Русня знову звіріє. Мабуть мстяться за закріплення наших військ на лівому березі Херсонщини і за підбиті кораблики.

..... на вулиці було приємо, торохи прохолодно, сиро, але так прекрасно в порівнняні з душною кватрирою. Звісно майже все вигладало сірим, безрадісним, але легкй догик, що крапав з неба, якось підіймав настрій, вселяв надію, можливо навіть поєднував з природою. На газонах починала зеленіти трава - молода, зелена, весняна. Поряд пройшла дівчина - одягнена в усе борне і з червоними пасмами волосся, вона була заспана, але така прекрасна.....
Мені захотілося зупинитися - підставити лице краплинам дощу  і стояти так довго як тільки зможу... Та нажаль ці думки прийшли до мене вже біля метро - поїздка на роботу, і реальність знову зайняла своє місце....
Але ж як прекрасно починається день....

"Все буде добре" - саме ці слова кажуть, коли хочуть заспокоїти. А чи буде? Цьго не знає ніхто. Але точно якось буде.     "І це пройде" - саме ці слова мудрого Соломона будуть більш точні. Кожна наша дія є поворотом власної долі. З будь-якої точки нашого буття розбігається ціле віяло (веер) шляхів вибору. Прям як у Макаревича "Перекресток семи дорог". Вибирати треба одну і прямо зараз. Всі решта - це те що з тобою могло відбутися, але вже ніколи не відбудеться ("Власть Несбывшегося" Макс Фрай). Здається у цій книзі згадується бібліотека ненаписаних книжок. А скільки у цій "бібліотеці" незроблених відкриттів, несказаних слів, нездійснених зустрічей, пропущених поцілунків і ненароджених дітей?
Можливо ця "Власть" і є основою "кризи середнього віку", коли цього "несбывшегося" накоплюється критична маса? Чогось згадав одне з перших телешоу "Зигзаг удачі", коли один з учасників у студії штовхав вагонетку по стрілкам, але бачив лише кілька сантиметрів перед собою, а інший,бачив всю студію по телевізору і по телефону керував. При досягненні певної мети обидва отримували винагороду. Іноді хотілося б щоб хтось підказав вірний шлях… Але чи буде це тоді твоє повноцінне життя з лише тобою досягнутими радостями і перемогами, лише тобою зробленими помилками і твоїми розчаруваннями?
 Єдине, що засмучує у цій ситуації, безліч невикористаних варіантів...

Взагалі, життя - це така річ, що хоч не хоч, а прожити його потрібно.
Бодай для того, щоб подивитися, а що з тобою станеться завтра, якщо звичайно тобі "ни с того ни с сего на голову кирпич не свалится"
сьогодні увечері...
Але як відомо, "кирпич никому никогда
на голову ни с того ни с сего не падает".
Тому коли ти раптом зрозумів, що знаходишся у якомусь г....і або у ж...і, візьми подумай, а чого ти туди потрапив...
Уважно подумай...
Розціни це, як урок...
Важливий урок...
Подякуй за цей урок усім...
Пробач усіх і себе...
І все йди далі...
Ти вільний!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Якщо хочемо виміряти небо, землю та моря, повинні спочатку виміряти себе

Брехня вже стала настільки звичною формою життя, що на людину, яка намагається говорити чи знати правду дивляться як на невиліковно божевільну.   Складається стійке враження, що людина навчилася говорити лише з одною метою - брехати іншим, а зараз вже все частіше і самій собі. Відшліфовуємо мистецтво брехні на найближчих людях. Батьки брешуть дітям, чоловік - дружині, підлеглий - начальнику, влада - народу. І це не говорячи про масмедія.
Правду говорити не приємно, не вигідно... Говорячи правду, ми боїмося бути не зрозумілими, бути відкритими та вразливими або боїмося образити близьких людей. Також за допомогою брехні намагаємося підняти свій рейтинг, виглядати краще ніж є...
А скільки разів ми не знаходили слова, щоб висловити своє почуття?  Мабуть тому, що з самого початку мова не задумувалася творцем, як інструмент передачі відчуттів та почуттів... Може це якийсь додатковий канал передачі, а основний ми втратили в процесі гонитви за багатством , владою та розкішю ? Втратили ми не тільки канал правди, але і саму потребу говорити і чути правду.  І тепер її ніхто ніколи не дізнається... Шкода?   Судити вам нам!