Взагалі, життя - це така річ, що хоч не хоч, а прожити його потрібно.
Бодай для того, щоб подивитися, а що з тобою станеться завтра, якщо звичайно тобі "ни с того ни с сего на голову кирпич не свалится"
сьогодні увечері...
Але як відомо, "кирпич никому никогда
на голову ни с того ни с сего не падает".
Тому коли ти раптом зрозумів, що знаходишся у якомусь г....і або у ж...і, візьми подумай, а чого ти туди потрапив...
Уважно подумай...
Розціни це, як урок...
Важливий урок...
Подякуй за цей урок усім...
Пробач усіх і себе...
І все йди далі...
Ти вільний!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

- Що таке рослина? Як вона живе? Що з себе уявляє?

   Мені здається, що рослина це інструмент збору та конвертації різних типів енергій (полів), яких безліч у всесвіті. Будь-яка рослина схожа на антенну - і листками і гілками, її тіло є акумулятором, що накопичує інформацію на своєму клітинному рівні, і в собі вона має програму обробки всієї цієї інформації в таку форму, яку зручно передавати іншим живим організмам. Кожна з рослин налаштована на прийом та обробку специфічного спектру "хвиль" енергетичних планів, тому вигляд їх тіла, насіння і плодів, а також біотичні властивості так різняться між собою.    Собою рослина приймає всі ці енергії, що пронизають її, і переробляє в фізичну матерію, яка зберігається в стовбурі і з якої будується все її тіло. Важливо, що антени рослин напрямлені не тільки вгору (у напрямку до космосу), але і вниз, в землю, в напрямку до ядра. Бо, на мій погляд, Земля є сумішшю енергій фізичного плану, а космос - ефірного. При їх поєднанні народжується жива матерія! Після певного циклу отримання космічних сигналів, починають з'являтись насіння та плоди - результат обробки всього обсягу інформації, концентрат живої матерії.

- Чому зростає населення планети?

   Мабуть всі зараз розуміють, що з такими темпами використання земельних ресурсів, людству залишилось існувати зовсім недовго. За логікою, в таких умовах, в яких ми живемо зараз, кількість населення має бути набагато меншою, бо люди швидше гинуть і менше народжуються. Але на практиці, нас стає все більше і більше. Коли логічної відповіді не виходить знайти, варто звернутись до інтуїції.    Внутрішньо я маю впевненість, що така ситуація на планеті є природною, логічною і послідовною. В тому разі це стосується і популяції планети.    На мою думку, людські души приходять сюди для того, щоб отримати якийсь корисний досвід, чомусь навчитись, та поділитись із іншими тим досвідом, що був накопиченим раніше, в попередніх інкарнаціях.    Така екологічна та технологічна ситуація як зараз, дуже довго не зможе протриматись, бо є деструктивною в своїй основі. І було б нерозумно цим не скористуватись. Коли ще душі випаде нагода потрапити в середовище сповнене агресії, негативу, ненависті, алчності, гордині та такого іншого? За мільйони ... а може і мільярди років така ситуація відбувається якісь лічені тисячі років... Людство справно попрацювало, щоб на цей період зібрати таку величезну купу душ на одній маленькій планеті (-:    Мені дуже цікавим є і той факт, що якби людство не почало швидко набирати кількість (для того, щоб дати можливість всім цім душам реінкарнуватись тут і зараз), то і такої жахливої ситуації б не стало. Виходить, людська цивілізація йшла до цього свідомо... Це означає, що нам цей досвід потрібний, і ми - ті хто зараз живе тут мають бути вдячні своїй долі за те, що видала нам цю "щасливу візу" на Землю, щоб отримати дорогоцінний досвід зараз, а не чекати ще мільярди років (-:    Я вже казав, що радуюсь існуванню злих, жорстоких, підступних людей - вони вчать мене як жити краще, дивлячись на них я розумію, яких вчинків уникатиму в майбутньому. В суперництві із ними я розвиваюсь, і давно вже впевнився - все що хтось робить через погані вчинки, будь хто інший може зробити завдяки добрим діям. Все в світі має свій баланс. Світ живе в гармонії, яку легко порушити, але цей стан є природнім, і що не роби, він завжди повертатиметься в рівновагу..     Якою ціною? ... (-;

