хочу сюда!
 

Елена

31 год, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «україна»

Повернення української землі з під окупації ворога йде успішно

Наступ ЗСУ: як повертають території військові на Донбасі
29 Травень 2017,

Одна з передових позицій українських військових в Авдіївській промзоні
Одна з передових позицій українських військових в Авдіївській промзоні

Нещодавно з’явилася інформація про просування українських військових на Донбасі. Майже кілометр території звільнили на Світлодарській дузі в Донецькій області. Утім, це далеко не перший подібний випадок цього року. Військові експерти запевняють, що з 2015 року українські бійці повернули вже десятки квадратних кілометрів української території. «Донбас.Реалії» розбиралися, як і чому відбувається так званий «повзучий» наступ.

Сенсаційна новина: українські військові просунулися на передовій. Про це першим на своїй сторінці на Facebook написав волонтер з Дніпра Юрій Мисягін.

«З причини безперервних провокацій і обстрілів з боку супротивника деякий час назад піхота 53-ї бригади була змушена добряче пройти вперед. Дебальцеве стало ще ближче на 1 кілометр», – написав волонтер.

Хоча потрапити на нові позиції Збройним силам України поки не вдалося, у Міністерстві оборони не спростовують інформацію про просування.

Звичайно, можливо, що певні території можуть переходити з рук у руки
Олександр Мотузяник

«Якщо підрозділи вступають у бій з противником – можлива контратака. І тоді можливо, що певні території можуть переходити з рук у руки і це абсолютно зрозуміла річ для тих людей, які знаються на цій справі. А загалом же хочу зазначити, що мова йде про Світлодарську дугу», – прокоментував представник Міністерства оборони України з питань АТО Олександр Мотузяник.

Світлодарська дуга – стратегічно важлива територія

Це не перший прорив вперед українських військ на цьому фронтовому відрізку за останні півроку. Зураб Чихелідзе – заступник командира «Грузинського легіону», зараз перебуває у військовому госпіталі у Києві. Але в грудні 2016 року був на фронті: звільняв нову ділянку української землі.

Заступник командира «Грузинського легіону» Зураб Чихелідзе
Заступник командира «Грузинського легіону» Зураб Чихелідзе

«Це було зроблено без пострілів. Складність була в тому, щоб зробити це непомітно й раптово, а вся та територія була замінована», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Тоді, згадує військовий, контроль над новими висотами на Світлодарській дузі значно спростив роботу його підрозділу на передовій.

«Це висота, яка дає нам можливість спостерігати за територією і вже стовідсотково мати уявлення про ворога. Спостерігати за їхніми пересуваннями. Щоб у нас була інформація про те, що вони роблять і як вони це роблять», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Військові експерти ж пояснюють: просування українських бійців на передовій відбувається за рахунок «сірих зон» – територій, які раніше не були зайняті жодною зі сторін конфлікту. Цей процес розпочався взимку 2015 року.

Спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» під час проведення «Широкинської операції» (скріншот відео спецпідрозділу «Азов»)
Спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» під час проведення «Широкинської операції» (скріншот відео спецпідрозділу «Азов»)

Тоді в лютому спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» провів «Широкинську операцію». У результаті – лінію фронту від Маріуполя відсунули і відгородили приморське місто від обстрілів.

Чотири напрямки наступу ЗСУ

Всього ж експерти виділяють чотири основні напрямки, за якими просунулася українська армія.

Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові, –Приазовська, зауважують військові аналітики. Їм вдалося взяти під повний контроль село Широкине на півдні Донецької області і змістити лінію фронту на схід від Водяного, Пищевика і Павлополя.

Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові – Приазовська
Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові – Приазовська

Друга ділянка – район Докучаєвська. Бійці фактично впритул наблизилися до цього міста, підконтрольного бойовикам. Третя – Авдіївка. Тут військові повністю відбили у бойовиків так звану промзону. Також під вогневий контроль потрапила стратегічно важлива Ясинуватська розв’язка.

Остання важлива ділянка – Світлодарська дуга. Тут військові повернули Новолуганське, на кілька кілометрів просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної. У Луганській області таких маневрів практично немає. У цьому регіоні дві сторони розділяє природний бар’єр – ріка Сіверський Донець.

На Світлодарській дузі українські військові повернули Новолуганське, просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної
На Світлодарській дузі українські військові повернули Новолуганське, просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної

Дані про так званий «повзучий наступ» української армії журналісти програми «Донбас.Реалії» отримали від військового експерта Михайла Жирохова. За його підрахунками, загальна площа територій, звільнених таким чином – від сорока до п’ятдесяти квадратних кілометрів.

«Увечері, якщо це стандартна тактика, висуваються до найближчої посадки, яка не контролюється бойовиками, наш взвод, або два взводи і окопуються. Вранці бойовики опиняються перед фактом, що це вже наша територія», – пояснює військовий експерт Михайло Жирохов.

«Жаб’ячі стрибки» крізь «сірі зони»

Тактика «жаб’ячих стрибків», як ще називають подібні дії військових, дозволяє зберегти життя бійців, оскільки просування зазвичай відбувається без застосування зброї. Але сьогодні, як зазначають аналітики, така тактика практично вичерпала себе.

«Зараз такі «сірі зони» майже скінчилися. Тепер, щоб десь щось змінити, ти маєш посунути супротивника. Саме тому і виникають ці бої під Світлодарськом в районі висоти 220 і під Авдіївкою, в районі Ясинуватського блокпосту», – зауважує військовий журналіст Юрій Бутусов.

Авдіївська промзона – бойова точка, яка стримує противника – військовослужбовець

Журналісти програми «Донбас.Реаліі» побували на одній з передових позицій в Авдіївській промзоні, де українській армії якраз і вдалося відсунути бойовиків. Сталося це під час останнього масштабного загострення цієї зими.

«Зрозуміло, що всі «стрімались». Рили. Повзли, рили на животах. Взимку, зрозуміло, що рити не сильно було зручно», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Антон.

Кілька місяців тому ця територія перебувала під контролем бойовиків. Зараз це передовий рубіж захисту, який ще на кілька сотень метрів відсунув бойовиків від будинків мирних жителів.

«Це саме така бойова точка, яка стримує противника і обороняє місто Авдіївку», – говорить військовослужбовець ЗСУ Антон.

Військовослужбовець ЗСУ Антон
Військовослужбовець ЗСУ Антон

Утім, бойовики не припиняють спроб повернути втрачений клаптик землі. Калібрами, дозволеними Мінськими домовленостей, не обмежуються, кажуть військовослужбовці.

Військовий: це дуже важливо, хоча б метр своєї землі людина повернула

На відміну від Авдіївської промзони, визнають опитані нами експерти, більшість «сірих зон» не мали особливого стратегічного значення. Але у військових свій погляд на це питання.

