хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «україна»

Освіта світить та не гріє 1. Дорого, бо задурно



Освіта світить та не гріє
1. Дорого, бо задурно

Минулої неділі відзначався День вчителя, а ще наш пан президент додав своїм указом на цей день відзначення Територіальної оборони в Україні – цікаве поєднання, що не кажіть. 
Зрозуміло, що йшлося про відзначення окремих видатних вчителів, зокрема, якогось шкільного вчителя історії було визнано як «вчителя року 2020». Мене особливо в тому відзначенні веселило і раніше, і цього разу, що враховано багато різних критеріїв для визнання першості щодо інших вчителів, але посеред всіх них немає того головного – успіхів учнів цього конкретного вчителя. І йдеться навіть не конкурси чи якісь олімпіади, а саме про подальше приватне життя людини. Скільки з учнів стало фаховими дослідниками історії або дотичних до того професій, що досягли значних успіхів. У спортивних тренерів з тим чітко: скільки виховав майстрів та рекордсменів, скільки одержали перемог в змаганнях і все інше реальне і матеріальне. А вчителі в школі жодним чином не мають так би мовити «довічного зчеплення» зі своїми учнями, а вчив, чогось навчив і прощавай назавжди. Так само і у вузах! Спілкування тривале вчителів і учнів після завершення навчання – це дуже рідкісні, навіть унікальні випадки, а не системний характер, на чому я і наголошую: то є винятки і то суто особистого плану. Чому так? Бо так! Самі задумайтесь! З ким з вчителів чи викладачів ви підтримуєте стосунки впродовж життя? Отож і воно... А чому? Тому що звичайному шкільному вчителю і навіть викладачу у вузі відпочатку байдуже, яким буде ваше життя в подальшому і чи стануть в ньому в пригоді ті знання, яких він намагається вас навчити – байдуже!
Щоб мене краще зрозуміли, то порівняйте з тим самим вчителем, але вже в ролі репетитора: зовсім інша парадигма! Навчання за гроші хороші чітко зобов'язує вчителя переживати за результат, бо в разі негативного – вертай все назад, як і реноме оформиться «гад». Нічого подібного не загрожує простому вчителю чи викладачу. Я зумисно об'єдную школу і вузи, бо різниці поміж ними як такої немає: за надані знання відповідальність відсутня повністю! Не вірите – перевірте. Не збираюся доводити то детально, бо навіщо. Мені не доводилося чути про покарання освітнього державного закладу за неякісно надану освіту своїм учням. Ні за часи СРСР, ні за сучасної України, яка майже повністю зберегла радянський устрій освіти, де винятки типу ЗНО тільки підтверджують правило. А що це за правило? А це ота «безкоштовна освіта», що як і «безкоштовна медицина» насправді коштує над дорого, а якість їх – нікчемна!
Мене раніше дико шокувало, коли начебто серйозні дяді і тьоті з піною в роті кричали про прекрасне радянське минуле, де освіта і медицина були безкоштовні. Так в нашій сучасній Україні ми від стану Совка далеко не зайшли: освіта і медицина за Конституцією так само безкоштовні. Але ще Михайло Жванецький гарно обіграв цю дармову медицину в СРСР: ви можете і не платити зовсім в лікарні, якщо вас не цікавить результат. Аналогічно і зараз є. І як це не дивно, але усіх такий убогий стан освіти і медицина влаштовує, бо значних протестів щодо подвійного-потрійного оподаткування за то в Україні не спостерігається.
Мені чимало раз доводилося сперечатися стосовно тем безкоштовності освіти і медицини в СРСР чи тепер: перепрошую, але ж не марсіани дають гроші на утримання лікарень і медиків, чи шкіл, вузів та вчителів? Ах, то все оплачується з держбюджету! Так значить марсіани до держбюджету гроші дають? Ні, то з громадян збирають податки і формують держбюджет, а вже з нього оплачують освіту та медицину. То значить вона не безплатна зовсім, якщо з нас постійно збирають на то гроші! На протязі всього часу працездатності у 25-35 років ми оплачуємо те, чим за часту і не користаємося. Чому так? А щоб існував міф «задурно». При тому, що всі свідомі одного головного: доброго задурно не буває! Далі йде теза: хто платить гроші – той замовляє музику. Вчителю чи медику гроші платить держава у вигляді адміністрації окремого закладу – перед нею вони і витанцьовують, але аж ніяк не перед учнями чи хворими. Тоді і починають виникати процеси з шелесту грошових купюр, які привертають увагу і повагу до безпосередніх користувачів послугами освіти і медицини, але ж то двічі-тричі сплачувати за одне. Чи це нормально? Ні. Виходить-бо, що замість «безоплатна» освіта і медицина у нас є наддорога і часто-густо просто недоступна. А причини цього є суто в системі «найкращої радянської освіті», клініка якої непідвладна і найсучаснішій медицині, про яку більше і не згадуємо. Зупинимось на тому, що визнаємо сучасну освіту в Україні повним дублікатом колишньої системи освіти в СРСР і що на то нема ради.
На завершення роздумів вкажу на одну важливу різницю: СРСР була закритою спільнотою і тому надання безоплатної освіти державою компенсувалося подальшою роботою цієї людини в державному секторі економіки, де більш освічені давали більший прибуток на виробництві чи деінде. Варто нагадати, що коли зі СРСР у 70-ті було дозволено виїхати євреям, то їх перед тим змушували заплатити до держбюджету по кілька тисяч рублів за освіту в залежності від фаху, що було значною сумою, бо на той час в СРСР за офіційним курсом 1 долар США дорівнював 0,73 руб. А тепер щодо нас: сучасна Україна є відкритою країною, тобто держава за наші з вами гроші дає середню і вищу освіту людям, які потім спокійно їдуть працювати за кордон і жодних прибутків до держбюджету України не надають. Ось тут якраз і є освіта задурно без жодної подальшої компенсації державі! Вам не здається, що то є межа безглуздості? Судячи з усього – не здається. Все добре і всіх все влаштовує, тому ми і бідні, бо дурні, а винувата в тому наша найдешева в світі освіта.

