Як метафорично казав мій вчитель фізики "тисячі молекул у безперервному русі"...Це про нас, людей, метушливих і заклопотаних. Ми рідко встигаємо  помітити щось або когось....
  Автобус запізнювався не на жарт, від нудьги я розглядала перехожих(хоча може це й не дуже культурно) і побачила бродячого собаку, який допитливо дивився на нових людей на зупинці. Якась молода жінка поділилась із ним шматком бутерброда, який , вочевидь, не з'їла на роботі; бабуся у червоногарячій хустці щедро пригощала собаку всім, чим ласувала, ще хтось кинув шматок банана...Цей безпритульний пес не нав'язувався і не жебрачив, просто чекав. Його поведінка і навіть вигляд нагадали мені головного героя книги Алана Лазара "Бродяга". Я не була в захваті від прочитання цієї книги, але тільки сьогодні зрозуміла, що зустріла семе його, того  загубленого песика, бродягу, який шукає своїх добрих і лагідних хазяїнів. Ця безпосередність і неозлобленість, цікавість і смиренність... якби люди  могли залишатись такими все життя.....
    Ось він, герой книги, милий і безпосередній, бродяга....

На жаль, ім’я автора робіт - все, що знаю про неї. Випадково побачила цей муркотливий світ в арт-галереї в неті. Ділюся позитивом!

http://bar-guzin.com/post232158853/

Вже тиждень як в моєму дворі живе птах. Мабуть це галка, бо ворони чорніше, а мій з сірим черевцем.

                     Друзяка.

Помітив я його випадково, коли біля мене гепнулась перезріла слива. Задравши голову я і побачив того, хто мене бомбардує. Відстань між нами була десь з півтора метра, проте злодій мене не лякався, а знай собі плигав по гілках та ласував сливами. Потім я помітив, що він кульгає на одну лапу - мабуть десь забив чи кішки допомогли, не знаю. Пройшов день, потім другий, а птах кожного дня сидів на абрикосині, що поруч зі сливою та з цікавістю спостерігав за життям у дворі. Поруч на землі постійно лежить моя стара кішка. Це йому на руку, бо вона така стара, що вже немає жодного ікла - повипадали. Якось вона випадково піймала маленького горобчика (скоріше сам звалився) і так мучилася щоб його проковтнути,що аж плакала, я не жартую. Насилу з'їла. А такого велетня їй вже не здолати. Щоправда є молода кішка, проте вона постійно десь на гульках та вагітна - це заважає ганятися за жертвами. Тому моєму новому сусіду затишно. 

                           Стара кішка (років 20).

Ще через кілька днів він насмілився на стільки, що почав відпочивати у дворі на огорожі. Навіть поруч з кішкою. На жаль фотографував здалеку, щоб не злякати обох, тому збільшення вкрай погане.

                       Тихенько підкрався .

Сьогодні він теж на старому місці - сидить, дзьоба роззявив, жарко таки. Поставив поруч кухоль води. Той дивиться, голову на бік схиляє, очима кліпає але не йде. Мабуть літає до колонки, там батько йому і хліба дає. 

                      Жарко...

Отакі в мене справи. Птахи наші друзі. Ну й таке інше.    

Пробиотик 2012 ©.

================================================================================================

Заповідний південь - Херсон
Заповідний південь - Арабатська стрілка та Бірючий острів