  

В дитинстві часто чув цей вислів, і завжди він звучав якось образливо. А потім я його і вживав теж деякий час, теж образливою манерою, щоб підшпільнути когось з друзів. Пізніше на тривалий час це прислів'я залишило мене, але зараз знову повертається, при чому відразу з багатьох різних життєвих ситуацій. Приблизно рік тому, читаючі книги Володимира Мегре, натрапив на позив до прислухання до себе в процесі пізнання світу. Це стосувалось вивчення та дослідження історії людства, але повною мірою можна застосовувати цей засіб будь-де. Для себе я знайшов використання в стосунках з людьми. Перед тим, як щось сказати, чи зробити, я тепер завжди прислухаюсь до себе, як би сам я відреагував на подібне? І більше не роблю іншим такого, чого б не хотів зробити сам собі. Чесно кажучи, після приміряння будь-якої дії на себе, потім вже неможливо позбутись відчуття відповідальності за неї, і робити так як вважаєш поганим просто не можеш собі дозволити. Принаймні, у мене це так. Тепер. Минулого літа познайомився з багатьма новими, цікавими людьми. В реалі. І це дуже важливо, бо перед цим я жив майже виключно віртуальним життям та спілкуванням. Після довгої перерви, проведеною за ширмою мережі Інтернет, яка надійно захищає від моральної відповідальності за вчинки, мені прийшлось практично заново вчитись розуміти людей, які живуть тільки в справжньому світі. І знов я оцінював людей по собі, при чому з часом почав усвідомлювати це досить чітко. Тільки тепер це була оцінка не власних вчинків, а чужих - при застосуванні на собі, я уявляв собі, що б могло мене спонукнути до такої дії, який життєвий досвід необхідно б мати мені, щоб робити щось подібним чином. Дуже часто мої внутрішні відчуття розбігались із тим, що розповідали люди самі про себе. Але потім підтверджувалось, що все ж серцем я отримую інформацію набагато правдивішу, ніж вухами та очима. Місяць тому мені пощастило пройти перевірку на "Поліграфі" - це "детектор кривди". Фактично, це пристрій, що вимірює тиск, пульс, дихання температуру тіла, рівень пітливості, слідкує за напрямком зору. Цих даних в купі достатньо, щоб визначити, коли людина каже правду як є, коли сумнівається у власних словах, коли не знає відповіді, і коли прямо бреше. Звісно, при певній підготовці, можна його обдурити... підсвідомість така штука, з якою легко домовитись (-: Але мова зараз не про те. Перед тим, як пройти випробування на Поліграфі, мене вчили як поводитись, для того, щоб результати були якзмога точнішими - сісти рівно, розслабитись, дивитись прямо, не ворушитись, дихати спокійно. І я був здивований тим, наскільки чітко я в цій ситуації почав відчувати самого себе - все своє тіло. Я сам відчував і пульс, і дихання, і зміну тиску... це було просто казково. Дослідження тривало близько 2 годин, за цей час я добре навчився приводити себе до стану, коли розум отримує доступ до інформації про тіло, і можна про що завгодно "судити по собі"! Якщо якась ситуація викликає сумнів, достатньо розслабитись, вирівняти дихання, зосередитись, заспокоїтись, та прокрутити в уяві ті дії, що хвилюють, і без будь-яких сумнівів точно визначиться той момент, в якому щось не гаразд, далі його можна розглянути під різними кутами, поставити себе в різні умови та знайти такий вихід, який буде прийнятий і серцем і розумом як найкращий... "По собі не судять - по собі пізнають світ" - тепер я схиляюсь саме до такого ствердження.

Весна розпочалась, хоч і не погодою, але якимись внутрішніми своїми проявами. Я став активнішим, веселішим, міцнішим, дійовішим. 

І ще з дівчатами навколо щось відбувається - вони всі такі гарнюні, такі приємні, милі, гарні  

Глаз радіє, гормони грають... хоч і не думаю, що пійду за покликом інстинктів, стримувати компліменти досить складно - так і сиплються з мене, так і сиплються. Й не стільки словами, скільки своїм закоханим поглядом та засмученою безсовісною посмішкою на обличчі (-:

От тільки не розумію, навіщо мені ця застуда з нежиттю та кашлем зараз? Адже точно не час почуватись хворим та знесиленим!!! Геть від мене, зараза, геть!