Це дає мотивацію: хоча б метр своєї української землі людина повернула
Зураб Чихелідзе

«Це дуже важливо, тому що це дає мотивацію: хоча б метр своєї української землі людина повернула. Це дає дуже велику мотивацію і для нього це важливо. І що він не дарма там сидить», – зауважує військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

У Міноборони України просування української армії в «сірій зоні» порушеннями Мінських домовленостей не вважають. Аргумент – нові позиції не порушують меж, встановлених угодою. Крім того, військові контролюють навіть менше, ніж дозволено, адже окуповане бойовиками місто Дебальцеве, згідно з документом, теж повинно залишатися під захистом українських бійців.

https://www.radiosvoboda.org/a/28514775.html

Великий шанс для малого

Децентралізація: великий шанс для малих міст України (друга частина)
28 Травень 2017, 15:00

Географічний центр Європи в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області (ілюстраційне фото)
Географічний центр Європи в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області 

В першій частині йшлося про те, як можна творчо підійти до пошуку особливостей свого міста. А в цій більше уваги приділено тому, як можна привернути до нього увагу за допомогою соцмереж та як скористатися із сусідства з мегаполісами.

Орієнтація на медіа та соцмережі

Нерідко місцеві активісти справді дуже стараються привабити туристів, але роблять це старими методами, тому нічого в них не виходить. Оскільки війна відбила багатьом іноземним мандрівникам бажання їхати до України, то основною цільовою аудиторією тепер є українці. Серед них ядро складають люди середнього віку та молодь. Більшість із них дуже орієнтується на візуальну складову. Чому популярними місцями серед мандрівників є «тунель кохання» в Клевані, долина нарцисів чи Ужгород в дні цвітіння сакури? Справа не лише в естетиці, а й у тім, що це можна сфотографувати і запостити в соцмережі.

«Тунель кохання» – популярний туристичний об’єкт, розташований біля селища Клевань, що у Рівненської області
«Тунель кохання» – популярний туристичний об’єкт, розташований біля селища Клевань, що у Рівненської області

Орієнтація на візуальність сучасного туриста має відображатися не лише в бережливому ставленні до пам’яток, котрі можна сфотографувати, а й у створенні оглядових майданчиків, з котрих відкривається вдалий ракурс; простому підсвічуванні красивих будівель.

Сучасні міста стають тлом для селфі. Усе, що не втрапляє в об’єктив смартфонів, все, що не можна потім запостити в інстаграм, снепчат, твітер чи фейсбук – не існує. Тому багато наших малих міст не існують для більшості світу в принципі. І чим більше особливих, цікавих та несподіваних місць для фотографування є в місті (бурзі), тим більше у нього шансів стати популярним серед туристів.

Місто Теребовля Тернопільської області
Місто Теребовля Тернопільської області

В будь-якому малому місті знайдеться кілька хороших фотографів. Що заважає місцевій владі замовляти у них час від часу фото, котрі можна постити в соціальні мережі, особливо в інстаграм, де не зашкодить завести спеціальний акаунт для міста? І контент в нім мав би виходити за рамки лише архітектури та краєвидів, мав би торкатися місцевої кухні, атракцій і сфери відпочинку.

Також не зашкодить просити у зірок, котрі відвідують місто, постити в соціалках фото з бургу. Особливо використовувати селебріті з місцевим корінням, котрі й так зазвичай радо відгукуються для того, аби допомогти рідному місту.

Не менш важливим є питання орієнтування. В малих містах майже цілковито відсутня будь-яка навігація. Це часто не дозволяє подорожнім відшукати навіть найвідоміші пам’ятки, що вже говорити про менш знані чи ті, що перебувають на периферії. Створення навіть найпростішої навігації в місті не лише економить час туристам, а й збільшує ймовірність того, що якісь мандрівники, котрі проїжджатимуть через бург транзитом, вирішать зупинитися, аби його відвідати.

Мова не йде обов’язково про дорогі вивіски чи створення спеціального мобільного додатку. Якщо бюджет невеликий, то достатньо простих знаків-стрілочок, хай хоч витесаних із дерева, котрі вказуватимуть на основні пам’ятки. Також не зашкодить мапа, котра дозволить зорієнтуватися на місцевості (з обов’язковим дублюванням хоча б однією мовою, котра використовує латинський алфавіт, бажано англійською). І само собою, нанесення цікавих для подорожніх місць на популярні мапові онлайн сервіси. Особливо ретельно відмічати заклади харчування, бо з пошуком інформації про локальні ресторани та кав’ярні в мережі все доволі сумно.

Важливо, аби місто не перетворювалося в совіцьку адмінбудівлю, зроблену навмисне так, щоби перебуваючи в ній, людина відчувала якнайбільше приниження й ненависті. Зараз громади отримують гроші. Ті, хто першим спохватився – отримує більше. Нерідко місцева влада виділяє гроші на інфраструктуру, наприклад замінюються тротуари. Чому одразу не робити їх безбар’єрними та із велодоріжками? Це не тільки можливість розвивати велоінфраструктуру та залучати міщан до здорового способу життя, не лише можливість пропонувати нові послуги туристам з прокату велосипедів та велотури, а й так само медіапривід для всієї країни.

Польське місто Лідзбарк-Вармінський (16,4 тисячі населення) прославилося на весь світ після того, як там проклали велодоріжку, котра поглинає, накопичене за день, світло, а потім світиться вночі. Це допомагає велосипедистам безпечніше подорожувати в темну пору. Це лише тестова ділянка розумної доріжки, побудували її 100 метрів, але слава про місто вийшла далеко за межі Польщі.

Долина нарцисів – заповідний масив, що розташований в урочищі Кіреші, за 4 кілометри від міста Хуста Закарпатської області
Долина нарцисів – заповідний масив, що розташований в урочищі Кіреші, за 4 кілометри від міста Хуста Закарпатської області

«Паразитування» на великих сусідах та співробітництво

Навіть попри війну культурне життя у великих містах добряче оживилося. Щотижня до обласних центрів та середніх за розмірами міст приїжджають із виступами відомі люди. Чому б не користатися із цього активістам із малих міст та селищ? Якщо скооперуватися, то запрошення цих спікерів обійдеться усім сторонам куди дешевше, ніж якщо кожна окремо оплачуватиме приїзд гостей.

Особливу увагу варто звернути на різні фестивалі, котрі відбуваються по всій країні. На такі події організатори привозять зірок навіть із-за кордону, то чому не використовувати шанс й не запрошувати декотрих і до своїх міст, взявши частину витрат на себе? Така кооперація вигідна усім.

Так само й центри громад повинні ставати своєрідними хабами для довколишніх сіл й поширювати свої знання та вміння туди.