В Асканії-Новій протягом туру з "Унікальною Україною", ми теж побували двічі. У перший день ми мали екскурсію по зоопарку та дендропарку, у останній - нас возили в степ на машинах. Тобто, у склад заповідника Асканія, окрім самого заповідного степу зі стадами тварин, входить ще чимала територія дендропарку та вольєри з тваринами та птахами.
Дендропарк був закладений ще засновником Асканії Фрідріхом Фальц-Фейном на цих посушливих землях у далекому 1898 році. Він розробив унікальну систему поливу, яка з незначними змінами працює і досі, хіба що замість водонапірних башень використовуються насоси, що качають воду з артезіанських свердловин; зібрав неймовірну колекцію рослин, які є зовсім нетиповими для степової зони. Зараз відбудовують житло великого німця, що зберіг для України і Європи частинку первозданного степу, у дворі встановили йому пам"ятник.
Основу зоопарку складають представники копитних тварин з різних континентів нашої планети. Тут і українські буйволи, і індійські гаяли, і американські бізони, і африканські антилопи, європейські косулі, а також коні Прежевальського, зебри, лами, поні, кози, верблюди і олені... Назви всіх тварин я зараз вже і не згадаю.
Багато тут і птахів. Особливо вразили павліни, які тут ходять просто по доріжках серед туристів, хизуються перед сірими непоказними самками...
Багато різних водоплавних різновидів гусей, качок, лебедів, є журавлі та фламінго. Для птахів тут зроблено кілька штучних озер.
Місцеві кажуть, що зараз багато з пернатих вже лінуються літати далеко на південь і лишаються зимувати у заповіднику.  У вольєрах кілька різновидів курей, цесарок та фазанів. До чого ж  ці фазани різні за окрасою!.. Є клітка з папугами... Тут не менш гамірно, ніж у Верховній Раді, і культура на тому ж рівні...
В окремих клітках знаходяться великі пернаті хижаки: орли, орлани, грифи.
Але найцікавішою була подорож на мікроавтобусі у сам степ... Мушу зазначити, степ я уявляв зовсім не так.  Тут не було ні трави в пояс, ні хвиль квітучого ковилу... Навіть не зустріли жодного ховраха. Дорога проходила через велике поле з зеленою травою, що ледь сягала кісточок на нозі...
По дорозі нам зустрівся скіфський тюльпан та валер"яна. Взагалі тут кілька тисяч представників степової рослинності, багато, на жаль, вже занесені до Червоної книги.
Спочатку ми проїхали великі корівники, де зимують теплолюбні представники африканських саван. Першими нас зустріли віслюки та зебри...
Віслюки дозволили себе гладити і з задоволенням ласували хлібом, зебри мирно паслися метрів за 50 від дороги, не тікали, але і ближче не підходили... Як виявилося, якась частина заповідника розділена на великі сектори  сіткою-рабіцею. Це дозволяє працівникам контролювати випас тварин, їх народжуваність і кількість на одиницю площі. Справа в тому, що у заповіднику практично нема природніх ворогів у великих представників травоїдних, тому кількість тварин на одиницю площі тут відбувається шляхом контролю за народжуваністю. Часто самки та самці живуть у різних секторах, це також робиться і для збереження породи, бо спарювання між найближчими родичами призводить до виродження виду. Іноді проводиться єгерський відстріл чи продаж певної кількості тварин іншим заповідникам чи зоопаркам. Машини часто зупинялися, коли ми під'їжджали до якогось стада. Спостерігати таку кількість тварин навіть через крупнозернисту сітку дуже цікаво. Бізонів
і коней Прежевальського,
так само як і зебр, ми бачили практично поряд.
Стадо гаялів, европейських косуль та антилоп Гну виднілися десь метрів за 500-700.

Благо 10-ти кратний зум фотоапарата дозволяв зробити досить пристойні знімки. Але навіть при такому наближенні нам не вдалося побачити сайгаків.  За словами екскурсовода вони пішли на дальні кордони. Закінчилася екскурсія у дендропарку. По дорозі на галявині я помітив ще один вид тюльпанів, тож прийшлося повертатися кількасот метрів і, каюсь, пройтись по газону, щоб сфотографувати галявину з дикорослими тюльпанами...

Основні фото тут

Обідали ми в кафе "Уют", що хоч і знаходиться трохи далі від входу до заповідника, але там готують на багато смачніше. Взагалі-то, готелю-кафе "Канна" (назва на честь однієї з найкорисніших антилоп) я дуже вдячний за дуже інформативний сайт, але в самому кафе панує атмосфера забігайлівки і, знову ж таки, не варять каву і подають гидкий чай... Якби не подорож з "Унікальною Україною", то були наміри зупинитися тут, тоді б  оцінили і номери готелю...
Після обіду ми накупили сувенірів...
і з новими враженнями поїхали в Херсон...
Взагалі, всі запрошували приїздити до них ще і восени, коли тварини вже не будуть линяти, у них з"явиться молодняк, на озера прилетять дикі качки, гусі та лебеді, а дендропарк заграє новими строкатими кольорами...
Що ж, може бути... Мене таки не полишає надія побачити саме той, козацький, гоголівський, степ...