Прийдіть до мене краще злагода, тепло та спокій. Стільки ще добрих і цікавих справ я маю встигнути зробити вже зараз. Не хочу вже нічого відкладати на потім!

І читачам всім теж хай прийде все добре! А я пійду спати, щоб скоріше настало завтра - із всіма своми можливостями та шансами змінити життя на краще!  

Чому мені не сидиться спокійно, коли все навколо і справді спокійно?

Ледь тільки починається затишок, все вгамується та нормалізується, як я обов'язково знайду якусь собі пригоду, щоб вона ані яким чином не вписувалась в гармонію мого існування. І тоді все шкереверть! Часу на все та на всіх не вистачає, а на сон залишається "мінус чотири години"...

Ще зі шкільних років - записувався у всі можливі гуртки, про існування яких тільки дізнавався - паяльний, в'язальний, по дереву вирізальний, театральний, танцювальний, співальний, спортивно-орієнтувальний, бігав, стрибав, плавав, ходив на карате, тхеквондо, ушу, стрибки в воду, в шаховий гурток, клуб референтів, приймав участі в літературних, історичних, фізичних та математичних олімпіадах...

Коли після школи не стало часу на гуртки, встряг в МЛМ-бізнес, почав подорожувати, записався на айкідо, створив власну команду КВК, зустрічався одночасно з декількома дівчатами...

І все це нічому мене не навчило, бо і досі мені замало того, що я маю працювати, мені ще подавай участь в громадськіх організаціях, а до них ще подавай проведення різних своїх тренінгів і прослухання додаткових, в той самий "вільний" час, якого нема для мене просто в природі.

А тепер ще й у квесті прийняв участь. Як завжди ж, в цікавому (інакше, звісно, не брався б)! На що я розраховую? Як все встигну? Не знаю... Досвід підказує, що все-одно якось все зроблю, а розум тільки дивується і нічого не розуміє 

Хто б пояснив мені, чому мені не сидиться спокійно на місці? Як люди можуть терпляче нічого не робити, нічим не займатись, вбивати час перед телевізором, в балачках по чатах, форумах та в соціальних мережах, чи в нескінченних комп'ютерних іграх? Жах! Я пробував - на довго не вистачає. Потім знов знаходжу щось додатково - якісь такі бонуси, без яких все в житті надто просто, а з ними ледь не доходиш до панічного "ААА ВСЕ ПРОПАЛО!!!" 

Є тут спокійні, врівноважені? Навчіть, як схаменутись? 

"Мої бажання - це не твої обов'язки"

* * *

"Ви люди дорослі, самостійні, самі знаєте, що робите і самі за себе відповідаєте. Не дивіться на мене, і не питайте мою думку про ваші дурні вчинки"

* * *

"Коли одна людина дає поради іншій, то насправді каже те, що необхідно та корисно їй самій. Нажаль, перші не чують себе, тому що впевнені, що це їх не стосується. А другі не сприймають, тому ще ці поради і правда стосується не їх"

ЗЕМЛЯ   МОЯ   СТОГНЕ.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Яке синє  бескрайнєє  небо!

Поле--в маках палає  червоним.

Час прийшов. Душа чує, що треба

Прислухатись: земля  моя  стогне!

 

Невитримує лютi звiрячої ---

Прагне скинути з себе додолу.

Бачиш,як ми їй щиро вшддячили?!---

Забруднили весь простiр навколо.

 

Як тi свинi в загонi товчемось.

Де спимо,там їмо, там i гадимо.

Та невже ж ми --такiї некчеми??

Та невже ж ми землi рiднiй зрадимо?

*******         / сiчень 2010 року /

Обычно мой блог похож на выпуск газеты или журнала по типу *Необъяснимо, но факт* или что-то в этом духе  , но сегодня я поделюсь кое-какими своими личными перживаниями... ... и мыслями.....