Іншим моментом для співробітництва могли би ставати об’єднання активістів, влади чи бізнесу із малих міст. Принаймні, в межах однієї області чи етнографічного регіону. Наприклад, що заважає обмінюватися рекламою між собою? Не сприймати одні одних як конкурентів у боротьбі за увагу туристів, а як партнерів. Можна не лише робити рекламний бартер із цікавими для туристів пам’ятками в сусідніх населених пунктах. Наприклад, якщо у вашому місті немає готелю, то можна розмістити рекламу про такий у ближньому бурзі. Там, у свою чергу, можна буде натрапити на біл-борд якогось ресторану з особливою місцевою кухнею у вашому місті.

Ще одним пунктом для співпраці може виступати кооперація в напрямку зовнішньої промоції міста. Це доволі складна і дорога річ, проте вона може принести хороші плоди.

Залишки Теребовлянського замку в місті Теребовлі Тернопільської області
Залишки Теребовлянського замку в місті Теребовлі Тернопільської області

Нерідко в малих бургах виробляється якась продукція, проте власники незацікавлені спонсорувати ніякої активності всередині самого міста, бо їм важлива всеукраїнська аудиторія. В такому випадку можна скооперуватися зі ще кількома такими в сусідніх містах й провести дні цих бургів в якімсь з обласних центрів чи столиці.

До цього також варто залучити різних митців, зірок естради та інших відомих людей, які є вихідцями із вашого міста. Такі іміджеві заходи вигідні й локальному бізнесу, котрий може заявити про себе на більшу аудиторію, і допоможуть мешканцям великих міст відкрити для себе туристичну й культурну привабливість малих бургів.

Атмосфера

Попри необхідність слідувати загальносвітовим трендам, робити українські малі міста відкритішими для світу, зручнішими для місцевих жителів та подорожніх, вкрай важливо, аби в них залишався свій особливий дух. Ця неповторна атмосфера маломістечковості, ностальгійності, котра водночас змішана із сучасністю. Ті міста, котрим вдасться цього досягти – й отримають туристів як один із шансів на розвиток рідних просторів.

Децентралізація: великий шанс для малих міст України (перша частина)

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

«Бій за Україну: лідерство і солідарність»

Виступ Президента України у Королівському інституті міжнародних відносин «Бій за Україну: лідерство і солідарність»

19 квітня 2017 року 

Виступ Президента України у Королівському інституті міжнародних відносин   «Бій за Україну: лідерство і солідарність»

Вельмишановний Др. Робін Ніблет,

Ваші Високоповажності,

Пані та панове,

Дозвольте розпочати зі слів подяки.

Це справжня честь для мене виступати сьогодні в Королівському Інституті міжнародних відносин.

Хочу подякувати вельмишановній аудиторії за ваш щирий інтерес до України.

Але найбільше я вдячний за вашу підтримку і солідарність з нашою державою.

Адже це не лише наша боротьба проти російської агресії і «умисного привласнення території».

Це наша спільна боротьба за майбутнє Європи.

Це і майбутнє Вільного Світу – світу, який вірить, що свобода – це справжня річ, а не пастка, аби тримати інших під контролем.

Світу, який заснований на «силі права», а не «праві сили».

Світу, який допомагав нам жити в мирі впродовж десятиріч.

Донедавна, на жаль.

Дорогі друзі,

Всі ми усвідомлюємо складність викликів, які стоять перед нами.

Світ скотився в лихі часи.

Стільки проблем кинули нам виклик – і тероризм та зростаючий радикалізм, і ксенофобія та міграція, і розповсюдження зброї масового знищення та зміна клімату.

Автократичні лідери почуваються вільними порушувати права людини та міжнародне право.

Вони проявляють повну неповагу до наших вимог і закликів до миру.

Відтак немає нічого дивного в тому, що багато спокушаються.

Спокушаються вибирати ...

 Між цінностями - та так званим «прагматизмом».

Та між дотриманням міжнародного права та умиротворенням.

Багато хто вважає, що це питання часу, і все залагодиться та повернеться до нормального життя – ніби нічого й не було.

Боюся, що такого не станеться.

Все зрештою таки повернеться до нормального життя.

Та це вже буде нова нормальність.

Пам’ятаєте, що сказав великий британець, Вінстон Черчіль, в січні 1940 року – на ранньому етапі другої світової війни:

«Кожен з них сподівається, що якщо він достатньо погодує крокодила, той з'їсть його останнім.

Всі вони сподіваються, що шторм минеться, перш ніж прийде їх черга стати його поживою.

Але я боюся, - я дуже боюся - шторм не минеться.

Він бушуватиме, він ревітиме, все більш голосно, все більш широко».

Є місце, де ці правдиві слова є сьогодні такими ж очевидними, як на той час в Об’єднаному Королівстві.

Це місце - Україна.

І є крокодил, якого дехто, якщо не багато хто, охоче б нагодував удосталь сьогодні, щоб убезпечити своє завтра.

Багато вважають, що тільки-но Росія буде нагодована, вона перестане більше становити загрозу.

Дозвольте не погодитися.

У Росії нема проблеми з голодом.

У неї є світоглядна проблема.

Вона не вірить у такі речі як демократія та права людини.

Вона вірить у такі речі як «світове домінування» та «зони впливу».

Вона не грає за правилами.

Вона вірить лише в одне правило: «Росія перемагає. Завжди. Попри все».

Ви бачите це в політиці. Ви бачите це в спорті.

Ви бачите це у реальності фейкових новин, яку вона намагається нав’язати нашому світу.

Відомий британський публіцист та телепродюсер Пітер Померанцев сказав про це найкраще: «Ніщо не є правдою, і все є можливим».

Це і є насправді їхньою ідеологією.

Не дивно, що замість того, щоб давати відповідь на нагальні виклики, які підривають глобальний порядок, Росія використовує їх у власних інтересах.

Ось, що ми називаємо «гібридною війною».

Вона є гібридною, бо не знає кордонів і має багато облич.

Дезінформація, агресивна пропаганда, умисне зламування та брехня є лише її маленькою частинкою.

Москва не стільки відкидає світовий порядок.

Вона намагається побудувати альтернативну реальність на основі альтернативних цінностей:

Тиранія замість демократії.

Нетолерантність замість поваги.

Гра з нульовим результатом замість безпрограшної.

Вона порушила Будапештський меморандум, стороною якого є і Об’єднане Королівство.

Вона порушила все, що можна в наших двосторонніх угодах, у яких Росія визнавала та гарантувала суверенітет і територіальну цілісність України.

Вона порушує свої незліченні обіцянки сьогодні -  у рамках Мінського процесу.

Жодного ефективного припинення вогню.

Жодного звільнення заручників та нелегально затриманих осіб.

Жодного доступу для міжнародних гуманітарних організацій.

Жодна інша сторона за це не відповідальна. Окрім Росії.