Богдан Гордасевич
5 жовтня 2020 р.
Львів-Рясне

Кобзарі України

Кобзарі України



Кобзарське мистецтво тісно пов'язане з історією рідного краю і своїм корінням сягає в давно минулі часи. Кобзарі, бандуристи - творці українського героїчного епосу - завжди були духовними наставниками народу, виразниками його волелюбних прагнень, мрій та сподівань, а часто й безпосередніми учасниками боротьби за кращу долю України.
Прототипами кобзарів можемо вважати ще народних співців-гудців княжої доби Баяна, Митусу та інших, як згадуються в літописах. Імен кобзарів тих часів в історичних джерелах ми не знаходимо, та можна припустити, що кобза як музичний інструмент існувала вже тоді. Про це, зокрема, свідчать зображення музикантів із кобзоподібними інструментами на фресках Софійського собору в Києві.
Кобза, невпинно удосконалюючись, набувала великого поширення та популярності і в ХV столітті стала на Україні справжнім народним інструментом. Наприкінці XVI - на початку XVII століття удосконалену кобзу почали називати бандурою. В цей час її широко використовували у вищих верствах суспільства, на ній грали і селяни, і козаки.
Високе кобзарське мистецтво, майстерність співців були відомі і за кордоном. До складу придворних музикантів іноземних королів та вельмож часто входили бандуристи.
Великою пошаною кобзарство користувалося на Запорозькій Січі. Там і зародився тип кобзаря-професіонала.
З ліквідацією Запорозької Січі бандура вийшла з ужитку вищих верств суспільства і поступово стала інструментом тільки мандрівних співців-кобзарів, які організовувались у цехові об'єднання-братства.
Братства відіграли визначну прогресивну роль у розвитку кобзарського мистецтва. Щоб стати кобзарем, треба було пройти сувору цехову школу, досконало вивчити репертуар, добре оволодіти інструментом. Великого поширення братські цехи-школи на Україні набули у XIX столітті. Найбільш видатних та поважаних кобзарів, які могли мати своїх учнів, називали майстрами, або панотцями. Серед кобзарів того часу відзначимо Івана Стрічку, Семена Канову, Петра Колибабу, Семена ошового, Антона Ладжу, Івана Однорога, Федора Крячківського, Василя Макуленка, Архипа Никоненка, а також Андрія Шута - першого кобзаря, від якого почали записувати думи. Великою популярністю користувалися кобзарі Федір Гриценко-Холодний, Петро Древченко та інші. Але найвідомішим кобзарем, який привернув увагу громадськості того часу, був Остап Вересай.
Наприкінці XIX століття, після смерті О. Вересая, здавалося, настав період занепаду кобзарства і повного вимирання кобзарів. Та кобзарське мистецтво завдяки своїм давнім традиціям, тісним зв'язкам з народною культурою, незважаючи на утиски і переслідування царського уряду, страшні репресії сталінщини і голод на Україні, вижило і збереглося до наших днів.
Серед кобзарів та бандуристів усіх часів було багато справжніх віртуозів музикантів, прекрасних співців, натхненних творців та імпровізаторів. На жаль, імена більшості з них канули у небуття. Дуже мало збереглось і зображень народних співців. І тому, безперечно, портретні замальовки кобзарів, виконані дослідниками кобзарського мистецтва та художниками Л. М. Жемчужниковим, О. Г. Сластіоном, та фотографії, які увійшли до комплекту, мають значну цінність.
БОГДАН ЖЕПЛИНСЬКИЙ