В гостевой меня сегодня дважды пригласили в эту заметку с просьбой помочь человеку: http://blog.i.ua/user/2788638/392628/

поскольку в инете я не первый год и потому знаю, что есть достаточное число людей. с которыми происходят интересные и необъяснимые вещи, но они часто не могут открыться даже самым близким людям, из-за страха быть непонятыми.. и это тоже правда жизни... потому мой ответ на ту заметку будет в виде Этой заметки, которую я разошлю всем своим друзьям, так как среди них есть как те, кто может объяснить, так и те, кто что-то когда-то уже переживали нечно подобное и могли открыться далеко не многим.... так возможно есть и те, кто до сих пор не открылся никому.. но  это его(ее) *мучает* и вопрос что это? и почему? не дает покоя...


Когда-то давным давно, когда я была маленькой девочкой, я знала, что у меня есть миссия.. хотя не знала ни этого слова, ни его значения.. я просто знала, что я должна в своей жизни сделать что-то важное... мне снились сны, что я останавливаю темные силы, движущиеся на Землю, одними  руками.. и что удивительно у меня это выходило.. я  понимала, что это сон... но мне он очень нравился, не смотря на то, что он был местами пугающим...
я хорошо чувствовала людей - их отношение ко мне и к другим, в мельчайших подробностях.. и мне не нужны были слова, чтобы  это понимать..
я ездила на тренировки, а дороги раньше были длинными, а тренировки были  каждый день и времени для размышлений у меня было более, чем предостаточно.. так вот, когда я ездила на тренировки, то в дороге думала (или  просто знала - сейчас сложно сказать - много времени прошло), что над каждым человеком, над головой есть картинка с тем, что думет человек.. нет.. я этого не видела.. но знала.. и знала, что надо мной тоже сейчас рисуется  картинка.. и есть те. кто эти картинки видит... я смотрела на  взрослых людей и пыталась вычислить тех, кто может видеть.... правда ни разу не нашла.. но помню, что некоторые взрослые улыбались мне.. не знаю почему.. может потому. что вид маленькой серьезной девочки был до умиления смешной... а может.. они видели мои картинки над головой .. .. во время моих вычислений... .....
но  я росла и училась в советской школе. да-да.. это были те времена, когда секса не было...     .... а главное, нас учили,  что Бога нет... а все что есть в природе - поддается научному объяснению.. Но когда мы с мамой ездили в гости к бабушке и дедушке на Волынь, я любила слушать истории о всяком таком мистическом... а на Волынском Полесьи много удивительного происходит.. и мне хотелось быть ведьмой.. нет.. не для того. чтобы пугать или ворожить.. а чтобы помогать людям, чтобы все ВЕДАТЬ и ЗНАТЬ... Мне хотелось, как в сказках, понимать язык птиц и цветов, чтобы они мне подсказывали рецеты... а еще мне хотелось, чтобы моя бабушка была знахаркой и все секреты, а главное Дар, передала мне... но.. хоть Волынь и считалась краем, где все женщины ведьмы.. ... моя бабушка была обычной бабушкой..... а по мере взросления я, как и все, становилась более рациональной.. хотя всегда оставляла место для своих нерациональных мечтаний.. ....


Но теперь, оглядываясь на это прошлое, понимаю, что информация шла всегда.. но я не умела ее читать..
Советское время прошло и на нас обрушился поток информации о всяком запредельном и теперь каждый знает, что мысли материальны, что человек имеет не только одно - физическое - тело..а их по крайней мере целых семь - в том числе тело чувств и тело мыслей.....  ну и  т.д..и т.п. ....
А мои руки.. да мои руки теперь проводят Энергию Рейки.. я помогаю тем, кто хочет быть здоров не только на уровне тела, но и Души, Духа...
Смогу ли я своими руками остановить тьму, надвигающуюся на Землю, как видела во сне?.. я думаю, что .... смогу.. я уже это делаю..и пусть это не прозвучит так угрожающе-зансчиво, я попытаюсь объяснить:

Просто мы  ВСЕ забываем одно и важное условие жизни - то, что  КАЖДЫЙ ИЗ НАС - Мессия или Спаситель. (Читайте Р.Баха "Иллюзии" и др. его книги.. да и не только его...)
Передовая между добром-злом проходит в сердце каждого из нас... и Победа зависит от нас! Поэтому каждый спаситель себя, как части Бога, и части той реальности, той жизни, на которую мы можем повлиять...а из этих частей складывается ОДНА Большая Жизнь.. Одна большая Реальность.... Это как в пазлах - потеряется один кусочек - картины не будет...
Помните притчу о двух волках? это моя любимая притча - она есть и здесь в блоге, но  что бы сэкономить ваше время, расскажу:
К старому индейцу подходит внук и  говорит:"Я слышал, что в каждом живет два волка? это правда?"
"Да, - ответил дедушка, - Добрый волк - твои добродетели - любовь, свет .. и злой волк - твои пороки - гнев, раздражение, ложь и т.д. Они всегда воюют между собой"
"И какой же волк в конце концов победит?" - спросил мальчик.
"Тот, которого ты кормишь".