Вона продовжує направляти в Україну російські війська, важке озброєння та амуніцію.

Вона перетворила Крим у найбільшу в світі військову базу.

Вона залишається глухою до вимог та аргументів про мир.

У нас нема миру з однієї причини:

Росіяни не зацікавлені в досягненні миру.

Вони зацікавлені в отриманні контролю.

Я це знову відчув у понеділок, коли разом з Канцлером Меркель і Президентом Олландом мав телефонні переговори з Президентом Путіним.

Це був ще один вияв порожніх обіцянок Москви.

Це був ще один вияв їхнього відношення: «якщо ви хочете миру, можете його мати: але лише на наших умовах».

Жодних компромісів. Лише право сили.

Це підтверджує, що у нас немає іншого виходу як шукати миру завдяки силі, а не умиротворенню.

Дорогі друзі,

Часом я чую як запитують: чому нам слід перейматися Україною?

Щоб було зрозуміло: я не маю на увазі Держсекретаря Тіллерсона, з котрим у мене була чудова телефонна розмова минулого тижня напередодні його зустрічі з Путіним.

Я вважаю, що політична та дипломатична Америка має чітке бачення щодо ролі України.

Російська пропаганда заявляє, що Росія «просто хоче бути собою».

Вона також стверджує про зіткнення цивілізацій, у якому «Захід зайшов аж надто далеко».

Перше, немає ніякого «зіткнення цивілізацій», а є зіткнення світу правил та світу грубої сили.

Ми, українці, зробили вибір на користь світу правил – і нас за це карають.

Перемога чи програш у цій битві стане прецедентом, який переважить шальки терезів у ту чи іншу сторону.   

Друге, Україна є інвестицією у безпеку всіх. Включаючи Росію.

Україна не може бути переможеною.

Але успішною вона може стати лише за допомоги своїх союзників.

А процвітаюча і стабільна Україна – це процвітаючий і стабільний регіон.

Третє, Україна – це тест на те, чи дійсно Захід занепадає (як твердить Росія).

В Україні відповідають не на «українське питання».

Відповідають на «європейське питання».

Четверте, Україна є безцінним активом у сфері ядерного нерозповсюдження.

Якщо про гарантії Будапештського меморандуму для України забудуть, то який урок візьмуть для себе нації, які роздумують над тим, щоб стати ядерними?

І нарешті, п’яте, Україна – боєць.

Якщо Вам потрібен той, хто керується принципами, а не страхом, то гляньте на Україну.

Щорічно на оборону ми витрачаємо 5% нашого ВВП – більше, ніж деякі члени НАТО.

Сьогодні українська армія займає 8 місце в Європі.

Це єдина армія, яка не лише стикнулася з російською агресією, але й здатна її ефективно стримувати.      

Завдяки їй Ви можете почуватися в безпеці.  

Вона утримує агресію осторонь від ваших домівок.

Чи не про це західна спільнота має насамперед турбуватися та розуміти?

Думаю, що має.

Вона також має розуміти, що Кремль одержимий своїм імперіалістичним минулим.

Прагнення Росії до гегемонії не зупиниться в Україні.

Вчора це були Придністров’я та Грузія.

Сьогодні – Україна та Сирія.

Хто ж наступний?

Дозвольте повторитися: це не проблема голоду, але світогляду.

Світогляд Росії відмінний не лише від нашого, але й від радянського.

Радянський Союз думав за схемою «ми – хороші, а вони – погані».

Натомість лідери Кремля думають по-іншому.

Їхня лінія така: «якщо вони погані, то нам дозволено бути поганими також».

Візьміть це до уваги. Подумайте над наслідками.

Дорогі друзі,

Мій заклик дуже простий.

Нам необхідні три речі.

  1. маємо бути сильними.
  2. маємо бути єдиними.
  3. і маємо бути сильними та єдиними постійно.

Це наша формула перемоги, протиотрута агресії.

Що нам ще потрібно, так це ваша надійна підтримка реформ в Україні.  

Нелегко трансформувати країну під час війни і проти спроб Росії дестабілізувати Україну.

Однак ми робимо свою справу і робимо це результативно. Для нас завданням останніх трьох років було стати кращою країною.

Щоб слідувати цим шляхом, нам також важливо збереження санкцій проти Росії.

Не вірте тим, хто твердить, що санкції нічого не дали.

Найголовніше, менше вбитих українців, і це далеко не нічого.

По-друге, якщо б не санкції та новонароджена українська армія, російські танки стояли б значно глибше в Європі.   

Путін розпочав свою «кампанію» в Україні з відчуття безкарності.

Завдяки санкціям та готовності України відбиватися, він почав вагатися.

І він має прийти до відчуття невідворотності.

Невідворотності спільної відповіді Заходу.

Всі агресори світу повинні знати – вони будуть відповідати за свої злочини.

Україна виконує свою частину. Бореться проти війни.

Будьте сильні, єдині та підтримуйте Україну!

І, будь ласка, пам’ятайте мудрі слова Маргарет Тетчер:

«Причиною війн є не накопичення озброєнь.

Вони стаються, коли агресор вірить, що може досягти своїх цілей за прийнятну ціну».

Дякую

http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-u-korolivskomu-instituti-mizhnaro-41022

Школи майбутнього: дайте дитині свободу

Школи майбутнього: дайте дитині свободу
Сьогоднi, 11:02 
Фото: ZaraMuzafarova/Depositphotos

Фото: ZaraMuzafarova/Depositphotos

Рік тому мій син перейшов на домашнє навчання і тепер сам обирає собі уроки. Зізнаюся, спочатку було складно. Але я відпустила ситуацію, і результати перевершили всі очікування.

Чому ви вважаєте, що ви хороший вчитель? Ви насправді подобаєтеся дітям? Грати у футбол вмієте? А театр любите? Такі питання задають на співбесіді в альтернативних школах по всьому світу. Але озвучують їх не керівники і навіть не батьки, а самі учні. Саме вони затверджують кандидатури майбутніх вчителів та вибирають дисципліни для вивчення. У багатьох не вкладається в голові: як можна перекласти цю відповідальність на дитячі плечі. Насправді перша така успішна школа Summer Hill з'явилася у Великобританії ще 100 років тому. З тих пір ідея утворення нового формату розійшлася по всій земній кулі.

Мій 10річний син Назар ще рік тому навчався в дуже хорошій приватній школі в Києві. У класі було всього десять дітей. Вчителі завжди посміхалися. Але для нашої творчої та верткої дитини навчання стало справжньою мукою. Йому було нудно, у багатьох завданнях він не бачив ніякого сенсу. Навчаючись у третьому класі, син запитував, чому в школі не проходять Гаррі Поттера — не читають те, що для них класно? І я навіть не сперечалася, бо розуміла: читання потрібне для розвитку усного мовлення, щоб діти могли дискутувати на різні теми. А в наших школах цей урок є просто тому, що так треба. Діти повинні вчити математику п'ять разів на тиждень, тому що так треба. А може, комусь не потрібно стільки? Може, варто провести урок біології, яка цікава конкретній дитині вже у 9 років, а не чекати, коли цій дисципліні належить з'явитися в програмі.

