хочу сюда!
 

Юлия

31 год, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «відична»

Цнотливість – родинний оберіг нації




1. ПРИЧИНИ ВИМИРАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮДНОСТІ

До
вiтчизняних прогнозiв ненормальної демографiчної ситуацiї в Українi
додались й ООНiвськi. Вони  пiдтверджують те, про що ми вже знаємо, але
нiби не усвiдомлюємо: до 2050 р.
українцiв в Українi залишиться 20-25 млн., тобто лише 40-50% вiд того числа, iз яким переступили межу третього тисячолiття. Мета цiєї лекцiї – донести народу України iнформацiю про морально-етичнi та духовнi проблеми вимирання української людностi та надати шляхи до подолання цiєї духовно-моральної кризи. Мораль, як одна з основних складових частин духовностi, є сукупнiстю правил i норм поведiнки, якi забезпечують людськiй спiльнотi загалом i кожному iндивiду, зокрема, можливiсть iснування в цьому свiтi. Двi кардинальнi пiдвалини лежать у будiвлi людської моралi: стосунки сильного i слабкого та стосунки чоловiка i жiнки, що забезпечують продовження роду. Зосередимось на другiй пiдвалинi — продовженнi або вiдтвореннi роду. У людськiй спiльнотi має мiсце два види статевих стосункiв: полiшлюб або полiгамiя та моношлюб або моногамiя. В первiсному суспiльствi, яке тривало мiльйони рокiв, переважала полiгамiя; починаючи з т. зв. стародавнього свiту (5-4 тис. р. до н. л.) перевагу мала моногамiя. Кажемо саме про перевагу якогось iз видiв статевих стосункiв, бо в абсолютному виразi вона нiколи не iснувала. Можна припустити, що i в первiсному суспiльствi зустрiчались двоє закоханих, якi не уявляли собi статевого життя з iншим, так само як i в найбiльш суворих суспiльствах, де подружня невiрнiсть каралась або карається смертю, завжди знайдуться «влюбливi», якi не задовольняться єдиним коханням. Отже, йдеться про спiввiдношення полiгамiї i моногамiї на рiзних етапах iснування людини та про їхнiй вплив на вiдтворення людностi.
Полiгамiя є характерною моральною нормою первiсного суспiльства, в якому люди живуть племенами i в силу примiтивних засобiв для iснування можуть тiльки колективно вижити.
Поступовий перехiд вiд рослинної їжi до полювання на диких тварин, згодом приручення i домашнє розведення їх (тваринництво), далi землеробство, подiл працi i спецiалiзацiя занять, перетворення сильними слабких у рабiв, як джерело статкiв, привели до накопичення багатства, яким сильнi не захотiли дiлитися зi слабкими, отож виникає приватна власнiсть з
атрибутами, якi мали її захистити: сiм’єю i державою. Сiм’я — це органiзована форма моногамiї, i моральною стає саме вона. Нас цiкавить питання, чи iснують стосовно вiдтворення людських спiльнот розбiжностi мiж полiгамiєю й моногамiєю? Існують i дуже великi, вони навiть є дiаметрально протилежнi. Полiгамiя не сприяє вiдтворенню людськогороду, моногамiя — навпаки. Причин тут багато, найвагомiшi такi. По-перше, бiологiчнi. Жiнка, яка знає багатьох чоловiкiв, вiдносно рiдше вагiтнiє у порiвняннi з тiєю, що знає одного чоловiка. Це пояснюється бiологiчною природою заплiднення, бiльшою iнтенсивнiстю руйнування статевих клiтин, що надходять вiд багатьох чоловiкiв. Полiгамiя є першопричиною цiлого букету венеричних хвороб: трихомонiазу, гонореї, сифiлiсу, хламiдiозу, а тепер ще й СНІДу. Усi цi болячки ведуть до захворювань статевої сфери i безплiддя, передовсiм серед жiнок. Порiвняно недавно генетики вiдкрили таке явище, як телегонiя. Суть його полягає у зв’язку цноти з якiстю суспiльства. Вирiшальним є вплив на дитину першого в життi жiнки чоловiка. Саме вiн закладає генофонд, навiть коли жiнка народжує дитину вiд iншого чоловiка, тобто вiн є генним батьком її майбутнiх дiтей. Видатний учений Ломброзо, дослiджуючи родоводи багатьох вiдомих i простих людей, довiв, що доброчеснi характеристики батькiв передаються у спадок менше, нiж згубнi, передаються також i хвороби, причому в гiршiй формi. По-друге, соцiальнi причини. Полiгамiя, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне переривання вагiтностi.