P.S. А пісенька Петра Наліча і тут в тему

P.P.S. Читаємо тут слухаємо серце і думаємо про добро http://blog.i.ua/user/347293/723747/

Скільки себе пам’ятаю - хотів свого власного собаку... А у нас жили самі коти (мама їх дуже любила).
Але в 5-му класі притяг до дому покинутого «дворянина», а заявив, що він вийде з цієї хати тільки разом зі мною. Тож батькам нічого іншого не залишалось як визнати факт появи у нас цуценяти.
З перших самостійно зароблених грошей (переддипломна практика в технікумі) придбав собі першого ж породистого пса (коляху). В 17 років закінчив ДОСААФ-івськи курси інструкторів-дресувальників - мріяв про службу прикордонником, хоч і не склалося.
З того часу все моє життя так чи інакше пов’язано з собаками.
І хоч все моє «коло спілкування» також «собачо-тваринне», хочеться його розширити за рахунок сучасних технологій.
Тож, привіт всім любителям собак, тварин і природи взагалі!

Дуже мила тернополянка. Віддам в хороші руки супер веселе і прикольне кошенятко (0979442428)

http://amstd.spb.ru/imperialism/elephant.htm
История казни слона в США тесно связана с историей изобретения электрического стула. Томас Эдисон и Джордж Вестингауз боролись за то, чтобы их системы тока не были задействованы при изобретении электрического стула, иначе их имена были бы связаны со смертью. Томас Эдисон ратовал за то, чтобы его система постоянного тока была использована при освещении городов, а не при казни. В свою очередь, Вестингауз не желал, чтобы его система переменного тока ассоциировалась со смертью. Это бы повредило их компаниям, как считали оба изобретателя. Казнь слона состоялась уже после введения электрического стула как метода казни. Таким образом, противостояние двух изобретателей продолжалось много лет.
Топси, слон из Индии, была высотой в 10 футов, 19 футов и 11 дюймов в длину. Топси была привезена для цирка за 28 лет до ее казни, ее возили с представлениями по всей стране, она работала на постройке парка в Кони-Айленде, штат Нью-Йорк. За 2 года до описываемого события Топси изменилась, стала более агрессивной и иногда неуправляемой. Она задавила троих людей и за это была приговорена к смерти. Идея повешения была встречена протестом со стороны защитников животных.

В воскресенье 4 января 1903 состоялась казнь слона в Луна Парке Кони-Айленда. За экспериментом наблюдали полторы тысячи человек.

Для Эдисона представилась великолепная возможность продемонстрировать опасность переменного тока, который может быть смертельным даже для слона. На шею слона был привязан трос, один конец которого был прикреплен к вспомогательному двигателю (donkey engine), а другой – к столбу. К ее стопам были присоединены деревянные сандалии с прослойкой из меди. Это были электроды. Они были соединены посредством медного провода с генератором одной из электрических станций Эдисона. Был подан ток напряжением в 6600 вольт! Слон умер через 22 секунды после начала подачи тока, не издав ни звука. Однако известно, что перед смертью ее кормили морковью с цианидом калия.

Эксперименты Эдисона и Брауна произвели впечатление на Нью-йоркское общество судебной медицины, которое было ответственно за разработку рекомендаций по использованию нового метода исполнения приговора. Опыты проводились в присутствии прессы. Сообщения о безболезненности смерти заполонили страницы газет. Нью-Йорк Таймс писала: «Переменный ток, безусловно, оставит без работы палача».
Хотя из этого противостояния вышел победителем Томас Эдисон, в истории изобретения электрического стула оба изобретателя выступают главными действующими лицами.

А слонихе Топси поставлен памятник рядом с местом, где она была казнена.