Рік тому Назар перейшов на домашнє навчання і тепер сам обирає собі уроки. Зізнаюся, спочатку було складно делегувати відповідальність дитині. Але я відпустила ситуацію, і результати перевершили всі очікування. Зараз син вивчає LEGO-інженірінг, ходить на заняття STEM (Science, Technology, Engineering and Mathematics), танцює брейк, вдосконалює гру на фортепіано і займається ще мільйоном цікавих справ. Після уроків він з палаючими очима розповідає про будову ДНК. І ми щасливі.

Природна дитяча жага до відкриття світу і цікавість перемагають будь-яку бюрократію

Багато батьків напевно зрозуміли: наша модель виховання — вчися добре, вступай до університету, і це гарантує тобі працевлаштування — давно не працює. Зараз починають замислюватися про абсурдність процесів у шкільній системі, про кількість непотрібної інформації, яку діти поглинають заради підготовки до непотрібних іспитів. Школи майбутнього, у свою чергу, працюють як справжні ком'юніті, де в центрі уваги — учні. Перший місяць діти незалежно від віку можуть відвідувати будь-які заняття. За цей час вони повинні вибрати, чим хочуть займатися. Якщо дитина вирішила ходити лише на футбол, то цілий рік буде набивати м'яч. Сенс в тому, що емоційне дозрівання важливіше, ніж академічне навантаження. Коли ми тиснемо на незрілих дітей, ми лише губимо їх. І до 15 років підлітки не хочуть зовсім нічого, не знають, що їм цікаво і куди розвиватися далі. А якщо дати дитині свободу, вона вчиться усвідомленості.

Але перед тим як розвивати в Україні школи такого формату, потрібно активно зайнятися освітою самих батьків. Перше, про що вони хвилюються, — що діти взагалі не будуть ходити на уроки. Але так не буває. Діти можуть байдикувати кілька тижнів, а потім їм набридає, і вони починають заходити в класи, цікавитися. Природна дитяча жага до відкриття світу і цікавість перемагають будь-яку бюрократію. Але дитині необхідно відчувати інтерес. Це не про знання, нав'язані зверху. Тут інформаційний потік направлений в іншу сторону. Щоб не вчитель говорив: "Ми сьогодні з вами вивчимо ось це". А у дитини з'явився запит, він сам прийшов за знаннями. І тоді вчитель йому відповість: "Я теж цього не знаю, давай шукати відповідь разом".

Чому школи так повільно змінюються? Батькам зручний якийсь all inclusive: вранці відвів, ввечері забрав. А коли доводиться займатися організацією освіти самостійно, виникає страх — як же я впораюся? Пізнати свою дитину, зрозуміти її інтереси та зробити все, щоб їх розкрити,— це велика робота. Але розібравшись у пулі завдань і з'ясувавши, куди він хоче рухатися, ви зрозумієте, що кількість часу на уроки скоротиться в рази. Іноді те, що в стандартній школі займає п'ять днів у тиждень по 6-7 годин, діти роблять за два дні. І тут мама або тато повинні мотивувати і вчити пізнавати світ поіншому.

Школа і процес навчання можуть стати для дитини святом і територією свободи, а не муками, що повторюються з року в рік. І те, що багато хто хоче змінити це і помістити саме дітей, а не стереотипи батьків, у центр освітньої системи — особисто для мене великий виклик і натхнення.

Колонка опублікована в журналі Новове Время від 12 травня 2017 року. 

БГ: Що "совково"-радянську систему шкільного навчання потрібно реформувати докорінно в Україні - це однозначно, але підлаштовувати навчання під кожного учня окремо не вийде. Як і не можна звільнити дитину не звільнивши від догматів та жорсткого контролю самого вчителя. Тому потрібно створювати багато різних навчальних закладів і підбирати їх до потреб дитини, як це роблять з творчими задатками.


П'ять швейцарських послів в Україні її не забули

Британське почуття гумору і перші наслідки помаранчевої революції. П'ять швейцарських послів розповіли, чим їм запам'ятався Україна 
25 Травня, 2017 р.
Колишні посли Швейцарії розповіли НВ про свої враження від України
Фото: Hans / pixabay.com

Колишні посли Швейцарії розповіли НВ про свої враження від України

До 25-ї річниці встановлення дипломатичних відносин зі Швейцарією журнал Новое время розпитав п'ятьох колишніх послів альпійської республіки в Україні, чим вона їм запам'яталася.

Анн Боті

тимчасовий повірений у справах Швейцарії в Україні (1992-1996)


Фото: povilionis.lt
Фото: povilionis.lt


Відкриття України у 1992 році стало для мене чистим задоволенням. Всі двері були відкриті для нас, а біля входу у скромне Міністерство закордонних справ тоді сиділа лише одна чергова.

Зміни наставали швидко в усіх сферах.

В українців відмінне почуття гумору, британського типу, навіть самозневажливе. Я пам'ятаю епізод у маленькому селі недалеко від Києва, де повинна була контролювати вибори із групою спостерігачів від ОБСЄ. У цей час нас запросив на обід місцевий мер, який відразу ж завів тему: "До 1992 року у нас було все чудово, у нас було абсолютно все, що ми хотіли, ми були сильними, ми літали в космос..." Наш український водій перебив його і запитав захопленим голосом: "О, ви самі літали в космос?" Усі ми вибухнули реготом, не смішно було лише меру.

Жан-Франсуа Каммер

посол Швейцарії в Україні (2000-2004)


Фото: ambassadorsconcerts.cz
Фото: ambassadorsconcerts.cz


Моїм першим враженням від країни, яке підтверджувалося потім кожного дня, стала її різноманітність.

Проїжджаючи Львів, Одесу, Харків та Донецьк, ви легко можете собі уявити, що бачили міста, які належать різним країнам.

У листопаді 2004 року, під час так званої Помаранчевої революції, отруєний майбутній президент Ющенко регулярно зустрічався у своєму штабі із представниками країн-однодумців, у тому числі зі мною.

Ще одна історія сталася у 2002 році. Колишній президент Леонід Кучма публічно оголосив, що його офіційний намір — зробити країну повноправним членом ЄС до 2020 року. Наступного дня не дуже натхненні брюссельські чиновники Проді і Ферхойген [на той час президент Єврокомісії Романо Проді і європейський комісар з питань розширення Гюнтер Ферхойген] прокоментували слова українського президента: “Прийняти в ЄС Україну? З таким же успіхом ми могли б прийняти в ЄС Нову Зеландію".