Исход битвы зависит от каждого из нас, так что не сбрасывайте со счетов ни себя, ни свои способности Любить, Светить, что и означает  просто быть Человеком! 

а что касается той заметки. с которой  началась моя заметка, то скажу, что всем нам идет информация, и идет она так, чтобы именно ВЫ могли ее прочесть.. ведь не все мы еще пока слышим голоса и видим тонкие миры. потому часто информация идет ввиде аллегории, сказки.. иносказательно.. а каждый в этом послании прочтет лишь то, что поймет сам... никакая ведьма не растолкует Вам ваш сон или виденье лучше. чем ваше Сердце.. прислушайтесь к тому, что оно вам говорит, а оно может говорить молча... - почувствуйте.. и услыште первую мысль...

Всегда помните, что время неумолимо несет нас к точке Нового времени -  к Переходу.. каким он будет.. можно только предположить.. информации сейчас масса. но однозначно можно сказать, что он будет!, так как заканчивается один цикл, а начинается другой... Так уже было много раз на планете Земля и так будет столько, сколько нужно по Замыслу Творца..


Главное ничего не бойтесь.. Особенно ничего не бойтесь, когда к примеру увидите ангелов или ангельские крылья за спиной у кого-нибудь..   .... даже у себя.. Когда услышите музыку Небесных сфер или какие-нибудь светящиеся шарики.... словом что-то удивительное.. Конечно при условии, что вы абсолютно трезвый человек и не курили чего-нить... да, такие виденья часто бывают у таких людей.. просто это как несанкционированное открытие тайной двери - не одобряется. К открытию двери надо идти осознанно....

 Все удивительное рядом - это Знак того, что вы в Потоке.. вы с Землей и Небом  готовитесь к Переходу...
гораздо хуже, если вы невидя и не слыша ничего подобного,  даже не пытаетесь понять зачем живете на Земле и в чем ваш смысл жизни....

Оставайтесь всегда Детьми,
искенне верящими в Чудеса,
в Добро, в Любовь,
которые живут в каждом.
Будьте Детьми,
смело идущими за своей Мечтой,
и вы обязательно найдете то,
что искали!
Потому что Чудеса случаются с теми, кто в них верит!
А по вере нам и воздается....



С Любовью,
Ваша Ружа 

Так важко бути жінкою на цій землі - 

Любити, вірити, страждати

І жити  у гнітючій самоті,

А в теплих мріях - щастя малювати...

Вона нікому не бажає зла,

Ховається від поглядів нещирих,

Їй треба тільки ніжності й тепла,

Їй лише треба, щоб її любили.

Так важко бути жінкою на цій землі,

Слабкою, незахищеною й знати,

Що десь буває щастя у житті,

А їй на нього все життя чекати...                                                                                       

Раніше я досить часто писав в блог щось типа "думка години", і трішки розгорнуті роздуми стосовно якоїсь теми, яка на досить тривалий час мене зацікавила своєю незвичністю, нестандартністю чи абсурдністю. Частіше за все, такі думки приходять в голову вже ввечорі, коли я розслаблений, відпочиваючий, дозволяю собі думати не про буденнощі-побутовощі, а про що завгодно.