Остап Вересай
Самійло Яшний
Федір Гриценко-Холодний
Степан Пасюга
Федір Кушнерик
Никін Прудний
Олександр Маркевич
Степан Топірець
Григорій Ільченко
Євген Адамцевич
Дмитро Вовк
Анатолій Білоцький
Юрій Сінгалевич
Михайло Башловка
Юрій Данилів


"....Вода пєрсікового цвєта...". Україна.

"....Пользователи соцсетей из Симферополя и Симферопольского района выкладывают фотографии воды из-под крана, которая может быть от цвета некрепкого зеленого чая до цвета персикового сока. У некоторых из крана идет ржавчина.

В регионе водоемы обмелели из-за засухи. Воду на очистных станциях нужно промывать дважды в сутки, чтобы избавиться от ржавчины и примесей, сейчас это "непозволительная роскошь", объяснила компания-поставщик "Вода Крыма".

"На входе в очистные сооружения на Петровских скалах и Партизанском водохранилище мутность подкралась к 10-ти миллиграммам. Причем с каждым днем, с каждым часом на какую-то исходную величину вода становится хуже. Горизонты опускаются, чистую воду мы забираем, а ил, который находится в водохранилищах, остается. Плюс при такой температуре начинается цветение сине-зеленых водорослей. В результате мы имеем такую воду", - заявил на брифинге гендиректор этого предприятия Владимир Баженов.

По его словам, очистные станции города с такой концентрацией примесей могли бы справиться, если бы не дефицит воды.

"Мы бы с фильтроцикла 24 часа - это мы раз в сутки моем фильтры, перешли бы на фильтроцикл 12 часов и стали бы их мыть два раза в сутки. Тогда фильтры каждые 12 часов обновлялись бы и вода вошла в стандартное качество - вот такая, как у меня сейчас в стакане. Но, увы. После каждого фильтроцикла мы сбрасываем в канализацию, - к сожалению, так устроены сети, - 2500 кубометров воды на каждом сооружении", - отметил Баженов.

Історичний дебілізм москалів щодо Степана Бандери

Богдан Гордасевич
Мене вражає, що цей матеріал викладено в липні 2020-го!
 Рівень історичного дебілізму зашкалює. 
Степан Бандера від початку війни був заарештований німцями за проголошення Української держави 30 червня 1941 р. і перебував фактично до самого закінчення війни у концтаборі Заксенхаузен поруч сина Сталіна - Якова, генерала Карбишева й маси інших  офіцерів ЧА, як і Андрій Мельник там був і багато провідних оунівців.

Які військові злочини скоїв Степан Бандера

20 листопада 1945 року в 10 годині ранку в Нюрнберзі почав роботу Міжнародний військовий трибунал. Перед ним постали нацистські злочинці, що призвели світ в саму кровопролитну в історії людства війну. Відсутність прізвища Бандери на сторінках вироку призвело до появи альтернативних думок, і виникло твердження, що Степан Бандера не є злочинцем, оскільки не був засуджений Нюрнберзьким судом.

докази провини

Доказів злочинної діяльності націоналістів предостатньо. За даними історичних досліджень, С. Бандера був агентом абверу (розвідка і контррозвідка Збройних сил гітлерівської Німеччини - вермахту). За інформацією ряду джерел, на початку 1941 року він провів ряд зустрічей з керівництвом німецької військової розвідки, результатом яких став початок формування батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд». Навесні 1941 року ОУН (заборонена в РФ організація) в особі Бандери отримало від Абверу 2,5 мільйона марок на ведення підривної боротьби в СРСР.