Людям, що живуть у полiгамiї, не до народження дiтей. Статевий акт для них — не засiб продовження роду, а засiб отримання чуттєвого задоволення, нарiвнi з вином, гулянками тощо. Єдиним критерiєм правильностi теоретичних мiркувань є практика. Історiя вiдтворення
людської спiльноти дає переконливi докази наведеним постулатам.
Першi сучаснi людськi цивiлiзацiї виникли в стародавнiх Єгиптi, Китаї, Індiї, Вавилонi, Ассирiї та Оратанiї, тобто Трипiльськiй Праукраїнi. Показовим є порiвняння їх. Усi вони зробили неоцiненний внесок у розвиток духовностi, науки, культури, мистецтва. Була, однак, мiж ними одна суттєва рiзниця — ставлення до сiм’ї. В Оратанiї, Китаї та Індiї сiм’я була культом, її охорона стала першим родовим та державним прiоритетом. Згiдно iз законами Ману (Закони Ману та Вiди до країн Сходу були принесенi стародавнiми орiйцями, тобто праукраїнцями), кожного, хто прагнув одружитися, ретельно дослiджували як чоловiка. Жоден рахман (у Індiї брамин) не одружувався з дiвчиною, що мала спадковi хвороби, якою б багатою вона не була. У трактатах з медицини в давньому Китаї та в iндiйських Аюрвiдах (науках життя) цiлi роздiли вiдведено питанням шлюбу та дотримання статевої гiгiєни. Нiчого подiбного не бачимо в давньому Єгиптi, де духовнiсть та мораль насаджувалися левiтами – жерцями вiдвертого дияволiзму. Тут процвiтає полiгамiя, бiльше того, буденним є подружнє життя мiж близькими родичами.
Так, дiти фараонiв брали шлюби мiж собою, щоб легше утримати владу. Юдейська Тора, а згодом i бiблiйний Старий Заповiт також пропагують статевi вiдносини мiж родичами. Згадайте хоча б дочок Лота, якi мали статевi контакти з власним батьком. Шлюб та статевий
зв’язок мiж близькими родичами призводить, як вiдомо, до виродження потомства.
Отож люднiсть в Оратанiї, Китаї та Індiї потужно збiльшувалась, а в Єгиптi занепадала, поки остаточно не була звойована арабами i не розчинилась в їхньому морi. Тут можна зробити певний вiдступ i навести цiкавий iсторичний факт. Звичаєво-родовий спосiб життя забороняв шлюби мiж родичами аж до сьомого колiна, виходячи iз вiдичних знань та iсторичного досвiду. Стародавнi дохристиянськi волхви особливо пильнували за «коронованими» сiм’ями, i це слiд поставити їм у заслугу. В школi нас учили, що київський князь Ярослав дiяв мудро, породичавшись з монаршими династiями Європи. Хай вам при цьому буде вiдомо, що не вiн слав сватiв до Польщi чи Францiї, а навпаки, до нього засилали, бо Київська Русь на той час мала значно мiцнiшi духовнi, економiчнi та вiйськовi позицiї у Європi, нiж iншi держави.
Повчальнi iдеї щодо вiдтворення людностi знаходимо в давнiх Грецiї та Римi. У Спартi допускалась полiгамiя. Якщо чужа дружина подобалась юнаковi, вiн мiг жити з нею, правда,
попередньо спитавши дозволу у її власного чоловiка. Платон висуває iдею добору подружнiх пар. На його думку, найкращi з чоловiкiв мали поєднуватись з найкращими iз жiнок i такi шлюби мала пiдтримувати держава, шлюби гiрших мали всiляко обмежуватись. Ми й досi захоплюємось зображеннями давньогрецьких атлетiв, їхнiми мiстами з ваннами й лазнями, але давнi греки залишили нам на своїх вазах та чашах i сцени п’яних оргiй, що стали масовим явищем i не сприяли вiдтворенню людностi.
У давньому Римi розвинулись гiршi традицiї попередникiв. Чистота сiмейних стосункiв тут була зневажена. Римським внеском у вiдтворення людностi став погляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матерiального збагачення. Тут народилась традицiя, яка в кiнцi XIX ст. у Францiї набула форми афоризму: «Робiть не дiтей, а заощадження». Вiльнi люди Риму обмежували дiтонародження, широко застосовували аборти, життя проводили в любовних утiхах i гуляннi. Результат вiдомий: вони були покаранi слов’янськими народами, якi за своєю звичаєвiстю були набагато моральнiшi.
З I до початку XIX ст. людство зросло до одного мiльярда, або бiльше нiж у 60 разiв. Можуть заперечити, що цьому сприяли досягнення науки, зокрема медицини. Нi, до XIX ст. медицина залишалась абсолютно безсилою щодо зниження смертностi людей, в першу чергу, вiд основної причини — епiдемiчних хвороб. Саме переселення народiв, хрестовi походи, безперервнi вiйни призводили до масового поширення епiдемiчних хвороб та розпусти. У XIV ст. епiдемiя чуми пiд назвою «чорна смерть» знищила четверту частину тодiшнього людства. Не медицинi, а високiй моральностi панiвної європейської нацiї – русинам (українцям) мають завдячувати за свiй порятунок народи Європи. Перейнявши високi духовнi та моральнi сiмейно-родовi цiнностi, подолавши згубнi традицiї вiдтворення нащадкiв у давнiх Грецiї i Римi, Європа потужно нарощувала число своїх мешканцiв. Про сiмейну мораль цього перiоду можна довiдатись iз праць багатьох видатних мислителiв, як-от Томас Мор чи Томмазо Кампанелла. Зокрема, про те, що особам, якi мали статевi стосунки до шлюбу, вступати в нього заборонялось, на них накладалось суворе стягнення; батьки, що не уберегли цноту своїх дiтей, були поганьбленi. До шлюбу допускались здоровi пари. Подружня невiрнiсть першого разу каралась в’язницею, а повторна — смертю. Усе, що стосувалось вiдтворення потомства, мало бути першочерговою турботою держави. Звiсно, на практицi не всi цi норми дотримувались, але вiдповiдна громадська атмосфера була забезпечена.
Духовна та моральна чистота народу Київської Русi, а потiм України була справжнiм взiрцем для всiх нацiй та народiв Євро-Азiйського континенту. Такий високий рiвень духовностi та моралi забезпечувався наслiдуванням орiйської звичаєвостi. З татаро-московським спаленням Києва у 1482 роцi та наступним просуванням у ХVІI ст. в Україну з московських земель юдо-християнської релiгiйностi спостерiгається поступовий занепад цих якостей i на теренах України.
Перелом настав у ХІХ ст. Велика французька революцiя проголосила новi моральнi цiнностi. Її гасла — свобода, рiвнiсть, братерство; кожна людина — коваль свого щастя. Держава, як
апарат пригнiчення людини, мала вмерти. Францiя – держава, що побудована на юдохристиянських засадах, i її iдеї поширились переважно у т. з. християнському свiтi. Реалiзацiя iдей французької революцiї пiшла двома шляхами. Хронологiчно перший полягав у тому, щоб поновити колективну власнiсть (як у первiсному суспiльствi) i зробити всiх людей рiвними й щасливими. Реалiзувати цей шлях у Захiднiй Європi не вдалося, в тодiшнiй Росiї, як виявилося на наше горе, вдалося. Моральний кодекс будiвничого диктатури пролетарiату, соцiалiзму i комунiзму формально не визнав повернення до полiгамiї як моральної норми за колективної форми власностi, але фактично було зроблено все, щоб ця полiгамiя переважала у вiдносинах чоловiка i жiнки. Згадаймо, українська народна родова мораль у нашiй країнi була розтоптана, а ВiдоВiстична, Звичаєва духовнiсть принижена.
Мiльйони, переважно чоловiкiв, надягли однострої i пiшли на «гражданскую» та iншi вiйни;
мiльйони, переважно чоловiкiв, були засланi в табори, що призвело до рiзкої диспропорцiї у
спiввiдношеннi чоловiкiв i жiнок. Формально моногамна молода сiм’я, однак, першi 10-15 рокiв подружнього життя, коли й вiдтворюється потомство, жила по «общагах», нерiдко в рiзних кiмнатах. Чомусь щорiчно мiльйони радянських чоловiкiв i жiнок за профспiлковими путiвками порiзно їздили в санаторiї й курорти (сiмейнi путiвки починались десь на рiвнi функцiонерiв обкому партiї). Уся оця руйнацiя нав’язала нам полiгамiю з усiма її наслiдками. Рiч не лише в масовому поширеннi так званих «випадкових статевих зв’язкiв», а в шлюбнiй реальностi. Наводимо данi за 2001 рiк: в Українi зареєстровано 309602 шлюби i 181334 розлучення, або 58,6% числа шлюбiв. Отже, переважна бiльшiсть шлюбiв розпадається, потiм повторюється у
новому варiантi, ще раз повторюється (правда не у 100% випадкiв). І так далi. Таким чином,
нав’язана нам полiгамiя, на превеликий жаль, стала нормою в нашому суспiльствi.
З втратою нацiональної духовностi та моралi, поверненням у ХХ ст. в Україну полiгамiї, вбивства дiтей в утробi матерi (аборти) набули гiгантських розмiрiв i з початку 60 рокiв перевищили дiтонародження; венеричнi хвороби зросли в сотнi разiв, пияцтво й наркоманiя
збiльшилися в десятки i сотнi разiв. Все це врештi-решт призвело до вимирання нацiї (з 1991 р.), темпи якого наростають.
Бути чи не бути — це драматичне запитання стосовно української нацiї нинi розв’язується на наших очах. З одного боку створюється омана, що т. з. християнськi церкви рiзних конфесiй прагнуть поновити т. з. високi моральнi цiнностi, з iншого, розповсюдження юдо-християнськими церквами вiдвертого дияволiзму роблять все, щоб знищити мораль дотла. Бiда в тому, що влада в Українi здебiльшого належала не українцям, а антиукраїнцям. Засоби масової iнформацiї, переважно електроннi, теж у їхнiх руках. Отож вони практично цiлодобово потужно розкладають нашу нацiю. Якщо зiставити фiнансовi i кадровi потужностi
нацiональних та антиукраїнських сил, що володiють iнформацiєю в країнi, то сили явно нерiвнi, перевага на боцi антиукраїнцiв. Антиукраїнцi здебiльшого складаються з людей, якi не люблять подавати своєї нацiональностi, а їхнi лiдери послуговуються псевдонiмами. Разом з церквами юдо-християнського сповiдування вони насаджують нам «iнтернацiоналiзм», глобалiзм, гудять нацiональну обмеженiсть, смiються над патрiархальними сiмейними традицiями. Це — для нас, а придивiться, що вони залишають собi. Пропагують тi ж моральнi цiнностi, зокрема полiгамiю? В жодному разi. У них панує моногамiя, причому на твердiй етнiчнiй основi.
Моногамiя, але полiетнiчна, трапляється у них як рiдкiсть i заохочується в єдиному випадку,
коли треба iмплементуватись в коронованi родини, починаючи вiд Сталiна i закiнчуючи Кучмою. Звiсно, нам би треба мати власну голову на плечах, не слухати все це, роззявивши рота, але десь маємо тяжкий кармiчний спадок. Україна — не єдина вимираюча нацiя. Вимирають i нашi одвiчнi вороги — пiвнiчно-схiднi сусiди. До того ж 2050 року росiян залишиться 70-80 млн. (iз теперiшнiх 140). Дивує їхня агресивна шовiнiстична налаштованiсть. Рятуватися треба, а вони по-колишньому марять «приращенiєм» земель. А хто ж на теперiшнiй велетенськiй територiї залишиться господарювати? Зупинився природний прирiст людностi i в Європi. Пiсля французької революцiї, врахувавши досвiд жовтневої революцiї, її народи стали на шлях побудови т. з. громадянського суспiльства. Вони уникнули багатьох руйнацiй, що їх перенесли ми, тепер об’єднуються, але мораль уражена там лицемiрством, подвiйними стандартами i, особливо, давньоримським синдромом. Меншою мiрою, але їхнє майбутнє теж примарне iз врахуванням таких цифр. Тепер на планетi проживає 6 млрд. людей. Один мiльярд належить до країн, де люднiсть вимирає або практично зупинилась у своєму природному розвитку. Це — країни Європи i Пiвнiчної Америки. Цей мiльярд, що становить 16% людської спiльноти, споживає тепер 90% земних благ. У стосунках чоловiкiв i жiнок тут переважає тiньова полiгамiя. Решта п’ять мiльярдiв вiдноситься до країн, де люднiсть потужно зростає. Це передовсiм Китай, Індiя та мусульманський свiт. Тут панує моногамiя. Спiввiдношення двох дiаметрально протилежних спiльнот 1:5. Але вже через п’ять десятилiть воно змiниться до 1:8, а далi ще зменшуватиметься не на користь теперiшнього мiльярда. Цей мiльярд, поки що, має вирiшальну перевагу в технологiях, але набуття їх — рiч наживна. Гадаю, що за цi п’ять десятилiть рiзниця в технологiях зникне, i доля цього мiльярду повторить долю давнiх Єгипту i Риму.
(За матерiалами http://www universum. org.
ua/journal/2003/goliach_7. html)

2. СЛОВО ПРО ЛЮБОВ
Дохристиянське Вiдо-Вiстичне Православ’я (де Вiди – Знання, Вiсти – Інформацiя, тобто «Наукове Православ’я») мiстить у собi глибинну, наповнену великим таємним змiстом науку про Любов. Вiдношення до Любовi у древнiх вiровченнях – слов’янському, древньому iндiйському, античному – вiдрiзняється вiд вiдношення до Любовi, наприклад, у християнствi, буддизмi тим, що iдеалом духовного життя не була безшлюбнiсть, монаський целiбат. Бiльш того, релiгiйний аскетизм, що приводив до безплiдностi, засуджувався бiльшiстю течiй Православної духовної думки. За виключення можна приймати лише крайнi прояви у аскетичних вченнях, народжених жерцями Аїду у древнiй Грецiї, у древнiй Індiї – частиною слуг Шиви, у древнiх слов’ян – волхвами Чорнобога – недоторканими. Основою Православного свiтогляду є те, що духовна та тiлесна любов не роздiляються, не протиставляються одна однiй, i тiлесна не сприймається за грiховну. У Велесовiй книзi, наприклад, розповiдається про плем’я костобоких, якi «чекали допомоги вiд самої Сварги, тобто Неба, перестали розмножуватися та вимерли, тому що вiд неплiдних нiкого не залишилося», «i нiчого невiдомо зараз про тих костобоких...».
Велесова книга закликає не брати приклад з них. Не боятися, що любов може загородити шлях до неба. Бо до неба, до Вирiю чи до вiйська Перунового Велес не пускає душi людей, якi боялися життя та вiдмовилися вiд його дарункiв. Такi люди також не мають можливостей нового народження на Землi. Розумiння цього є i у аскетичних вченнях, але у цих вiровченнях земне життя розглядається як юдоль слiз, а смерть сприймається як звiльнення вiд страждань нижнього свiту, а у iдеалi також звiльнення вiд нових втiлень. Але така точка зору виправдана лише для змореної, тiєї, що закiнчує свiй земний шлях, людини. Бiда, коли такi думки заволодiють людьми замолоду. Навiщо тодi людинi дається життя та здатнiсть кохати? Нi, це дається не для випробувань, а саме для того, щоб людина жила та кохала. Це великий дарунок, велика нагорода. Той, хто вiдмовився вiд нього, що став безтiлесним духом ще на Землi, пiсля смертi не тiльки не буде мати щастя знову втiлитися у живе тiло, а буде розчинений у океанi свiтових енергiй (що для людини тотожно небуттю), а також отримує небуття духовне, нисходить на дно духовного свiту. Але треба знати, що дарунок кохання надається не всiм i тiльки на певний час i тому дуже важливо не марнувати його, бо грiх розпорошеного кохання є найтяжчим. Головне питання, яке Велес ставить перед душами померлих бiля брами Вирiю таке: «Чи кохали ви на Землi?». Тiльки тим, що кохали вiдкривається шлях до неба, бо батько всього сущого Род велить живим – любити. Род – це Бог Народжуючий, Вiн породив Любов, Вiн створив цей свiт для Любовi, Вiн Коханням наповнив Всесвiт. Любов протистоїть Чорнобоговi. Пройшло тисячолiття з того часу, як у вогнi пожеж скiнчила свiй вiк Русь Вiдична. Тодi з холодної космiчної Тьми на українську землю прийшов Чорнобог – прийшов у чорному одязi монаха. З ним прийшов i новий час, перевернулося коло буття. І замiсть Сварога та Рода став Яхве, на мiсце Дажбога та Хорса став Михаїл, на мiсце Велеса у iпостасi охоронця стад та багатств – святий Влас, на мiсце Дия у iпостасi Князя свiту – Диявол. Але на мiсце Чорнобога не став нiхто, просто прийшов Страх: страх перед смертю, страх перед життям, страх перед Апокалiпсисом. І тепер тiльки ЛЮБОВ може розбити лiд Чорнобога. Вона є головною силою, яка протистоїть йому. І як би не скаженiв Чорнобог, як би не заковував людськi душi у льодовий панцир – прийде час, i Любов, як веснянi води, розламає лiд, людина прокинеться вiд сну, оживе.
Любов – це джерело живої води, життєдайна криниця Рода та Сварога. Навiть за влади Чорнобога головний закон Рода, закон Любовi залишився у кровi, у повiтрi, яким ми дихаємо.
Навiть у ХХ столiттi, коли Бог Космiчної Тьми був найсильнiшим, поети та композитори чули вiдгуки головного закону Рода. Любов-життя-дихання – мiстичний зв’язок цих образiв одвiчно iде вiд самого бога Пращура Рода. Цi образи є глибоко людяними, навiть можна сказати фiзiологiчними, вони є нашими захисниками, вони знаходяться у нашiй генетичнiй пам’ятi.
Ми живемо серед таємних знакiв Рода, Лади, Лелi. Той, хто знає цi знаки, отримує високу владу над людьми, але цю владу не може отримати низько духовна людина, людина Чорнобога. Кольори Рода – зелений, Лади – синiй, Лелi – червоний. Це як символ Любовi – червона троянда в зеленi листя пiд синiм чистим небом. Той, хто бачить цi знаки – зрозумiє таємну суть буття. І тодi приходить усвiдомлення того, що Любов не є тiльки щастя, це є набагато бiльше – це є привiлеєм давати щастя людям.



Читати далі