Свиня і кохання.
- 11.08.11, 00:53
Микола втомився, цілий день працював у сусіда фермера,заробив трохи грошенят і пляшку, а
надвечір, прийшовши додому, хтів уже й відпочити по людському, але жінка, стерво, не дала. Не
в тому сенсі, але й в тому також. Клята баба. Погнала Миколу свиню шукати, та була в охоті і,
виламавши загорожу, втекла десь городами. Прийшлося бігти шукати, бо хтось прикриє, по
сусідськи, а свинка чималенька таки вже... Набігався Микола, а свинюки не видко і не чуть.
Додому вертатись не хтілось, бо жінка мозок виїдатиме, ніч спустилася тепла і надумав він в
стіжку переночувати край городу. Тим більш пляшечка з собою, загризти є чим, помідору тут, на
грядці рясніють, повний комфорт. Хильнув от душі і подерся на стіжок, де пом*якше, до зірок
поближче. Заснув.
Вітьок сьогодні був в ударі. Біля верби як завжди зібралася молодь, на вечірні посиденьки.
Вітя сипав жартами, підморгував дівчатам, поводив плечима, намагався справити враження. В
нього була ціль, сьогодні вийшла гулять Маруся, соковита красуня, на яку він давно поглядав з
особливим інтересом. Дуже йому вона до вподоби була, але не випадало ближче підкотити. А тут
такий шанс. Зірки цього вечора були на його боці і Маруся мило зашарівшись, погодилась
прогулятися з ним до річки, подивитись на місячну доріжку на воді. Вітьок часу не гаяв, поки
йшли притискав дівку до себе, шепотів солодке на вушко і розімліла Марійка, розм*якла,
відповіла на поцілунок і зрозумів Вітьок, зараз або ніколи.А тут і місце підходяще нагодилося,
стіжок свіжого духм*яного сіна що так і кликав у свій таємничий затишок. Похилилися наші
голубки, дихаючи важко, гаряче в обійми м*які трави запашної. Вітьок не тямлячі себе розстібав
неслухняні гудзики, цілував губи, шию, тугі дівочі перса, а Марійка тілько стогнала щасливо та
віддавала себе парубоцьким пестощам. Таки природа взяла своє, не встояла дівка, пустила нахабу
у святая святих, тільки зойкнула коротко, коли ввійшов. І побігли зірки по місячній доріжці...
Микола спав міцно, але й про свиню не забував, все одно треба якось вертати додому хвойду. І
тут почув, що вовтузиться щось у стіжку, повискує і начебто порохкує. Спросоння, не вірячи
своєму щастю, стрибонув Микола згори на біліючий зад біглянки. Стрибонув, схопив за боки міцно
і заволав на все село: Є!!! Неси жінко вірьовку! Зловив падлюку!
Занавєс.
21