Створені по команді Гітлера оунівські каральні батальйони - 201-й шуцманшафт батальйон (батальйон охоронної поліції), дивізія СС «Галичина», полк «Бранденбург», українська допоміжна поліція разом з айнзатцкомандамі (воєнізовані ескадрони смерті) - здійснювали військові злочини: брали участь в масових вбивствах мирних громадян і каральних акціях проти партизан в Білорусії і на Україні.

У списках обвинувачених не значився

Слід зазначити, що на лаву підсудних в Нюрнберзі не були багато, хто міг бути засуджений до смертної кари. Поряд зі Степаном Бандерою не було Івана Дем'янюка, Клауса Барб'є, Вільгельма Шубера, Густава Зорге, Романа Шухевича ,  не було десятків тисяч садистів і головорізів, винних у смерті мільйонів мирних жителів. Більшість з цих десятків тисяч не було навіть заочно, як це було з Борманом на Нюрнберзькому процесі.

Не той масштаб

Розглядаючи причини відсутності Степана Бандери в списку злочинців, засуджених Нюрнберзьким судом, слід враховувати кілька факторів.

Відповідно до Статуту Міжнародного військового трибуналу (МВТ, іменованого традиційно Нюрнберзьким трибуналом) злочинами, які ведуть за собою індивідуальну відповідальність, зізнавалися: злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людяності. А заснований трибунал був для переслідування головних військових злочинців. Незважаючи на свою активну діяльність, за об'єктивними показниками Бандера не належав до групи головних. Це одна з причин, чому він не знаходився на лаві підсудних Нюрнберга.

територіальний фактор

Необхідно взяти до уваги і той факт, що Нюрнберзький трибунал судив тільки верховне керівництво Німеччини і визнав злочинними саме німецькі формування. Що ж стосується організацій, які розгорнули свою діяльність в інших країнах, то в розрахунок вони не приймалися. Трибунал вирішив, що на місцях повинні працювати свої, національні, трибунали.

У зв'язку з цим виграли війну держави - СРСР, США, Великобританія, Франція - в 1946 році почали проводити в своїх окупаційних зонах локальні трибунали.

Свідоцтво антинімецької діяльності

Свою роль зіграв і документ, який свідчить про антинімецьких діях бандерівців.

Наприклад, документ 014-USSR - секретний циркуляр по айнзацгрупою С-5, датована 25 листопада 1941 року. У ньому відображений достовірно встановлений факт: «рух Бандери» ОУН (б) готує антинімецьке повстання на окупованих територіях з метою створення незалежної української держави. У зв'язку з цим айнзацгрупою пропонувалося всіх виявлених бандерівців після ретельного допиту розстрілювати, а протоколи допитів негайно відправляти начальству.

Це документ, представлений трибуналу радянськими прокурорами, дозволив представити бандерівців жертвами злочину німецьких нацистів - позасудових розправ за ознакою приналежності до політичної організації.

На користь версії про ведення антинімецької діяльності говорить ще один документ - звіт Служби безпеки рейхсфюрера про події на Україні від 23 жовтня 1942 року. Німці розташувалися на підступах до Сталінграда, нацистські прапори майорять над обома вершинами Ельбрусу, а до Головного управління імперської безпеки надходить секретна доповідь: «Організація Бандери зайняла явно ворожу позицію по відношенню до Німеччини і вживає всіх заходів, аж до збройної боротьби, до відновлення незалежності України ».

Відповідно до букви закону

Незважаючи на те що звинувачення, винесені Нюрнберзьким трибуналом, безпосередньо до Бандери не належать, є пункти статей, які поширюють свою дію на нього. Наприклад, стаття 6:

  1. b)  військові злочини , а саме: порушення законів чи звичаїв війни. До цих порушень відносяться вбивства, катування чи відведення в рабство або для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивства або катування військовополонених чи осіб, які перебувають в море; вбивства заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування міст чи сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, та інші злочини;
  • c)  злочини проти людства , а саме: вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до або під час війни, або переслідування за політичними, расовими або релігійними мотивами з метою здійснення або в зв'язку з будь-яким злочином, підлягає юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були здійснені, чи ні.
  • Міжнародний трибунал в Нюрнберзі «озброїв» національні трибунали повноваженнями і матеріалами, необхідними для винесення вироків злочинцям. Стаття 5 говорить, що всі положення даного Статуту повинні неухильно дотримуватися національними трибуналами: «У разі потреби і в залежності від кількості які потребують розгляду справ можуть бути засновані інші трибунали; порядок установи, функції і процедура кожного з трибуналів будуть тотожні і будуть регулюватися цим Статутом ».

    У Радянському Союзі не існувало практики заочних судів, тому вирок Бандері не було винесено.

    І про легалізацію грального бізнесу

    список Швіндлермана
    30 червня, 13:27
    Законопроект про легалізацію грального бізнесу створює умови для його монополізації найбільшим гравцем - компанією «Паріматч» Едуарда Швіндлермана, фігуранта кримінальних проваджень про відмивання коштів від нелегального грального бізнесу та виведенні їх в Росію Норми документа, який уже півроку наполегливо просувається під керівництвом заступника голови Офісу Кирилом Тимошенко через російського бізнесмена Бориса Баума і профільний парламентський комітет, припускають перетворення ринку азартних ігор в одну велику, що працює на законних підставах, податкову яму, а компанії «Паріматч» в монстра-монополіста - для продажу його однією з найбільших світових гемблінг-корпорацій за 500- 600 млн доларів. У той же час законопроект несе прямі соціальні загрози, і може привести до грального буму: документ не передбачає кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі за роботу нелегальних закладів, не регулює інтернет-казино і майже не обмежує рекламу азартних ігор.Символом розпаду Російської імперії став Распутін - напівписьменний сибірський мужик, який став духівником царської сім'ї, призначав і звільняв міністрів і генералів, і став однією з найбільш впливових фігур в державі, викликаючи ненависть і глузування як простого народу, так і еліт. Схоже, що у Офісу президента України і особисто у Кирила Тимошенко з'явився свій Распутін - російський бізнесмен Борис Баум. Якої також виник з нізвідки в коридорах української влади в 2019 році, і відразу став нерозлучним другом і довіреною особою Кирила Тимошенко і Давида Арахамія. І одночасно - символом непрозорих схем і корупції в Офісі президента.казиноНі Кирило Тимошенко, ні Давид Арахамія так і не пролили світло ні на історію знайомства з Баумом, звідки і чому він виник на Грушевського, а потім на Банковій, ні на причини свого безмежної довіри до нього. Загальний сенс пояснень зводиться до того, що Баум людина досвідчена і знає, що робить. Досвід і знання Бориса зводяться до його роботи на початку 2010-х помічником Михайла Спектора. В ті роки - керуючого фінансово-промислової групи «ВС Енерджі», головним бенефіцаром називали віце-спікера Держдуми РФ Бабакова. Варто відзначити, що всередині самої групи у Баума була вельми негативна репутація вискочки і папуги боса. Після від'їзду Спектора в Москву Бауму місця в групі не знайшлося. Ще один досвід Баума - невеликий російський лотерейний бізнес, а в минулому - махінації з розмитненням авто в Латвії. Навички, звичайно, непогані. Але достатні для того, щоб призначити Баума головним куратором розробки законопроекту про легалізацію грального ринку в Україні? Або щоб довірити йому управління фондом з 375 млн грн, зібраними великим бізнесом за призовом президента Зеленського для боротьби з коронавірусів? Або щоб поставити його керуючим гуманітарних медичних вантажів з Китаю?Заступник Офісу президента Кирило Тимошенко, який зробив Баума своїм позаштатним радником і сприяв отриманню ним українського громадянства, вважає, що досвіду - з головою. І ось юристи Eterna law (Астапов і партнери) під диктовку Баума пишуть законопроект, Арахамія призводить Баума за руку в парламент, де той з традиційною російської пихою і зарозумілістю картає депутатів профільного комітету на предмет того, як повинен виглядати «легалайз ігоркі» в Україні. Депутати уважно слухають авторитетного гостя з країни-агресора, тому що від Кирила Тимошенко депутатам надходить сигнал: Баум - «людина президента». От цікаво, чи в курсі президент, що Баум - його людина? Однак, з першої спроби прийняти законопроект не вдається. І ось зараз настає час для другої спроби.І вже щосили йде інформаційна піар-підготовка. Арахамія заявляє, що «для того, щоб держбюджет в 2020 році отримав 7 млрд грн від грального бізнесу, законопроект про його легалізації потрібно розглянути на наступному тижні». Треба сказати, що ці слова - класичний випадок так званого брехні у виконанні лідера президентської фракції. І, швидше за все, він сам це прекрасно розуміє, і каже неправду свідомо. І тут ми підходимо до найцікавішого. Що насправді відбувається? Зрозуміло, що мета мутного російського рішали, що просуває закон - яка завгодно, але тільки не наповнення українського бюджету. І зрозуміло, що впровадження Баума в верхівку української влади - многоходовочка. І діють він не своїх інтересах, тому що ніяких ресурсів для самостійної гри у нього немає і ніколи не було. Так, Тимошенко просуває його на золотий пост глави майбутнього регулятора ринку - Комісії з розвитку та регулювання азартних ігор і лотерей, але щоб кого він там і що «відрегулював» в першу чергу? Власне, це вже давно секрет Полішинеля - Баум і Тимошенко просувають інтереси компанії «Паріматч» Едуарда Швіндлермана. Ця компанія вже займає близьке до монопольного положення на нелегальному, але дуже прибутковому українському гральному ринку, контролюючи близько 40% цього ринку. Кілька слів про «Паріматч». Діяла компанія завжди демонстративно нахабно - наприклад, при заборону букмекерства компанія була титульним спонсором національної футбольної першості України. Працювала в ЛДНР. Пускала рекламу на телебаченні. При цьому, Швіндлерман б фігурою непублічною, а серед його партнерів і покровителів називали цілий ряд чудових людей.І російський вектор: Швіндлермана пов'язували з людьми російського кримінального авторитета Тайваньчіка (Алімжан Тохтахунов) - Вадимом Трінчером і Анатолієм голубчику, які в 2014 році були затримані ФБР в Нью-Йорку і засуджені до п'яти років в'язниці за відмивання грошей, організацію незаконного грального бізнесу і вимагання . І ще один російський слід. Не менш цікавий і показовий. В ході розслідування ГПУ було встановлено, що Паріматч щодня виводило в Росію через Альфа банк 20 млн грн, на рік виходило близько 2,5 млрд грн. Пікантна деталь - виводилися гроші через компанії дружини чиновника Нацполіціі, яка спочатку відкрила, а потім закрила справу проти «Паріматч».Отже, дано: надприбутковий, але нелегальний бізнес, доходи якого йдуть в РФ. Завдання: легалізувати і монополізувати ринок букмекерства і онлайн казино з мінімальними втратами. Підняти капіталізацію компанії на пару сотень мільйонів доларів і продати міжнародному лідеру в букмекерстві і казино - наприклад, GVC, Flutter Entertainment, William Hill. Очікувана ціна - понад 500 млн. Доларів. За нашою інформацією, саме це є кінцевою метою Швіндлермана і стоять за ним людей. Законопроект виписаний під уже наявних на ринку гравців, західна компанія не зможе в оперативні терміни виконати ліцензійні умови, а ось купити гравця з мережею - цілком.Зрозуміло, ні про яке наповнення бюджету не йдеться. Більш того, всі прописано таким чином, щоб відрахування в бюджет були мінімальними. Зупинимося на цьому докладніше. Ну ось про які 7 млрд грн на рік говорить Арахамія, якщо в бюджеті закладена плата за ліцензії на проведення азартних ігор закладена цифра 4,4 мільярда гривень. Але і ця сума абсолютно нереалістична.У законопроекті вказано конкретні цифри. Річна ліцензія на проведення лотерей - 13,2 млн грн. Букмекерство: щорічна плата за ліцензію - 85 млн грн, щорічна плата за букмекерський пункт - 141,6 тис грн. Казино: щорічна плата за ліцензію в Києві - 56,6 млн грн, в інших містах - 28, 3 млн грн. Щорічна плата за ігрові столи - 5 млн грн, ігрові автомати (50 шт) - 4,2 млн грн в Києві. В інших містах відповідно 2,5 млн грн та 1,7 млн грн. Казино в інтернеті -18,4 млн грн на рік. Зали ігрових автоматів - 7 млн грн на рік плюс 85 тис грн за автомат. Покер в інтернеті - 4,7 млн грн. Послуги у сфері азартних ігор 283 тис грн на рік.Отже, множимо ці цифри на потенційне коло учасників ринку, а саме 5 букмекерських контор, 5 казино в Києві, до 10 казино в інших містах, в 10 казино в мережі Інтернет, до 150 залів ігрових автоматів, до 5 закладів покеру в мережі Інтернет та 0 суб'єктів, що надають послуги в області азартних ігор. Що ж виходить? А виходить, що максимально можлива сума надходжень в перший рік легалізації може скласти 1,5 млрд грн.Це теоретично, але і цю суму бюджет не отримає в перший рік тому що оплата ліцензій відбувається після створення Комісії, розробки ліцензійних умов і порядку їх видачі, нарешті, будівництва казино і ряду інших організаційних і бюрократичних дій. Та й бажаючих отримати ліцензію може виявитися менше, в першу чергу в розділі інтернет-казино і букмекерських контор. Тому що ніякого ефективного регулювання гемблинга в Інтернеті законопроект не пропонує. Та й багато нелегальних зали ігрових автоматів можуть віддати перевагу і далі працювати без ліцензії, оскільки законопроект на передбачає введення кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі.Ви запитаєте, а що з податками? Ліцензійні платежі - це добре, але основний потік в бюджет повинні давати податкові надходження від учасників ринку, і ось вони-то і можуть дати 7 млрд грн. І Арахамія не бреше, а Кирило Тимошенко думає не про транші на свої офшорні рахунки, а про те, як наповниться держбюджет!Але в тому-то, друзі, і російський фокус. Ніякого оподаткування учасників ринку не планується до введення системи державного моніторингу. Яка запрацює в кращому випадку через два роки поле прийняття закону. Якщо взагалі запрацює. Але якщо все-таки запрацює, то моніторити вона буде не кожен стіл з рулеткою, а інформацію з сервера материнської гральної компанії. Тобто, ті цифри, які внесе гемблінговая компанія.Але це потім, а зараз просто створюється гігантська і легальна податкова яма. Це з одного боку. А з іншого - отримуємо тотальне поширення гральних закладів по країні. Справа не обмежиться казино в 5-ти зіркових готелях, як планувалося раніше. Зали будуть скрізь. Причому вже зараз можна прогнозувати, що під прикриттям легальних ліцензії працюватимуть нелегальні точки.Закон не забороняє поширення в житлових кварталах добре знайомих міським жителям «інтернет-кафе», «спортивних барів», «клубів» і не вводить кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі за незаконну організацію азартних ігор. Взагалі всі обмеження щодо дистанції гральних закладів від житлових будинків і шкіл в законопроекті відсутні. Законопроект дає повну свободу інтернет-казино, не обмежуючи кількість організаторів Ніяких ефективних механізмів блокування неліцензованих гравців законопроект не передбачає. Ну і зняття рекламних обмежень, в першу чергу - на телебаченні.казино

    Зрозуміло, легалізація азартних ігор потрібна. Але - під жорстким контролем держави і вигодою для нього. А 1% від обороту ринку і то не факт - занадто велика ціна за тотальне поширення азартних ігор в і без того стрімко убожіє країні. На тлі падіння доходів населення і зростання безробіття запуск механізму, стимулюючого витягування у широких мас з кишень останнього - виглядає вкрай цинічно, аморально і злочинно.

    Що виходить в результаті? «Паріматч», нелегальний гральний бізнес з російським корінням і мільярдними доходами стає легальним. Перетворюється на монополіста, як самий ресурсний гравець. І на законних підставах не платить податки. Більш того, законопроектом створюються умови для грального буму в країні, збільшення числа українців, залучених в азартні ігри і відповідно - зростання прибутку і капіталізації «Паріматч» з метою її подальшого продажу. На кону - понад півмільярда доларів. У той же час впадає шматок іншим нелегальним операторам - щоб не заважали, можете працювати, як працювали, вже легально, ніхто вас не чіпатиме, нічого платити не треба.

    А просувають цю, не побоїмося цього слова, гібридну схему заступник Офісу президента. І те, що з подачі Кирила Тимошенко Арахамія погоджується озвучувати суперечать арифметиці законопроекту цифри і брати на себе політичну відповідальність, говорить про те, що ціна питання не просто висока, а дуже висока. І цілком можливо мова йде не тільки про абонплаті за законопроект, а й про відсоток від майбутнього продажу української філії «Паріматч» транснаціональної компанії. Схоже, що хлопці в темі і в частці. Як мінімум, Кирило. Зухвалість і самовпевненість авторів цієї схеми викликає логічне запитання: а в темі чи президент?