Цього разу майже одночасно прийшли до мене 3 думки, і почали між собою "сперечатись", яка ж з них найцікавіша, на яку слід звернути більше уваги (-:

Перша думка була така: "Здається, взаємозв'язок між ранковими пробіжками (зарядками, зайняттям спортом, та взагалі фізично-активним стилем життя) і стрункістю та підтягнітістю людини зв'язок зовсім не такий, до якого я звик. Раніше я думав, що людина стає стрункою та фізично досконалою, коли займається пробіжками (спортом, фітнесом...). Тепер я думаю, що людина займається пробіжками тоді, коли вона є фізично досконалою." Ця думка народилась через мої спогади мого "спортивного дитинства", коли я, спочатку будучи товстим та незграбним, ненавидів будь-які фізичні навантаження... Потім у підлітковому віці трішки підтягнувся, а ще так співпало, що на цей час окрім спорту зайнятись просто не було чим, і щоб не сумувати - я цілий день проводив на турніках та тренажерах. З усього можливого "зла" - це було найменше. В результаті я отримав суперове тіло, яке аж палало здоров'ям та міццю... З того часу я полюбив спорт у будь-яких проявах - катався на всьому, що могло котитись, бігав повсюди, де можна було пробіжатись, плавав, стрибав, підіймав... і кайфував від цього. Потім потрапив до режиму, в якому не було зпочатку такої ж самої свободи займатись спортом коли мається бажання, в результаті, спортивний запал почав зникати, і врешті зовсім зачах... Я повернувся до того-ж рівня, з якого і починав - товстий, незграбний, і задоволення від спорту отримую лише умовне... Для того, щоб перейти на рівень справжніх ранкових пробіжок, потрібно зпочатку довести себе до стану класної спортивної форми... ; До того-ж, ця думка позначилась мною як думка з серії "життя задом-наперед", які я люблю відзначати останнім часом особливо багато... Стільки всього виявляється зовсім не тим насправді, яким я собі це уявляв... Але в цьому є і добра сторона. Тільки про цю "добру сторону" якось потім...

Друга думка з'явилась в ситуації, коли декілька людей святкували день народження колеги, розлили шампанське по пластикових стаканчиках, і після "чьокання" лідер із справжньою печаллю в голосі сказав "Ну, хоть 'дзынькните', кто-нибудь". Звісно, стало цікаво, чому ж йому так не вистачає цього "дзыньканья"? І потихеньку почала вимальовуватись така відповідь: Якщо уявити собі процес "чьокання" без чарок, то це виглядатиме як синхронне піднесення рук людей друг до друга. Така синхронність дій, а також спільний їх вектор, має викликати резонанс в псі-просторі, який підсилює енергетичний рівень кожного з "чьокальщиків" (навіть, якщо їх лише двоє... чим більше людей - тим сильніше ефект). Відповідно, людина на якусь мить отримує незвичне задоволення від відчуття сінергії на ментальному рівні, яке, до того-ж, супроводжується галасом, сміхом, і "ДЗЫНЬКОМ" на фізичному... Доза цього сінергічного підвищення зовсім невеличка, її ефект минає практично відразу, але хочеться відчути це знову і знову! І люди знову "чьокаються", хоча, можна обійтись і простим протягненням рук друг до друга. Такий самий ефект властивий будь-якій синхронній дії - будь це сінхронний танець, або просто дитяча гра в долоньки... Для відчуття синергії необхідні лише 3 складники: - декілька людей; - маючий однаковий намір; - діючих сінхронно. 

Після того, як я все це собі уявив, відразу з'явилась відповідь на питання, нащо просити оголосити "дзинь" - це ж "ефект Павлова"... бо насправді однакових намірів в тому колективі вже давно не було. Люди були втомлені, їм по-чесному не хотілось нікого вітати, а тим більше, вислуховувати від лідера групи довгі та нудні промови на теми, які і так за день всіх дістали. Дії були хоч і сінхронні, але вимушені, і кожний думав про різне. Відповідно, ніякої сінергії, ніякої "дози кайфу"... Правда-ж, чогось не вистачає? Точно - це все через те, що пластикові стаканчики не роблять "ДЗЬІНЬ" гггг (-:

Третя думка пов'язала попередні дві, і звичку аналізувати все підряд. Ось я подумав, як так сталось, що замість звичної однієї думки я став розмислювати одночасно над двома, і чому це я взагалі звик до однієї думки за один раз? Адже, бувало і більше! Від чого залежить ця "кількість думок на годину" ("швидкість")? Але на це запитання відповіді я так і не отримав. Є слабкі здогадки, але ще не сформовані в чітку думку, тому можна вважати, що відповіді поки-що нема. Виходить, що ця думка враховується тільки наполовину. 

Чекаємо на "прискорення"? (-: