згадаймо, українська народна родова мораль у нашiй країнi була розтоптана, а ВiдоВiстична, Звичаєва духовнiсть принижена.
Мiльйони, переважно чоловiкiв, надягли однострої i пiшли на «гражданскую» та iншi вiйни;
мiльйони, переважно чоловiкiв, були засланi в табори, що призвело до рiзкої диспропорцiї у
спiввiдношеннi чоловiкiв i жiнок. Формально моногамна молода сiм’я, однак, першi 10-15 рокiв подружнього життя, коли й вiдтворюється потомство, жила по «общагах», нерiдко в рiзних кiмнатах. Чомусь щорiчно мiльйони радянських чоловiкiв i жiнок за профспiлковими путiвками порiзно їздили в санаторiї й курорти (сiмейнi путiвки починались десь на рiвнi функцiонерiв обкому партiї). Уся оця руйнацiя нав’язала нам полiгамiю з усiма її наслiдками. Рiч не лише в масовому поширеннi так званих «випадкових статевих зв’язкiв», а в шлюбнiй реальностi. Наводимо данi за 2001 рiк: в Українi зареєстровано 309602 шлюби i 181334 розлучення, або 58,6% числа шлюбiв. Отже, переважна бiльшiсть шлюбiв розпадається, потiм повторюється у
новому варiантi, ще раз повторюється (правда не у 100% випадкiв). І так далi. Таким чином,
нав’язана нам полiгамiя, на превеликий жаль, стала нормою в нашому суспiльствi.
З втратою нацiональної духовностi та моралi, поверненням у ХХ ст. в Україну полiгамiї, вбивства дiтей в утробi матерi (аборти) набули гiгантських розмiрiв i з початку 60 рокiв перевищили дiтонародження; венеричнi хвороби зросли в сотнi разiв, пияцтво й наркоманiя
збiльшилися в десятки i сотнi разiв. Все це врештi-решт призвело до вимирання нацiї (з 1991 р.), темпи якого наростають.
Бути чи не бути — це драматичне запитання стосовно української нацiї нинi розв’язується на наших очах. З одного боку створюється омана, що т. з. християнськi церкви рiзних конфесiй прагнуть поновити т. з. високi моральнi цiнностi, з iншого, розповсюдження юдо-християнськими церквами вiдвертого дияволiзму роблять все, щоб знищити мораль дотла. Бiда в тому, що влада в Українi здебiльшого належала не українцям, а антиукраїнцям. Засоби масової iнформацiї, переважно електроннi, теж у їхнiх руках. Отож вони практично цiлодобово потужно розкладають нашу нацiю. Якщо зiставити фiнансовi i кадровi потужностi