Крістіан Феслер

посол Швейцарії в Україні (2005-2006)

 

Пропрацювавши в Україні від початку 2005 року до кінця 2006-го, я мав можливість побачити перші наслідки помаранчевої революції.

Це був період великих надій. Але подальші політичні події показали, що історія у випадку України — важкий тягар, який є перешкодою для створення сучасної демократичного та ліберальної держави.

Я щасливо одружений з українкою, ми разом виховуємо її дочку тут, у Швейцарії.

Для мене Україна була не стільки країною смішних або екстраординарних подій, скільки країною великих річок, красивих пейзажів і постійних відкриттів.

Водночас не може не шокувати глибокий контраст із похмурими індустріальними містами на сході або мертвим містом Прип'ять.

Георг Цублер

посол Швейцарії в Україні (2007-2011)


Георг Цублер (третій зліва) на відкритті Будинку матері та дитини Чернігівської виправної колонії № 44, де утримуються жінки - спільного українсько-швейцарського проекту Жінки та матері з дітьми в ув’язненні / Фото: cg.gov.ua
Георг Цублер (третій ліворуч) на відкритті Будинку матері і дитини Чернігівської виправної колонії № 44, де утримуються жінки - спільного українсько-швейцарського проекту Жінки і матері з дітьми в ув'язненні / Фото: cg.gov.ua


Коли я приїхав в Україну на початку 2007го, помаранчевій революції виповнилося два роки. Ця знаменна подія викликала безліч очікувань і надій у місцевому та європейському співтоваристві.

За роки мого перебування в Україні цей ентузіазм і віра людей у реформаторство нової влади поступово танули. Все більш інтенсивні внутрішні чвари в таборі Ющенка стали таким розчаруванням, що лише через шість років після помаранчевої революції повалений тоді кандидат у президенти зміг повернутися.

Тому роки, проведені в Україні, залишаться у моїй пам'яті чимось на зразок емоційних американських гірок: від надії на сталий розвиток демократії і ліберальних цінностей до зростаючого розчарування щодо внутрішньої політики влади й укорінених економічних інтересів певних еліт, які створюють все більш серйозні перешкоди для реформ в Україні.

Крістіан Шененбергер

посол Швейцарії в Україні (2011-2015)


Фото: прес-служба ГПУ
Фото: прес-служба ГПУ


У роки мого перебування Україна пережила визначальний момент своєї історії. Восени 2013го президент Янукович зупинив процес асоціації з ЄС. Це викликало великий протестний рух.

За кілька місяців до цього дипломати, які працюють в Україні, як і я сам, не вірили, що такий розвиток подій можливий. Уряд неухильно створював апарат безпеки і, здавалося, тримав жорсткий контроль над усіма державними структурами. Народ, розчарований у владі після помаранчевої революції, здавався пасивним, майже байдужим. Більшість дипломатів готувалася до років стагнації. Але почався Євромайдан.

У підсумку президент Янукович втратив владу, Росія незаконно анексувала Крим, почалася війна на сході України. У цій ситуації роль Швейцарії як голови ОБСЄ полягала в тому, щоб найкращим чином використовувати цю організацію для зменшення насильства і страждань.

Звісно, неможливо точно оцінити вплив проведеної роботи на ситуацію. Але, дивлячись на війну у Сирії, можна припустити, що конфлікт в Україні і навколо неї міг мати значно гірший розвиток, якби не активна присутність ОБСЄ та інших міжнародних гравців.

Незабаром після заняття моєї нової посади у посольстві Швейцарії я висунув кілька простих принципів, яким повинні були слідувати мої співробітники. Я сказав їм: "Дійте за інструкцією, дійте без інструкції або проти інструкції, але дійте на благо посольства".

Минуло близько двох років, і я не згадував про ці принципи довгий час. Але, судячи з усього, вони залишалися в пам'яті моїх співробітників. Одного разу до мене підійшов літній джентльмен і сказав, що він щойно пішов проти інструкції, але на благо посольства. Йому, мабуть, нелегко було це зробити. Для мене це був знак сердечної довіри.

Повний текст матеріалу читайте в новому номері журналу Новое время - №19 від 26 травня.


Українські прикордонники відзначають професійне свято

Українські прикордонники відзначають професійне свято
Сьогоднi, 18:14
З нагоди професійного свята у Держприкордонслужбі відбулися урочистості
Фото: dpsu.gov.ua

З нагоди професійного свята у Держприкордонслужбі відбулися урочистості

Сьогодні, 28 травня, своє професійне свято відзначають українські прикордонники.

Як передає ТСН, сьогодні з нагоди свята речник Державної прикордонної служби Олег Слободян на своїй сторінці у Facebook опублікував відеокліп на пісню Кордон, яку написав Віктор Винник.

Разом з Винником пісню заспівали Василь Вірастюк та Олександр Усик.

"В основі відеороботи – відтворення реальних історій, які розповіли прикордонники. Зокрема, бій під Красною Талівкою; оборона блокпосту "Балу" під Дебальцеве; захоплення терористів в районі с. Дякове. Мета проекту – подякувати за службу військовим-прикордонникам, тим які зараз стоять на рубежі і боронять Україну і тим хто поклав своє життя за цілісність нашої країни. Сьогодні ми з сумом і з гордістю згадуємо про 67 наших співслужбовців, яких вже не має поряд", - написав Слободян.

До привітань також долучилися президент Петро Порошенко та прем'єр-міністр Володимир Гройсман. 

У свою чергу, прес-служба Держприкордонслужби у Facebook зауважила, що з нагоди професійного свята у відомстві відбулися урочистості.

Зазначається, що у цей день керівництвом і персоналом Адміністрації Держприкордонслужби та ветеранами до пам'ятника Захисникам кордонів Вітчизни усіх поколінь були покладені квіти на честь воїнів-прикордонників.

http://nv.ua/ukr/ukraine/events/ukrajinski-prikordonniki-vidznachajut-profesijne-svjato-1222432.html

НАТО починається з України

У НАТО заявили, що захист країн-членів альянсу починається з України
Сьогоднi, 19:17
За словами Раси Юкнявічене, альянс має дякувати Україні, яка активно впроваджує європейські цінності
Фото: Shutterstock

За словами Раси Юкнявічене, альянс має дякувати Україні, яка активно впроваджує європейські цінності

Захист країн-членів Північноатлантичного альянсу починається саме з України, заявила віце-президент Парламентської Асамблеї НАТО Раса Юкнявічене на засіданні організації у Тбілісі (Грузія).

Вона наголосила, що не Україна повинна дякувати Північноатлантичному Альянсу за підтримку, а НАТО має дякувати Україні, яка активно впроваджує європейські та демократичні цінності на східних теренах Євросоюзу.

"І ми чітко усвідомлюємо, що захист наших країн починається з України. За що Вам дуже вдячні", - зазначила Юкнявічене, звертаючись до голови української делегації на ПА НАТО Ірини Фріз.

Раніше на засіданні весняної сесії Парламентської асамблеї НАТО, голова української делегації Ірина Фріз передала віце-президенту організації Расі Юкнявичене аналітичну доповідь про зв'язки Росії з терористичними організаціями на Близькому Сході та в Середній Азії.

У доповіді вона наголосила, що часто недооцінюється саме інформаційний компонент неконвенційної війни, яку сьогодні Росія веде не лише проти України, а й проти країн – членів НАТО

http://nv.ua/ukr/world/geopolitics/u-nato-zajavili-shcho-zahist-krajin-chleniv-aljansu-pochinajetsja-z-ukrajini-1222656.html

"Останній дзвоник" навчального року 2016/2017



Тільки що повернувся від школи, де проходив "Останній дзвоник" і найкраще основне враження від нього - спокій. Все гарно, розмірено, спокійно, традиційно тощо. Важко пояснити, бо то потрібно відчути величність шкільного свята у його тектоніці спокою дітей, батьків, вчителів та глядачів. Для мене то є сутність глобальної події як ознаки, що Україна вже відбулась як світова держава, отже люди мають спокій за себе та майбутнє своїх дітей. Власне, дивлячись відтепер на подібні заходи, особливо за участю дітей, я вкотре каже собі та іншим, яких з нами немає, бо вони пішли у Вічність: - Все було не марно: ось вона - перемога! Вітаю!


Земельна іконографіка мораторію











Богдан Гордасевич: Особисто я маю тільки невеличкий город, який не можу оформити у власність, бо не маю коштів навіть на офіційні податки, а це мізерні гроші у порівнянні з неофіційними. Водночас як журналіст я багато раз був присутнім на засіданнях рад різних рівнім, де цілком законно роздавали землю, нашу комунальну і державну землю в приватну власність! Безоплатно! Або за мізерною ціною, начебто ринковою з аукціонів, при відсутності ринку землі!
Моя думка така: місцева і немісцева плутократія з чиновництва і депкорпусу прикриваючись мораторієм на продаж землі приватизують таємно землі, а тоді відмінять мораторій і продадуть в тридорого свої землі тим же іноземцям, від скупівлі якими начебто і убезпечує наявний мораторій зі забороною продажу землі будь-кому в Україні.

Кому вигідний земельний мораторій?



Начебто соціальна реклама на телебаченні, за якою, кажуть, все-таки стоять певні політичні сили, «змусь свого депутата проголосувати за зняття мораторію на продаж землі» в черговий раз розворушила селян-власників паїв.

Розмови про те, «чи варто продавати землю одразу після зняття мораторію чи краще почекати кілька років допоки ціна на пай виросте… а якщо потім знову мораторій введуть?.. а чи, взагалі, хтось її купляти захоче?…» точаться ледь не на кожному кутку українських сіл, інформують Економічні Відомості.

В думках селяни вже підраховують свої можливі прибутки. Багато хто при цьому навіть забуває, що вже давно здав свій земельний уділ комусь в оренду на багато років вперед, і вже точно в найближчій перспективі продати його не зможе.

Згідно із офіційною статистикою, 19,5 млн. га земель сільськогосподарського призначення із загальної площі у 42,8 млн. га сьогодні на правах оренди використовуються зареєстрованими сільськогосподарськими підприємствами.

Проте, 15,1 млн. га земель с/г призначення все-таки знаходиться у використанні домашніх господарств. Іще 7,3 млн га — у розпорядженні центральних та місцевих органів влади. 0,9 млн га — у розпорядженні держави. Тобто, торгувати і торгуватися українцям є чим і за що.

Згідно із даними Держкадастру, нормативна вартість 1 га землі с/г призначення в Україні на сьогодні складає майже 31 грн. В доларовому еквіваленті, за сьогоднішнім курсом — це майже $1200. В середньому, згідно зі статистикою, власник паю має в своєму розпорядженні 3,25 га землі с/г. Тобто, якщо він вирішить продати свою земельну ділянку одразу ж після зняття мораторію, то зможе навіть за цією ціною отримати на руки $3858.

Насправді, для селянина, часто колишнього колгоспника, а тепер пенсіонера, який щомісячно отримує від держави менше 2 тис. грн. ($77) — це просто колосальна сума. Це його пенсія за чотири роки.

Тим часом, економічні експерти прогнозують, що із відкриттям ринку землі вартість 1 га одразу зросте. Адже, сьогодні у сусідній Польщі 1 га землі в середньому коштує $10,5 тис. У сусідній Румунії — $6,4 тис. Українські чорноземи за своєю родючістю значно переважають ті землі, які мають у своєму розпорядженні ці країни.

Разом з тим, на думку експертів, відкриття ринку землі в Україні може знизити вартість землі у певній низці європейських країн. Але це вже, мабуть, не наші проблеми.

У нас проблеми інші. Як розказав «і» екс-голова Держагентства земельних ресурсів, а тепер депутат ВР Сергій Рудик, у парламенті сьогодні не вистачає голосів ані на те, щоб проголосувати за зняття мораторію на продаж землі с/г призначення, ані на те, щоб його продовжити.

Сам він виступає проти відкриття ринку землі — каже, що зараз Україна соціально до цього неготова — і, водночас, виступає за скасування мораторію на продаж землі — каже, що той тільки відтерміновує вирішення проблеми.

«Ще на посаді голови Держагенства я напрацював законопроект, який весною 2015 р. зареєстрував уже як народний депутат . Законопроект більше року «провалявся» у профільному комітеті. По техніці маніпулятивним шляхом знятий з розгляду. Зараз ми його доопрацювали і плануємо зареєструвати по-новому. Суть законопроекту полягає в наступному: орендар купляє право на довгострокову оренду землі і платить селянину кошти, які будуть ненабагато меншими, ніж сума імовірної вартості гектара землі після умовного введення ринку землі запропонованого моїми колегами», — каже Сергій Рудик.

Депутат сподівається, що його законопроект стане компромісним для двох сторін, що виступають «за» і «проти» зняття мораторію, і в перспективі набере потрібну кількість голосів. «Він дасть можливість державі отримувати додаткові обігові кошти — більше 10 млн. га знаходяться в державній власності — і розблокує питання по відношенню до самих власників паїв», — стверджує Сергій Рудик.

За його словами, короткострокові договори оренди не стимулюють бізнес бережно використовувати землю – сіються культури, які приносять максимально швидкий ефект – рапс, соняшник, тощо – без дотримання певних технологій. Таким чином, на сьогоднішній день, за різними оцінками, через недбале застосування земля втратила 20-25% своїх властивостей.

«Технології б очевидно дотримувались, якщо б ця земля була у власності чи в довгостроковій оренді. Аграрії знають, що треба давати землі рік «відпочити», чергувати види культур…», – каже Сергій Рудик.

Довгострокова оренда — згідно із законопроектом Сергія Рудика 14 років, хоч депутат каже, що може бути і 49 – на думку депутата, «практично врятує землю». «Орендарю буде вигідно підживлювати землю, щоб вона і в подальшому приносила йому добрі врожаї», — каже він.

Однак, тут варто зауважити, що левова частка земель с/г призначення із числа орендованих і сьогодні перебуває у довгостроковій оренді. Згідно із законом про оренду землі, максимальний термін, на який землю можна взяти в оренду складає 50 років. Тільки властивості свої земля ця чомусь втрачає.

І власне кажучи, найзапеклішими противниками зняття мораторію на продаж землі от уже більш, ніж 15 років, виступають ті ж таки орендарі. З кожним роком продовження мораторію їхні прибутки зростають.

За словами іще одного парламентарія Романа Семенухи, в структурі експорту товарів за минулий рік доля АПК стала найбільшою та сягнула 42%, обігнавши продукцію металургійного комплексу, чия частка склала 22,9%.

Тут варто зазначити, що користуються орендарі землею селян за досить мізерні гроші. Згідно із даними того ж таки Держкадастру, середній розмір орендної плати за земельні ділянки с/г, що виплачувалась в минулому році орендодавцям-власникам паїв по країні склав 1093,4 грн/га. Попри те, відомо, що здебільшого орендарі розраховуються із власниками паїв частиною зібраного урожаю. А навіщо, скажімо, людині кілька мішків кукурудзи, якщо в неї ні курей, ні гусей, ні будь-якої іншої живності? Те, що всі в селі «тримають господарство», насправді давно вже є тільки міфом.

До того ж, відомі факти, коли власники агропромислових підприємств займалися фактичним самозахопленням земельних паїв. В українських реаліях одне цілісне поле складається із земельних паїв, що належать десятьом, а то і тридцятьом людям. Зрозуміло, що не всі одразу хотіли здавати свій пай в оренду одному й тому самому орендарю. Хтось хотів обробляти свою землю і сам. Проте, ніхто тут ні з ким не заморочувався – обробляли все підряд. От тільки ті, хто підписав договір оренди, якийсь, хай навіть мізерний, дохід від своїх паїв отримували, а ті, хто не підписав – нічого.

За прогнозами експертів, зняття мораторію на продаж землі підніме і розмір орендної плати за гектар. Таким чином, немає нічого дивного в тому, що агропромисловці-орендарі земельних уділів з усіх сил намагаються «втримати» мораторій.

Президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іван Томич у ході дискусії щодо відкриття ринку землі в Українському кризовому медіа-центрі навіть заявив: «Ми починаємо підготовку до масової акції протесту і не дамо владі, довіра до якої близька до нуля, знищити країну».

Насправді, у противників зняття мораторію на продаж землі, за певними оцінками, у стінах парламенту досить серйозне «лоббі». Із року в рік, прикриваючись «благими намірами» захистити селян, щоб в тих «не скупили землю за безцінь», дію мораторію продовжували. І так аж до непристойності…

Адже незрозуміло, на яких підставах політики вважають селян настільки примітивними, що вони не здатні реалізувати своє конституційне право розпоряджатися своєю власністю. «Якщо це їхня власність, люди мають повне право нею розпоряджатися — не через права оренди, як зараз, на жаль, пропонують деякі політики, а через запуск ринку землі», — каже експерт Центру економічної стратегії Дмитро Яблоновський.

З іншої сторони, якщо хтось хоче продати свій пай «за безцінь» — це його право. Тільки, насправді, що для сьогоднішніх політиків «безцінь», для простого селянина — серйозна сума. Ми маємо багато прикладів того, коли власники гектарів помирали через те, що не мали грошей на лікування, зате мали землю, яка, начебто щось коштує, але не продається.

А якщо, зрештою, хтось не має кому передати свою землю у спадок, а на схилі літ хоче здійснити «мрію всього свого життя» і побачити Мачу Пікчу? То чому хтось має розпоряджатися чиїмось життям і чиїмись мріями?

Іще один аргумент проти зняття мораторію — не має відповідної законодавчої бази. Давайте будемо відвертими — її не має тому, що знімати мораторій із продажу землі ніхто особливо то і не планував. Зрештою, усе б так і «тяглося», якби в ситуацію не втрутився МВФ. Однією із умов, на яких Україні Фондом був наданий мільярдний кредит, є проведення в державі земельної реформи. Наша влада пообіцяла, що мораторій на продаж землі продовжуватись не буде — накладений ВР України до кінця 2017 р. — і уже з 2018 р. продаж землі с/г має призначення буде дозволений.

Тим часом, партія «Батьківщина» разом із Всеукраїнською асоціацією фермерів ініціювали проведення в Україні референдуму проти продажу земель сільськогосподарського призначення.

«Який референдум? — дивується Сергій Рудик, — Це втрата часу. Він не дає нічого окрім можливості тим політичним силам, які є його прихильниками, стимулювати свою політичну діяльність і здійснити спробу підняти свій політичний рейтинг».

З іншої сторони, позиція лідерки «Батьківщини» Юлії Тимошенко виглядає дещо парадоксальною. «Ініціювати проведення референдуму мав президент, а не ми. Він мав запитати у людей: хочуть вони продавати свою землю чи ні? Але він цього не зробив. Натомість, за спиною у людей підписав із МВФ договір про співпрацю і сказав, що землю будуть продавати. Тільки український народ має право вирішувати долю своєї землі», — заявила Юлія Тимошенко.

І тут незрозуміло — чому на референдумі хтось має вирішувати за когось? Чому це має бути колективне рішення? Якщо ринок землі буде відкритий, то кожен окремий власник паю сам за себе зможе вирішувати: продавати йому свою землю чи ні. Те, що продаж землі буде дозволеним, аж ніяк не означає, що він буде примусовим.

Автор: Надія Михальчук

Читать полностью на http://eizvestia.com/uk/news/full/2605-komu-vigidnij-zemelnij-moratorij

БГ:  Мені не зрозуміло, для чого було роздавати землю людям і одночасно заборонили її продавати? Як не зрозуміло, чому селяни голосують на виборах за тих, хто позбавляє їх можливості стати багатими, бо їх комуно-соціалістичні обранці підтримують мораторій, що означає приватизацію землі таємно і безоплатно, як "безхозну", тому що власники за ці десятиліття або померли, або відмовились від своїх паїв тощо. Водночас то їх рішення як виборців  бути бідними і дурними...

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
428
предыдущая
следующая