Один из самых громких случаев казней слона в истории США – казнь, произошедшая в Теннеси тринадцатого сентября 1916 года. Слона, по имени Большая Мэри, казнили без суда. Даже неизвестно, в смерти скольких людей она виновна (по одним данным 3, по другим – 8). Точно известно, что Большая Мэри задавила своего дрессировщика 12 сентября 1916 года. После нескольких попыток застрелить слониху, было решено казнить ее через повешение. Большая Мэри (весом в 5 тонн) была повешена на подъемном кране. За казнью по разным данным наблюдало от двух с половиной до пяти тысяч человек.

    Источники:

    * Edison and the elephant http://www.voltini.com/id25.htm
    * The biggest lynching in history http://users.bestweb.net/~rg/lynchings/Big%20Mary.htm
    * Topsy the Electrocuted Elephant http://www.railwaybridge.co.uk/topsy.html

    И. Круглова

     Вітаю усіх з великим святом — Всесвітнім днем кота!

     Особливо ж віншую тих жителів і.уа, хто тією чи іншою мірою асоціює себе з котами — чи то аватаром, чи ніком а чи тим і тим одночасно.      Гордіться ж і цінуйте цю можливість хоть таким чином примазатися до високої Цивілізації.      Ви усі добрі і цікаві люди, і мені цікаво знайомится з вашою творчістю!

     І дуже добре, що першого дня першого весняного місяця все глибше укорінюєть традиція вшанування такої авторитетної істоти. Бо найповажніша з наук — фелінологія — давно довела: коти вкрай розумні створіння. І навіть факт, що вони не приносять, як собаки, кинуту господарем палицю, свідчить лише про те, що коти в жодному разі не вважають себе зобов’язаними виконувати дурні забаганки людини.

З величезною повагою кіт Філоктімон.

P.S. Усе добре, але як подивлюсь на наш футбол, — плакати хочеться.

Використання червонокнижних тварин з комерційною метою заборонено Законуом України "Про Черовну книгу України", а комерційними є і вистави за участю червонокнижних тварин.

Крім того, виокристання диких тварин потребує Дозволу ветеринарів.

До Донецького цирку "Космос" приїхав на гастролі "Карнавал тварин" з Київського державного цирку, де використовуються червонокнижні ведмеді і рисі, а про походження диких гієн адміністратор Київського цирку Василь Колос в інтерв'ю журналу "Телегід" (№ 4(755) від 21 січня 2010 року) сказав: ""Таємниця складається навіть в тому, де він (дресирувальник Віктор Нікулін) їх )гієн) взяв, адже гієн нема в продажу і навіть в зоопарках їх нечасто побачиш..." (прямим текстом про браконьєрство?). А також в Донецьку вже місяць "успішно" (без дозволів Міністерства охорони наколишнього природного середовища України і Міністерства надзвичайних ситуацій) функціонує дельфінарій.

31 січня 2009 року (в неділю) семеро донецьких-активістів природоохоронних рухів роздавали листівки у донецького цирку до початку вистави (було роздано 200 листівок загального зоозахисного характеру). Перед цирком стояли фотографи з дикими тваринами, скоріш все, з того ж самого цирку. Відразу зрозумівши, що роздаються не прості рекламні листівки, а щось, спрямоване пооти їх бізнесу (фотографування з використаннм диких тварин заборонено Законом України "Про захист тварин від жорстокого поводження"), вони сказали, що на території цирку роздача листівок заборонена. Почувши, що фотографування диких тварин також заборонено, вони ще трохи покричали, однак, робити щось більше не ризмкнули. Біля донецького дельфінарію листівки роздавали після закінчення вистави (було роздано близько 400 листівок).

Оскільки жодної листівки люди одразу не викинули на сніг, це дає підстави сподіватися, що до закликів утриматися від відвідання видовищ з використанням диких тварин люди дослухаються.

Після будівництва дельфінарію у ЗМІ з'явились численні повідомлення щодо будівництва в Центральному парку культури і відпочинку ім. А.С. Щербакова аквапарку і готелю. Оскільки це протирічить функціональному призначенню зеленої зони, зараз ведеться збір підписів проти подібної забудови. Лист буде передано міському голові О.О. Лукьянченко.