нацiональних та антиукраїнських сил, що володiють iнформацiєю в країнi, то сили явно нерiвнi, перевага на боцi антиукраїнцiв. Антиукраїнцi здебiльшого складаються з людей, якi не люблять подавати своєї нацiональностi, а їхнi лiдери послуговуються псевдонiмами. Разом з церквами юдо-християнського сповiдування вони насаджують нам «iнтернацiоналiзм», глобалiзм, гудять нацiональну обмеженiсть, смiються над патрiархальними сiмейними традицiями. Це — для нас, а придивiться, що вони залишають собi. Пропагують тi ж моральнi цiнностi, зокрема полiгамiю? В жодному разi. У них панує моногамiя, причому на твердiй етнiчнiй основi.
Моногамiя, але полiетнiчна, трапляється у них як рiдкiсть i заохочується в єдиному випадку,
коли треба iмплементуватись в коронованi родини, починаючи вiд Сталiна i закiнчуючи Кучмою. Звiсно, нам би треба мати власну голову на плечах, не слухати все це, роззявивши рота, але десь маємо тяжкий кармiчний спадок. Україна — не єдина вимираюча нацiя. Вимирають i нашi одвiчнi вороги — пiвнiчно-схiднi сусiди. До того ж 2050 року росiян залишиться 70-80 млн. (iз теперiшнiх 140). Дивує їхня агресивна шовiнiстична налаштованiсть. Рятуватися треба, а вони по-колишньому марять «приращенiєм» земель. А хто ж на теперiшнiй велетенськiй територiї залишиться господарювати? Зупинився природний прирiст людностi i в Європi. Пiсля французької революцiї, врахувавши досвiд жовтневої революцiї, її народи стали на шлях побудови т. з. громадянського суспiльства. Вони уникнули багатьох руйнацiй, що їх перенесли ми, тепер об’єднуються, але мораль уражена там лицемiрством, подвiйними стандартами i, особливо, давньоримським синдромом. Меншою мiрою, але їхнє майбутнє теж примарне iз врахуванням таких цифр. Тепер на планетi проживає 6 млрд. людей. Один мiльярд належить до країн, де люднiсть вимирає або практично зупинилась у своєму природному розвитку. Це — країни Європи i Пiвнiчної Америки. Цей мiльярд, що становить 16% людської спiльноти, споживає тепер 90% земних благ. У стосунках чоловiкiв i жiнок тут переважає тiньова полiгамiя. Решта п’ять мiльярдiв вiдноситься до країн, де люднiсть потужно зростає. Це передовсiм Китай, Індiя та мусульманський свiт. Тут панує моногамiя. Спiввiдношення двох дiаметрально протилежних спiльнот 1:5. Але вже через п’ять десятилiть воно змiниться до 1:8, а далi ще зменшуватиметься не на користь теперiшнього мiльярда. Цей мiльярд, поки що, має вирiшальну перевагу в технологiях, але набуття їх — рiч наживна. Гадаю, що за цi п’ять десятилiть рiзниця в технологiях зникне, i доля цього мiльярду повторить долю давнiх Єгипту i Риму.
(За матерiалами http://www universum. org.
ua/journal/2003/goliach_7. html)

2. СЛОВО ПРО ЛЮБОВ
Дохристиянське Вiдо-Вiстичне Православ’я (де Вiди – Знання, Вiсти – Інформацiя, тобто «Наукове Православ’я») мiстить у собi глибинну, наповнену великим таємним змiстом науку про Любов. Вiдношення до Любовi у древнiх вiровченнях – слов’янському, древньому iндiйському, античному – вiдрiзняється вiд вiдношення до Любовi, наприклад, у християнствi, буддизмi тим, що iдеалом духовного життя не була безшлюбнiсть, монаський целiбат. Бiльш того, релiгiйний аскетизм, що приводив до безплiдностi, засуджувався бiльшiстю течiй Православної духовної думки. За виключення можна приймати лише крайнi прояви у аскетичних вченнях, народжених жерцями Аїду у древнiй Грецiї, у древнiй Індiї – частиною слуг Шиви, у древнiх слов’ян – волхвами Чорнобога – недоторканими. Основою Православного свiтогляду є те, що духовна та тiлесна любов не роздiляються, не протиставляються одна однiй, i тiлесна не сприймається за грiховну. У Велесовiй книзi, наприклад, розповiдається про плем’я костобоких, якi «чекали допомоги вiд самої Сварги, тобто Неба, перестали розмножуватися та вимерли, тому що вiд неплiдних нiкого не залишилося», «i нiчого невiдомо зараз про тих костобоких...».
Велесова книга закликає не брати приклад з них. Не боятися, що любов може загородити шлях до неба. Бо до неба, до Вирiю чи до вiйська Перунового Велес не пускає душi людей, якi боялися життя та вiдмовилися вiд його дарункiв. Такi люди також не мають можливостей нового народження на Землi. Розумiння цього є i у аскетичних вченнях, але у цих вiровченнях земне життя розглядається як юдоль слiз, а смерть сприймається як звiльнення вiд страждань нижнього свiту, а у iдеалi також звiльнення вiд нових втiлень. Але така точка зору виправдана лише для змореної, тiєї, що закiнчує свiй земний шлях, людини. Бiда, коли такi думки заволодiють людьми замолоду. Навiщо тодi людинi дається життя та здатнiсть кохати? Нi, це дається не для випробувань, а саме для того, щоб людина жила та кохала. Це великий дарунок, велика нагорода. Той, хто вiдмовився вiд нього, що став безтiлесним духом ще на Землi, пiсля смертi не тiльки не буде мати щастя знову втiлитися у живе тiло, а буде розчинений у океанi свiтових енергiй (що для людини тотожно небуттю), а також отримує небуття духовне, нисходить на дно духовного свiту. Але треба знати, що дарунок кохання надається не всiм i тiльки на певний час i тому дуже важливо не марнувати його, бо грiх розпорошеного кохання є найтяжчим. Головне питання, яке Велес ставить перед душами померлих бiля брами Вирiю таке: «Чи кохали ви на Землi?». Тiльки тим, що кохали вiдкривається шлях до неба, бо батько всього сущого Род велить живим – любити. Род – це Бог Народжуючий, Вiн породив Любов, Вiн створив цей свiт для Любовi, Вiн Коханням наповнив Всесвiт. Любов протистоїть Чорнобоговi. Пройшло тисячолiття з того часу, як у вогнi пожеж скiнчила свiй вiк Русь Вiдична. Тодi з холодної космiчної Тьми на українську землю прийшов Чорнобог – прийшов у чорному одязi монаха. З ним прийшов i новий час, перевернулося коло буття. І замiсть Сварога та Рода став Яхве, на мiсце Дажбога та Хорса став Михаїл, на мiсце Велеса у iпостасi охоронця стад та багатств – святий Влас, на мiсце Дия у iпостасi Князя свiту – Диявол. Але на мiсце Чорнобога не став нiхто, просто прийшов Страх: страх перед смертю, страх перед життям, страх перед Апокалiпсисом. І тепер тiльки ЛЮБОВ може розбити лiд Чорнобога. Вона є головною силою, яка протистоїть йому. І як би не скаженiв Чорнобог, як би не заковував людськi душi у льодовий панцир – прийде час, i Любов, як веснянi води, розламає лiд, людина прокинеться вiд сну, оживе.
Любов – це джерело живої води, життєдайна криниця Рода та Сварога. Навiть за влади Чорнобога головний закон Рода, закон Любовi залишився у кровi, у повiтрi, яким ми дихаємо.
Навiть у ХХ столiттi, коли Бог Космiчної Тьми був найсильнiшим, поети та композитори чули вiдгуки головного закону Рода. Любов-життя-дихання – мiстичний зв’язок цих образiв одвiчно iде вiд самого бога Пращура Рода. Цi образи є глибоко людяними, навiть можна сказати фiзiологiчними, вони є нашими захисниками, вони знаходяться у нашiй генетичнiй пам’ятi.
Ми живемо серед таємних знакiв Рода, Лади, Лелi. Той, хто знає цi знаки, отримує високу владу над людьми, але цю владу не може отримати низько духовна людина, людина Чорнобога. Кольори Рода – зелений, Лади – синiй, Лелi – червоний. Це як символ Любовi – червона троянда в зеленi листя пiд синiм чистим небом. Той, хто бачить цi знаки – зрозумiє таємну суть буття. І тодi приходить усвiдомлення того, що Любов не є тiльки щастя, це є набагато бiльше – це є привiлеєм давати щастя людям.



Читати далі

Чого чекати Україні від нового російського президента?

 
Незважаючи на те, що В.Путін працював в російському уряді і міг суттєво впливати на її політику по відношенню до української держави, все-таки його прихід на третій президентський термін може стати серйозним і дуже непростим випробуванням для України. І не тільки тому, що український уряд не може ніяк визначитися з вектором зовнішньої політики, але й тому, що постійні зміни у світі просто не залишать йому іншого вибору, окрім як тиску на Київ.

Більшість українських політиків, як пропрезидентської партії, так і опозиції, не сумнівалися в тому, що саме Путін здобуде перемогу. І всі вони впевнені в тому, що українську державу на чолі з В.Януковичем чекають не найкращі часи. Вони переконані і в тому, що українське питання для нового президента буде принциповим. Адже у великій мірі від нього і залежатиме подальший розвиток російської держави. Тому в Україні стурбовані тим, як складуться майбутні відносини двох країн, і що ж чекає РФ в найближче п'ятиріччя.

На думку українського політолога Вадима Карасьова, передвиборна гонка в Росії не пройшла без проведення антипомаранчевої пропаганди. Але головна причина перемоги Путіна на виборах зовсім не в цьому, а в тому, що гідних супротивників для нього представлено не було. Крім того, вибори в країні відбувалися в момент формування нового протестного демократичного руху. Проте, політолог переконаний, що перемога ця - це «кінець путінської епохи», адже відповісти на питання, в чому полягатиме політичний курс нового президента, поки неможливо, та й до того ж проблема легітимності влади до кінця не вирішена.

У такій ситуації можливий розвиток двох можливих сценаріїв для Росії. Перший полягає в тому, що якщо уряд і далі буде проводити конструктивні реформи і візьме під жорсткий контроль всі напрями, обмеживши економічні свободи не тільки простого населення, а й середнього класу - в такому випадку в державі неминуче спалахне революція. Такий розвиток подій можливий вже через кілька років, коли остаточно оформиться і зміцніє опозиція.

Про можливість «Майдану» в Росії говорить і опозиціонер М.Касьянов. Але вона відбудеться тільки в тому випадку, якщо через кілька років команда Путіна не піде з Кремля. У нового президента є кілька років, щоб підготувати стратегію свого відходу. Якщо ж цього не станеться, тоді не тільки середній клас, а й просте населення стануть вимагати від уряду великих змін за допомогою революційних виступів.

Оскільки внутрішні реформи проводилися з перемінним успіхом, більшість з них були провальними, тому В.Путін може зробити спробу вирішити проблему своєї легітимності шляхом невеликої війни, хай навіть економічної. В умовах, коли економіка Росії нестабільна, ресурси скорочуються, а збройні сили за своїм потенціалом не можуть зрівнятися з американцями чи китайцями, то російському уряду не залишається нічого іншого, як розбиратися з більш слабкими супротивниками, Україною і Білорусією. І якщо з білорусами більш-менш можна налагодити конструктивний діалог, то щодо українського президента існують великі сумніви.

Таким чином, не виключена ситуація, коли Україна стане просто пішаком в політиці Путіна, який буде за її рахунок піднімати свій рейтинг. Але ж слабкість держави від цього не зникне.

На думку керівника центру «Стратагема» Юрія Романенко, Путін опинився в ситуації, яка існувала в Україні в 1999-2000 роках, коли до влади знову прийшов Л.Кучма. У той час населення України теж втомилося від марних обіцянок про проведення реформ у житлово-комунальному комплексі, в охороні здоров'я, поступово посилювалося невдоволення з приводу корумпованості чиновників і величезного розриву між соціальними верствами. Кучма чудово розумів, що проблема, яка склалася, вимагає негайного вирішення, проте його найближче оточення не дозволило йому нічого робити. Невдоволення народу урядом спочатку вилилося в «Україну без Кучми», а потім і в помаранчеву революцію. Експерт упевнений, що якщо Путін здійснить ту ж помилку і не проведе внутрішнє реформування, то в Росії відбудеться аналогічна ситуація, народ підніметься з акціями протесту.

На думку Романенка, на першому етапі Путіну не залишиться нічого іншого, окрім як виконати деякі програмні положення опозиції, а також взяти до уваги частину ліберальних вимог, висунутих Прохоровим. Цілком можливо, що більше коштів потрапить не в кишені олігархів, а надійде на задоволення потреб народу. Передбачати, до чого це призведе, поки не можна, оскільки існує і зворотна сторона медалі. Якщо він буде загравати з опозицією і лібералами, то цілком може позбутися підтримки тієї частини населення, яка віддала свій голос за нього на виборах.

Основна причина того, що Росія опинилася в подібній ситуації, - це боязнь російського уряду, що проведення реформ щодо посилення країни неодмінно призведуть до серйозних зіткнень зі Сполученими Штатами Америки і Китаєм. Але ж абсолютна пасивність Кремля ніяк не може усунути подібні загрози, вона лише відтягує їх на більш пізній термін. За словами Ю.Романенко, сьогоднішня Росія сильно нагадує Російську Імперію 1914 року, яка теж залежала від іноземного капіталу, не мала потужної військової системи.

Якщо новий російський президент відмовиться від звичної для нього практики передачі повноважень бюрократам і затягування поясів (що, до речі, впроваджує і Янукович в Україні), тоді Росія має шанс знову включитися в процес перерозподілу сфер впливу в світі. Якщо ж цього не відбудеться, країна дуже швидко втратить всякий авторитет, втягуючись у локальні конфлікти, які все більше будуть підривати ресурсну базу.

Що ж стосується ролі України при такому розвитку подій, то, на думку експертів, її неминуче чекає посилення тиску в усіх напрямках - від газових і торгово-економічних відносин і до ідеології. Причому цей тиск зустріне підтримку більшості українського населення. Причина тому дуже проста - Янукович вже протягом декількох років використовуючи проросійські гасла, не просто відмовився від їх реального втілення, але і свої обіцянки поліпшити життя народу втілив в життя з точністю, та навпаки - велика частина українського населення опинилася за межею бідності.

Росія, опинившись перед необхідністю модернізації політичної системи, почне шукати шляхи захисту власних інтересів. І тоді реальністю стануть і погрози Москви припинити транзит газу через українську територію, і заборона на ввезення українських товарів до Росії з метою втягування України в Митний союз. Але це все не настільки важливо. Так, олігархи звикли наживатися на співпраці з РФ, але вони запросто здадуть ту ж газову трубу в обмін на надання гарантій поповнення їх власних рахунків за рахунок створення консорціуму. І це може відбутися в самий найближчий час.

Але в нових умовах завдання Росії буде набагато складніше. Український уряд повинен буде прийняти непросте рішення - і далі залишатися сірою зоною в транші між Росією і Заходом, чи все-таки перейти на бік сусіда. Експерти, між тим, впевнені, що Янукович до такого рішення поки не готовий, вважаючи за краще і далі сидіти на двох стільцях, мотивуючи це євроінтеграцією.

Політологи висловлюють припущення, що для Януковича неминуче схиляння до Росії, оскільки Москва для збереження свого статусу буде чинити сильний економічний вплив. Такий тиск очікується вже восени, коли в Києві буде йти підготовка спочатку до парламентських, а потім і до президентських виборів. І в даний час ні про яку двовекторну політику України говорити не доводиться.

Якщо ж Російська Федерація зробить кроки до екстреної модернізації, то Україна цілком може разом з нею зайняти певне місце в переділі сфер впливу в світі.

Як будуть розвиватися події, і які наслідки вони матимуть для України, покажуть уже кілька наступних років.

Опозиційний суд чи судилище над конкурентами?

  Спочатку хочеться подякувати А.Яценюку за ініціацію опозиційного суду http://www.unian.net/ukr/news/news-481145.html «Знайте про те, що ті, хто сьогодні знущається над Україною, над українцями, сидячи у владних кабінетах - чи то в адміністрації Президента, чи то в уряду, чи то у Верховній Раді – понесе відповідальність. Понесе відповідальність не тільки перед Богом, а також перед незалежним і справедливим судом», - запевнив А.ЯЦЕНЮК.

  Проте навряд чи така ініціатива неоднозначного «фронтовика» знайде відгук серед більшості українців. Суд не може мати партійну приналежність та політтехнологічну складову. Для неупередженого розгляду справ, чи то Тимошенко-Луценко, чи то справ щодо провладних політиків, чи щодо будь-якого громадянина, Суд має бути Народним, Публічним, Об’єктивним, а для цього треба мати відповідні інструменти та засоби «Собору», а не лише ресурси і політтехнологів.

   Якщо ми всі розуміємо, що усі без виключення гравці на політичному полі мають «сховані скелети у шафі», то яким чином нація, суспільство має судити цих «діячів», визначити ступінь їхньої вини та міру покарання? Однозначно, що український суд не спроможний впоратися з таким зверх завданням, бо просякнутий корупцією усіх кольорів та відтінків знизу до гори.

    Фактично, реалізовуючи свою власну програму державного перевороту та приходу до влади, і Юлія Тимошенко, і Юрій Луценко, і всі, хто сьогодні за ґратами, виконують свою нелегку, але дуже важливу роботу – проявляють суспільству всі недоліки, всю недосконалість та жорстокість української судової системи. Демонструють неможливість довести свою невинуватість, якщо хтось дуже захотів когось посадити. І в тому, що навіть Юлія Тимошенко і екс-міністр наразі не спроможні успішно протидіяти цьому, є великий виклик суспільству замислитися, що цю систему треба кардинально міняти.

    Свого часу і Юрій Луценко, і Юлія Тимошенко мали можливість на своїх постах при владі зайнятися питанням реформації судової системи. Кричущих прикладів було чимало, хоч і не таких роздутих та публічних. До ЮВТ та Луценка неодноразово зверталися і, навіть, в той час, коли вони обидва були в опозиції. Але ці люди ніяк не реагували на звернення людини, що опинилася в тому самому положенні, в якому зараз знаходяться Луценко і Тимошенко. Свідків було чимало, які свідчили на користь Позивача, але була дана команда «цькувати», а наші сьогоднішні «політв’язні», зокрема, міністр МВС Ю. Луценко, не лише не допомогли, а й посприяли цькуванню. За документами, які потрапили до мене, як до журналіста, доводжу до відома громадськості факти. Прізвища дійових осіб не вказано до часу. 

    В 1999 році Борщівське відділення банку АПБ «Україна» звернулося до Борщівської прокуратури на предмет стягнення боргів з МП «Золотий корінь» в сумі 218 тисяч гривень. Прокуратура проігнорувала звернення банку. В результаті дій прокуратури керуючий Борщівським відділення банку був змушений звільнитися. В свою чергу, він передав відповідні документи до Тернопільського обласного управління СБУ, де було проведено слідство та відкрито кримінальну справу проти посадових осіб  боржника.

    Обласна прокуратура скасувала постанову СБУ, а кримінальну справу зобов’язала передати до Борщівської прокуратури. З того часу до звільненого керуючого ані банк, ані державні органи претензій не пред’являли, повісток не присилали, тому підстав для юридичних дій проти посадових осіб не було.

    Згодом, в рамках громадського розслідування, ВГО «Громадський контроль», де Головою був Василь Волга, почало збирати документи та факти через письмові запити, зокрема,  до органів прокуратури,  для сприяння погашенню простроченої заборгованості. На 2005 рік в наявності вже були документи кредитної справи, на підставі яких велася відповідна робота з відновлення законності. В першу чергу, для повернення боржником прострочених боргів банку і, відповідно, його акціонерам. В другу чергу, для особистого захисту  працівника банку від незаконних звинувачень.

    На той час, з 2005 року по квоті СПУ Міністром МВС став Юрій Віталійович Луценко. Коли до органів прокуратури почали надходити запити про обставини скасування кримінальної справи, що вела СБУ у 1999 р., зацікавлені особи звернулися до Міністра МВС з проханням припинити розслідування. До речі, до МВС жодного запиту не поступало: Луценко Ю.В. не запросив матеріали справи для встановлення ясності по справі з метою забезпечення законності.
Натомість, нехтуючи інтересами держави, Міністр МВС Юрій Луценко звернувся до однопартійця Василя Волги з метою припинити юридичні дії відносно боржника Борщівського відділення банку АПБ «Україна» і прокурорів, які його «кришували». Голова ВГО через свого заступника Ш., довів своє розпорядження про припинення справи до відома працівників ВГО, що вели дане громадське розслідування.
 
    Працівник ВГО «Громадський Контроль», Голова Комітету контролю за ЗЕД подав доповідну записку, в якій роз’яснюється ґрунт для проведення розслідування та його етапи. Повідомляється, що проти боржника банку вже зібрані всі документи, факти та свідчення і готові для передачі до суду. Вказано про готовність виконати службові і громадські обов’язки та попрошено про забезпечення безпеки його дітей.

    Волга В.О. через свого першого заступника рекомендує голові Комітету контролю за ЗЕД подати у відставку, чим позбавляє захисту. У відповідь на доповідну він приймає рішення, протилежне завданням ВГО «ГК». Борг банку АПБ «Україна» досі не погашений.
 
    Як видно з опису справи, вона відноситься до типового прикладу впливу високопосадовця на незалежну людину із використанням своїх повноважень заради власних інтересів. Зокрема, мова йде про домовленості екс-міністра МВС Ю.В. Луценка з Головою ВГО «Громадський контроль» Василем Волгою через використання партійної приналежності.

    Висновок. Обійнявши посаду Міністра МВС, Ю.В.Луценко нехтував інтересами держави і своїми прямими обов’язками, вирішував питання, застосовуючи свої владні повноваження, з відомої йому вигоди. У наведеному випадку Ю.Луценко навіть не поцікавився суттю кримінальної справи і не застосував належних заходів щодо розкриття злочину, відповідно до Закону. Натомість, використав посадові важелі впливу і партійні зв’язки для того, щоб задовольнити комерційні прохання іншої сторони, яка була зацікавлена в повному захороненні справи.

    А тепер цитата дня: «Ю.ЛУЦЕНКО підкреслив: «У нормальному суді слухати справу без підсудних не можна, але цей суд і без того порушує права підсудних. Якщо підсудні не мають права ставити питання свідкам, навіщо вони тут потрібні? Навіщо свідки потрібні? Я думаю, що цей суд може слухати справу і без свідків, і без підсудних, і взагалі його вже можна закривати», «…вже кілька десятків свідків, як з боку захисту, так і з боку звинувачення підтвердили невинуватість Ю.ЛУЦЕНКА, але «влада продовжує його катування».

    Отже, можна сказати, що в результаті серії корупційних дій цілої низки держслужбовців, громадських і політичних діячів,  Державі і громадянам було заподіяно велику моральну і матеріальну шкоду з обтяжуючими рецидивами. Проявлення наслідків цих дій ще попереду. Бо як вже відомо, розграбування АКБ «Україна» стало одним з факторів початку руйнування української економіки.
    А наразі окремі особи проходять в інших, зокрема, «гучних» справах про протизаконні дії. При цьому, той же Ю.В.Луценко претендує на роль «Героя нації», а В.О.Волга – претендував на пост Президента України. Тож, чи «герой-великомученик» екс-міністр МВС Юрій Луценко, чи він отримує належне – це питання до суспільства. 
  
    Єдине, що хочеться у зв’язку з цим додати, що окрім заполітизованих справ, які, безумовно, треба вирішувати в першу чергу, є ще незакінчена справа проти Л. Кучми, яка містить в собі не лише «справу Гонгадзе», а й багато ще не відомих фактів. І справа «Еліта-центру», і «Кінгз Кепітал», де постануть гострі питання до пана Чернівецького. І зрештою, справа, яка торкається безпосередньо персоналу Чорнобильської АЕС, невинно засудженого після аварії 1986 року.

    Як бачимо, перелік справ, які не вирішуються через багато факторів та обставин, «вісять» мертвим тягарем на плечах суспільства, а за цими справами -  життя та долі мільйонів українців. Тому пропоную приєднатися до складання символічного списку резонансних справ, які потребують Всенародного Публічного розгляду.

Незалежний журналіст, Олена Треммері
23.01.2012

"Собор": роз'яснення щодо юридичних аспектів.

Всеукраїнська Чорнобильська Народна Партія «За добробут та соціальний захист народу»

    На численні звернення громадян стосовно «Відкритого звернення» Партії від 17.12.2011 р. (http://h.ua/story/346473/)  щодо підготовки до «Собору», даємо роз’яснення з приводу оформлення юридичних документів.

    Згідно порядку і процедури скликання «Собору», стосовно питання «переуступки вимоги боргу» в «порядку досудового врегулювання» нами формується наочний практичний і дійсний приклад, з почерговими сегментами якого можна знайомитися в соціальних мережах Інтернету. Дана інформація є додатком до Відкритого звернення і відповідає на запитання, які поступають. В статтях та додатках, що розміщуються на сторінках Інтернет ресурсів, присвячених «Собору», Ви знайдете і «Претензії» вже конкретних соціальних категорій людей, і відповіді на них підрозділу Пенсійного фонду (http://h.ua/story/344653/) , і коментарі до відповідей, і історію та положення керівника підрозділу ПФУ. Прослідкуєте наданий приклад аж до здійснення «Переуступки вимоги боргу», де «новим кредитором» стане Партія. За цим прикладом Ви зможете підготувати й документи Ваших вимог.
    В згаданому прикладі названі громадяни пенсіонери, «Діти війни», інвалід 1 групи, «постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС» отримають належну їм по Закону суму. Плюс суму боргу Пенсійного Фонду перед цими громадянами на вимогу «нового кредитора», тобто Всеукраїнської Чорнобильської Народної Партії «За добробут та соціальний захист народу». Відповідно, це означає, що вони отримають подвійну компенсацію.
    На «Соборі» Партія ВЧНП пред’явить  ресурси та механізм сплати усіх боргів по соціальних гарантіях на адресу вказаним у Відкритому зверненні категоріям громадян. На цей час Ваші вимоги по соціальних фінансових гарантіях повинні бути оформлені, як вказано у Відкритому зверненні. В кого є судові рішення, то в них борг вже зафіксований на якусь дату. Якщо між Вами та Пенсійним Фондом не укладено, наприклад, угоди про сплату боргу в якийсь термін, то, звісно, що борг є не врегульованим.
    Ресурси фінансових фондів дозволяють оплатити заборгованість станом на 1.01.2012 року, так і забезпечити моральні втрати у відповідності з прикладом, який, як вказано вище, ми транслюємо у поточному режимі та з врахуванням масштабу справи.
    Враховуючи масштаби, розмір фондів разом із численними іншими чинниками та обставинами, обійтися без «Собору» не представляється можливим.
    Ми визнаємо, що ми партія не сильна, і рекомендуємо не забувати про це всю дорогу.  Допоки йде процедура скликання «Собору», кожен бажаючий (чі) може слідувати прикладу, який ми транслюємо. Тобто, викуповувати борги по соціальних гарантіях. Жодних претензій на «авторські права» нами пред’явлено не буде. У разі виникнення запитань чи коментарів, переконливе прохання надсилати їх у блоги для публічного обговорення.
    Шановні громадяни! Просимо враховувати, що «Собор» - це не шоу и не концерт. Адміністрацією «Українського дому» він не запланований. Як Ви зауважили з Відкритого звернення, Вам необхідно здійснювати самоорганізацію. Ораторів, мітингів та іншої «естради» тут не буде.  До речі, хто вважає, що таким чином ми плануємо попасти в наступний Парламент, відповідаємо: Парламент і вибори до нього – окрема тема розмови. Річ у тому, що ми - «чорнобильці», тому інтенсивно вимираємо. Таким чином, якщо будемо живі і дасть Бог, то ми і цю справу виконаємо. Під «Ми» розуміється не юридична особа. Бо скажіть, хто в Україні не постраждав від аварії на ЧАЕС, і не лише? З повагою.

Головне Правління Партії.           
Голова Головного Секретаріату Партії                                         Ісаєв М.В.
Керівник експертних програм  ВЧНП                                            Карпан М.В.

Контакти:    
Ісаєв Микола Всісович
E-mail: [email protected]
Відповідальна особа: прес-секретар Олена Треммері
Моб. тел.: (067) 501-20-28;    (044) 599-40-90
E-mail: [email protected]
 
Додаток: форма Претензії   

____________________________________
(повне найменування установи, якій
пред'являється претензія)
____________________________________

(поштові реквізити, телефон)

Дата "___" _______________ 20__ р.
    

                 
                                                   ПРЕТЕНЗІЯ N ___

                                      Про виплату доплат до пенсії (інше)
                        

Сума цієї претензії складає ___________(______________________________________) грн.

1. Вами порушенко статті_____  Закону «________________________________________», №______ від ___________, згідно якої з  ________(дата) ____________________(категорія)
мають отримувати щомісячну доплату до пенсії у розмірі ______% мінімальної пенсії за віком.

2. Розрахунок претензійної суми:
    Належить до виплати щомісячно          - _____________
    Місячна сума недоплат            - _____________
    Не сплачено місяців, станом на 01.01.2012 -____________
    Сума до сплати                - _____________

3. На підставі Закону «_______________________________________» , рішень Конституційного Суду №___ від _______, №____ від _______, №_____ від ________ та в силу наданих Вам прав, засобів, можливостей і прийнятих вами обов’язків та зобов’язань, Ви можете визнати Претензію та сплатити всю претензійну суму, та надалі кожного наступного місяця виплачувати всю суму, належну згідно Закону України.

        _____________                                                                   ____________________
                 (підпис)                                                                                   П.І.Б.

Додатки:
(подається перелік документів, що додаються до Претензії: копії документів, заяв, листів)